Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Аналізи прогнозів Ілларіонова та їх наслідки

Аналізи прогнозів Ілларіонова та їх наслідки
Аналізи прогнозів Ілларіонова та їх наслідки

Дана стаття написана  у якості доповнення до статті «Пристрасті по Ілларіонову». Справа в тім, що на неї суттєво відреагували, але, по суті, реакція зводилась до переконувань, що Андрій Ілларіонов дійсно хоче допомогти Україні, а ціль опублікованого матеріалу - брудне завдання, затьмарити імідж хорошої людини. Тому, очевидно, настав час деталізувати причини, чому було написано настільки жорстку статтю, а питання в ній поставлено руба - ким саме є Андрій Ілларіонов, поганим аналітиком чи людиною, що свідомо працює на «план Путіна», який, як з’ясувалось, після уточнення, до України прилетів все ж не «бортом Газпрома». Тож, за це – просимо вибачення. Але лише за це.


Кожен політолог - якщо він дійсно таким себе вважає, повинен усвідомлювати, що у будь-якого наданого ним прогнозу завжди є наслідки. Більше того, перше, що він повинен чітко усвідомлювати: його аналіз не є абсолютною істиною, а лише поясненням, яке він дає подіям, і воно - не єдине. І навіть більше: він повинен розуміти, як саме буде сприйнятий його аналіз людьми. Особливо, якщо він хоче допомогти, а не зробити ситуацію ще гіршою. Якщо хоч на одне із цих питань відповідь незадовільна, прогноз краще не публікувати, а донести його до ключових осіб іншим способом. Особливо, в критичні для існування країни часи. Тут якраз доцільно керуватись лікарським принципом «Не зашкодь».

Дехто задасться питанням: а чим же таким шкодять аналізи Андрія Ілларіонова, адже він, навпаки, попереджає нас про плани Путіна? Так от в тому і річ, що окрім попереджень (за що йому великий респект), він в безапеляційній формі дає оцінку подіям в Україні, і знову ж таки в безапеляційній формі дає однозначний прогноз у формі: «все буде погано». Можливо, все так і є. Можливо, все дійсно дуже погано. Але одна річ говорити це тим людям, які приймають рішення, а зовсім інша - робити публічні заяви, на які реагуватимуть звичайні люди, а далеко не усі з них уміють самостійно аналізувати ситуацію, а прагнуть простих пояснень і простих рішень.

Давайте стисло подивимось, яку саме оцінку давав Андрій Ілларіонов:

- влада здала Крим;
- Яценюк летить у Вашингтон оформляти здачу;
- термін життя нашого уряду - максимум тижні;
- Захід уклав із Путіним «Мюнхен-2014»;
- Обама здався Путіну.

Все це легко знайти в його офіційному Живому Журналі. А тепер давайте спробуємо кількома словами описати реакцію широких кіл суспільства на такі прогнози. Відповідь:

- обурення;
- зневіра;
- страх.

При цьому сам же Ілларіонов у «10 тезах про путінську агресію» пише, що однією із найважливіших задач Путіна є представлення світу України як території безладу і хаосу. Виникає цілком закономірне питання: якщо він сам це розуміє, навіщо оприлюднює такі прогнози, які тільки збільшать напругу, і збільшать ступінь безладу і хаосу, для початку, в головах дезорієнтованого населення?

Можна сказати, що він хоче нас позбавити зайвих ілюзій, але більше такі прогнози нагадують бажання позбавлення людей усілякої надії на краще. А люди, позбавлені надії, здатні на непередбачувані та фатальні вчинки. В нашому випадку вони можуть призвести до краху і тієї благенької державності, яку ми зараз маємо, і призвести до тієї самої війни всіх проти всіх, про що, знову ж таки, пише сам Ілларіонов.

Саме тому у статті «Пристрасті по Ілларіонову» і обрано максимально жорсткий варіант антитези ілларіоновській аналітиці. Якщо хочете - це зустрічна хвиля, що направлена на погашення негативних тенденцій, які виникають саме під дією його аналізів. Як один із прикладів таких тенденцій, наведу вже існуючу ініціативу «Майдан 3.0», яка шириться мережею Інтернет і ставить за мету повалення вже чинної влади (що, як сам же Ілларіонов і пише, є однією із цілей Путіна). Роблячи вищевизначені прогнози, як мінімум необхідно здогадуватись про такий їх аспект.

А тепер хотілося б дати варіант пояснення подій, що відбуваються, а також запропонувати декілька порад. Отже, давайте для початку спробуємо зрозуміти, чому така беззуба реакція Европи та світової спільноти на події в Україні?

Відповідь є надзвичайно простою: рухнуло все міжнародне право. Не якась його частка, а ВСЕ, що будувалось і напрацьовувалось роками з часів Ялтинських та Потсдамських угод. Фактично, весь цивілізований світ зараз знаходиться в проміжному стані відсутності будь-яких правових меж. Кожне рішення, ним прийняте, може або остаточно їх порушити, або стати новим фундаментом. Ситуація досі не скотилась до хаосу лише тому, що все тримається на особистих контактах всіх світових лідерів. А вони аж ніяк не політичні титани, і за великим рахунком, мало чим відрізняються від української влади. Тому не слід чекати блискавичної реакції. Однак і заявляти про «новий Мюнхен» теж не слід - для цього немає жодних підстав. І ось чому:

- на засіданні Радбезу ООН представники всіх світових держав висловились за Україну;
- референдум та анексію не визнала жодна із провідних країн світу;
- суспільна думка по всьому світу цілком і беззастережно на боці українців;
- розробляється і вже втілюється в життя проект економічних санкцій проти Російської Федерації з метою спробувати зупинити дії її головного ідеолога.

Це означає, що існує якесь принципове рішення по зміні «правил гри», і нові правила будуть на нашу користь. З доктриною «обмеженого суверенітету», яку просуває Путін, ніхто миритись не буде. Висновок: про те, що нас здали, говорити не можна, або це як мінімум передчасна паніка.

Далі розберемо питання про організацію відсічі. Цілком можна погодитись з Ілларіоновим, що світ захищатиме тільки тих, хто опирається сам. Однак давайте будемо чесними: ми не могли повернути Крим ані спецоперацією (СБУ, ГУР МО та інші відповідні структури були корумповані та розвалені Януковичем - про що свідчать документи, знайдені в Межигір’ї), ані загальновійськовою операцією (армія систематично знесилювалась, її матеріальна база підривалась, а особовий склад теж корумпувався - і теж свідомо). Не можемо ми зробити це і зараз, не втягуючись у повномасштабну війну з РФ, до якої вона готувалась роками. Це - факт.

Однак робити з цього висновок, що Крим втрачено, не слід. Це - не Косово, не Абхазія і не Південна Осетія. Це - Кувейт, в кращому випадку невизнана Республіка Північного Кіпру. Тимчасово окуповані території. Ми уже виграли дипломатичну війну. Для всього світу Крим - це Україна. Це - гарантія його повернення найближчого, але не близького майбутнього. Висновок: про те, що ми втратили Крим, говорити не можна, або це теж передчасна паніка.

Не слід також робити і висновок, що ми - беззахисні. За три тижні ми почали швидкісну навіть за західними мірками відбудову армії. Із тими початковими умовами, які були на 1 березня (якщо вірні оцінки генерала Тенюха), ми спромоглись на диво. У нас є техніка, у нас є паливо, люди активно долучаються до фінансування армії, фактично добровільно взявши на себе сплату додаткового військового податку. У нас є всезагальна суспільна підтримка наших солдат, в тому числі тих, які зараз залишаються закритими в «казані», але не здаються. Висновок: про нашу беззахисність і що російські танки пройдуть крізь нас, як ніж крізь масло, говорити не можна, і це теж передчасна паніка.

Наостанок хотілось би поговорити про чинну владу, яка багатьма уже розцінюється як зрадницька, саботажницька і непрофесійна. Слід усвідомити простий факт: ці люди узяли на себе самоубивчу місію - втримати країну в умовах не просто економічної кризи, а в умовах краху економіки. А виявилось, що це лише частка реальної задачі втримання української державності як такої. Вони стоять під трьома основними ударами:

а) системний удар з боку Російської Федерації - як у прямому, так і у вигляді масованої інформаційної війни;

б) системному тиску з боку українського суспільства, яке незадоволене його діяльністю, але не в повній мірі уявляє обсяг справ, якими завалені всі столи;

в) системному тиску з боку Заходу, передовим авангардом якого неочікувано і стала Україна.

Слід зрозуміти - якщо вимагати зміни й цієї влади, то необхідно вже мати на їх місце когось, здатного вистояти під цими трьома ударами хоча б на їх рівні. Якщо таких нема, необхідно зціпити зуби і допомагати їм, чим можливо. В тому числі (на жаль) і закриванням очей на якісь очевидні проколи. Практика показує, що нинішня влада здатна адекватно реагувати на суспільну думку.

Отже, висновок про те, що наша влада нас здала - теж робити не слід, і передчасно панікувати - не треба. Як і бажати якогось чергового Бонапарта, який складне зробить простим і запалить над нами Сонце Аустерліца.

Немає простих рішень. Немає простих порад. Немає простих ситуацій. Ми живемо в історичну епоху, про яку потім будуть писати книжки.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог


Теги статьи: УкраинаПутинІлларіонов

Дата и время 19 марта 2014 г., 19:02     Просмотры Просмотров: 3303
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

На Прикарпатье офицер ВСУ устроил солдатам "рабскую службу" На Прикарпатье офицер ВСУ устроил солдатам "рабскую службу" 05.12.2016
Военная прокуратура Западного региона обвинила полковника Вооруженных сил Украины Григория Демьянчика в том, что он испо… Подробнее
В ходе перестрелки в Княжичах только в одного сотрудника Госслужбы охраны всадили 38 пуль В ходе перестрелки в Княжичах только в одного сотрудника Госслужбы охраны всадили 38 пуль 05.12.2016
В теле убитого в селе Княжичи Киевской области сотрудника Госслужбы охраны обнаружили 38 пулевых ранений. Подробнее
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте