Рейдерство, коррупция в Украине, борьба с коррупцией • Национальный антикоррупционный портал «АНТИКОР»

Долюструвався

Долюструвався
Долюструвався

Шкандаль, та й годі – голову Люстраційного комітету Єгора Соболєва викликають на допит. У міліцію. І не просто так – а електронною поштою. Єгор, зрозуміло, йти не хоче (як кажуть у таких випадках співробітники міліції – «зассав») і вимагає, щоби слідчий надіслав йому повістку в паперовому вигляді. При цьому свою вимогу до слідчого оголошує через Фейсбук.

 «Держава нарешті оцінила мої зусилля в очищенні судів. Старший слідчий з особливо важливих справ київської міліції Плюшкін прислав мені мейл: «Прошу прибути для проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні за фактами погрози суддям Верховного суду та захоплення будівлі Верховного суду», — пише Єгор. 

 «Я так розумію, йдеться про квітневу зустріч з нами «смотрящіх» за судовою системою від Віктора Януковича. Тоді в них вистачило нахабства зібратися на так званий «з’їзд суддів» з метою перепризначити себе на посади. Ми їх переконали розійтися, а потім звільнили законом. Ще тодішній голова АП Сергій Пашинський пообіцяв мені кримінальну справу і порадив шукати адвоката. Що тут скажеш? Молодець, (Пашинський) дотримав слово. Але, старший слідчий Плюшкін, я не бачу сенсу «прибути» до Вас. Хочете — вручайте мені повістку в установленому законом порядку. А краще займіться справді особливо важливими справами».

 Ну, що тут можна сказати… Якби я був слідчим, то, попри те, що знаю Єгора багато років і дуже по-доброму до нього ставлюсь, виніс би постанову про його примусовий привід. Просто для того, щоби всі «герої Майдану» чітко усвідомили: закон один для всіх.

 По-друге, якби Єгор мав щонайменше уявлення про правову систему держави, судоустрій, роботу слідчих та інші речі, які він так пнеться «люструвати», то він, безсумнівно, не просто пішов би до слідчого на його виклик, але зробив би це з великим задоволенням. Походеньки до слідчих та офіційне спілкування з оперативними працівниками й прокурорами – то є невід’ємний атрибут життя громадських активістів і журналістів. Особисто я на минулому тижні був один раз у прокуратурі й три рази – допитувався співробітниками міліції. І – нічого, корона не впала. Але завдяки цьому вдалось суттєво просунути розслідування цілої низки злочинів, які скоїла організована група з числа співробітників Міністерства молоді та спорту й Товариства сприяння обороні України.

 По-третє, якби Єгор дійсно орієнтувався б у тих питаннях, де він себе проголошує ледь не фахівцем, він би розумів, що в разі надходження заяви про кримінальне правопорушення (хоч від Пашинського, хоч від дідька лисого) слідчий зобов’язаний внести ту заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань і, як мінімум, допитати особу, яку звинувачує заявник. А вже після цього приймати рішення: чи продовжувати розслідування, чи закривати провадження, чи, навіть, відкривати ще одне – відносно заявника за фактом його завідомо неправдивого повідомлення про злочин.

 З такої нагоди пригадалась історія, як дев’ять років тому мене викликали до прокуратури Києва – тодішній Секретар РНБОУ Петро Порошенко вимагав порушити проти мене кримінальну справу. Події розгортались у світлі ще старого Кримінально-процесуального кодексу України, ту історію досі пригадують старожили прокуратури м.Києва та міського Управління СБУ, тим більше, що вона була невдовзі опублікована. Тож не гріх буде повторити ту статтю ще раз.

 

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД» та Єгора Соболєва

 

                                                     *        *         *

 

Явка з повинною

Володимир Бойко, «Обозреватель», 2005 рік

 

У середу, 26 жовтня 2005 року, у редакцію Інформаційного агентства „Обозреватель” зателефонував слідчий з особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури міста Києва Віталій Григорів. Предметом „особливо важливої справи” виявився автор „Обозу” Володимир Бойко, себто я, якого пан слідчий терміново запрошував до себе.

 

За півгодини телефоную в столичну прокуратуру за залишеним номером. Віталій Богданович безмежно щасливий і радісним голосом просить на завтра приїхати до нього, щоби вирішити питання про порушення проти мене кримінальної справи. Почувши регіт у слухавці, слідчий з особливо важливих справ починає усвідомлювати, в яку халепу він встряв.

 

- Розумієте, — пояснює слідчий, -  до нас надійшла заява першого заступника Голови Вищого господарського суду України Миколи Івановича Хандуріна про порушення проти Вас кримінальної справи через Ваше втручання в діяльність судових органів шляхом розміщення статей в Інтернет-виданні „Обозреватель”.

 

- Що, так і написав? І кому ж він адресував свою заяву?

 

- Хандурін написав заяву на ім’я Петра Олексійовича Порошенка. Порошенко переслав її до Генпрокуратури, а звідтіля її направили до нас. Тепер я змушений Вас опитати в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України й прийняти рішення.

 

- А Ви, — сміюся я у відповідь, — вимоги статті 95 КПК України виконали? Ви Хандуріна вже встигли опитати з приводу його заяви? І чи попередили Ви його під розписку про кримінальну відповідальність згідно статті 383 Кримінального кодексу за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину? Бо Ви ж розумієте, що доки Ви цього не зробили, опитувати мене Ви не можете.

 

- Та Ви приїздіть, а я Вам на місці все розповім.

 

Заради такого сюжету відкладаю всі нагальні справи й наступного дня їду до слідчого відділу столичної прокуратури на вулицю Горького. Парковка біля будинку заборонена й тому, зайшовши до кабінету Григоріва, я, передусім, вимагаю виписати мені повістку.

 

- Господи, — дивується слідчий, — а повістка вам навіщо?

 

- Як це навіщо? Якщо в мене, доки я тут сиджу, ДАІ-шники заберуть евакуатором машину, я Вас, Віталію Богдановичу, потім по судах затаскаю. Я ж не з власної ініціативи до Вас приїхав – це прокуратура Києва мене до себе викликала. А куди я маю свій автомобіль поставити – не потурбувалася.

 

Слідчий приречено зітхає й починає заповнювати на комп’ютері бланк повістки. Григоріва мені шкода – скандалу тепер не уникнути, а крайнім виявиться не Порошенко чи Хандурін, а він, як ота анекдотична невістка. Слідчий це і сам розуміє, і доки він порається з повісткою, я розважаю його історією про те, як суддя з Донецька Інна Масло, що слухала справу за моїм позовом до обласної прокуратури, благала мене перед першим засіданням заявити їй відвід.

 

- Так візьміть, — кажу, — самовідвід – що за проблема?

 

- Голова суду не дозволяє. У нас вже була з цього приводу нарада й всі судді сказали, що краще вони підуть з роботи, ніж будуть мати справу з Вами. Я також відмовилася, але Голова сказав, що якщо я не візьму Ваш позов до розгляду, то він зробить так, що я більше ніде на роботу в Донецьку не влаштуюся. А якщо Ви мені заявите відвід – ну, наприклад, напишете, що давно мене знаєте й у нас погані особисті стосунки – я цей відвід задовольню й Голова нічого не вдіє.

 

- У принципі, — кажу, — це зробити можна. Але така послуга з мого боку Вам буде коштувати 500 доларів.

 

Суддя судомно лізе в косметичку, але там, як на гріх, тільки 300. Починається торг. Я, давлячись від сміху, категорично відмовляюся від такої жалюгідної для судді суми й вимагаю 500 і не менше. Суддя вже збирається бігти по кабінетах колег і позичатися, як тут у кабінет по своїх справах заходить адвокат Салов. Одним словом, довелося розпочати слухання…

 

Але слідчому не до сміху. Він підсуває до себе клавіатуру, відкриває в комп’ютері бланк пояснення на ім’я прокурора міста Києва й запитує, чи не заперечую я підписатися під фразою про те, що мені роз’яснено зміст статті 63 Конституції України, згідно якої особа не може бути притягнута до відповідальності за відмову свідчити проти себе й своїх близьких родичів. Це – формальність, якої ось вже 9 років дотримуються всі правоохоронці навіть при складанні протоколу про порушення Правил дорожнього руху. Але я заперечую:

 

- Віталію Богдановичу, — кажу, — настанови статті 63-ої Конституції мені, звісно, відомі, але підписувати таку ахінею – то не поважати себе. За змістом цієї статті, вона поширюється лише на осіб, які МОЖУТЬ бути притягнуті до відповідальності згідно статті 385 Кримінального кодексу України за відмову давати свідчення. А це – лише свідки й експерти в кримінальному чи цивільному процесі. А у нас доки що має місце дослідча перевірка й притягнути мене до відповідальності за відмову спілкуватися з Вами неможливо ні за яких обставин і Конституція тут ні до чого.

 

Слідчий погоджується й пропонує мені розповісти, як я своїми публікаціями заважав пану Хандуріну відправляти правосуддя під час розгляду в Апеляційному господарському суді Києва справи про визнання недійсним договору купівлі консорціумом Віктора Пінчука, зятя колишнього Президента Кучми, акцій Нікопольського заводу феросплавів.

 

- А що, — питаю, — хіба Хандурін мав якесь відношення до розгляду цієї справи? Наскільки мені відомо, все було навпаки. Хандурін, будучи абсолютно сторонньою до цієї справи особою, на прохання Порошенка викручував руки суддям з Апеляційного суду, погрожував їх звільнити з роботи у випадку, якщо вони винесуть рішення про повернення акцій НЗФ у власність держави, і навіть поцупив з дорадчої кімнати матеріали судової справи в той момент, коли судді, оголосивши резолютивну частину рішення, працювали над повним текстом судового вердикту. Ці факти є загальновідомими, вони перевірялися Радою суддів господарських судів України й Радою суддів України, відносно Хандуріна було порушене дисциплінарне провадження, яке мало закінчитися його звільненням з роботи, і навіть була порушена кримінальна справа за фактом втручання Хандуріна в роботу суддів, кожний з яких, як відомо, є незалежним і підкоряється тільки законові.

 

Більш того, судді Апеляційного господарського суду міста Києва провели в липні цього року прес-конференцію, де розповіли про злочини Хандуріна проти правосуддя. А ось, будь ласка, висновок робочої групи Верховного суду України, яка перевіряла скарги суддів на втручання Хандуріна в розгляд справи по НЗФ. Цитую: „…робоча група суддів Верховного суду України прийшла до висновків, що в.о. Голови ВГСУ Хандурін М.І. … діяв з порушенням ст. 129 Конституції України, частини ч. ст.17, ст.ст. 20, 77, 84, 85, 105, розділу ХІІ-І ГПК України, Інструкції з діловодства в господарських судах, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 року, №75…” і так далі. Не суддя, а якийсь рецидивіст. І воно ще скаржиться на те, що я оприлюднив його „подвиги”?

 

Окрім того диспозиція статті 378 КК України, за якої Хандурін і Порошенко вимагають притягнути мене до кримінальної відповідальності, звучить наступним чином: „втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення”. Я ну аж ніяк не міг вимагати від пана Хандуріна винесення якогось неправосудного рішення хоча б тому, що він, як суддя, справ практично не розглядає. Він лише заважає це робити іншим суддям, використовуючи свою адміністративну посаду та зв’язок з президентським кумом Порошенком.

 

- А Ви, — питає слідчий, — не могли б залишити мені ці документи?

 

- Не міг би. Витребуйте їх офіційним чином в Раді суддів України. Раджу також звернутися до Голови Ради суддів господарських судів України Пєршикова й витребувати в нього, ну, наприклад, заяву заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду Конюшка щодо злочинної діяльності Хандуріна. Дозвольте зацитувати лише два абзаци: „У моєму провадженні, — пише суддя Конюшко, — знаходилась апеляційна скарга Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О.К.Антонова на рішення господарського суду Київської області від 14.04.2005 року по справі №112/16-2002/7-04… 03.06.05 до початку судового засідання по вказаній справі мені зателефонував виконуючий обов’язки (на той час) голови Вищого господарського суду України Хандурін М.І. і повідомив, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, і прийняти нове рішення на користь підприємства Авіаційного науково-технічного комплексу ім. О.К.Антонова. При чому, зі змісту повідомленої мені Хандуріним М.І. в телефонній розмові додаткової інформації вбачалося, що від результатів розгляду цієї справи залежить доля в майбутньому Київського міжобласного апеляційного господарського суду, оскільки планується реорганізація деяких новостворених апеляційних господарських судів.” Такого навіть при Кучмі не було.

 

Справа дійшла вже до того, що Голова Вищого господарського суду України Дмитро Притика дав „Обозревателю” інтерв’ю, в якому, зокрема, підтвердив факти протиправної діяльності Хандуріна і пообіцяв розібратися з цим паном на найближчому засіданні Ради суддів. Текст інтерв’ю Притики залишити можу. А документи – будь ласка, отримуйте самі.

 

- Так проти Хандуріна, — дивується слідчий, — навіть кримінальна справа була порушена?

 

- Не „проти”, а за фактами. Справа порушувалася двічі, і, як стверджує той же Притика, перший раз закривалася на вимогу Порошенка. Але Генеральний прокурор Піскун постанову про закриття справи скасував і знову розпочалися слідчі дії. Тому Хандурін з Порошенком зараз і пішли в наступ, вирішивши полякати хоча б журналіста. Але з таким же успіхом вони можуть налякати їжака голим задом.

 

- Ну, так давайте все це запишемо у Ваших поясненнях.

 

- Ой, ні, Віталію Богдановичу. Треба спочатку Хандуріна опитати з приводу його заяви й попередити про кримінальну відповідальність за брехливі доноси. Бо Ви ж розумієте, що якщо проти мене кримінальна справа порушена не буде, я Хандуріна зіжру разом з його суддівською мантією. Йому такі жарти даром не минуться. Викликайте спочатку повісткою Хандуріна, а потім вже мене.

 

- А якщо він не з’явиться?

 

- Тоді Ви відкриєте Кодекс України про адміністративні правопорушення, прочитаєте статтю 185-8 частина 2, складете протокол про накладання на Хандуріна штрафу в розмірі 51 грн. за ігнорування повісток з прокуратури й звернетеся до в.о. Генерального прокурора України Винокурова (чи хто там буде на той момент очолювати ГПУ) з проханням внести до Верховної Ради подання про дачу згоди на притягнення Хандуріна до адміністративної відповідальності.

 

Слідчий починає якось нервово посміхатися.

 

- Ну, гаразд, тоді давайте хоча б запишемо Вашу відмову спілкуватися зі мною доти, доки я не опитаю Хандуріна.

 

- Давайте. Але прошу пояснити, а з яких це пір Петруччіо Порошенко став приймати зави про порушення кримінальних справ? Що це за новий правоохоронний орган?

 - Ну, можливо, Хандурін, подав цю заяву ще тоді, коли Петро Олексійович обіймав посаду секретаря Ради національної безпеки й оборони України.

  Так Порошенко вже півтора місяці, як звільнений. І де ж та заява весь цей час блукала? Не кажучи вже про те, що РНБОУ має таке ж відношення до порушення кримінальних справ, як нафталін – до виробництва тістечок.

 - А Бог його знає. Нам цю заяву Генпрокуратура переслала пару днів тому.

 - Віталію Богданову, а Ви розумієте, що це означає? Це ж виходить, що або ця заява з супровідним листом Порошенка є підробкою, або що ще пару місяців тому Порошенко й Хандурін, заздалегідь написали цю заяву, провели її через канцелярію РНБОУ, зареєстрували в канцелярії Генпрокуратури, а потім, вступивши в зговір з працівниками ГПУ, тримали її „під сукном”, вичікуючи слушного моменту.

 - Не можу нічого з цього приводу сказати. У мене є тільки дата находження заяви до прокуратури Києва.

 - Але це не все, — кажу я. Звертатися з заявою про порушення проти мене кримінальної справи Хандурін мав би не до РНБОУ й не до Національної Опери, а до прокуратури Печерського району міста Києва, де розташований Вищий господарський суд України. У цьому випадку він міг би абсолютно безкарно звинувачувати мене в чому завгодно – аж до канібалізму й скотолозтва. І я не міг би ніяк за це його провчити, оскільки громадяни не підлягають відповідальності за поширення недостовірної інформації у зверненнях до правоохоронних органів, якщо тільки такі звернення не робляться навмисно з метою запроторити невинувату людину за ґрати. Після перевірки в райпрокуратурі заяви Хандуріна й відмови в порушенні проти мене кримінальної справи пан суддя сказав би, що сумлінно помилявся – і нічого тут не вдієш. Але РНБОУ, куди чомусь звернувся Хандурін, правоохоронним органом не є. Тож якщо я подам позов про захист честі та гідності, Хандурін з Порошенком підуть у суд, як діти в школу.

 - Ну, — каже слідчий, — це мене не стосується. Моя робота – провести дослідчу перевірку. Так що на сьогодні все…

- Ні, не все. Я подумав-подумав, і вирішив, що з розумовими здібностями Порошенка й Хандуріна кримінальну справу проти мене порушити Вам не вдасться. Тому я вирішив допомогти цим достойним панам і зробити явку з повинною. Прийміть, будь ласка, мою заяву.

І тут я протягую слідчому заздалегідь підготовленого папірця:

 

Заступникові Генерального прокурора України-прокурору м.Києва,

державному раднику юстиції 2-го класу

ПРИСЯЖНЮКУ В.С.

 

БОЙКА Володимира

вул. –, буд. –, кв. –, м.Київ, 04060

тел. ––––

 

ЯВКА З ПОВИННОЮ

 

Я є журналістом, зокрема співпрацюю з Інформагентством „Обозреватель”, Інтернет-виданням „Інтернет-Репортер”, тижневиком „Свобода” та ін. У низці моїх публікацій, вміщених у цих виданнях, я розголосив відомості, що становлять державну таємницю, які стали мені відомі у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків. А саме – надрукував значну кількість матеріалів про обставини вчинення Президентом України та його кумами діянь, що містять ознаки злочинів проти правосуддя.

 

Так, у моїх публікаціях розповідалося:

- про незаконні вказівки, у тому числі письмові, які Президент України на догоду своїм кумам давав слідчим і судовим органам;

- про звільнення В.Ющенком з-під варти обвинуваченої В.Горобець, підсудних Боцвинюків, підозрюваного О.Шевченка (стаття „Гарант беззаконня” в тижневику „Свобода” і виданні „Інтернет-Репортер”);

 - про вилучення з дорадчої кімнати в Апеляційному господарському суді м.Києва першим заступником голови Вищого господарського суду України М.Хандуріним за вказівкою президентського кума П.Порошенка матеріалів справи за позовом Генеральної прокуратури України про визнання недійсним продажу контрольного пакету акцій Нікопольського заводу феросплавів (Публікації на Інтернет-сторінці „Обозревателя”)та про інші факти перевищення В.Ющенком та його кумами й спільниками владних повноважень. При цьому я підкреслював, що на відміну від попереднього Президента України Л.Кучми, В.Ющенко вчиняє незаконні дії не таємно, а явно й залишає численні докази своєї протиправної діяльності, у тому числі письмові. З цього читачі моїх публікацій могли зробити висновок, що главою держави є психічна хвора людина, яка страждає на манію величі та стійкий ідіотизм. Тим самим я розголосив секретну інформацію про те, що Президент України Ющенко Віктор Андрійович не усвідомлює суспільну небезпечність своїх діянь і є людиною неосудною.

 

Оскільки таємна інформація про спотворену правосвідомість Гаранта Конституції стала мені відомо під час виконання своїх службових обов’язків, розголошення мною таких відомостей підпадає під дію ст. 328 Кримінального кодексу України („Розголошення державної таємниці”).

 Виходячи з наведеного та керуючися ст. 96 Кримінально-процесуального кодексу України, -

 прошу:

 порушити проти мене кримінальну справу за ознаками статті 328 ч.1 КК України й притягнути мене до кримінальної відповідальності. У якості експертів з питань державної таємниці під час визначення мені обсягу обвинувачення прошу залучити громадян В.Ющенка, П.Порошенка та М.Хандуріна. У випадку відмови в порушенні проти мене кримінальної справи прошу надіслати мені поштою на домашню адресу копію відмовної постанови для подальшого її оскарження в порядку ст.ст. 99-1, 236-1 КПК України.

 

В.БОЙКО

27.10.05

 

На обличчі слідчого починають спостерігатися явні ознаки нервового тику:

 

- Я не можу прийняти цю заяву, бо вона адресована не мені, а прокурору міста Києва. Йому й направляйте.

 

- Як це не можете? - обурюся я. Стаття 97 КПК України чітко визначає, що: „прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню”. Більш того, якщо Ви відмовите мені в порушенні кримінальної справи проти мене за моєю заявою, то я Вашу постанову оскаржу до суду. Я вже три роки не був у тюремній камері. Останній раз мене в наручниках забирали з редакції газети в червні 2002-го – а тут така нагода ще раз відпочити на нарах.

 

Слідчому стає явно не до жартів і я вирішую його пожаліти:

 

- Ну, гаразд, гаразд. Я відправлю цю заяву Присяжнюку поштою.

 

Нарешті ми прощаємося й я покидаю гостинні стіни слідчого відділу прокуратури міста Києва. Машина на місці. Але повістку я не викидаю. Нехай лежить у домашньому архіві. Там подібної макулатури – чималий стос.

 

Доки стояв у пробці в районі Московської площі, пригадував, як понад два роки тому Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом передруку регіональними виданнями публікацій Тетяни Коробової з газети „Грані-плюс”, де ми тоді разом працювали. Справа була порушена за статтею 344 КК України, диспозиція якої звучить аналогічно тій, за якою мене тепер хочуть посадити Порошенко й Хандурін: „незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України … з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень”. У редакціях робилися обшуки, журналістів тягали до прокуратури, а високопосадовці з Адміністрації Президента запевняли іноземних послів, що все це є проявом верховенства права. Бо, читаючи Тетяни опуси, Данілич, виявляється, втрачає душевну рівновагу, а це, мовляв, перешкоджає йому сумлінно виконувати свої службові обов’язки. „Так нехай не читає”, — дивувалися посли. Урешті-решт, справу довелося закривати, навіть не висунувши нікому обвинувачення.

 

Але була одна принципова відмінність між тією ситуацією й нинішньою: „потерпілий”, будучи людиною, значно розумнішою, аніж Ющенко та його куми, ніякої заяви про порушення кримінальної справи не писав. І взагалі робив вигляд, що він тут ні до чого…

 

І ще пригадалася минулорічна осінь і помаранчевий Майдан, коли на нього вилізли „балакучі голови” з центральних телеканалів каналів із заявою, що вони втомилися брехати й тепер, нарешті, будуть говорити глядачам правду й тільки правду. З такої нагоди Ющенко пустив сльозу й, звично заламуючи руки, став волати зі сцени: „Любі друзі, це — подвиг! Я пишаюся вами!”

 

Якраз у цей момент ми з колегою (я – від радіо „Свобода”, вона – від поважного видання) робили якийсь репортаж з Майдану й Оля, почувши ці слова, розплакалася:

 - Так ось де справжні герої. Наша робота, це, виявляється, не подвиг. Ми, які роками говорили й писали правду, ми, яких кидали по тюрмах, залякували, обшукували, за якими пускали нишпорок, на добре слово не заслужили. Журналістський подвиг – це, виявляється, обслуговувати владу, а як тільки та влада почне здихати – вийти на Майдан і сказати, що втомився від власної брехні. Не потрібні нам ніякі нагороди від будь-якої влади, хоч минулої, хоч майбутньої. І називати нас героями не треба – ми лише чесно виконували свою роботу. Але навіщо ж так плювати нам в обличчя?..

- Я, Олю, не здивуюся, — кажу я у відповідь, — якщо цей сільський бухгалтер, як тільки стане царем, придумає нову державну нагороду – орден „За втому від брехні”. Першого, другого й третього ступеню. Спеціально для улюблених журналістів. А висновок з усього цього треба зробити лише один – дурням не можна давати владу.


ОРД


Теги статьи: Егор Соболев

Дата и время 22 июня 2014 г., 15:32     Просмотры Просмотров: 3141
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи:

Соболев инициирует отставку генпрокурора Луценко
«Кожна зустріч із політиком має починатись із фрази: «Поясніть свою декларацію»», – Єгор Соболєв
"Топ-клептократы расстроены и растеряны. Я с Майдана их не видел такими", - Єгор Соболєв

Соболєв на погоджувальній раді поставив на вуха всіх нардепів своєю пропозицією по деклараціям
Колекції марок, будинки та дорогий одяг: Що задекларували найсміливіші нардепи
Собачьи бои украинских коррупционеров

Война с еврооптимистами продолжается. Теперь под прицелом - Мустафа
Соболев VC Найем: кто больший антикоррупционер?
Зареєстрували законопроект, який провокує діру в е-декларуванні

Матиос упрекнул Семенченко и Соболева за защиту «торнадовцев»
Соболев потролил Порошенко
Соболев: после 30 сентября арестовать судей КСУ времён Януковича будет невозможно

Комментарии:

comments powered by Disqus

Важные новости

Прожорливое брюшко Прожорливое брюшко 08.12.2016
Глава комитета инвалидов в день на яхте тратит на еду больше, чем 60 пенсионеров дома за месяц Подробнее
Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко Новинский получил украинское гражданство по просьбе Порошенко 08.12.2016
Помощь в получении украинского гражданства российскому олигарху Вадиму Новинскому оказал в свое время Петр Порошенко. Подробнее
08 декабря 2016 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Если бы выборы в Раду проходили сегодня, кого бы вы поддержали?












Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте