Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

І знову про інформаційні війни

І знову про інформаційні війни
І знову про інформаційні війни

Не хочу, щоби цей блог сприймався як спроба захистити українську виконавчу владу – вона заслуговує на критику, причому жорстку. Цей блог – це спроба звернути увагу на те, що засоби масової інформації іноді використовуються як "гарматне м’ясо" у чужих війнах – при цьому часто під благородними гаслами пошуку правди і справедливості.

Здавалося б: для досягнення цілі необхідно викрити корупцію у тому чи іншому відомстві – і настане суцільне царство Правди. Хоча реально дуже часто наші ЗМІ стають заручниками війн з привидами, а корупція виявляється такою собі "матрьошкою" – розкриваючи одну корупційну схему, ми виявляємо в ній іншу, в другій – третю і т.д. Внутрішні "матрьошки" дуже вже хочуть стати зовнішніми – і так до нескінченності.
...Так сталося, що мені довелося бути консультантом цілого ряду міністрів – і в "помаранчеві" часи, і в допомаранчеві, і на нинішньому етапі. Ми могли не сходитися у поглядах на ідеологічні моменти, але в професійному плані вибудовували доволі серйозні роботу, спрямовану на боротьбу з загрозами і ризиками. Для цього насамперед було необхідно зрозуміти суть механізмів, які застосовували ті чи інші опоненти – як явні, так і приховані. А також те, заради чого ведеться боротьба.
Відомо, що 90% розслідувань в медіа-сфері – це простий "злив" інформації, який через журналістів намагаються видати на-гора конкуренти та недоброзичливці. Вони є справжніми знавцями інформації, вони знають, де що лежить і хто кого обійшов на повороті. Потім – зустріч із журналістом, передача матеріалу та авансу, дедлайн, вичитка і внесення правок, публікація, резонанс і отримання решти гонорару. Зрештою, відома схема – відома як усім без винятку технологам (організаторам процесу), так і більшості журналістів (я би, напевне, окремо підкреслив професійну роботу хлопців із сайту "Наші гроші" (респект Олексі Шалайському та Юрі Ніколову), методика яких полягає у ретельному моніторингу тендерної документації та інформації про проведення тендерів; але це – радше виняток із загальної тенденції).
Це вже потім у кулуарах переповідається, що депутат А замовив міністра Б, а клерк із Кабміну К, який є другом дитинства прем’єра, передав відеозаписи, які компрометують Л, друга кума віце-прем’єра. І що виступ опозиції такого-то числа був проплачений одним із стовпів влади – щоби насолити другому стовпові, з яким у цього першого стовпа ведеться давня війна. І що представники опозиції взяли за це Н-ну суму грошей (достатню, щоби зробити виборчу кампанію у одному з округів). Ось так і живемо – з одного боку, все на виду. З іншого – бавимося у "нібито викриття".
Останнім часом не проходить і дня без того, щоби у засобах масової інформації не згадали про Міністерство охорони здоров’я – під різним кутом зору. Свого часу – кілька років тому – я консультував одного з міністрів охорони здоров’я і мав можливість зазирнути на "інформаційну кухню". Одразу ж скажу: поняття "інформаційна кухня" виходить далеко за рамки роботи прес-служби.
Хто є головними замовниками негативної інформації проти міністерства?
По-перше, політичні конкуренти. На це міністерство завжди є претенденти у різних групах впливу, оскільки міністерство контролює одну з найприбутковіших галузей в Україні. Контроль над лікарськими засобами, їх закупкою, а ще більше – контроль над регуляторними процесами завжди був мрією представників різноманітних фінансово-промислових груп, оскільки – теоретично – давав можливість отримувати прибутки не менші, ніж від торгівлі газом і нафтою. Поява у міністерському кріслі людей, які намагалися дистанціюватися від інтересів лобістів, призводила до організації інформаційних війн за участю парламентарів – в тому числі з числа опозиціонерів.
До речі, всі ми донедавна спостерігали процес війни проти міністерства, інспірований однією з народних депутатів. Щоправда, останнім часом, здається, цю депутатку "попустило" – вона зменшила свої активності (викликані не в останню чергу бажанням контролювати значні сегменти в медичній сфері).
По-друге, сформовані "групи за інтересами". Наприклад, люди, що намагаються контролювати фармакологічну галузь. Одна із таких груп (якій навіть вдавалося проводити своїх ставлеників на міністерські посади – як за часів Ющенка, так і за часів Януковича, щоправда, не на довгий час) має дуже характерний "почерк" роботи в інформаційній сфері. Як правило, коли група програє тендер на закупівлю іноземних препаратів, вона розгортає кампанію довкола померлих дітей. Час від часу в країні спалахує інформаційний бум: "У такому-то місті після вакцинації померла дитина! Вся біда у тому, що вакцина а) була індійською; б) містила ртуть; в) була елементом міжнародної змови проти України – бо шахраїв з Міністерства покривають не менші шахраї з Всесвітньої організації охорони здоров’я; г) і взагалі це – змова масонів проти України та її майбутнього". Такий бум був у 2006, 2007, у 2009, у 2012 роках – порийтеся в архівах. Померлі діти з’являються час від часу, знімаються телевізійні сюжети, пишуться статті, останнім часом до обговорення долучаються соціальні мережі. Але лише одиниці розуміють, що за звичайною людською трагедією криються тендерні війни.
Інша – конкуруюча – група, яка лобіює закупівлю вакцин із іншої країни, програючи тендер, робить акцент не на "хлопчиках кривавих", а на шкідливості вакцин, які застосовуються в медичній сфері, для майбутніх поколінь. Остання тенденція – популярна стаття про те, що в Україні під виглядом вакцинації жінок відбувається прихована стерилізація з метою знищити українців. Судячи з того, що ця стаття розповсюджується в Інтернеті вже другий тиждень, ця відверта маячня знаходить вдячного читача.
До цієї ж групи опонентів міністерства варто додати ті фармацевтичні компанії, які намагаються діяти "в обхід". Не секрет, що основний заробіток значної частини лікарів – це гонорари від представників різних іноземних компаній, які торгують біологічно активними добавками, вітамінами, лікарськими препаратами, традиційно не поставленими на потік при організації закупок. До лікаря на прийом приходить агент компанії і пропонує за сталу доплату до заробітку (іноді суттєву доплату) обов’язково призначати пацієнтам лікарські препарати саме їх виробництва. Значна частина лікарів з цим погоджуються – зарплата у лікарського персоналу скромна, жити потрібно. Спроби боротися з цими явищами адміністративним способом викликають спротив – як у фармацевтичних компаній, так і у лікарів.
Найгірше те, що ігри конкурентів, підкріплені "журналістськими розслідуваннями" (а лише кампанія по викриттю винних у смерті школяра у 2009 році для фірми-замовника вилилася у понад 1,5 мільйони доларів), некритично сприймаються широкими масами, яким ніколи заглиблюватися у суть інформаційних воєн.
По-третє, існує серйозний саботаж з боку середньої управлінської ланки (головлікарів) які в штики сприймають будь-які спроби реформувати медицину, оскільки медична реформа суттєво зменшує роль головного лікаря в управлінському процесі. Дуже часто саме з цього середовища йдуть матеріали про вади медичної реформи і її недоцільність, про непрофесійність роботи міністерства і т.д.
Тепер уявіть собі картинку: міністерство, щодо якого йдуть потоки негативної інформації, проплачені через представників депутатського корпусу (ток-шоу, статті, інтерв’ю тощо), з боку двох-трьох потужних фармацевтичних корпорацій (кожна – з можливістю витратити мільйонні бюджети на роботу зі ЗМІ), на низовому рівні (з боку саботажників). І споживач інформації, який більшу частину сприймає за чисту монету.
Та ж ситуація – з іншими міністерствами. Значна частина матеріалів про зловживання у Міністерстві освіти проплачується людьми, що не вдоволені результатами тендерів і конкурсів щодо підручників або ремонту закладів освіти (на цьому полі іноді розгортаються справжні баталії між зацікавленими особами – і не лише словесні). Тим, хто скаже, що я намагаюся відбілити Дмитра Табачника, одразу ж відповім: я акцентую увагу не на його системі поглядів і світоглядних засадах, а саме на моментах, які інкримінують міністерству як корупційні дії. Це потрібно розділити і відокремити.
Та ж ситуація – по інших міністерствах і відомствах. Цікавий момент: як тільки міністерство ініціює зміни, одразу ж виникає потік нищівної критики на їх адресу. Звісно, ця критика б’є не в лоб, а збоку чи навіть ззаду: навряд чи доцільно критикувати реформу, краще акцентувати увагу на дорогих підручниках чи на померлих дітях. Хоча, з іншого боку, – це за всіма правилами інформаційних воєн.
Але в результаті цих воєн страждає імідж держави в цілому – імідж, з яким і так не все гаразд. Як кажуть у народній приказці, якщо людину обзивати свинею, то вона зарохкає.
Важливий момент: значна частина публікацій не передбачає подачі іншої точки зору. Принцип, згідно з яким публікується матеріал, а обвинуваченій стороні надається змога виправдатися потім, у зустрічному матеріалі, – не зовсім коректна. Негатив у нас сприймають легко і з довірою, матеріал-виправдання – як "заказуху". "А потім доводь, що твоя донька – не повія", – говорив герой відомого анекдоту.
Я можу наводити аналогічні приклади з досвіду співпраці з Міністерством закордонних справ, з Міністерством праці і соціальної політики (при трьох міністрах), з Міністерством з надзвичайних ситуацій, з Міністерством оборони тощо – з ними усіма доводилося працювати і глибоко вникати в специфіку їх роботи. Змінюються президенти і уряди. Незмінними залишаються методи внутрішньої боротьби і зовнішніх (інформаційних) проявів цієї боротьби.
Зрештою, я, напевне, не відкриваю Америку для тих, хто й сам задіяний у інформаційній сфері. Але ж більшість перебуває поза розумінням технологічних фокусів...
До речі, зараз спостерігаю два цілковито різних підходи до проблеми медичної галузі в різних державах пострадянського простору.
22 липня у місті Намрані у Азербайджані у фешенебельному готельному комплексі 2-річний Імран Джафарзаде став жертвою недбалості персоналу: у момент, коли хлопчик купався у басейні, було включено систему зливу води. В результаті малюка засмоктало у трубу, де потужним гвинтом йому відрізало одну ногу і покалічило другу.
Цей випадок сколихнув усю країну. Миттєво розгорнулася кампанія по збору коштів на лікування – при цьому активізувалися соціальні мережі. Стан здоров’я малюка вийшов у топи всіх випусків новин – країна вже тиждень живе увагою, прикутою до стану здоров’я Імрана. Президент Алієв дав доручення відправити малюка у кращу німецьку клініку і зробити все необхідне для того, щоб він у перспективі міг ходити (йдеться про можливість збереження однієї ноги і протезування іншої). З цією метою виділено державні кошти.
Міністерство охорони здоров’я Азербайджану сьогодні перебуває у центрі уваги громадськості, і рівень довіри до його керівників просто неймовірний. Бо саме вони організовують весь цикл, пов’язаний із лікуванням Імрана.
Не дай Бог, звісно, але я уявив, що подібна ситуація сталася у нас. Звісно, ЗМІ написали би про надзвичайну подію, але вже наступного дня почали б з’являтися матеріали із заголовками: "Лікарі розікрали гроші, призначені на лікування малюка!", "Мати малюка побоюється, що її сина продадуть", "Лікарі-вбивці проявляють повну бездіяльність", "У міністерстві хочуть приховати всю правду про малюка", "Гроші, зібрані на лікування малюка, пішли на поїздку на Мальдиви коханки заступника міністра" тощо. І це нічого, що правди у них не було б ні на грам. Народу подобається, рейтинги і продажі ростуть. Навіщо писати правду?
І другий приклад. Буквально кілька днів тому з’явилася інформація з Молдови – про те, що лікарням у цій державі не вистачає медичних інструментів, і тому лікарі користуються електричними дрелями, стамесками, молотками, плоскогубцями та викрутками, придбаними у магазинах господарчих товарів, для лікування хворих. Мовляв, довели медичну галузь. Потім виявилося, що інформація – фейкова, але в неї швидко і охоче повірили і передрукували.
Я би не здивувався, якби подібна інформація з’явилася спершу в Україні – про те, що молотками і зубилами лікують у клініках Києва. І народ би повірив.
Здається, наш, український, інформпростір більш близький до молдавського, ніж до азербайджанського... Що й не дивно – ми ж намагаємося більше орієнтуватися на Захід, ніж на Схід. 

 

Кость Бондаренко Історик та політолог, голова правління Інституту української політики


Теги статьи: Бондаренко Кость

Дата и время 30 июля 2013 г., 00:00     Просмотры Просмотров: 1908
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

На Прикарпатье офицер ВСУ устроил солдатам "рабскую службу" На Прикарпатье офицер ВСУ устроил солдатам "рабскую службу" 05.12.2016
Военная прокуратура Западного региона обвинила полковника Вооруженных сил Украины Григория Демьянчика в том, что он испо… Подробнее
В ходе перестрелки в Княжичах только в одного сотрудника Госслужбы охраны всадили 38 пуль В ходе перестрелки в Княжичах только в одного сотрудника Госслужбы охраны всадили 38 пуль 05.12.2016
В теле убитого в селе Княжичи Киевской области сотрудника Госслужбы охраны обнаружили 38 пулевых ранений. Подробнее
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте