АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал

Розвідник «Лютий»: «Якби ми доповідали про все, що робили на війні – хрін би ми щось зробили»

Розвідник «Лютий»: «Якби ми доповідали про все, що робили на війні – хрін би ми щось зробили»
Розвідник «Лютий»: «Якби ми доповідали про все, що робили на війні – хрін би ми щось зробили»

«Розвідку 25-ки в полон не брати!» – горлали по раціях російські кадрові офіцери під Дебальцевим. А він робив затяжку із останньої сигарети без фільтра, яка призначалась ще для п’ятьох солдат, і міркував, як краще відстрілюватись однією рукою.

Це історія про броварського командира відділення розвідки, який зі своєю групою наводив такого жаху на ворогів, що не дивно чому отримав своє псевдо – Лютий. Міцна військова статура, проникливі і зосереджені очі, козацькі вуса – здавалось, що крізь століття в Україну повернувся легендарний кошовий отаман Іван Сірко.

Його розповідь – проста і гірка правда війни. Без підміни понять і без компромісів: ворогів він називає ворогами, а зрадників по цей бік фронту – зрадниками, не приховуючи зневаги і бажання відправляти кулю зі свого Макарова межи очі таким «воякам».

Військова честь і відповідальність за життя своїх людей для нього – не пусті пафосні слова, а принципи, за якими він воював і задля чого він туди пішов. Віталій Сичов «Лютий», командир відділення розвідки 25 багальйону «Київська Русь».

1 вересня відвів сина до школи, а сам пішов на війну

Мене призвали першого вересня. Відвів сина до школи на урочисту лінійку, і мені подзвонили з військкомату ніби щось уточнити по документах. Прийшов – і отримав бойову повістку. Другого вересня виїхали в «Десну». Там сформувалась команда, і вже 5 числа ми були в Дебальцевому.

Тоді територія ще під противником була. В основному там «козачки були». 12 вересня ми ще проти Паші Дрьомова (проросійський сепаратист, отаман підрозділу «Донських козаків» – ред.) воювали. А уже 22 вересня російська морська піхота була.

Шаман і «Цицьки»

14 листопада 2014 року о 14:02 загинув мій перший підлеглий. На блок-посту. Пост називався у нас «Цицьки».

За півгодини до його загибелі на блок-посту накопичилась колона цивільних машин, попереду стояло три автобуси, а перед ними проїхала місія ОБСЄ. Ми знали, що 80% місії – це російські офіцери. Тобто, вони попередили: чекайте, мовляв, суки.

Так воно і сталось. Ми мали бути разом із Шаманом, але я відвів групу. Шаман повинен був бути разом зі мною. В 14:02 почали сипати зі 122 мінометів. В метрі від нього вибухнула міна. Так не стало мого першого підлеглого.

Звали його Олег, прізвища не знаю – ми не повинні за статусом знати прізвища.

Женя

В 20-х числах листопада Дебальцеве вперше накрили «Градом». Наступного дня ми повертались з групою через місто і зупинились купити продуктів.

Бачу біля магазина хлопчака 6-річного. Я свого в шість років до школи відвів, а він – такий же. Стоїть весь замурзаний, затяганий. Підходить до мене і каже: «Дядя, дай пистолетиком поиграться!». Розумієш, у мене мову відняло. Ми з «бойовими» повертались, всі в екіпіровці. Я його беру на руки, і отут, знаєш, запекло. В душі так тепло-тепло стало.

  • А що в тебе іграшок нема?
  • Нема.
  • Як тебе звати?
  • Женя.

Цей шестирічний Женя в мене періодично перед очима. Ми почали розпитувати – батька нема, мама сама. Ну ми з пацанами скинулись, купили йому цілий кульок їжі.

PH_S1686
Листи з дому, від 6-річного сина розвідника

Контрабас

Контрабас з Росії йшов – пальне. Контрабас з нашого боку йшов – кругляк, деревина, 5-6 метрові балки. В Дебальцевому є перехрестя («хрест» всі його називали) на 4 напрямки – Горлівка, Луганськ, Ростов і Артемівськ. На цих чотирьох «клапанах» стояла Нацгвардія. З Артемівська йшли машини в сторону Ростова. Тобто – на чужу територію. Це, виходить, кругляк пускали туди. У «воділи» записано – «для укріплення шахт». Ну я ж не баран: я прекрасно розумію, що сосна – вона не годиться. Це для бліндажів і окопів. Я, як людина військова, це прекрасно розумів.

Звідти гнали «Камази», вантажені вугіллям. Де тут Миронівське? (показує на карті) От – на Миронівську ТЕЦ.

Я тобі скажу чесно, мені боятися нічого, «воділи», яких ми вибірково зупиняли і перевіряли, зізнавалися, що вони платять за тонну вугілля 600 гривень на кожному сепарському блокпосту. Але вони не приховували, шо у «нациків» (нацгвардії – ред.) на блокпостах вони теж башляли. Тобто брали і їхні, і наші. Це найобразливіше.

Попіл

26 січня 2015 ми вийшли вдруге (друга ротація – ред). У 8 ранку нас підняли по тривозі. І я не знаю, яке тварюка, але через півгодини у фейсбуці вже була інформація, що 25-ку підняли по тривозі. Тобто інформацію злили.

28 січня ми – комбат, покійний майор Заверюхін, Пілот і я – поїхали на рекогносцирування (огляд місцевості – ред). І нас чогось прикомандирували до 128 «горнокопитної» (128 окрема механізована бригада- ред), як ми її називали.

Я до сих пір з Пілотом шкодую, що ми не розстріляли комбрига 128-ї і Попела. Попіл – це взагалі сука рідкісна.

Комбриг 128 – це людина, якій дали Героя України. Він вже в Артемівську все це діло святкував, а його пацани ще три доби вилазили їх цього котла (Дебальцевського – ред). Тобто він уже доповів Пороху, що все нормально і бла-бла. Фактично ж – було дуже багато втрат. У живій силі, в техніці. Те що оголосили ЗМІ – це брехня, х…ня і провокація. Втрат було набагато більше.

Ми приїхали на базу 128-ї. Наш комбат Висота, залишився там. Ми поїхали в Ростовському напрямку. Десь в 12-14 кілометрах від Дебальцевого, у нас був блок-пост Балу. Балу – це покійний офіцер 11 бату «Київська Русь». Блок-пост назвали на його честь.

Значить, ми приїхали туди. Там був такий позивний Попіл. Це командир «опорника», який дав нам завідомо неправдиву інформацію. Нам обіцяли, коли ми зайдем в Нікішине, там вони залишать нам БМП, АГСи, ЗУшки. Але він нас не попередив, що за добу до цього двох людей зі 128-ї сепари взяли в полон, і ті розкололися до самої дупи. І плюс до всього – в ніч з 27 на 28 січня десь півсотні солдат 128 бригади знімаються з Нікішиного і йдуть в Рідкодуб. Тобто вони оголили нам фланг.

І ось ми почали отримувати. Тільки-но зайшли 28-го у Нікішине, і по всіх «опорниках» почали бити прямою наводкою. Прикриваючись вихлопами «Василька», працювала важка артилерія. «Васильок» – 3900 дальність, а «валізи» (артилерійські снаряди, – ред.) летіли з 10-12 кілометрів.

У ніч з 30 на 31 ми біля Нікішине стояли, у нас на «опорнику» було 8 чоловік. Вночі на нас пішла атака – більше ніж півроти. Утримати було просто неможливо. Прийняли рішення відходити на Рідкодуб.

Там вже почалося найнеприємніше. Нас «посипали» чим тільки можна. Ховалися в підвалах постійно.

«Ми по них стріляєм, а вони як щури – падають, піднімаються і йдуть»

Ну то таке. Зайшли ми в Рідкодуб. Наш «опорник» був за розмірами максимум як футбольне поле.

Ніякої об’єктивної інформації від 128-ої ми не отримали. У результаті – нас з двох сторін тримають два сепарських «опорника». Єдиний плюс – це те, що у нас був сканер. Ми прослуховували, тому на хвилину-дві встигали раніше, ніж нас стануть крити вогнем. За день – по 5-6 атак відбивали. Це тільки «стрілкотні».

Уяви собі, якщо я цілюсь в людину зі 100-150 метрів. З оптики все бачу. Працюю не в корпус, а працюю в ноги, щоб знерухомити тіло. При калібрі 7, 62 маючи бронебійно-запальні набої я кістку в будь-якому випадку перебиваю. Ця тварюка піднімається і йде далі – «наколоті».

Отут (показує на карті) – залізничне полотно. І вони так-от тупо як таргани пересипають, ми по ним працюємо. Працює покійний Саша Залізяка з Семиполок – ми мовчимо. Саня тільки короб змінює – автоматники починають працювати. Плюс до всього з підствольників сипимо. А вони як щури – падають, піднімаються і йдуть.

Майор Заверюхін

Ми коли зайшли в Рідкодуб, було прийнято рішення покійним майором Заверюхінм і командиром першої роти, тоді Піт командував першої ротою, – зачистити Рідкодуб. Ну, щоб нормально там себе вже почувати. При зачистці загинув майор Заверюхин, були поранені наші броварчани – Рижик і Броня. Ближче до ночі було прийнято рішення вивозити пацанів на БМП, бо хлопці були і «середні» і «важкі». І ось якраз при цьому виході була зроблена засідка. Підбивають першу БМП, всі пацани були під бронею. Тобто вони вшкварили зі «джмеля» – там без варіантів. За інформацією Рижик і Броня отримали контузію, у Броні було кульове – в ліву ногу вище коліна, а у Рижика куля через броніки, через заклепки застрягла в лопатці.

Тобто вони йшли в сторону. Після обстрілу вони дезорієнтовані – і вони йшли в іншу сторону – в сторону Нікішино. Наступного дня сепари їх розстріляли в будинку. Тобто вони виходили в іншу сторону, але знову ж таки повернулися в Рідкодуб. І вже там біля сепарского опорника їх розстріляли.

«Дзвонили з 1+1, з ICTV, мовляв,  – опишіть ситуацію. А х.лі тут описувати, коли 100 з лишнім людей потрапили в саму дупу»

В принципі – ми вже розуміли до чого це хилитися, бо з кожним днем ми чули по радіоперрехвату: розвідку 25-ки в полон не брати. Команда була російського офіцера Бороди.

У мене тоді вже незначна травма правого плеча була. В Нікішиному додало: коли «Васильок» працював, ми заскакували в підвал. Пілот, мій побратим, припечатав мене в  одвірок. У пацана вага до сотні, плюс навантаження, те шо на ньому було…Відчуваю, шо рука вже висить. Ну висить – та й висить, хрін з нею. Є бутарфанол, є албуфен, вколов – і нормально все, не болить.

Сергій Миколайович Гришко, голова райради, нам допоміг тоді. Не знаю, яким боком він дізнався, шо тут з нами. Дзвонив і просив дізнатися з яких напрямків по нам б’ють. І вже звідси через свого знайомого він виходив на Генштаб, на арту – через Київ коригували вогонь артилерії.

Мені дзвонили з 1+1, з ICTV, мовляв,  – опишіть ситуацію. А х.лі тут описувати, коли 100 з лишнім людей потрапили в саму дупу. У нас кожен патрон був на вагу золота.

Значить, другого лютого на нас пішла колона. Знову той же самий Попіл на блок-посту Балу не надав об’єктивної інформаціюї. І пацани потрапили в засідку. У полон потрапили два наших пацана, з 25-ки. Саня Шахтар і… другого не пам’ятаю прізвища. Саня відбув у полоні 19 днів, а механік-водій 6 місяців 19 днів.

«Щоб врятувати роту, ми не будем ризикувати батальйоном»

На нашого броварського побратима навіть Ярош вийшов. Він попросив у Яроша допомоги. Пацани з «Правого Сектора» знімаються з Пісків, на джипах доїжджають до Артемівська. В Артемівську велика база техніки була.

Приїжджають, кажуть: дайте нам броню і ми витягнемо пацанів. Їм сказали – ви, типу, незаконне військове формування, – пішли нах.й.

Тут піднімалися наші дружини, сім’ї, друзі, громадськість. Пікетували Генштаб, збиралися біля Міністерства оборони, вимагали витягнути 25-ку.

Нам відповіли. Відповідь, звичайно, нас збентежила: щоб врятувати роту, ми не будемо ризикувати батальйоном.

Якщо включити саме військовий мозок, то вони зробили тактично правильно. Вони на нашій сотні більше тисячі пов’язали, посилену технікою. Тобто саме ми відтягували той момент, коли вони Дебальцеве взяли. Ну, ми ненадовго відтягнули.

Старший брат і Пушкін

Запиши-запиши, Пушкін.

Ми в радіоперехоплення чули його унікальну розмову. Борода з Нікішиного передає по радійці: «Пушкин, готовь роту, щас укропов мочить будем!». Відповідь була унікальна: «Пошел ты на.уй со своей атакой. У меня из роты шесть человек осталось». Тобто наш «старший брат» (міномет 152 мм – ред.) – попрацював. Ну там жерсть, звичайно, була.

І ось вже шостого числа ми ходили як зомбі. Можеш собі уявити, якщо у нас на п’ятьох була сигарета без фільтру, і стік «кавового напою «Галка». Хавчик – один сухпай. Ти на ньому особливо не газуватимеш. Десять діб поспіль спали по 2-3 години на добу. Але треба було витримати. Стояли як могли. Ми вже розуміли, що були приречені.

Але все одно, знаєш, надія вмирає останньою. Ми все одно сподівалися, що нам допоможуть. Ну, так воно і вийшло.

«БМП все червоніла і червоніла»

5 числа нам подзвонили і сказали, шо буде працювати «старший брат». І повідомили, що шостого числа дадуть коридор. Шлях для виходу нам рубала «тридцятка» під командуванням Варшави. Пацани на двох «бехах» витягали нас, курсували туди сюди.

Першою в Рідкодуб заскочила «беха» нашої розвідки. Вони заскочили і забрали наших трьохсотих. Я відмовився, тому шо там пацани «важчі» були. Водій-механік Лихач вийшов, і повіз трьохсотих на госпіталь в Артемівськ. А що ми? Ми відстрілювалися.

PH_S1688
“Лютий” з журналістом Тарасом Шако

Шостого числа, ближче до вечора, вже виходили ми. Працював по нам знову «Тихий п.дар» (міномет 122 мм – ред). Наші вже не працювали важкою артою. В основному ми закидали сепарські «опорники» з підствольників. По-перше, щоб дати вийти хлопцям, а по-друге, щоб вийти самим.

Можеш собі уявити: обліплена людьми БМП, і по них ведеться безперервний перехресний вогонь. Щоразу БМП ставала все червонішою і червонішою. Я тоді зрозумів, шо фільм «Чистилище» нервово курить бамбук в стороні. Коли я сідав на передостанню «беху», бачу шматок щелепи людської лежить, мізки, язик, фрагменти тіла. Ось так ось виходили.

«Аватари»

Я не приховую – дуже великий, неприємний бік цієї війни – це «аватари». Коли ти сподіваєшся, що ліворуч чи праворуч люди тебе повинні прикривати, а в резульат по тобі смалять з усіх боків…Доходило навіть до того, що зброю на горілку міняли. Ну нехай ще БК, але коли вже стволи міняють…

Та й взагалі по критеріях відбору людей питання. Уяви собі: кухарем був полковник, колишній командир частини. Механіки-водії танків та БМП працювали заправщиками. Ми дізнавались і витягали їх звідти. Йшли до штабу і дізнавались основну військову спеціальність, бо у нас Вова Ноженко красава – сота команда і все. Який я в х.й стрілець, якщо у мене 106-182 завжди було. ( «сота команда»: 100 – код стрілецьких військово-облікових спеціалізацій, 106  – розвідка)

 «Якби ми доповідали про все, що хотіли зробити – хрін би ми щось зробили»

До нас звернулася волонтер з Дніпра: допомогти вивезти сім’ю. Там одна жіночка з Дніпра посварилася з чоловіком, і після закінчення шкільного періоду вона з чотирма дітьми виїхала під Горлівку до мами.

Коли почалася вся ця хрінь, виїхати звідти вона вже не могла, бо населений пункт був під сепарами. Я з цією інформацією підійшов до комбата, поговорили. Протягом двох тижнів ми розробляли цю операцію. По гуглівських картах відпрацювали все повністю.

Вийшло як: ми йшли по чужій території, практично скрізь – степ, степ і терикони. Ти їдеш, а в 50 метрах від тебе зеленка, і ти не знаєш хто там. Ліворуч терикони, сам розумієш – «Дашу» (крупнокаліберний кулемет – ред.) поставлять і все. У нас машини броньовані тільки від стрілецької зброї. А там і ПТУРом (протитанкова керована ракета, – ред.) могли зняти.

Як виїхали за Дебальцевого, прапори України познімали з машин. Там вже сіра зона, моторошне місце.

PH_S1677
Бойові нагороди

Наша робота полягала в тому, що зробити і тільки потім доповісти. Якби ми доповідали про все, шо хотіли робити – хрін би ми щось робили. За півгодини ми домчали туди, швидкість 120 – не нижче. Два джипи – «Toyota»  і «Ford», залетіли на блокпост, покрутилися там буквально хвилини три -чотири. З підствольників насипали швидко, дітей в машину – і поїхали.

Ми заздалегідь домовилися, що поки родина не вийде, а блокпоста нашого не буде в межах видимості – ми не висунемося. Я людьми не міг ризикувати.

Розумієш, я кожну втрату асоціюю, що це частинка мене. Кожен з нас звинувачує себе в загибелі Шамана, в загибелі Діда. Командир розвідки звинувачує себе, я – себе. Тому що я не наполіг. Діда тоді теж могли не пустити, розумієш, воно все в голові прокручуєш…

Та все ж нікуди не сховаєшся від долі. Там жорстко. Там війна.

Фото: Миколи Кожемяка

Автор: Тарас Шако

iamir.info


Теги статьи: ДонбассДонбасАтоСичов Виталий

Дата и время 11 января 2017 г., 20:06     Просмотры Просмотров: 4374
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи:

В зоне АТО военные медики вместе с саперами провели уникальную операцию
Пойманные на преступлении террористы "ЛНР" открыли огонь в сторону ОБСЕ
Штаб АТО сообщил долгожданную новость с фронта, ВСУ без потерь громят оккупантов, боевики в ярости

Бойовиків “ДНР” не пускають до Росії, – розвідка
Люди под властью террористических республик - рабы, на которых наживаются российские боевики
Путин подписал Донбассу смертный приговор

Переселенцы отказались принять жителей из Балаклеи
Бойовиків на Донбасі почала обурювати неповага до тіл загиблих, – розвідка
Окуева назвала самое слабое место армии РФ, Украина должна бить по полной

Ярош рассказал, в каком случае военные могут устранить власть
На Донбасі загиблих російських військових ховають не сповіщаючи родичів
За прошлые сутки в зоне АТО погибло двое украинских воинов, еще 2 получили ранения, - штаб АТО

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто по вашему мнению лучший президент за историю независимой Украины?









Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте