Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Партія Кличко проштовхує в керівництво СБУ Миколу Герасименка, якій особисто ініціював політичні справи починаючи з 2002 року

Партія Кличко проштовхує в керівництво СБУ Миколу Герасименка, якій особисто ініціював політичні справи починаючи з 2002 року
Партія Кличко проштовхує в керівництво СБУ Миколу Герасименка, якій особисто ініціював політичні справи починаючи з 2002 року

Щойно стало відомо, що першим заступником Голови СБУ, за квотою “Удару”, хочуть призначити кучмівського сатрапа Миколу Герасименка, який фальсифікував кримінальну справу проти політв’язнів, за подіями “9 березня 2001р”. По цій справі було незаконно ув’язнено 19 активістів, серед яких і Андрій Шкіль. Запитання: це такий подарунок політв’язням кучмівського режиму, до річниці подій 9 березня 2001р?! До речі, нас ще навіть не почали реабілітовувати, а наших катів, корупціонерів вже призначають на найвищі посади в “новій владі”?! З цього приводу, звертаюсь до в.о. Президента Олександра Турчинова, не пыдписувати цей указ! Також прошу народних депутатів негайно долучитися до цієї справи, і не допустити цієї ганьби, як це зробив Ющенко, по намовленню Віктор Балога, призначивши цього пристосуванця і корупціонера заступником Голови СБУ!

  

В іншому випадку, не виключаю, що вже завтра прийдемо блокувати СБУ! Ніякий військовий стан не може бути виправденням призначення таких осіб на відповідальні державні посади! Миколу Герасименка, треба ще перевіряти на співпрацю з кремлівськими спецслужбами, позаяк, він сам мені розповідав в СІЗО СБУ, що працював у російських спецслужбах на початку 90-х, коли Україна вже була Незалежною!
Дещо про цього пройдисвіта, і як він стучав на своїх колег які були проти політичних репресій, читайте тут http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/14/76828/ 

Микола Ляхович

Як реабілітували політв’язнів і покарали катів у “справі 9 березня”

14.03.2012 _ Микола Ляхович
 

Версія для друкуКоментарі15

Ющенко міг тоді зробити й більше, але він хоч дав нам шанс, організувавши повторне слухання у суді. А Луценко категорично відкинув можливість проведення внутрішнього розслідування, ледь не відкрито називаючи політв’язнів “кримінальними злочинцями”.

До мене нерідко звертаються люди у справі політв’язнів акції “Україна без Кучми”. Ці люди ставлять переважно два запитання:

1. Чому не реабілітували репресованих по справі “9 березня 2001 року”? 2. Кого покарали за міліцейське свавілля 9 березня 2001 року і кого притягли до відповідальності з тих, хто приймав участь у подальших репресіях активістів?
Власне, відповідь на ці два запитання лежить в дослідженні, як хто з “помаранчевої влади” поводився щодо осіб, пов’язаних з цією справою.

Хотілося зробити певний “рейтинг”, але, на жаль, наразі ще про багато речей писати не варто. Наприклад, зараз відбуваються дебати по цій справі у Страсбурзькому міжнародному суді. А це такий період судового процесу, деталі якого розголошувати не можна.

Адже процедура полягає в тому, що сторони фактично ведуть між собою переписку за посередництва суду, надаючи свої аргументи і спростовуючи доводи опонента. В даному випадку відповідачем, на жаль, є держава Україна. І від її імені пишуть свої аргументи представники уряду.

9 березня 2001 року: спогади організаторів “України без Кучми”

А оскільки з 2003 року, коли справа була прийнята до розгляду в Європейському Суді, в Україні змінилось багато урядів, то колись суспільству буде цікаво почитати аргументи не лише урядів Кучми-Януковича, а й так званих “помаранчево-демократичних” урядовців, які клялись у своїй підтримці політв’язням.

Та поки що цей цікавий епізод ми змушені пропустити аби не бути звинуваченим у порушенні правил розгляду справи в міжнародній інстанції.
Інше викладатиметься хронологічно — по конкретним посадовим особам. Перший із них, звісно, Віктор Ющенко, який восени 2003 року, перебуваючи в м. Рівне як демократичний кандидат від опозиції не пожалів гарних слів на адресу політв’язнів “справи 9 березня 2001р.”, пообіцявши, що за “демократичної” (тобто його!) влади “ці мужні люди, будуть обов’язково реабілітовані”.

Я тоді щойно був звільнений з ув’язнення і приїхав у Рівне, щоб лікуватись. Тому й потрапив на заходи з нагоди приїзду Ющенка — фактично випадково, лише через наполягання земляків, бо був іще дуже хворий. А коли почув потік хвалебних од від Ющенка на нашу адресу, пригадую, аж зніяковів.

Мене примусили піднятися, і величезна переповнена зала довго аплодувала. Здавалось, які можуть бути проблеми, якщо ця людина стане Президентом?   
Але якщо відверто, то я й тоді не сумнівався, що станеться так, як це все власне й сталось. Тобто не сталось нічого.

Реабілітація через Верховний Суд

Віктор Андрійович все ж таки пробував щось зробити. Наприклад, саме він ініціював ще один перегляд цієї справи у Верховному Судді, де прийняло участь аж дві палати цих суддів. Це сталось у квітні 2006 року.
Але як і очікувалось, нічого це не змінило. Та і хіба могло воно щось змінити, коли для суду потрібні були “нововиявленні факти”. А хто їх надав? Правильніше буде спитаати, а хто мав їх надати? Правильно, ті органи, які власне й фальсифікували цю справу, тобто МВС і СБУ. Причому саме в такому порядку, а не в іншому.
Після засідання Верховного Суду у квітні 2006 року до мене підходили представники ЗМІ і запитували хто, на мою думку, з помаранчевої влади несе відповідальність за те, що нас не реабілітували на цьому судовому процесі?

Я всім відповідав так як і було – нас не виправдали через тодішнього міністра МВС Юрія Луценка. І пояснював, що вся справа 9 березня 2001 року трималась виключно на сфальсифікованих рапортах представників міліції, а також на основі первинних “показів” свідків, яких катували у райвідділах від 7-ми до 15-ти діб.

9 березня 2001 року: масові сутички з міліцією (ВІДЕО)

Цих “свідків” потім навіть не доставляли в суд, а зачитували їхні “свідчення” з протоколів, складених у міліцейських райвідділах Києва. Адже всі свідки, кого таки доставили на судовий процес у кінотеатрі “Загреб”, в один голос відмовлялись від попередніх “свідчень” і з жахливими подробицями розповідали як їх катували, щоб вони те все попідписували.

Тобто весь фундаментальний матеріал тієї “справи” був заготовлений в МВС, а вже “специ” з КГБ-СБУ, у білих рукавичках, склали цей весь фальсифікат у “кримінальну справу”, і шантажами та тиском довели її до “обвинувального вироку”.

Щоб розвалити ці всі фальсифікації, Юрій Луценко мав провести внутрішнє розслідування з приводу тих подій в підконтрольному йому МВС.

Достатньо було б навіть оприлюднити “оперативку”, як напередодні цих подій давно завербовані агенти МВС у політичних партіях підбивали молодь на виготовлення “коктейлю Молотова”. Це ми дізнались з матеріалів справи, які ще на початку були “виділенні в окреме провадження” і, звісно, поховані в архівах.
На той час усі журналісти були настільки зачаровані “польовим командиром” Луценком, що відмовлялись у все це вірити, виправдовуючи Юру — мовляв, він міг і не знати про це. Але їм не раз показували офіційні звернення депутатів до міністра Луценка з вимогою провести те внутрішнє розслідування за “подіями 9 березня 2001 року” і відписки Луценка, в яких він ледь не відкрито називав політв’язнів по цій справі “кримінальними злочинцями”.

 

Вже мало хто пам’ятає, але з приводу репресій сумських студентів у 2004 році, коли їх брутально на очах народного депутата Вячеслава Кириленка з наказу тодішнього губернатора Володимира Щербаня затримувала міліція, міністр Луценко відповів подібним чином.

Тобто він повністю виправдав дії “правоохоронних органів”, а відповідно й накази тих, хто їх до цих дій спонукав. Пригадую, як Щербань, повернувшись з вигнання десь у 2006-2008 рр., на одному з ток-шоу каналу ICTV гордо розмахував листом-відповіддю від міністра Луценка, яким підтверджувалось, що правоохоронці Сумської області не порушували прав студентів.

Хто не пам’ятає, нагадаю, що десятки студентів брутально побили і затримали на кордоні Сумської і Полтавської області, щоб вони не продовжили свій протестний похід на Київ з вимогою не об’єднувати їхні ВНЗ на основі колишнього ПТУ.

Суми: студентська революція на траві. Як це було

Як і очікувалось, жодне ЗМІ не оприлюднив мою позицію. Натомість Луценка вихваляли, і подекуди ганьбили нездару Ющенка. Так, Ющенко міг тоді зробити й більше, але він хоч дав нам шанс, зорганізувавши повторне слухання у ВСУ. А Луценко категорично відкинув можливість проведення внутрішнього розслідування і фактично поховав наші сподівання юридичним шляхом реабілітуватися у судових інстанціях України.

Не треба це сприймати, як певний “антипіар” Луценку, який сьогодні сам піддається репресіям, де за “підставу” взято нестриманість екс-міністра у вирішенні побутових проблем свого водія. Особисто я – щиро співчуваю Луценку. Але коли хотів зібрати підписи на його підтримку серед політв’язнів “справи 9 березня”, то значна частина цих політв’язнів не лише відмовилась за нього підписатись, а й, на жаль, зловтішались. Хоча в цьому не бачу нічого втішного.

Не можна тут не зазначити, що Луценко з перших днів пригрів у себе людей, які були прямо пов’язані з репресіями 9 березня 2001 року. Так, один із найбільш прибуткових департаментів МВС очолює генерал Олександр Савченко.

Олександр Савченко

Це той самий генерал, який отримав звання саме за події 9 березня, під час яких він був іще полковником МВС, який відповідав за громадську безпеку в Києві. Пригадую, ми ще з цього кепкували, позаяк він отримав звання з мотивацією “за недопущення безпорядків”. Тому ми запитували, які можуть бути до нас претензії за “організацію безпорядків”, якщо Олександр Савченко їх “не допустив”?

Близькість і дружні стосунки Луценка та Савченка показали, наскільки опозиція (яку представляв перший) і влада (яку представляв другий) є переплетеними, а їхня діяльність — узгоджена. І лише щирі патріотично налаштовані люди, доведенні до відчаю і виведені на вулицю, в результаті стають ”крайніми”.

Законопроекти про реабілітацію

Були й інші можливості реабілітувати політв’язнів “справи 9 березня”. Так, один з фігурантів цієї справи, а з часом народний депутат Андрій Шкіль, підготував законопроект, який реабілітовував засудженних по цій справі, відразу після позитивного голосування у ВРУ.

Я особисто ходив на засідання профільного комітету з прав людини, який на той час очолював Генадій Удовенко, де розглядали цей проект Шкіля і подібний законопроект від Леоніда Черновецького. Наскільки мене тоді поінформували, Черновецький зацікавився цим питанням, бо з ним мали дружні стосунки політв’язні з угрупування “УНАстів”, що були виключенні з громадської організації УНА-УНСО за співпрацю з провокатором Едуардом Коваленком.

Коваленко, за сценарієм кучмістів, намагався розіграти на передодні президентських виборів 2004 року екстремістсько-ксенофобську карту, аби скомпрометувати Ющенка.

Тобто тут уже від початку було все замішане на внутрішніх протистояннях між політв’язнями. Зараз вже не пригадую всіх деталей, але законопроект Черновецького був — як і всі його ініціативи — анти-юридичним. Творіння Черновецького було вщент розкритиковане експертами.

9 березня 2001 року. Хроніка дня на УП

Тому я з легкістю на засіданні профільного комітету довів, що за основу треба брати законопроект Шкіля. З цим навіть погодився представник Черновецького, який теж був на засіданні комітету. Комітет одноголосно прийняв за основу законопроект Шкіля, і вирішив направити його на голосування до ВРУ в першому читанні.

На засіданнях демократичних фракцій також було прийнято рішення голосувати за законопроект Шкіля. І от, в останній момент, цей законопроект тихцем відкликається, і профільний комітет різко змінює свою думку на користь законопроекту Черновецького.

І саме бездарний з юридичної сторони законопроект Черновецького подається до ВРУ, де з тріском провалюється. Хоч навіть якби він був прийнятий і підписаний Президентом, то його відмінили б при першій нагоді в Конституційному Суді.

З часом помічники Шкіля поцікавились в комітеті ВР з прав людини, чому вони зненацька змінили свою думку на користь безперспективного законопроекту Черновецького.

В комітеті пояснили, що до них прийшла “група політв’язнів справи 9 березня”, які в категоричній формі почали вимагати відкликати законопроект Шкіля і взяти за основу проект Черновецького. Під тиском тих політв’язнів комітет так і вчинив.

Я здогадуюсь, що то були за “політв’язні”, і знаю звідки у цих ледащо неприязнь до законопроекту Шкіля. Але мені до кінця так і не стало зрозуміло, навіщо вони поховали можливість і собі реабілітуватись через законопроект у ВРУ? Адже всім було очевидно, що шанс мав лише законопроект Шкіля.

Крім того, законопроект Шкіля передбачав статус репресованого не лише особам, що проходили по “справі 9 березня”, а й іншим переслідуваним опозиціонерам в період з 1995-го по грудень 2004-го. І хоч законопроект закінчувався груднем 2004 року, його опоненти розносили чутки, що Шкіль має на меті підвести правову базу для уникнення покарання “білоблакитними”, які саме в той час активно переслідувались за сепаратизм і корупцію.

Очевидно, що ніхто з “білоблакитних” не міг примазатись до цієї реабілітації. Проте репресованими могли бути визнані багато інших патріотів, зокрема й молодь, яку катували у міліцейських райвідділах, щоб змусити нас оговорити. Але деякі політв’язні не бачили далі своїх амбіцій і образ, тому й утопили в цих почуттях свою реабілітацію.  
До речі, я пропонував не закон про реабілітацію, а просто відміну статті 294-ої ККУ як антиконституційної, яка передбачає “колективне покарання” і дублює формулювання “злочинів” з інших статей КК, при цьому їх обтяжуючи, що також суперечить духу закону. Саме за цією статтею в основі нас засудили по статті 71-й ще в редакції УРСР від 60-х років.

Тобто скасувавши цю 294-ту статтю, внесену в новий Кримінальний Кодекс 2001 року істинно “совєцкім” прокурором Юрієм Кармазіним – ми теж автоматично були б реабілітовані, хоча й без пільг. Але це тема окремого дослідження — про те, як псевдо реформатори старанно оберігали основи тоталітарного правосуддя в нових законодавчих ініціативах.
Ось до цих двох спроб і було зведено всі намагання “помаранчевої влади”, реабілітувати “мужніх” політв’язнів. 

Нагороди і допомога політв’язням

Щоб політв’язням не було дуже гірко — вирішили їх відзначити орденами “За мужність”.

До цього Шкіль написав не один десяток звернень і запитів. Писав всім: від місцевого самоврядування – до президента. При цьому Ющенко як президент і Тимошенко як прем’єр-міністр реагували на ці запити хоч і без ентузіазму, проте і без негативізму. В той час як на місцях, в обласних адміністраціях ці запити в кращому випадку просто ігнорувались.

Бувало таке, що навіть обурювались: мовляв, що то ще за “борці” такі? (Що за “політв’язні”? Це ті “бандити”, що заважали нашому процвітанню в часи президентства Кучми? Так їх розстріляти треба було!). Вся владна вертикаль була переповнена кучмістами.

Спогади активіста про 9 березня 2001-го

Більшість міністрів “помаранчевого” уряду також ігнорували звернення Шкіля. І їм глибоко було наплювати на політв’язнів та їхніх матерів із дружинами, за яких клопотався Шкіль.

Єдиний губернатор, який не лише позитивно реагував, а й проявляв ініціативу в допомозі політв’язням та їх родинам, був нині покійний Василь Червоній. Але оскільки цей “ультранаціоналіст” був не дуже популярний в “соціал-демократично-ліберальній” центральній владі, то всі його ініціативи губились у Києві.

Саме тому в першу чергу почали віншувати креатур Луценка. Тобто тих політв’язнів, які довели свою “відданість” НСНУ, в протистоянні з БЮТом.

 

При чому саме Луценко координував тоді всю цю боротьбу “компроматів”, чим викликав критику Шкіля. Тобто, навіть в цьому не обійшлося інтриги.

Ось указ президента від 18 січня 2007 року про відзначення орденами “За мужність”:

 

Тут буде упущений аналіз самої “мужності” — це теж колись стане відомо, коли перечитають особові справи засуджених політв’язнів та дізнаються, ким вони себе заявили в місцях відбування покарання.
Але заради справедливості мушу сказати, що й мене номінували на таку нагороду влітку 2007 року, вже після того, як “першу чергу” було відзначено нагородами. Мені зателефонували з адміністрації Президента, щоб уточнити якісь біографічні деталі. Звісно, я розпитав для чого.

І вони урочисто повідомили, що мене мають нагородити орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Змушений був їм відразу повідомити, щоб навіть не готували це нагородження. Адже після того як Віктор Андрійович підписав “Універсал національної єдності” з відверто антиукраїнськими силами, чим реабілітував “донецький кримінал” — я від нього нічого брати не буду!

І тому мені нічого так і не присвоїли. З часом я дізнався від Михайла Свистовича та інших ще “допомаранчевих” активістів, що через мою відмову не нагородили більше нікого – а в списку після мене ішло ще зо два десятка людей часів “України без Кучми”. Напевне, вирішили не ризикувати.
Не буду тут деталізувати індивідуальної допомоги тих чи інших депутатів, розписуючи як Шкіль якомусь політв’язню за власний рахунок газифікував будинок чи провів телефон. Це, власне, так би мовити, й мало бути. Але дехто з політв’язнів вважав, що Шкіль зобов’язаний їх пожиттєво утримувати. Адже він став “завдяки їм” нардепом.

Сподіваюсь, не варто розписувати абсурдність таких тверджень. Якщо хтось хоче знати деталі, завдяки кому Шкіль став нардепом, і як йому в цьому допомагали політв’язні – то раджу звернутися до Тетяни Чорновіл .
На мою думку, все ж таки варта уваги допомога політв’язням з боку політичних партій. Такою партією була лише одна сила – це “Батьківщина” чи, можна сказати, БЮТ. Але, на жаль, діяльність та ідеологія цієї сили настільки дегуманізовані, що навіть найкращі пориви цієї політичної сили в сторону “демоса” зазвичай мало що йому приносять.

Так було і під час нашого ув’язнення, коли виділені БЮТом на підтримку політв’язнів десятки тисяч у.о. розкрадались — але не БЮТівцями, а нашими “побратимами-унсовцями”. Так само відбувалось і після нашого звільнення.

Як склалася доля засуджених у справі “9 березня”

Це все мені нагадувало комсомол, річницю якого за державний бюджет так люблять відзначати БЮТівці. Зібрались, домовились між собою “зробити людям добре” — і доручили це втілювати першому-ліпшому, хто потрапив на очі. В результаті ті, кому мали допомогти, могли й не дізнатись про те, що їм “зробили добре”. Адже допомога так і не потрапила до адресата.  

Саме так сталось, коли БЮТ вирішив оплатити престижне навчання в КНУ політв’язням і членам їх родин. З часом виявилось, що Ігор Мазур (“Тополя”) — один з політв’язнів — подав на оплату цього навчання список осіб, які не мали жодного стосунку ні до “справи 9 березня”, ні до політв’язнів.

В результаті БЮТ роками оплачував навчання для аферистів, в той час як троє справжніх політв’язнів “справи 9 березня” ледь животіли, аби наскребти коштів на навчання. Тобто я, звісно, ціную пориви БЮТу, але сподіваюсь, в майбутньому вони будуть акуратніші та педантичніші в цих питаннях. 
Це не поодинокий випадок наживання на цій справі. Тому, ще раз наголошую: НЕМАЄ ЖОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧИ УПОВНОВАЖЕНОЇ ОСОБИ, НАДІЛЕНОЇ ПРАВОМ ЗБИРАТИ МАТЕРІАЛЬНУ ДОПОМОГУ ДЛЯ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ “СПРАВИ 9 БЕРЕЗНЯ”.  

Наслідки для катів і сатрапів

Але повернемося до “державних мужів” і того, як вони покарали фальсифікаторів “справи 9 березня”. І тут відразу пригадується знову Віктор Андрійович. Адже саме він не лише підняв до заступника голови СБУ Миколу Герасименка, який був головним натхненником та ідеологом фальсифікації “масових безпорядків”, а й постійно його нагороджував.

Хто такий Микола Герасименко, знають Тетяна Монтян і Володимир Бойко.   

 

Так от, “син” Кучми, а точніше Віктор Ющенко, не забув відзначити Миколу Герасименка декілька разів.

Спочатку нагородив його таким же орденом “За мужність” ІІІ ступеня, як і декого з тих політв’язнів, котрі “мужньо” вистояли в ув’язненні, куди їх запроторив Герасименко!

 

А під кінець свого Президенства, Віктор Андрійович відзначив Герасименка ще й орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня!
Не забув Ющенко присвоїти вище звання і раніше згаданому другу Луценка, генералу Олександру Савченку.

 

І суддя Іван Миколайович Волік не залишився засмученим. Це саме той суддя, котрий виніс вирок в замовній справі по подіях “9 березня”, попираючи будь-які права політв’язнів, позбавивши декого навіть права на захист, видаливши із зали суду.

Суддя Іван Волік 

26 червня 2007 року – Волік призначається суддею Вищого господарського суду і відразу ж претендує на голову цієї поважної установи. І лише під тиском громадськості, йому не вдалося зробити цієї карколомної кар’єри в часи Президентства Ющенка.  

З часом Ющенко присвоює Воліку і звання “Заслужений юрист України”.
А декількома місяцями раніше, 18 грудня 2009 року, Віктор Андрійович відзначив цим же званням Лідію Іванівну, дружину судді Воліка. От така сім’я “Заслужених юристів України”, які полюбляють парою ходити на політичні акції Партії Регіонів. Якось саме біля мітингу ПР я випадково наштовхнувся на це подружжя юристів, яке чомусь дуже налякалось мене, жахнувшись як від примари…

Із найбільш визначних посадових осіб, причетних до фальсифікації справи “9 березня”, був підданий “репресіям” в часи президентства Ющенка лише один прокурор Кузовкін. І то не від Віктора Андрійовича, а від Андрія Вікторовича Ющенка, з яким стикнувся на дорозі. В результаті прокурор отримав тілесні ушкодження від охоронця “сина бога”.

Але в службовому і кар’єрному рості, цей прокурор дещо пішов у гору, очоливши міжрайонну прокуратуру Борисполя, що сталось ще 20 серпня 2003 року.  
І лише політв’язнів справи “9 березня”, щороку стає менше і менше… Хоч більшість з них були набагато молодшими за своїх нині “здравствующих” і процвітаючих катів.

Помер активіст “України без Кучми” Руслан Зайченко

А ті що ще живі, досі вважаються “терористами” і їхні фото використовуються як “статисти” у нових політичних справах, де влада хоче розіграти “екстремістську” тему — для компрометації опозиції і виправдання своїх репресій.

І справа тут не в реабілітації двох десятків політв’язнів і засудженні декількох сатрапів кучмівського режиму. Справа в тому, що залишилось нереабілітованим суспільство, яке мордувалось в кучмівській кримінально-клановій Державі.

А відповідно, не засуджені злочинно-репресивні дії бандитської влади, що дало можливість відродити ще з більшим розмахом репресії вже сьогодні.

Микола Ляхович Активіст акції “Україна без Кучми”. Політв’язень (2002-2004)

ОРД 02


Теги статьи: УдарСБУГерасименко

Дата и время 05 марта 2014 г., 00:00     Просмотры Просмотров: 3202
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи:

На шахте в Луганской области украли у государства 11 млн
СБУ: спецслужбы России могут прослушивать абонентов «Интертелекома»
«Жертва»раскладов Ильичевских силовиков: как СБУ и военная прокуратура прокурора Панькова сажала

Теща сбушника, який займається експортерами горіхів і імпортерами тканини, оформила на себе коштовний будинок під Києвом
Бойцы АТО на блокпосту "повязали" пьяных сбушников: опубликовано видео
Сотрудников СБУ застукали на провозе контрабанды в зоне АТО

СБУ вскрыла махинации с углем в зоне АТО. Ущерб составляет 260 млн. грн
СБУ затримала оператора Еспресо
СБУ викликає Олену Притулу на допит щодо квартири Лещенка

Квартирою Лещенка вже цікавиться СБУ
СБУ разоблачила факты хищения 235 млн грн в госпредприятии "Укрхимамиактранс"
Тандит о захваченном судье в ОРЛО: Он в списках по обмену

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві 07.12.2016
У Києві порівняно з минулим роком кількість розбійних нападів зросла на 54%, а грабежів – на 61%. Подробнее
«Антонов» предложил Трампу свой самолет вместо дорогущего Boeing «Антонов» предложил Трампу свой самолет вместо дорогущего Boeing 07.12.2016
Государственное предприятие «Антонов» предложило свой самолет избранному президенту США Дональду Трампу в качестве новог… Подробнее
07 декабря 2016 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте