Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Голос Майдану в Міністерстві культури: підсумки

Голос Майдану в Міністерстві культури: підсумки
Голос Майдану в Міністерстві культури: підсумки

«Революція Гідності» привела в крісло Міністра культури Євгена Нищука, відомого як «голос Майдану».

З суто акторською щирістю він одразу ж пообіцяв прибрати корупцію зі сфери культури. Наївні люди з цього зробили поспішний висновок про те, що новий міністр сам хабарів не братиме і своїм підлеглим не дозволить. Та не так сталося, як гадалося.

Минуло 8 місяців, тож сьогодні вже можна підводити перші підсумки урядування Нищука в міністерстві.

Перша ланка культурної сфери, за яку взявся новоспечений міністр – це культурна спадщина, музеї та заповідники. Покликаючись на міфічні «вимоги громадськості», а насправді в угоду київським забудовникам він розігнав Департамент культурної спадщини, вирішивши у парі зі своєю першою заступницею О. Островською-Лютою самим зайнятися погодженням проектної документації на будівництво в історичних центрах міст: сподівалися, що справа виявиться прибутковою. Але тут стався перший «облом»: скандальні погодження, як шила із мішка, полізли в телевізор, газети та в інтернет.

Насамперед керівники Мінкультури продали Андріївський узвіз у Києві під забудову котеджним містечком (і це – пам’ятку містобудування національного значення!). Пам’яткоохоронці обурилися, а керівництво Мінкультури – пригальмувало. Потім написали листа в Одесу, дозволивши безконтрольну нову забудову в історичному центрі без погоджень, відмовившись при цьому від тих обов’язків, які покладені на Міністерство культури Законом про охорону культурної спадщини та положенням про Міністерство. І про це паскудство стало відомо громадськості – адже раніше ніколи не було випадків, щоб будь-яке міністерство відмовлялося від своїх законних повноважень. Циніки підозрюють, що така «відмова» може дуже дорого коштувати…

А далі все пішло як по маслу. Не розуміючи правил, за якими живе сфера охорони культурної спадщини в Європі і в Україні, міністерські бонзи вирішили ті кляті правила просто… скасувати! Так простіше брати хабарі за погодження проектів знищення чи перепродажу тієї спадщини (і скандал за адресою Андріївський узвіз, 15, 17 – це тільки верхівка айсберга).

Сьогодні дуже багато інсинуацій довкола правил охорони культурної спадщини, за якими столиця України місто Київ житиме протягом наступних десятиліть. Ці правила професійною мовою називаються Історико-архітектурний опорний план, межі та режими використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів м. Києва. Зараз тривалий і складний процес їх погодження і затвердження вийшов на фінішну пряму.

Зазначена документація, яка була розроблена протягом 2009-2011 років фаховим НДІ пам’яткоохоронних досліджень та членами ICOMOS (Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць) у жорсткій конфронтації з київськими забудовниками, пройшла всі мислимі обговорення і погодження, була підтримана Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, ICOMOS, схвалена Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і навіть опублікована у вигляді окремої книги, тобто стала доступна для широкої громадськості, що зроблено вперше за всю історію столиці України.

У разі, якщо б цей документ, після затвердження його наказом Мінкультури, був би затверджений також і сесією Київради як містобудівна документація, це стало би серйозним стримувальним чинником для недобросовісних київських забудовників, тому що: було б заборонене нове будівництво у буферній зоні пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Софії Київської та Києво-Печерської лаври, на територіях всіх київських заповідників та пам’ятки «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро». Для кращого розуміння «ціни питання» зазначимо: нове будівництво мало бути заборонено на площі 2800 гектарів у самому центрі Києва! Кожен охочий може сам перемножити цю цифру на вартість однієї сотки київської землі, щоб зрозуміти: за таку суму «упущеної вигоди» в наш час можуть не те що незаконний наказ підписати, а й забетонувати у фундамент одного з нових київських хмарочосів. І найголовніше – висотні будинки в історичному центрі міста мали б опинитися поза законом. Така перспектива аж ніяк не влаштовує тих забудовників, які при колишній владі захопили ділянки для будівництва в історичному центрі Києва. Та й загалом можливості забудовників стають значно обмеженішими. Та ще й вся територія міста – це вже охоронювана археологічна територія! А це тягне за собою додаткові витрати при будівництві – на проведення археологічних досліджень. А хто ж цього хоче!

А тепер – трохи конкретики. У представленій нижче таблиці порівнюються площі територій пам’яток, заповідників, зон охорони пам’яток м. Києва у старому (2001 року) та новому (2011 року) історико-архітектурних опорних планах. Кожен може сам порівняти цифри у лівій і правій колонках і зрозуміти головне:

чим відрізняється документ 2011 року від аналогічного документа 2001 року;

чи раді київські забудовники таким змінам;

хто і чому профінансував теперішні протести проти документа 2011 року.

Порівняльна таблиця площ територій пам’яток та зон охорони пам’яток згідно зі старим (2001 року) та новим (2011 року) Історико-архітектурним опорним планом м. Києва

 

 

Назва

Площа стара, га

Площа нова, га

 

Всього території заповідників

247

513,8

 

Всього території пам’яток (крім археології)

12,08

2 954,7

 

Всього території пам’яток археології

214,6

879

  Охоронна (буферна) зона об’єкта всесвітньої спадщини: “Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська лавра”. 219,554(111,81 (Софія) + 107,744 (Лавра) 441
  Всього охоронні зони 417,5 1 580,3
  Всього зони регулювання забудови 3 092,8 3 422

Для тих, у кого труднощі з математикою, підказуємо: у 2011 році загальна площа територій пам’яток збільшилася, порівняно з 2001 роком, у 244 рази!

Відтак Міністр Нищук зробив те, на що не наважилися навіть чинуші часів Януковича – своїм рішенням скасував Історико-архітектурний опорний план Києва 2011 року, тим самим скасувавши будь-які обмеження на хаотичну комерційну забудову історичного центру Києва, у тому числі й довкола Софії Київської та Києво-Печерської лаври, на наддніпрянських схилах і в парках. Це може потягти непоправні наслідки як для київських пам’яток, так і для України як члена ЮНЕСКО: виключення Софії Київської і Лаври зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з пустої погрози часів Януковича нині перетворюється на моторошну реальність.

З цього питання оприлюднив свою заяву Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (ICOMOS): «Відтак сьогоднішнє Міністерство культури зробило те, на що не наважилися навіть чинуші часів Януковича – своїм рішенням фактично скасувало будь-які обмеження на хаотичну комерційну забудову історичного центру Києва, у тому числі й довкола Софії Київської та Києво-Печерської лаври. Це може потягти непоправні наслідки як для київських пам’яток, так і для України як члена ЮНЕСКО.

З огляду на це в неправомірних діях Мінкультури вбачаються явні корупційні ознаки, на що має бути адекватна і швидка реакція правоохоронних органів. Усвідомлюючи загрозу, яка нависла над культурною спадщиною м. Києва, від імені Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць закликаємо Уряд, депутатський корпус та громадськість підтримати фахові дії, спрямовані на захист нерухомої культурної спадщини столиці України від наступу комерційної забудови та люструвати корумповане керівництво Міністерства культури України.»

У зв’язку з роботами по м. Києву в 2014 р. з’ясувалася одна вельми скандальна обставина: у Києві протягом 2011-2014 років «загубилося» близько сотні нерухомих пам’яток культурної спадщини. З реальних вони стали віртуальними. Усі вони мають неабияку історико-культурну цінність. Це — археологічна пам’ятка по вулиці Великій Житомирській, пам’ятники жертвам тоталітарного режиму та загиблим за Україну, місце народження Михайла Булгакова (!!!), а також десятки історичних будинків по вулицях Гоголівській, Олеся Гончара, Жилянській, Костьольній, Малій Житомирській, Михайлівській, Прорізній, Пушкінській, Трьохсвятительській, Ярославовому Валу, Богдана Хмельницького, Верхньому і Нижньому валу, Десятинному провулку, бульвару Тараса Шевченка, вулицях Межигірській, Воздвиженській, Волоській, Покровській, Притиско-Микільській, Фрунзе, Хорива, Ігорівській, Грушевського. Цей перелік вулиць – не що інше, як «золоте дно» для київських забудовників, тобто з найдорожчою в місті нерухомістю. Тож усі «загублені» пам’ятки – це завтрішні будівельні майданчики.

У той період міським Управлінням охорони культурної спадщини керував надто добре відомий киянам корумпований «пам’яткоохоронець» Яків Якович Діхтяр. Тож не будемо питати: хто давав вказівки щодо такого незугарного формування переліків пам’яток, і хто «випадково» не включав окремі пам’ятки? – Все і так зрозуміло. Адже з об’єктом, який не має статусу пам’ятки, оперувати простіше: не потрібно розробляти відповідну документацію, погоджувати її, отримувати дозволи…

Після перемоги Євромайдану київський міський досвід торгівлі пам’ятками піднявся на загальнодержавний рівень. Спрагла коштів нова публіка, тимчасово дорвавшись до влади, належно оцінила специфічні навички і корупційний потенціал Якова Діхтяра, який при регіональній владі торгував київськими пам’ятками. Не встиг київський мер Віталій Кличко вигнати з посади геть скомпроментованого Якова Діхтяра, як цього «безцінного» кадра Євген Нищук запросив на роботу в Міністерство культури. Там він очолив… сектор обліку пам’яток! Для чого? – Щоб торгувати пам’ятками, погодженнями і дозволами на проведення робіт вже у масштабах всієї країни. Так під акомпанемент балачок про очищення влади мародери від культури захопили культурну спадщину не тільки Києва, а й усієї України — щоб знищувати і продавати її. Тепер пам’ятки будуть губитися вже не десятками а сотнями, а може й тисячами! Довідково: в Україні 140 тисяч пам’яток, так що потенціал для того, щоб «загубити» в списках пару тисяч пам’яток – безмежний. Нелегальний виторг від такої оборудки передбачається грандіозний, тож керівництво Мінкультури вже почало підраховувати бариші.

Зараз Україна знаходиться в стані фактичної війни. Крім суто збройного конфлікту, іде й інформаційна війна. Міністр Нищук добре підсобив нашому ворогу в інформаційній війні. Він знищив Національне газетно-журнальне видавництво Міністерства культури, яке не тільки видавало єдину в Криму україномовну газету «Кримська світлиця», журнали «Українська культура» та «Пам’ятки України», а й створило (бюджетним коштом) веб-портал «Культура», що став візитівкою української культури. Сьогодні цей портал вже не працює.

Міністр Нищук не обмежився знищенням пам’яткоохоронної та видавничої сфери: він добрався і до бібліотечної системи.Тому з приходом до влади Нищука державні бібліотеки централізовано були позбавлені бюджетного фінансування, передплати, а тепер ще й будуть позбавлені від надходження обов’язкового примірника творів друку (це новітня законодавча ініціатива Мінкультури). Економія від цих заходів буде копійчана, а шкода в загальнодержавному масштабі – безмірна: адже знищується державна система збору і зберігання інформації.

Що є базою національної культури в сьогоднішньому світі? – Культурне надбання (пам’ятки культурної спадщини, музеї, заповідники) та інформаційні ресурси (видання, у т. ч. електронні та бібліотеки). З цього приводу ще одіозний «культуролог» Адольф Гітлер якось сказав: «Знищіть культурну спадщину якогось народу – і вже через одне покоління він перестане існувати як нація».

Саме таку програму стосовно українців успішно виконує Євген Нищук. Під його керівництвом розвалено всю систему управління у сфері культури (звільнено досвідчених фахівців, наповнено некомпетентними людьми різні громадські, науково-методичні ради, експертні комісії тощо). Протиправно вигнано з посади успішного директора Національного музею в Пирогові. Безсоромно призначено члена партії регіонів Лукашевича директором заповідника у Переяславі (в 2013 р. того безуспішно намагалися протягнути на цю посаду губернатор-регіонал Присяжнюк та міністр-регіонал Новохатько). Цей список можна продовжувати до нескінченності.

Найпоказовіша частина цієї вакханалії стосується найцінніших історичних міст України: Києва, Львова та Одеси. У Львові (місті культурної спадщини ЮНЕСКО) так і не відновив свою діяльність історико-архітектурний заповідник. В Одесі (це місто номінується в список культурної спадщини ЮНЕСКО) Міністерство культури видає погодження і дозволи на нову забудову в майбутній буферній зоні ЮНЕСКО з гербовими міністерськими печатками на умовах конфіденційності: якщо ці документи потрапляють у ЗМІ – вони оголошуються підробками. І нарешті в Києві Міністерство культури взагалі скасувало будь-які правила та обмеження на забудову в історичному центрі, в тому числі в парках і на дніпрових островах. Навіть колишня регіональна влада на таке нахабство не наважилася. Тепер поява хмарочосів поряд з Софіїю чи Лаврою нікого не повинна дивувати.

Ще одна дуже показова і скандальна історія стосується пам’яток в окупованому Криму. У 2013 році Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК) підтримало ініціативу громадськості м. Сімферополя АР Крим щодо збереження комплексу садиби родини Арендтів, що знаходиться на вул. Карла Маркса у м. Сімферополі та складається із трьох споруд – головного будинку та двох флігелів. Родина Арендтів відома кількома історичними особистостями, які внесли значний вклад у розвиток медицини, повітроплавання, а також зарекомендували себе у галузі мистецтва – зокрема, одна із представниць родини стала відомим скульптором. Ця ініціатива у 2013 році була підтримана також громадськими організаціями з Великобританії та Росії.

Науково-дослідним інститутом історії архітектури та містобудування (м. Київ) було розроблено облікову документацію і листом УТОПІК направлено до Міністерства культури України, яке своїм наказом визнало комплекс споруд пам’яткою архітектури та історії місцевого значення та занесло його до Державного реєстру нерухомої культурної спадщини України.

Відповідний пункт у Державному реєстрі виглядає так:

Комплекс споруд садиби Арендтів-Ребець Середина XIX ст. – початокХХ ст. На розі вулиць Карла Маркса, 25 літера «А» та Долгоруківській, 14 літери «Б», «Д», «Е» Пам’ятка історії, архітектури Наказ Мінкультуривід 14.08.2013 № 757 Охоронний № 3072-АР

Головний будинок зараз належить кримсько-татарському благодійному фонду, який мав намір знести будівлю і збудувати на її місці кількаповерховий будинок комерційного призначення. Це порушило б вимогу Закону України «Про культурну спадщину» в частині необхідності збереження традиційного характеру історичного середовища, оскільки садиба знаходиться в самому історичному центрі Сімферополя в так званому німецькому кварталі.

12 листопада 2014 року на засіданні Експертної комісії при Мінкультури при головуванні професора Прибєги Л. В. за дорученням міністра культури Нищука Є. М. та на вимогу ніби-то представників Меджлісу кримсько-татарського народу було прийнято рішення про виключення головного будинку садиби Арендтів-Ребець із Державного реєстру нерухомої культурної спадщини України. Жодних передбачених законодавством підстав (наприклад втрата предмета охорони) для прийняття такого рішення немає. Це рішення обов’язково призведе до знищення вказаної споруди-пам’ятки, яка є цінною невід’ємною складовою комплексу садиби.

Таке рішення є неприпустимим з огляду на те, що Крим зараз є тимчасово окупованою територією, на якій Україна практично позбавлена мажливості здійснювати адміністрування у сфері охорони культурної спадщини. Згідно з нормами міжнародного права відповідальність за збереження пам’яток культурної спадщини, розташованих на території АР Крим, покладається на країну-окупанта, тобото на Росію. У цій ситуації виключення Україною з Державного реєстру нерухомої культурної спадщини України будь-якої пам’ятки, розташованої на території Криму, – це прямий дозвіл країні-агресору на знищення пам’яток культурної спадщини на цій території. Крім того, це ще й прекрасний козир у пропагандистській війні проти України.

Само собою напрошується запитання – чи немає тут корупційної складової і з якої причини Міністерство культури не захотіло розібралося в цьому питанні – чи не через власну некомпетентність? А може керівництво Мінкультури діє заодно з країною-агресором?

Кому сьогодні вигідна реалізація концепції А. Гітлера щодо знищення української культурної спадщини? – Тільки тій країні, яка знаходиться у стані фактичної війни з Україною. Хто може організувати таку масштабну диверсійну діяльність на культурному фронті? – Тільки російські спецслужби.

Якщо додати до цього полишене напризволяще за кордоном скіфське музейне золото з України, повну байдужість Мінкультури до українських заповідників і музеїв на окупованих територіях, фактичну відмову в угоду Путіну від адміністрування українським об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — Національним заповідником «Херсонес Таврійський», то вималюється закінчена картина злочинної діяльності агента російських спецслужб Євгена Нищука, який активно працює на культурне обеззброення України перед лицем агресора.

Діяльністю, а точніше – саботажем очільника Мінкультури нещодавно обурився Голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль: «Наші багаторазові звернення до Міністерства культури України з проханням перенести Луганську державну академію мистецтв та культури з окупованого Луганська на контрольовану Україною територію залишаються безрезультатними. Мало того, що ці блазні від культури постійно виступають кордебалетом на всіляких заходах ЛНР, пишуть їм гімни й прославляють «великі звершення», — минулого тижня вони виступили на «коронації» Плотницького, розважаючи «почесних гостей» своїм «високим мистецтвом».

Г. Москаль запропонував: «Якщо міністр культури України Євген Нищук неспроможний вирішити питання перенесення академії мистецтв та Луганської обласної філармонії на контрольовану українським урядом територію, в мене залишається один вихід — запропонувати йому самому поїхати в Луганськ і виступити перед сепаратистами зі співами, щоб показати всій Україні, яке в нас міністерство культури».

Чому все це стало можливим у ніби-то цивілізованій країні, яка прагне в Європу? Можливо, концепція Євгена Нищука збігалася з концепцією розвитку української культури, яку навесні спорадично проголошували активісти Асамблеї діячів культури: вони пропонували взагалі ліквідувати Міністерство культури, створивши замість нього державні агенції, які б адміністрували майном національних закладів культури й розподіляли б фінансові гранти. Відтак Міністерство культури Нищук таки розвалив. Але навіщо було при цьому ще й розвалювати геть усю культурну сферу?

О.Петренко, критик, http://polsng.wordpress.com


Теги статьи: НищукМинкультуры

Дата и время 19 ноября 2014 г., 17:27     Просмотры Просмотров: 3333
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві 07.12.2016
У Києві порівняно з минулим роком кількість розбійних нападів зросла на 54%, а грабежів – на 61%. Подробнее
«Антонов» предложил Трампу свой самолет вместо дорогущего Boeing «Антонов» предложил Трампу свой самолет вместо дорогущего Boeing 07.12.2016
Государственное предприятие «Антонов» предложило свой самолет избранному президенту США Дональду Трампу в качестве новог… Подробнее
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте