Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Секрети групи Віктора Медведчука

Секрети групи Віктора Медведчука
Секрети групи Віктора Медведчука

Як високопоставлені чиновники ставали тіньовими власниками привабливих підприємств і що відбувалося згодом. Що спільного між колись всесильним “сірим кардиналом” Кучми Віктором Медведчуком і заводом? Що спільного між членами сумнозвісної партії СДПУ(о) і високопоставленими функціонерами партії “Свобода”? На перший погляд, нічого. Але історія, яку ми публікуємо сьогодні, доводить протилежне. Ми свідомо у цій статті уникаємо посилання на томи документів, які підтверджують усе, що сказано у ній. Бо прагнемо, щоб за тисячами цифр та фактів не загубилося найважливіше — суть.

Отже, переді мною — Романія Іванівна Бачманюк. Відразу скажу, що я познайомилась з цією жінкою за обставин, які не передбачали підготовку статті до газети. Але коли моя співрозмовниця упродовж шести годин, як то кажуть, душу розкривала, викладаючи свою історію, я не змогла наприкінці не запитати: чи не вважає вона за потрібне, щоб про все сказане дізнались люди? Романія Іванівна замислилась лише на мить і тут же пояснила:

— Ні, не думайте, що я боюсь. Просто я повинна для себе вирішити, чи готова знову повернутись обличчям до тих страшних фактів. Бо якогось часу я собі сказала, що не можу більше з цим боротися, бо воюю з чимось великим і невідомим і це завдає мені неабикого болю. Але знаю, що ви — люди принципові, тому відступлю від свого рішення. Я розкажу все, що мені відомо, і нехай якщо не суд звичайний, то хоча б суд людський розставить у цій історії усі акценти. Я зроблю це хоча б для того, щоб люди не жили ілюзіями. Я не боюсь ні Медведчука, ні його людей.

Якщо коротко, то головне, що моя співрозмовниця хотіла повідомити, можна сформулювати просто: жінка на конкретному прикладі доводить, що найцінніші промислові підприємства України знищували за певним планом, і координували цю діяльність з певного центру. Докладніше ознайомлення з конкретним випадком дає змогу назвати конкретні прізвища. І ось ми наближаємось до найцікавішого — до того, яку роль у цьому процесі розвалу промислового потенціалу країни могла відіграти група горезвісного Віктора Медведчука.

Тепер кілька слів про те, хто така Романія Іванівна. Вас, може, здивує, але вона — не прокурор і не міліціонер. Вона — звичайна жінка, яка понад двадцять років пропрацювала на керівних посадах на одному з найцінніших заводів колишнього Радянського Союзу – 49-му. Так він був позначений у спецдокументації, бо цей завод був абсолютно унікальний — лише тут виготовляли вимірювальні прилади, які використовувались на атомних електростанціях, залізниці, газоперекачувальних станціях, в арміях багатьох країн світу. Монопольне становище на особливих ринках робило це підприємство менш вразливим до суспільно-політичних пертурбацій. Завод навіть у складні дев’яності працював у три зміни, люди вчасно отримували заробітну плату.

— Так було доти, доки на заводі не з’явились “люди Медведчука”. Це стало початком кінця підприємства, — згадує Романія Іванівна. – Найстрашніше, що вони здобули повний контроль над заводом саме тоді, коли їхні “боси” були високопоставленими державними чиновниками — у податковій та в Адміністрації Президента. А дехто з них і дотепер перебуває на високих державних посадах. Єдине, чого досі не збагну, то це те, що могло об’єднувати членів СДПУ(о) і симпатиків “Свободи”, — невже гроші для цих людей важливіші за будь-які принципи?

Щоб зрозуміти, що має на увазі Романія Іванівна, я почала ставити їй додаткові запитання, котрі й усім читачам допоможуть зрозуміти, якими драматичними були події, одним з фігурантів яких стала ця мужня жінка.

Романіє Іванівно, ви зробили доволі сміливі висновки — а на чому вони ґрунтуються?

— Усю правду я знаю не з чужих слів, а лише тому, що була безпосереднім свідком усіх подій і спілкувалась особисто з кожною людиною, чиї прізвища називаю. Також володію всіма документами, які підтверджують кожне моє слово.

Отож, для початку питання просте: як ви прийшли на завод? На яку посаду?

— Після закінчення інституту, у 1987 році, я прийшла на завод технологом у ливарний цех. Ось маю тут зі собою навіть трудову. На той час у нас був тризмінний режим роботи. Максимальна кількість людей, яка тут працювала, — то був такий піковий час, — 16 тисяч. За дев’ятнадцять років я стала головним інженером підприємства, час від часу виконувала обов’язки директора.

Зарплати були високі на той час?

— Дуже високі. А коли десь у 87-му прийшов директором Пшебильський Михайло Петрович, завод став розквітати. Він був директор від Бога. Пшебильський, власне, почав грандіозну розбудову заводу. А потім він якось дивно помер. Йшов на роботу, йшов через парк, і там його знайшли мертвим. Ніби він не встиг таблетку випити й стався серцевий напад. Боюся помилитись. Це був 1995 чи 1996 рік.

На його місце був призначений новий директор – Марусяк. Він був жорстким, але справедливим. Тобто якщо хтось не розумів, про що він говорить, то міг і папкою кинути. Але, наприклад, у присутності жінки ніколи не матюкався. Вроджений директор, хоча зі своїми особливостями характеру. Але його теж чекала непроста доля.

Що ви маєте на увазі?

— Він також дивно помер. Чи то його хтось вдарив, чи то він сам впав – не знаю. Його знайшли на вулиці, дорогою додому. Біля мотозаводу. Це був 2002—2003 рік. Я вже на той час кілька років пропрацювала начальником цеху, і була призначена головним інженером підприємства.

Ну а хоч наступному директору пощастило більше?

— Не знаю, чи пощастило йому, але заводу з цим призначенням не пощастило. Бо саме наступний директор, Патуляк Роман, започаткував розвал унікального заводу. Він почав усе продавати. Хоча, треба визнати, робив це вміло.

Хто він за освітою? Звідки і як прийшов на завод?

— Наш завод увесь цей час ще був державним. На посаду призначали рішенням міністерства. А чим там керувались – сказати важко. Ось Патуляк прийшов, і в нього стиль був такий: приходив зранку, дружина його була завідувачкою їдальні на заводі, вони зранку показувалися, нібито працюють інтенсивно, і їхали на дачу. Брали “рабів” зі заводу і їхали на дачу — садити, малювати, копати і все таке інше. Це називалося: він поїхав у справах. І міг приїхати о 10-й вечора, а всі мали чекати, бо “цар” приїде о 10-й вечора.

Потім він почав морально знищувати людей, обдарованих керівників. Міг будь-кому з керівників привселюдно сказати, що ти там такий-сякий – дурний, нічого не розумієш. У нього манери були такі трошки дивні. Він приходив на нараду, перед тим вивчав якесь слово таке хитромудре, приходив на нараду, перевзувався під столом у шльопанці й у тих шльопанцях чалапав за такий довгий стіл, де всі керівники, — і так поважно, такий грізний з таким животом стояв і починав нараду з того хитромудрого слова, а всі сидять ніби дурні, бо не знають значення слова, бо він вичитав його невідомо де, готувався на цю нараду, вичитає слово таке хитромудре, а всі інші сидять — ну дурні дурнями – не розуміють, що він хоче. Такий стиль був у людини. А ще він підозрював усіх, що всі крадуть. І це почалося суцільне таке шпигування, щось хтось зробив не так – або вкрав, або що. І він мав таких своїх людей.

І всі мирилися з цим?

— А він обставляв все так, що довкола самі злодії ходять, тільки він один бідний тут чорно працює, а всі інші злодії. І в нас був такий комерційний директор, Чорний Богдан Васильович, він просто зайшов до нього в кабінет – набив йому морду і пішов. Звільнився і пішов зі заводу.

Директор подав на Чорного заяву в міліцію?

— Ні, не подав.

Уже на той час на заводі були проблеми?

— Проблем таких ще не було, завод працював, але проблеми почалися з приходом Патуляка. Тоді з’явились так звані взаємозаліки. На нарадах Патуляк став говорити, що у заводу є друзі, які нам допомагають. І через них почались прокрутки. На завод поставляли непотріб, у три рази дорожчий, ніж на ринку, а брали із заводу готову продукцію — напівпровідники, конденсатори, прилади і продавали її на атомні станції за шалені гроші.

А на завод гроші перестали надходити. Бачачи це все, почали масово звільнятися люди, які могли і вміли щось робити. Я теж не бачила перспективи розвитку. Для мене було принизливим працювати там. Тому написала заяву і звільнилась. Десь за півроку до мого звільнення я зрозуміла, що треба йти. Це було після чергової наради, де я директорові намагалась пояснити, як працює ливарна машина і чому туди потрібно масло І-40.

От цікаво запитати його, звідки у нього були гроші, аби стати інвестором.

Знаєте, раз я прийшла на нараду, вже позвільнялося багато: головний технолог звільнився, головний конструктор, тобто люди, які були основою. Знаєте, коли ти сидиш і розумієш, що тут зібралися люди, які за тебе мудріші, – тобі є куди рости. А коли бачиш, що директор оточив себе людьми, які не знають виробничого процесу... Моє серце розривалося.

Я розуміла, що чіпати мене ніхто не буде, але мені стало просто нецікаво. Не те що нецікаво – я приходжу на нараду – сидить, скажімо, головний інженер, який нічого-нічого не знає.

Я створила свою фірму, я працювала, займалася бізнесом. Повернулась на завод, коли Патуляка звільнили. Новий директор переконав, що завод – відродимо.

А натомість на заводі з’явились “інвестори” — ще одна категорія людей, які мали свої цілі. Добре запам’ятала одного – на прізвище Плахтій. Він тепер депутат від “Свободи”.

Романіє Іванівно, завод на той час ще був цілісним комплексом?

— Частина об’єктів заводу перейшла у власність тих, хто працював за взаємозаліком, але завод функціонував. Втім, “інвестори” мали свої, специфічні завдання.

А що це за люди — оті “інвестори”?

— Якби це були справжні інвестори, то б завод сьогодні розквітав. А це були так звані підставні інвестори, за якими стояли справжні господарі. Це я зрозуміла згодом, і зовсім випадково. Ці “інвестори” до мене звикли, часто сиділи у моєму в кабінеті, як то кажуть, пили каву. Не раз виявляли невдоволення, розповідали про когось, хто мав давати гроші на розвиток заводу. А в якийсь момент прийшли і сказали, що ось одна серйозна людина хоче зі мною поговорити.

Ви запитали хто?

— Так.

І яке прізвище почули?

— Хом’як. Я знала, що це високопосадовець із податкової адміністрації. Просто сказали, що хоче зі мною познайомитися.

Він назвався, коли ви зустрілися, сказав, що він начальник податкової, високопоставлений член СДПУ(о), права рука Медведчука-молодшого?

— Якщо чесно, він спочатку розгубився. Тому що, я так розумію, йому мене описували як монстра. Може, він не знав, як поводитися, він так і сказав: я трошки розгубився, я жалкую, що ми раніше не познайомилися, тому, що ті мої хлопці якось так по-різному ведуть себе і т.д. Я так зрозумів, що ви керуєте виробництвом, ви та людина, яка мені потрібна, ну і так далі.

Рік 2004: молодший Медведчук і його права рука Хом’як. Вони так любили говорити про те, як треба будувати Україну.

На колишньому заводі-гіганті час зупинився.

Він просто хотів, щоб державний завод працював під його цілковитим контролем? Щоб він мав контроль над грошима, над фінансовими потоками?

— Ви розумієте, що так звані інвестори працювали з ним. Це його фірми, і тому він вже мав контроль над підприємством. Але він також зрозумів, що я та людина, яка може керувати цим підприємством.

А як вони планували здобути повний контроль над заводом?

— Через процедуру судової санації. Хоча він мене запевняв, що його мета — зберегти завод, який працює.

І він щось вам пропонував? Якісь умови нормальні?

— Ну звичайно. Для мене вони були прийнятні. Але, до речі, ніколи не були виконані.

Ви погодилися тоді?

— Ну які варіанти? Я працювала на виробництві. Я керувала виробництвом — це все, що робила.

І довго тривала ваша співпраця?

— Потім сталася важлива подія – Помаранчева революція. І ось одного дня на заводі з’являється таки собі пан Лазутін, показує наказ міністерства, що він – виконувач обов’язків директора. Він приїхав якраз перед Новим роком, і з ним приїхало ще двоє людей. І от говорять — це приїхав директор.

І куди він пішов?

— Він прийшов, зайшов на територію, зайшов у кабінет директора. Сказав покласти на стіл ключі й печатку. Він залишив наказ, що я виконую обов’язки директора, і сказав, що десь з нового року буде.

То він після Нового року з’явився?

— Так, після Нового року. Може третього. Зібрали таку спільну нараду в одному з ресторанів.

У ресторані?

— Так.

Керівництво заводу?

— Так. Плахтій, Лазутін і там з його команди оті ще двоє, і не пам’ятаю, хто ще був. Ну ще я. Сказали, що все нормально – всі працюємо.

То все йшло ніби до кращого?

— Розповідаю, що було далі. Наступного ранку з кабінету бачу, що курсанти з міліцейського училища ходять територією. Звісно, я змушена була запитати, що це за люди, ті курсанти, куди пішли і що будуть робити? Усі мовчать. А вони почали різати все на брухт.

Курсанти?

— Курсанти. Я відповідаю за техніку безпеки безпосередньо. Пробую їх зупинити, це ж діти. Один заліз у ліфт і з тим ліфтом впав донизу. Ну, Богу дякувати, не вбився. І я просто змушена була. Мені написав доповідну головний енергетик: що або ви мені даєте пояснення, або я відключаю електроенергію – я не буду за таке відповідати. Звісно, я пішла до Лазутіна і сказала...

...зупиніться?

— Я сказала: якщо ви вважаєте як керівник, що маєте почати роботу з того, щоб різати там брухт, то ріжте, але покажіть мені підставу, покажіть мені, що у вас є договір з такою-то структурою на виконання таких-то робіт, і внизу, що супровід там групи з такої до такої там години проводить відповідальний, і він є відповідальний за техніку безпеки.

Реакція?

— Зайшов його заступник до мене і сказав: “Вы опомнитесь. Если вы не понимаете, то вам могут объяснить, кто здесь кто”. А сам такий весь бріоліном намащений.

Далі почалося ще гірше. Почали різати оснастку – основу будь-якого заводу. Вивозили обладнання.

А вони всі російською спілкувалися?

— Так. Тільки російською. Лазутін, до речі, родом з-під Москви. Через день він придумав, як на мене тиснути. Лазутін запросив мене в кабінет. Ну я от, чесно, вперше у житті бачила отакий ідіотизм. Він мені каже: “Если вы не понимаете, то я вам объясню. Я вот работал со всеми. И с женщинами тоже. И как объяснять – я знаю”, натякав, що багато методів доступних і все таке інше.

Я сиділа на стільці, він чогось бігав навколо мене, навколо стола і щось мені пояснював. Ну я сиділа, слухала. Він мені каже: “Почему вы молчите?” Я кажу: слухаю вас. “Вы так інтересно слушаете. И хотите показать, что вам не страшно?”

Я тоді кажу: а чого мені боятися? “А вы еще и улыбаетесь”. І тут взагалі його накрило, він почав до мене кричати, почервонів увесь. Я запам’ятала це на все життя: “Да я вас уволю. Вот увидите – уволю”, — кричить. Я кажу: ну звільняйте.

А потім все закінчилось швидко. Він придумав такий наказ про інвертизацію і написав головному енергетикові провести інвертизацію з тисячі об’єктів.

Головний енергетик написав, що в терміни, зазначені у наказі, ну нереально це зробити. Попри те, він мене звільняє, і з таким дурним формулюванням: за зрив термінів інвертизації – так і сформулювали.

А що було далі?

— Я тільки згодом зрозуміла, чому вони так поспішали. Незабаром завод продали. Ціна продажу — у кілька разів нижча, ніж вартість нерухомості. Купила якась організація “Північ ЛТД”.

Що тепер із заводом?

— Заростає травою. Лазутін зник просто безслідно. Плахтій тепер видатний член партії “Свобода”, голова комісії комунального майна. Хом’як очолює державне управління з екології. Я знаю, що він і далі контролює активи заводу, отримуючи кошти із деяких орендарів.

Світлана МАРТИНЕЦЬ, фото Євгена КРАВСА та explorer.lvіv.ua

„Експрес” № 11 (6773) 31 січня — 7 лютого 2013 року

Від редакції

Ця історія про те, як “група Медведчука” знищила унікальне підприємство, — не поодинока, це лише приклад. Тепер ми встановлюємо увесь перелік заводів, які ця група взяла під свій контроль, коли діяли так звані податкові бригади Медведчука, які навмисне доводили до неплатоспроможності привабливі державні підприємства, щоб перебрати їх за безцінь у приватну власність. Між іншим, за цією схемою бізнес відбирали і у приватних підприємців.

Якщо ви свого часу стали жертвою таких атак, телефонуйте у редакцію.

P.S. І окремо запитання до пана Тягнибока та партії “Свобода”: як вони ставляться до “інвесторів” у своїх лавах?

http://www.volfoto.inf.ua


Теги статьи: Медведчук

Дата и время 29 мая 2014 г., 10:01     Просмотры Просмотров: 5052
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко 08.12.2016
Помощь в получении украинского гражданства российскому олигарху Вадиму Новинскому оказал в свое время Петр Порошенко. Подробнее
Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві Нацполіція опублікувала дані щодо кількості пограбувань і розбоїв у Києві 07.12.2016
У Києві порівняно з минулим роком кількість розбійних нападів зросла на 54%, а грабежів – на 61%. Подробнее
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте