Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Комбат Маруся Звіробій: Я не дам Ярошу жити

Комбат Маруся Звіробій: Я не дам Ярошу жити
Комбат Маруся Звіробій: Я не дам Ярошу жити

Укрінформ провів день із Марусею Звіробій, яка є організатором підготовчого центру «Марусин полігон», де проходять вишкіл і цивільні, і майбутні бійці АТО. Російські ЗМІ називають її не інакше, як «неонацистка». Журналіст за освітою, комбат одинадцятого батальону Добровольчого корпусу «Правого сектору» відповіла на наші запитання.

Перед зустріччю я зайшла на Фейсбук-акаунт жінки, яка очолює резервний батальон «Правого сектора», і яка, власне, створила цей полігон (“Марусиним” його для зручності почали називати самі відвідувачі).

- Ми перетворюємо планктон на укропів, - жартувала командувачка полігону в одному статусі.

 - Ми раді, що до Ради пройшли Ярош та Береза, кількох бравих хлопців вистачить, щоб зсередини відкрити двері прокуратури, коли ми туди постукаємо, – обіцяла в іншому.

- Провідала Майдан, він у мене ще гарячий під ногами, - писала у третьому.

Добровольці вчаться розбирати та збирати автомат Калашникова

 

Ще комбат Маруся на ФБ пояснювала хлопцям, які зібралися воювати (після навчань бійці з полігону відправляються в зону АТО, при цьому за кошти цивільних відвідувачів полігону, вишколи для яких платні – вони отримують і зброю, і спорядження), що їхні рідні мають бути попереджені про рішення воювати. Маруся ставила до відома, що після вишколу командири будуть дзвонити батькам бійців та перевіряти, чи знають вони про бажання синів воювати у Добровольчому Українському корпусі «Правого сектора».

Марусин полігон сховався між селами у гарному лісі. Це кілька великих армійських наметів, смуга перешкод, вагончики. На кількох майданчиках відбуваються вишколи, на одному – рукопаш, на іншому – стріляють. Нас радісно зустрічає волохатий собака, ще цуценя, але якоїсь великої породи.

АНЖЕЛІКА ТА ІНШІ ЖИТЕЛІ ПОЛІГОНУ

- Чому ви назвали собаку Анжеліка? – запитую у жінки, яка нас супроводжує у намет до Марусі.

- У неї мушка на носі, тому Маруся її так назвала.

У наметі кілька жінок готують на обід кашу та запарюють чай. Маруся сидить на лавці у камуфляжі і з рацією. Вона запрошує сісти і попереджає фотографа, що знімати хлопців не можна, вони без балаклав, а це бойова група, яка їде на фронт.

- Скільки у вашого Добровольчого корпусу батальонів?

- Я не можу сказати, скільки їх зараз. Наш одинадцятий, це запасний батальйон Київської області. Добровольчий український корпус – це бойовий напрямок «Правого сектора». Хлопці з «Правого сектора», які йдуть воювати, ідуть саме з батальйонами “ДУК”. Батальйони поділені відповідно по областях.

Добровольці під час проходження військового вишкілу

- Зазвичай, добровольчі батальйони – це юрисдикція Міноборони або МВС, ваші угрупування і далі стоять окремо від силових відомств?

- “ДУК”, тобто увесь «Правий сектор», зараз не співпрацює ні з Збройними Силами України, ні з Міністерством внутрішніх справ.

- Не плануєте поки що таку інтеграцію?

- Зараз нібито ведуться якісь переговори, але у нас є деякі умови. Я не можу їх озвучити. Якщо на ці умови Збройні Сили погодяться, то, можливо, ми будемо співпрацювати.

- За скільки часу ви можете підготувати людей на фронт?

- Все залежить від ситуації, півтора місяця вистачає, але може бути така ситуація, що у них буде три дні. Відповідно до того терміну, який у нас є, ми максимально відчищаємо програму, щоб дати навички вижити та навички вбивати.

У НАС, НЕМАЄ ПРОПАГАНДИ АНІ БАНДЕРИ, АНІ ПРАВОГО СЕКТОРА

- Марусю, звідки ви взялися? – переходжу до особистих запитань

- Я з дому.

- А де ваш дім?

- Під Києвом. Я – приватний підприємець усе життя, займалася своїми справами до Майдану. А потім Майдан, відчуття обов’язку всіх жінок погнало на Майдан. Коли бойові дії закінчилися і представники «Правого сектора» поїхали по місцевих радах і змушували складати повноваження усіх регіоналів, у моє місто вони так само приїхали. І я побачила, що регіонали, ще непотопляємі люди, які, здається, прийшли назавжди, у яких все було пов’язано, просто тихо взяли і вийшли. Всі регіонали з переляку склали все, що могли скласти, здались. О, думаю, я скільки років тут з ними боролася – нічого не виходило. А тут хлопці зайшли-вийшли, і питання вирішено. Я їх там прямо і піймала. І тоді вирішила – це для мене люди. Прийшла на Хрещатик до їхнього офісу і сказала, що готова допомагати. Спочатку їздила волонтером на фронт, а потім виникла необхідність тут тренувати наших хлопців.

До намету зайшов чоловік міцної статури, козирнув («разрешите обратиться»), взяв зброю і пішов.

Маруся Звіробій

- Яка у вас освіта? – продовжуємо.

- У дипломі написано «журналістика та видавнича справа». Але морально я була готова до цієї роботи. Я була членом військово-історичного клубу, і взагалі, військову історію люблю, брала участь у реконструкторському русі.

- А у кого ви там були переодягнені як реконструктор?

- Я була червоноармієць, політрук. У мене пошита повністю форма під нього, і це була тематика Другої світової війни. Зараз цей рух трохи розгубився, бо і фашистом бути погано, і совєтським зараз, може, ще гірше. Загалом усі реконструктори тепер або пішли на фронт, або стали волонтерами.

- А як ви створювали полігон?

- Треба вміти організовувати, знайти людей, кожен із людей має бути професіоналом. Інструктор з ножового бою, інструктор з підвісної переправи, інструктор зі зброї, інструктор зі стрільби, два останніх – різні інструктори. Люди приходили, залишалися, хтось ішов, ми ж з весни працюємо. І залишилися в колективі самі ідейні, у нас немає пропаганди ані Бандери, ані «Правого сектора», тут взагалі заборонено про це говорити. Тут є ідея єдності, ідея оборони країни, і все.

Хлопці гладять собаку

- Звідки ваші відвідувачі? - повертаюся до запитання.

- Приїздили люди з Сімферополя, з Ялти вже тоді, коли це була окупована територія, і вже стояли кордони. Приїздили з Миколаєва. Хлопці групами тренуватися. Полігон – це майданчик для всіх, але ми готуємо і бійців для ДУКу. До нас приїжджали дві білоруски, які побули у нас тут день і сказали: «Нікуди не дівся Майдан, він переїхав до вас сюди, на полігон». Сьогодні у нас, наприклад, усі відвідувачі з Києва та Київської області. Ну це, окрім батальйонців, групи, яка в АТО готується, бо там у нас командир групи з Луганська.

- А як ви стали комбатом, коли вам дали це звання?

- У «Правого сектора» є бойове, а є політичне крило. Я належала до політичного. Але так складається в моїй діяльності, що в ній дуже мало політики і дуже багато задач силової структури.

Я зустрілася з Андрієм Стемпіцьким – це керівник Добровольчого корпусу, силової структури «Правого сектора». Він каже: слухай, у нас в Київській області немає батальйону, і ніхто не подав заявки. А в нас уже полігон є, програми є, інструктори є, у нас практично все для того є, можна просто набирати хлопців вже і готувати. То він запитав, якщо берете на себе таку відповідальність, можете очолити батальйон. А що нам на себе брать, у нас уже все відпрацьовано, тому погодилася, ось і стала командиром батальйону.

Дівчина під час занять зі стрільби з пневматичної зброї

- Чисельність якого поки що до традиційної не дотягує?

- Не можу говорити за чисельність батальйону, але вона невелика, тому що я не беру на себе більше, ніж можу утримати хлопців.

- Марусю, а ваше серце вільне?

- У цій війні мій заступник командира – це мій чоловік, він став нещодавно моїм чоловіком, з ним ми познайомились в усіх цих майданівських справах.

- А ваш чоловік нормально сприймає, що ви командир?

- Ви його щойно бачили, він сказав: «Разрешите обратиться». Він із самого початку був моїм помічником, він з’явився як охоронець і як помічник мені у цій справі. Він мене прикривав кругом, максимально мені допомагав, він став просто незамінним, тому що самій так вибігати важко. І мій колектив почав організовуватися з нього, а потім до нас люди почали підтягуватись. За командирами завжди йдуть такі ж люди, як і самі командири. Якщо командири сюди влилися аби дещо “віджать”, “качнуть”, обдурити, нажитися, помародерствувати, вони до себе і людей таких притягнуть.

У нас тут на цьому полігоні фактично ота майданівська інтелігенція зібралася, про яку ходили смішки, що у них кілька вищих освіт і знання кількох мов. Це вони зараз тут. Кожен, хто тут є, служить народу України, не «Правому сектору», не лівому, ніякій іншій силі, ніякій іншій ідеології. Але так трапилося історично, і в принципі, «Правий сектор» на сьогоднішній день, як я бачу, це єдина сила, з якою варто служити народу України. На даний момент я не бачу ніякої іншої.

Добровольці проходять військовий вишкіл

- Який ваш робочий день?

- Бізнес я здала, там працює мій партнер. Зранку роблю моніторинг Інтернету, три дні на тиждень – вишкіл для цивільних, всі інші дні – це робота з волонтерами, поїздки, щось привезти, відвезти, тренування хлопців. Ми постійно тут живемо, вважайте, з весни живемо на цьому полігоні.

- Марусю, я моніторила, що пише російський Інтернет про вас. Пишуть, що неонацистка. Як ви прокоментуєте?

- Історія про неонацизм – це, скажімо так, наочний посібник технології.

- Ви ж написали, що копняками варто виганяти біженців.

- Я не знала, що ця заява – серйозний привід для звинувачення в неонацизмі. По-перше, ніде жодної моєї фрази ніхто не знайде, де б я взагалі це слово використовувала або де б я використовувала якісь тези, які є основними в неонацизмі. Такого просто не існує. Було моє роздратування з приводу поведінки західних українців, після якої я зрозуміла, що бандерівці в Україні є тільки в одному місці – в Києві, їх немає більше ніде. Мені зі Львова надіслали посилання, що там «беспрєдєльствуют» біженці, як вони там ущемляють нашу інтелігенцію західну. Вони могли вивісити прапор і розказувати, що «ми тут ждем Россию, а вы тут нас должны кормить». Це для мене нонсенс. Я не розумію, як можна бути настільки невдячними. Вони не хочуть у селах жити, вони хочуть жити в містах. І мені все це пишуть, і мене все це дістало – і я написала, що робити. До речі, я не писала, що треба розстрілювати. Я написала, що треба зібрати групу пацанів, хай вони мужиків усіх посадять – і на Донецьк «отстраивать свою Родину» – все. Я так зрозуміла, що людям не вистачає плану дій, і я їм його видала, причому, він досить лояльний був, як для тієї поведінки, яку там люди демонструють.

Якась тварина повісила цей статус та написала, що «я известная неонацистка, правосечка» тощо. Але ця інформація була затребувана у «Росії» як фактаж, тому я – зірка каналу Росії, де про це розповіли. Я не знаю, що мала б ще зробити, скільки це коштує, щоб потрапити на канал «Россия» з такою рекламою. Так що нехай балакають.

Хлопець під час занять зі стрільби з пневматичної зброї

МИ НЕ ВІДПРАВЛЯЄМО БІЙЦІВ НА ФРОНТ БЕЗ БЛАГОСЛОВЕННЯ

- Обнадійливо розповідаєте, але ми бачили, як починали псуватися ідеологічні політичні партії.

- Якщо побачу, що у мене зверху хтось починає псуватися, я Ярошу жити не дам. Що мені подобається і дуже влаштовує у цій партії – це чистка своїх власних рядів. У нас викидають нещадно людей, які ведуть себе недостойно. У моєму осередку це взагалі залізне правило. У нас не просто догани якісь виносяться, знімаються люди з посад. У мене тут дуже жорсткий сухий закон, це правило ніхто не сміє порушувати. Я розумію, наскільки це важка робота, але вони це все одно роблять. Осередки проштрафилися – вони їх закривають, керівники проштрафилися – вони їх знімають, це правильно. Коли це почне «розшатуватись», до керівників зверху будуть серйозні претензії знизу. Якщо зверху будуть якісь такі дії «договорнякові», проти яких будуть мої люди, а я не зможу їм пояснити, чому це наші керівники себе так ведуть, то, звісно, я перша прийду наверх із питанням. Якщо воно не буде вирішене, то я прийду з великою кількістю людей із питанням, і все одно ми будемо це якось вирішувати. Ото тут всі мають контролювати один одного, зараз так є, і має так залишатися, побачимо, як буде надалі. І те, що зараз увесь мій осередок фінансується повністю людьми, які займаються тиловиками, волонтерами, свідчить про довіру.

- У вас на акаунті багато фотографій із храмів. Це традиція – ходити до церкви?

- Ми не відправляємо їх на фронт без благословення. Якось був випадок. Ми зайшли за благословенням до батюшки, а він питає: «Всі – хрещені?». А двоє не хрестилося. Вони виявили бажання похреститися, то нам із чоловіком довелося їх хрестити, і так неочікувано двоє прекрасних хрещеників звалилися на мене. Один – луганський, один – із Полтави, чудові хлопці, обидва лисі, але бородаті. Батюшка не зрозумів, де їх обстригти, там же треба щось вистригти на голові, а в них тільки борода, приїдуть – дострижуться, сказали не стригтися на війні. То один із них зараз у нас командиром, один уже поїхав туди, на Схід.

Але це було щось, знаєте, таке. Допомога взагалі зверху. На все, що ми робимо, нам постійно знаходяться потрібні люди. Навіть із приводу цього, мені треба було відвозити хлопців до церкви. Я не встигаю, три дні ходжу, а дуже багато справ, і я поки бігаю, три дні ношу в собі, що мені ж треба десь, щоб благословив хтось. Думаю: в Бориспіль їхати, але то трохи далеко, і в мене випало геть запитання. Я з ним носилась, носилася, і мені вночі сниться, що якийсь настоятель мені каже: «Так, давай сюди своїх хлопців бігом». І далі сниться, що я їх везу. Зранку мені телефонує одна з наших волонтерок і каже: «Там батюшка дзвонив, жде вас сьогодні». Туди кілометрів три, до храму.  Батюшка розказав, що це церква Мазепи ще, там козаків благословляли ще 300 років тому. Це найстаріший діючий дерев’яний храм Київщини, а до того там був скит монаший. Там було холодно. Але тепла стільки було між нами, коли хлопці стоять, це просто один організм. І зараз група прекрасна готується, це найдостойніші люди України. І воно все якось правильно складається. Я тільки хочу, щоб вони були живі-здорові і з перемогою повернулися, більше від них нічого не вимагається.

Мені дуже жаль, звісно, що з того боку, з Росії, їдуть або наркомани всякого роду, кого їм не жалко зливать, їх дуже багато. Або хлопці, яких просто крадуть, їх де-факто просто краде у їхніх сімей регулярна армія Росії.

Добровольці проходять військовий вишкіл

- Що вміють ваші хлопці, які їдуть туди?

- Не скажу, але вони будуть нещадні до ворога, який прийшов на чужу землю і не розуміє взагалі, з ким він воює, і вони будуть дуже мстити за наших хлопців, які там полягли.

Лана Самохвалова, Київська область.


Теги статьи: ЯрошЗвиробой Маруся

Дата и время 03 декабря 2014 г., 22:59     Просмотры Просмотров: 8770
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи:

Дмитрий Ярош сообщил о пополнении в семье
Американський терорист "ДНР" назвав Стрєлкова фашистом за повагу до Яроша (відео)
Дмитро Ярош повідомив про поповнення у родині

Ярош розповів про домовленості з Порошенком щодо створення ще однієї армії
Порошенко лично вручил орден Хмельницкого Ярошу и его собратьям
Порошенко відзначив орденами Дмитра Яроша та інших добровольців не з ЗСУ

Ярош отреагировал на похвалу Гиркина в свой адрес
Россияне не могут без Киева и сильно ошиблись, когда зашли войсками в Украину - соратник Яроша
Станиславский бы сказал «Не верю!». Почему все украинские диверсанты носят визитки Яроша

Ярош одобряет: УДА тестирует усовершенствованный украинский миномет «Молот»
Ярош объяснил, при каких условиях отдаст приказ "убрать эту власть"
Дмитро Ярош прокоментував ігрища навколо надання Україні безвізового режиму

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Прожорливое брюшко Прожорливое брюшко 08.12.2016
Глава комитета инвалидов в день на яхте тратит на еду больше, чем 60 пенсионеров дома за месяц Подробнее
Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко 08.12.2016
Помощь в получении украинского гражданства российскому олигарху Вадиму Новинскому оказал в свое время Петр Порошенко. Подробнее
08 декабря 2016 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте