Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Безнаглядна законність

Безнаглядна законність
Безнаглядна законність

Без нагляду бувають не тільки діти. Верховна Рада України 14 жовтня цього року ухвалила в другому читанні та в цілому нову редакцію Закону України «Про прокуратуру», яким скасовується нагляд за законністю як такий.

Цей «революційний» крок було зроблено на догоду кон’юнктурі, під улюлюкання натовпу, завдяки героїчним зусиллям всеукраїнських люстраторів — Єгора Соболєва і Ко.

Власне кажучи, не зовсім зрозуміло, навіщо воно отим революційним хунвейбінам, адже вони розуміються в питанні реформування прокуратури не більше, аніж заєць у геометрії. Я не здивуюсь, коли з’ясується, що Єгор Соболєв навіть не був обізнаний про те, чий законопроект він героїчно пропхав через Верховну Раду попри здоровий глузд та зауваги Головного юридичного управління. Але країна повинна знати ім’я свого героя.

Згідно з обліковою карткою на сайті Верховної Ради автором законопроекту №3541 від 5 листопада 2013 року є ніхто інший, як В. Ф. Янукович. Для тих, хто призабув, поруч примітка — президент України.

Тобто Віктор Янукович, названий у документах президентом України, вніс до парламенту законопроект, який проштовхав той самий Єгор Соболєв, який вимагає люстрації кожного, хто обіймав найменш значущу посаду за часів правління четвертого президента України.

Після цього «свята» законотворчості в пристойному товаристві треба або надсилати авторові законопроекту в Ростов-на-Дону найпалкіші привітання, або пояснювати суспільству, яким чином творіння Януковича (звісно, автор не він, а його головний юридичний радник Андрій Портнов) було представлено громадськості як ще одну «перемогу». Бо запитань до законопроекту №3541 надто багато.

Почнемо з того, що люстратори назвали серед «здобутків»: начебто за цієї прокурорської реформи скасовано так званий загальний нагляд. У цій тезі відразу декілька помилок.

По-перше, жодного загального нагляду в Україні вже давним-давно не існує. Таке явище існувало під час дії Конституції УРСР і називалося «найвищим наглядом» за точним і однаковим виконанням законів на території Української РСР (ст. 162 Конституції УРСР 1978 року).

Відповідно до тодішньої практики, нагляд також здійснювався за судами та судовими рішеннями. З ухваленням 28 червня 1996 року Конституції України, в п. 9 Перехідних положень було записано, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів — «...до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів». Тобто тимчасово.

Саме тому положення ст. 121 Конституції України в редакції 1996 року (що регулюють функції прокуратури) передбачали лише чотири сфери діяльності:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Як бачите, жодного натяку на якийсь там загальний нагляд.

Конституційна реформа 2004 року додала до цього п’ятий пункт — нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Іще раз — не йдеться про загальний нагляд. На прокуратуру покладено обов’язок нагляду за додержанням прав і свобод громадян.

До речі, внаслідок не зовсім зрозумілих метаморфоз із чинністю першої та наступної редакції Основного Закону в кінцевому підсумку оцей нагляд відновив «революційний» парламент своїм законом №742-VII від 21 лютого 2014 року.

Друга помилка полягає в тому, що, звісно, ніхто положення про зазначений нагляд не скасовував, бо воно прямо передбачене чинною Конституцією.

Просто законопроект №3541 створив небезпечну та незрозумілу колізію: з одного боку, ст. 2 цього проекту передбачає лише чотири функції прокуратури — рівно так, як це виписано в ст. 121 Основного Закону в редакції 1996 року. В цьому й немає жодної дивини, бо автор цього проекту Віктор Янукович підлаштував законопроект під ту Конституцію, що діяла в останні роки його правління. Але після 21 лютого цього року, після втечі автора, хтось повинен був пояснити добродіям в Адміністрації президента, що оцей застарілий на той момент проект вже не відповідає Конституції і його потрібно переписувати.

Про пряму неконституційність законопроекту №3541 яскраво свідчить висновок Головного юридичного управління Верховної Ради від 10 жовтня 2014 року. Хоча кого це турбує...

Втім, зазначений проект створив більш витончену колізію, бо, з одного боку, положення ст. 2 не передбачають здійснення наглядових функцій, закріплених у п. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції, але, з іншого, й не забороняють. Відповідно до ч. 3 ст. 2 цього проекту, на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Чудово! Ніхто ж не заперечує, бо нагляд як раз передбачений отим п’ятим пунктом частини першої статті 121 Конституції.

Тому завдяки оцій «реформі» утворилося незрозуміле становище, коли прокуратура повинна наглядати за додержанням прав і свобод людини і громадянина та відповідних законів з боку усіх органів влади та їх посадових і службових осіб (як наказує Основний Закон), але, з іншого боку, новим законом «Про прокуратуру» це не передбачено. І що в такому разі має робити прокурор? Відповіді не знає ніхто.

Юридична громадськість не зовсім розуміє мету цього штучного хаосу, який створюється недоречним реформуванням предмету відання прокуратури. Наприклад, Януковичу це було потрібно заради «галочки», аби засвідчити його так звані «європейські» устремління.

Олігархам та потужним корпораціям нагляд за законністю в державі не потрібен з очевидних причин: усі свої надбання вони захищають за допомогою багатотисячних приватних охоронних структур-армій та завдяки командам найкращих юристів, а також грошам, які йдуть на підкуп суддів, прокурорів, податківців... Те, що відбувається за воротами заводу, комбінату чи банку — якийсь там народ, суспільство, старі, жінки та діти — їх геть не турбує. Як кажуть у цих колах: «Це не наші питання — це ваші питання!»

Саме в такий спосіб, під приводом «ходи до Європи», в Україні протягом останніх років здійснювалась, передовсім завдяки головному юридичному раднику Януковича — Андрію Портнову, політика побудови нікчемної, недієздатної держави, у якій немає місця простій людині.

Проти чого виступають та за що борються деякі активісти «Великої люстрації»? Хіба вони проти дотримання прав і свобод людини? Чому тоді вони заперечують проти нагляду за дотриманням прав і свобод людини прокуратурою? Припустімо, що їм не подобається прокуратура як явище, кадровий склад, поточна практика зловживань тощо. Така позиція абсолютно хибна, бо тоді через існування контрабанди можна вимагати знищення митних органів. Можна дійти до абсурду й вимагати ліквідації усіх державних установ, бо скрізь корупція та погана робота...

Якщо не прокуратура, то хто тоді наглядатиме за дотриманням прав людини? Може, Amnesty International з-за кордону? Чи якась неурядова громадська організація? Або свідомі активісти мають скинутись і власним коштом найняти вправного адвоката та захищати інтереси суспільства в суді в порядку позовного провадження?

Наша унікальна по ступеню неконкретності та незрозумілості Конституція в положеннях ст. 3 визначає наступне: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Після схвалення законопроекту №3541 зміст ст. 3 Основного Закону виглядатиме як знущання, бо держава прямо відмовляється наглядати за законністю в країні, дотримуватися та запобігати порушенню прав і свобод громадян, що начебто є її найвищим пріоритетом та спрямуванням.

Держава відповідає? Підкажіть, хто конкретно? Суд — ні. Суд — не наглядова інстанція. Прокуратура — уже ні. Міліція? СБУ? Армія? Та ніхто.

Є велика категорія справ, де без участі прокурора навіть суд не може процесуальним чином захистити права широкого невизначеного кола осіб. Наприклад, місцева рада віддала за безцінь гектари землі. Громадянин не має права подати позов в інтересах громади, бо в нас так складений процесуальний закон, що кожен захищає своє особисте право. Порушене право спільноти, громади, народу загалом або de facto захищає прокурор «в інтересах держави» (яке часто тлумачиться ширше, як інтереси суспільства), або ніхто.

Порушені трудові, пенсійні, виборчі права громадян, законодавство про освіту, медицину, пожежну безпеку, будівництво, екологію тощо — усе це було предметом нагляду прокуратури. У разі, якщо законопроект №3541 набуде чинності, це більше нікого не турбуватиме.

Що робити пересічному громадянинові? Раніше подекуди спрацьовувало трішки налякати кривдників перспективою втручання прокуратури. Відтепер — ні: усі звернення та скарги громадян, у яких немає корупційної «користі» для прокуратури, будуть відразу скеровуватися в смітник.

Усі доводи щодо запобігання в такий спосіб неправомірному впливу органів прокуратури на господарюючі суб’єкти не варті того паперу, на якому друкували законопроект №3541, бо для цього лазівки якраз залишили. Зокрема, працює положення ст. 23 нового закону, де прокурор, при здійсненні представництва в суді, отримав право на вчинення процесуальних та інших (тобто, не процесуальних — ?) дій з метою захисту прав та інтересів держави або громадянина.

Про що йдеться? Відповідно до ч. 4 ст. 23 нового закону, з метою встановлення наявності (або відсутності?) підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор має право отримувати копії документів, інформацію, матеріали та навіть пояснення від органів державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ і організацій тощо з приводу реального або ймовірного (!) порушення прав та інтересів держави чи громадянина.

Наступна, п’ята, частина цієї ж статті вже дозволяє в порядку досудового врегулювання реальних або ймовірних (!) порушень направляти з дозволу суду звернення з вимогами до всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, суб’єктів державного та комунального секторів економіки (!), органів Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 25, письмові вказівки прокурора є обов’язковими для всіх органів оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства і підлягають негайному виконанню.

Ч. 2 ст. 25 наділяє прокуратуру непередбаченими в Конституції керівними повноваженнями, а саме: прокуратура координує діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері протидії злочинності. Координаційні повноваження прокурори здійснюють шляхом проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а також проведення узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності.

Отже, прокуратура в разі потреби може, по суті, керувати опосередковано всіма іншими контролюючими та правоохоронними органами, їх руками чинити розправу над будь-ким (звісно, розслідуючи ймовірні порушення прав людини або держави) і не нести жодної відповідальності.

До речі, новітнім законом «Про прокуратуру» взагалі не передбачено розгляд скарг і звернень громадян (що є прямим порушенням вимог ст. 40 Конституції) та особистий прийом громадян. Тобто, прокуратура стає річчю в собі, куди ані прийти, ані звернутися.

Звідки прокурор дізнаватиметься про оті ймовірні порушення прав та свобод, яким він має запобігати, — запитання риторичне.

Вимальовується не надто приваблива картина: народ і влада йдуть нарізно. У нас воюють добровольчі батальйони, які годуються та забезпечуються волонтерами, нагляд за законністю стає приватною справою. Де і навіщо тоді в цій схемі держава?

Якщо трударю, селянину, робітнику, воїну немає куди звернутися зі скаргою за захистом свого права, коли права людини та законність не цікавлять державу, тоді кожен постає перед вибором: змиритися зі злом або, за звичаєм предків, стати на захист своїх інтересів безпосередньо, без зайвої паперової тяганини. На що це перетвориться — навіть важко уявити.

"Ракурс"


Теги статьи: ЗаконЗакон о прокуратуре

Дата и время 27 октября 2014 г., 15:52     Просмотры Просмотров: 2257
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Прожорливое брюшко Прожорливое брюшко 08.12.2016
Глава комитета инвалидов в день на яхте тратит на еду больше, чем 60 пенсионеров дома за месяц Подробнее
Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко 08.12.2016
Помощь в получении украинского гражданства российскому олигарху Вадиму Новинскому оказал в свое время Петр Порошенко. Подробнее
08 декабря 2016 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте