Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Чим живе постМайдан: Чорний "Майбах" і Одноногий Тіхарь

Чим живе постМайдан: Чорний "Майбах" і Одноногий Тіхарь
Чим живе постМайдан: Чорний "Майбах" і Одноногий Тіхарь

Найочевидніші зміни Майдану після падіння режиму Януковича – зменшення підтримки ззовні та зниження середнього соціального рівня. Він тепер ближчий до середнього українського, ніж до середнього київського. Навколо немає черги з машин, які раніше привозили шини та дрова. "Мы тут сами по себе и сами от себя", - цю тезу обома мовами повторюють десятки людей.  Зараз на Майдані постійно живе 2-3 тисячі людей. Близько тисячі активістів із різних сотень живуть у наметах. Кількасот – в Українському домі на Європейській площі. П’ятсот – у КМДА. Але поступово вони залишають будівлю і переселяються до готелю "Козацький".

  

Також активісти залишаються в Жовтневому палаці, консерваторії, департаменті архітектури, Нацраді телебачення й радіомовлення, у відділенні зв’язку в приміщенні Головпоштамту, офісі "Київстару", магазині Bosco та ще в кількох менших крамничках і офісах.

Окремий "філіал" Майдану – захоплений антикомуністами офіс КПУ на Подолі.

Ці люди дуже різні. Між ними існує тертя – наприклад, між "поміркованим" Українським домом і "радикальною" КМДА. Практично ніхто не підтримує нову владу: звучать фрази "проміняли шило на мило", "ділять портфелі, а нас злили".

Біля символічної барикади висотою по коліна на вулиці Прорізній жінка нападає на хлопців: "Чого ви тут досі стоїте? Смітите тільки!"

Ставлю запитання "Чого?" десяткам людей. Відповіді дуже різні, але найкращим підсумком є відповідь чоловіка років п’ятдесяти з Яремчі: "Ми недовольні".

Засланий козачок

Залишитися на ніч на чергуванні з активістами виходить не відразу. Ходжу від намету до намету. Чесно кажу, що я - репортер. Відчуваю недовіру. Стандартна відмова: "Та тут стільки козачків засланих. І провокаторів". 

Нарешті "вписуюся" в одну сотню.

Приходжу вночі. Сотниця Люба розписує мене на чергування з іще трьома хлопцями.

Сотня називається іменем західноукраїнського міста, проте зі мною на барикаді будівельник Валера з Запоріжжя, студент-програміст Павло з Полтави та ще Сергій з Уманського району. А наш зв’язковий на рації біля намету – вірменин Азат. Ми бачимо відблиск його вогню за сотню метрів від барикади. Кілька разів Азат приходить до нас, бо йому там самому нудно, а тут нас четверо.

Перший час неспокійно. Спершу на вуха "сідає" дід із білою бородою, який закликає знов іти на Раду й цього разу спалити її: "І то я не один такий". Валера врешті не витримує: "Діду, вибачте, але не *біть мізки".

"Я не один такий! Дайте сигарету".

Цигарки – нав’язлива тема всі ці дні. Якщо їжа є, то цигарок постійно бракує.

Дід іде, закуривши. Але відразу з’являється чоловік у пальто із широкою усмішкою.

"Смотрите на него, - показує вдалину. - Что алкоголь с человеком делает. А можно, я вам стих расскажу?"

Вірш виявляється довгим. Він про Ісуса. І це ще нічого. Бо потім чоловік розповідає, що в кожній сім’ї потрібен робот, і цю інформацію треба донести до Верховної Ради.

Ми нарешті спроваджуємо й цього, але приходить старший чоловік із алюмінієво-пластиковим костуром.

"Теж вірш будете розказувати?"

"Ха... А что, был и такой? Нет. Я разрабатываю законопроекты..."

Після другої години ночі стає тихше.

Попри теплу ніч, бочка з вогнем дуже допомагає. Інших дров немає, тому потрохи палимо барикаду: в ній багато напівобгорілих дощок. Треба тільки дивитись, аби на дошках не було гуми, бо сильно димітиме.

Обгорілий Будинок профспілок – гарне тло для нічних історій.

Чорний "Майбах" і "хоррори" Майдану

Ми не спимо вже довго, а у Валери гіпнотичний голос. От і пригадуються ешелони розстріляних робітників у "Ста роках самотності".

"Небесна сотня – це як мінімум небесна тисяча", - каже Валера.

"Я сам бачив, як по Інститутській вниз текла річка крові", - дивиться мені в очі Павло.

Вони вірять у те, що кажуть.

Сергій тільки тріщить у пітьмі деревиною, а тоді приносить нові дошки. Спалахують іскри.

Ще є історія про Одноногого Тіхаря, який три місяці жив в Українському домі.

"А тут приходить лікар і давай його по мордяці лупити. Ми такі: "Ви що, інваліда?" - "Та він такий інвалід, як ти чи я!". Словом, це був тіхарь ментовський, він просто худий дуже, дві ноги в одну штанину запхав."

"Ну, це діла давно минувші, - каже полтавець Павло. - А щас тут знаєш шо твориться. Чув уже?"

Я киваю. Вже третій день чую про розбірки між собою, про "кількох убитих щоночі" і що "позавчора хоронили одного." - "Чому ж ніхто не знає?" - "А ти бачив тут хоч одного мента?".

Активісти вірять, що влада навмисне приховує інформацію про вбитих на Майдані вже після революції. З тим, щоб потім оприлюднити всі факти, виставити їх терористами і провести повну зачистку.

"Тільки останні три ночі підозріло тихо", - каже Валера.

(Почута від стількох людей історія про вбивства мене дуже турбуватиме. Міліції, звісно, на Майдані немає, але лікарі "швидкої" постійно чергують у медпунктах у КМДА й Українському домі. Після побаченого на власні очі епізоду в КМДА я все ж запитаю у кількох лікарів, чи не було в останні тижні вогнепальних поранень. Відповідь: "Слава Богу, ні!")

"А про чорний "Майбах", скажи? - продовжує Павло. - Ти ж сам його бачив, так?"

Сергій киває й підкидає дров у бочку:

"Так, чорний "Майбах", а на ньому – логотип Чорної сотні".

"Де вони взяли "Майбах" за десять мільйонів баксів?" - апелює до мене Павло.

Правдивість їхніх слів я за годину перевірив на власні очі. До нашого посту наблизився чорний автомобіль із логотипом "Чорна сотня" на капоті. Але він виявився автомобілем марки KIA, схожим на Magentis 2006-08 років чи аналог. Поточна ціна на Slando й "Автобазарі" – від 8 до 12 тис. доларів.

Іду на підвал

О третій ночі по Хрещатику гремлять чи то вибухи, чи то постріли.

"О! КМДА гуляє! - сміється Валера. - А я ж казав, що вже три ночі підозріло тихо".

Хлопці розповідають дикі історії про тих, хто живе в КМДА відтоді, як після здачі "Свободою" будівлю захопили заново.

Валера впевнений, що вночі між поверхами КМДА "кладуть розтяжки", тобто мінують проходи внаслідок ворожнечі між групами. Звичайно, після таких історій дуже хочеться туди потрапити.

Але спершу намагаюся потрапити в Український дім. Бо хлопці на барикадах нав’язливо жартують: "На підвал підеш!". Маючи на увазі саме підвал Українського дому. Вони впевнені - там влаштовують допити. Час від часу дописи про жахи, які кояться у підвалі, з’являються на Facebook.

На барикаді нас змінює бригада під проводом маленького на зріст хлопчика – він водій м’ясокомбінату з Краснодона Луганської області.

У будівлю мене проводять без бейджика, але зі скрипом.

"А, ваша ж сотня щойно приїхала, у вас іще немає бейджиків?" - здаються охоронці.

Робимо обличчя незворушними й киваємо. Проходимо.

В Українському домі тихо й на диво чисто. Тут не чути кислого запаху бездомності. Помито й підметено. Хлопці відразу йдуть мити руки, чого я без них не зробив би.

"Йдемо поїмо?" - каже Валера.

"Опять гречку з морковкою?" - кривиться Павло.

"Да, от раньше у нас тут був комунізм, було добре. Але недовго".

Всі троє відмовляються піти зі мною показати той злощасний підвал. Вони бояться.

"Ти туда не попадеш. Развє шо подопитною свинкою".

"А хоч де він?"

"Біля Мистецької сотні".

Наляканий хлопцями все ж спускаюся. Беру для конспірації чай і хліб із маслом, ходжу, їм і п’ю й нібито роздивляюся картини на території Мистецької сотні. Доходжу до краю. Є табличка з закресленим чоловічком і написом "подумай двічі", біля неї читає книжку черговий, який тут-таки охороняє склад.

Ніна Потарська з Жіночої сотні потім підтвердила мені, що туди заводили людей "на допити". Те саме каже чоловік з Українського дому, який живе там зараз. Але максимум, про що відомо: тим, кого заводили, не дозволяли говорити по телефону. І курити.

Повертаюсь і гуляю поверхами. Досі існує Жіноча сотня з власною територією.

Але й у звичайних сотнях серед чоловіків живуть жінки. Мене навіть дивує джентльменська поведінка чоловіків щодо них. "А я цього не схвалюю", - хитає головою на моє здивування літній чоловік з Івано-Франківська.

Він збирається на риболовлю. Цей чоловік – з вищою освітою. Серед іншого він дав мені найвиразнішу відповідь на те, доки стояти Майдану. "Я думаю, Український дім треба постійно залишити за Майданом, аби контролювати владу і в разі чого швидко мобілізуватися". 

Залишок ночі в Українському домі ми не спимо, а продовжуємо говорити на кухні. Постійний рух: Майдан і вночі не спить. Підтягуються нові й нові люди. Нові історії про дні шутрму, про спалені БТРи й відірвані руки.

"Отам на Грушевського стояв один, причому з Донецька. Каже: мені ваша революція побоку, я хочу тільки мента вбити, - усміхається чоловік на прізвисько Бізон. - І от цей із Донецька став попереду на Грушевського, аби першим бути, як менти підуть. Тоді у нього вроді не вийшло. От тепер разом із нами чекає нових", - каже Бізон.

Він із Херсонщини. Має велику голову й мускулясті руки. Бізон шкодує, що міліціонерів, яких брали у полон 18-го, відпустили. "Ніхто так і не покараний. Треба було самим".

Як в Українському домі, так і в КМДА висить багато оголошень про психологічну допомогу тим, хто "гостро переживає останні події". Люди, з якими я спілкувався, по неї не зверталися.

Зранку на стенді "Правого сектору" навпроти КМДА  бачу пістолет. Судячи з демонстративності й особливо з недбалого ставлення – це муляж.

Зброя справді є

Із першого дня я помічав пістолети під бронежилетами в окремих людей. Але важко було сказати, чи вони бойові. Розповіді про автомати Калашникова до останнього сприймав, як страшилки на кшталт чорного "Майбаха" чи Одноногого Тіхаря.

Виспавшись, за непрямим знайомством звертаюся в одну з сотень, що стоять у КМДА. Знову чесно кажу, що я репортер і хочу чергувати вночі з охороною.

"Ну, у нас хлопці з автоматами чергують, - каже на моє прохання сотник. - Є в нас такі, що люблять зі зброєю погратися, а все одно це нічого не дає, крадуть, як і крали".

"Я не претендую на автомат...".

Мене проводять у КМДА. Я справді бачу автомати. За ніч нарахував  шість різних людей із Калашниковими. 

Двоє, з ким стою я, викликають цілковиту довіру. Згадується фраза "ввічливі люди". Це єдина дисциплінована сотня, яку я бачив.

Один із охоронців із "калашем" – спокійний хлопець із Донеччини, псевдо Донцов. Він півночі розмовляє по мобільному зі своєю дівчиною, в інший час пробую його розпитувати. Донцов виразно висловлює думки й тверезо мислить. Називає себе анархістом-націоналістом. Каже, що спершу сам організовував хлопців у спаленому магазині біля барикади на Грушевського, а вже потім примкнув до цієї сотні й перебрався в КМДА.

Я ночую в КМДА після дня, коли вбили Олександра Музичка й затримали кількох активістів "Правого сектору" в Полтаві. По всьому Майдану вже висять портрети Сашка Білого з чорною стрічкою, але я не чув, щоб із нього особливо робили героя. 

"Если "Правый сектор" с ментами стреляться начнет, вообще весело будет, - каже Донцов. - Мы покамест храним нейтралитет. Но если это будет невозможно, нам, конечно, интереснее в ментов стрелять, чем в "Правый сектор".

Я все думаю, чи не про Донцова розповідав легенди Бізон з Українського дому.

Іншого охоронця з автоматом хлопці в КМДА вочевидь дуже люблять і називають дядя Толік. Це старший чоловік – можливо, найстарший в усій КМДА, де живуть на 90% молоді хлопці. Дядя Толік іще спокійніший за Донцова. Мовчазний.

Біля КМДА кучкується група людей. Сваряться між собою. Часом на підвищених тонах. Є п’яні, але менше, ніж у якомусь гуртожитку чи в мене на районі ввечері. Проблема в тому, що в одного із п’яних – "калаш". Згадую історії, як сьомий поверх бився з восьмим: посварилися за те, "хто більше зробив для революції".

Багато бахвальства. Повний охоронець розповідає писклявим голосом бородатому двометровому чуваку:

"Ти Че Гевару знаєш вєдь? Такой з бородой".

"Е-е-е. А! Ну да!"

"Знаєш, хто ето? Мій рідний брат! Це он мене сюда визвал".

В очікуванні "зачистки"

О першій тридцять тупіт ніг. Натовп хлопців із палицями. На ходу застібають бронежилети. Між них – двоє з Калашами. Всі ломляться у бік барикади біля ЦУМу. Через десять хвилин повертаються.

«Знову здалося? – питає писклявий повний охоронець. – І так кажду ночь. Я щас скажу, шо дальше буде. З боку Майдану прибіжать нам помагати». Він сміється.

Група розсмоктується: хтось іде спати, хтось у бік Майдану шукати пригод.

О другій ночі повз мене пробігають на вихід двоє підлітків, років по п’ятнадцять-сімнадцять. На ходу заправляють за пояси пістолети.

"Не махайте ними так!" - кричить підліткам дядя Толік.

Спускається сотник однієї з груп, що живуть у КМДА. Скаржиться, як важко йому контролювати своїх.

"Тому я й кажу, переїжджати треба! - зітхає дядя Толік. - А то ж 500 "тітушок" в одному будинку".

Як потім скаже мені Донцов, одна з причин охорони КМДА з автоматами – щоб малолітні "Воїни Нарнії" не грабували спільний склад із продуктами. Бо хлопці вічно голодні.

Контингент у КМДА дуже відрізняється від людей, які живуть в Українському домі. Там усе якось цивілізованіше. Тут – більш дико. Більше "безкришної" молоді.

"Войнушки закончились, так они себе устраивают новые", - коментує 50-річний чоловік із Кіровограда. Це мій напарник, бо я вже якось із гостя сам став охоронцем і начебто перевіряю бейджики, сам без бейджика. Коли я питаю, чого він сам тут, каже чесно: "Да я просто работу ищу. Жить где-то надо". 

Вночі я проходжуся по поверхах і зазираю повз чергових, які стоять на кожному і з підозрою мене оглядають. В Українському домі було хай бідно, зате чисто й акуратно, тут – поламаний гіпсокартон стін, потрощені меблі, порізані шкіряні дивани.

Охоронець ззовні, який питав, з якого я поверху, приводить за шкірку якогось чоловіка. Апелює до дяді Толіка:

"Он ходит и слушает! Слушает, что мы говорим!"

Спускається сотник затриманого, свідчить, що той свій.

Я згадую, як ходив у туалет робити записи й не закрився в кабінці. А якби хтось зайшов? Згадую, що в мене фотоапарат під курткою, хоч я й фоткав лише артефакти, а не людей. Намагаюся триматися під захистом дяді Толіка з автоматом.

Повз нас пробігає хлопець із довгим чорним волоссям і вогником в очах. Показує рукою на свій телефон:

"В три часа ночи "Альфа" штурмует. Зачистка. Полная. Серьезные люди звонили".

Ось ця повна зачистка є архетипом у КМДА. Але о четвертій ранку дядю Васю знову змінює Донцов, а о п’ятій я не витримую і йду спати. Бо більше нічого не відбувається. Змушую себе бодай роззутися, вмощуюся серед інших бійців і миттєво "вирубуюся".

http://www.theinsider.ua


Теги статьи: Евромайдан

Дата и время 02 апреля 2014 г., 15:25     Просмотры Просмотров: 3244
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи:

Наказ розганяти Майдан давали керівники держави, - Леонід Ємец
Розстріли на Майдані організували Пашинський і Аваков - активіст Правого сектора
Луценко: Я был одним из пострадавших на Майдане 31 ноября

Гужва рассказал, кто отдал приказ силой разогнать Евромайдан
Янукович как инструмент Порошенко против Левочкина и Фирташа
Соратники или заговорщики. Интересы Фирташа и Майдан

Пострадавшим участникам Евромайдана выделят финансовую помощь
Дацюк: "Дати в морду" українській революції - це дати в морду Україні
Богословская рассказала, кто профинансировал Евромайдан

Экс-регионалка Бондаренко и ее коллега облили Украину грязью на росТВ
Расстрел Майдана: депутат назвал фамилию человека, который отдавал приказы
Знаменитый окровавленный евромайдановец назвал события 2013-2014 года государственным переворотом, который спланировал Левочкин

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Прожорливое брюшко Прожорливое брюшко 08.12.2016
Глава комитета инвалидов в день на яхте тратит на еду больше, чем 60 пенсионеров дома за месяц Подробнее
Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко 08.12.2016
Помощь в получении украинского гражданства российскому олигарху Вадиму Новинскому оказал в свое время Петр Порошенко. Подробнее
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте