АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 8°C
Харьков: 11°C
Днепр: 11°C
Одесса: 11°C
Чернигов: 7°C
Сумы: 9°C
Львов: 6°C
Ужгород: 6°C
Луцк: 7°C
Ровно: 7°C

Боец Нацгвардии о первом бое под Славянском: «Нам сказали: к вечеру вы все умрете»

Боец Нацгвардии о первом бое под Славянском: «Нам сказали: к вечеру вы все умрете»
Боец Нацгвардии о первом бое под Славянском: «Нам сказали: к вечеру вы все умрете»

Бывший боец Нацгвардии, журналист и актер Мирослав Гай рассказывает о бое 2 мая 2014 под Славянском, когда он впервые понял, что началась настоящая война. «Объявили людям: Сейчас выстреливаем боекомплект в воздух - и едем отсюда. Начали выстреливать БК - и тут на первый БТР прилетает «коктейль Молотова». И погибает десантник, молодой парень. Якобы от огнестрельного. Загорается БТР, горят шины, в огне становится видно, что за спинами толпы есть люди в военной форме с оружием. »

У березні 2014 року я прийшов із Самооборони Майдану в 1-й резервний батальйон Національної Гвардії [зараз - батальйон імені генерала Кульчицького].

Після завершення вишколу на полігоні у Нових Петрівцях ми рушили до Павлограду[Дніпропетровська область], де разом із місцевою Самообороною організували блокпости на в’їзді в місто.

Нашим завданням було закрити підходи до цього стратегічного населеного пункту, в якому розташовувалися завод і гігантські склади з ракетним паливом та вибухівкою.

Ми знали, що у Слов’янську і Краматорську постріляли СБУшників, убивають цивільних людей, диверсійні групи пересуваються в інші населені пункти…

Від редакції: 13 квітня 2014 року під Слов’янському відбувся бій групи “Альфа” СБУ з диверсантами РФ. В ході бою пролунали і перші постріли ЗСУ - атаку диверсантів вогнем із БТР відбив старший лейтенант Вадим Сухаревський (позивний "Барсук") із 80-ї аеромобільної бригади.

Без вагань ми стріляли на попередження вгору, готові були вести вогонь по колесам автомобіля. Траплялися інциденти, коли високопосадовці зі зброєю, якісь прокурори, не хотіли зупинятися для перевірки, поспішали.

Кілька попереджувальних пострілів - і він уже готовий проходити догляд. Без догляду в Павлоград не заїхав ніхто.

Від редакції: 16 квітня 2014 року один з підрозділів 25-ї десантної бригади ЗСУ був заблокований у Краматорську натовпом цивільних під керівництвом диверсантів РФ. Українські військові не наважилися відкрити вогонь, в результаті шість одиниць бронетехніки потрапили в руки терористів.

Людина зі зброєю думає, що за потреби стрілятиме в інших людей. Насправді це дуже складно.

Коли звичайна, нормальна людина вперше прицільно стріляє в іншу людину,спрацьовує блок, треба себе переламати.

Кілька секунд вагання, затримки. І в першому бою, особливо якщо це ближній контакт, ці секунди стають фатальними для багатьох хороших хлопців.

Мирослав Гай, травень 2014 року

20 квітня одна з наших змін зупинила колону “Правого сектора”, який повертався після бою під Слов’янськом.

Вони везли пораненого, тому поспішали, були зі зброєю. Гвардійці грамотно їх зупинили, взяли на приціл, поклали на землю. Бо наше завдання - доглядати кожну машину, щоб у місто не потрапила зброя і диверсанти.

З ними був Ярош, швидко розібралися, далі вони в супроводі міліціонерів поїхали. Але сам факт - якби це був ворог, ми готові були стріляти, хоч під Павлоградом нікому з нас не довелося вести вогонь на враження, і в нас жодного разу ніхто не вистрілив.

Ми перебували в напруженні, очікуючи першого бою, але він усе не починався.

При цьому в нас усе було організовано чітко: наряди, заряджання-розряджання зброї, жодного бардаку. Ми пройшли вишкіл на спецбазі МВС, стріляли так багато, наскільки це було можливо на той час - по 18 патронів на день. Хлопці ВВ-шники, які бачили автомат хіба що під час присяги, думали, що це готують спецпідрозділи смертників з майданівців.

 

 

 

Хлопці ВВ-шники думали, що це готують спецпідрозділи смертників з майданівців

 

 

 

Хай потроху, але стріляли щодня. З автоматів, кулеметів, з РПГ. Жили на стрільбищі, від мого намету було 300 метрів до вогневого рубежа. Щодня смуга перешкод, фізо, рукопашка, вивчення зброї, теорія.

І от тепер відголоски бойових дій долинали до нас, але ми ще не воювали. Постійна знервованість в очікуванні ворожого нападу.

В Павлограді простояли десь тиждень. Потім нас перекинули в Барвінкове[Харківська область] Не минуло й години після прибуття, як мені і ще кільком хлопцям наказали взяти зброю і негайно рушати на організацію якогось блок-поста.

Через поспіх ми вирушили, розбиті не за підрозділами, а хаотично, хто в який вертоліт завантажився. А вивантажилася в різних місцях. Зв’язку не було, і ніхто не знав деталі нашого завдання.

Нашу команду висадили на залізничному переїзді біля села Андріївка, на в’їзді до Слов’янська, під горою Карачун. Було 2 травня 2014 року, близько 11 години ранку.

На андріївському переїзді стояв 1-й батальйон 95-ї аеромобільної бригади ВДВ, командував ним підполковник Тарас Сенюк, позивний “91-й”. Того дня він врятував мені життя. [Герой України Тарас Сенюк загине 3 червня 2014 року під Слов’янськом]

Десантники перебували там уже день чи два, досить виснажені. Низинна місцевість не дозволяла розгорнути техніку чи ефективно окопатися.

Вони просто організували заслон на підході до міста, стояли ланцюгом довкола техніки. Зі зброєю, але на людей не направляли, тримали її за плечима. А довкола зібрався величезний натовп, чоловік 150.

Я одразу зорієнтувався, що наше завдання - взяти на себе спілкування з цивільними, відгородити десантників від натовпу. Почати організацію блок-посту. Бо вони - Збройні сили, а ми - Національна гвардія. Підійшов до підполковника, представився, запитав, як ми можемо допомогти.

 

 

 

“Замінити тих, хто втомився, відтіснити цивільних від техніки”

 

 

 

Тарас Михайлович дуже чіткий: “Замінити тих, хто втомився, відтіснити цивільних від техніки”. Додав, що в одній із машин за натовпом нібито помічені коктейлі Молотова, очевидно, їх пустять в хід, коли натовп наблизиться до бойових машин десантників.

Ми організували живий ланцюг, графік чергування і почали вмовляти натовп розійтися або хоча б відійти кілька кроків назад. Заправляли там якісь молодики з татухами, до нашого прохання вони не дослухалися.

Люди в натовпі були різні. Були й місцеві, з Андріївки, з іконами. Але більшість найактивніших - приїзжі, їх підвозили бусиками постійно.

Я б розділив їх на три типи - зеки з наколками, крикливі “активісти” і наркомани. Останніх по зіницям видно. Худі, неохайні, чухаються, покашлювання оце характерне, постійно енергетики потягують, мурчащий говорок, очі масляні...

Обходячи наших вартових,я тихенько сказав кожному кожні 10-15 хвилин потроху просуватися вперед. Під час розмови один посунув ногу на 10 см вперед, інший переступив 20 см... І так за кілька годин ми поступово просунулися метрів на 5.

Спершу розмова виглядала як звинувачення з натовпу - чому ми прийшли на їхню землю, чому зі зброєю, хто ми такі і яке маємо право, і чому ми перекрили в’їзд у місто, забирайтеся геть.

Але ми почали нормально розмовляти з ними, по-людськи. Пояснювали, що стоїмо тут, бо надійшла інформація про те, що озброєні люди захоплюють органи влади в місті.

“Це наші люди!” - кричать у відповідь. Прекрасно, кажу, з ними зараз будуть проведені перговори.

По-друге, є інформація, що диверсійні групи... “Чиї диверсійні групи?” - перебивають із натовпу. Росіян, кажу. У відповідь крики: “Росіяни - наші брати!”

весь час вони боялися “Правого сектору”. “Ми просто не хочемо допустити їх сюди, в Слов’янськ, щоб “Правий сектор” не проникнув до міста”.

Тут я зрозумів, яку риторику треба вести. І почав говорити, що ми прийшли захистити їх від “Правого сектору”. Тому й перекрили дорогу, щоб ПС не зміг проникнути в місто.

Мовляв, мало що там за люди зі зброєю в центрі - може, якраз “Правий сектор”. “Обіцяю, що поки Нацгвардія тут, ніхто з ПС не зможе проникнути у Слов’янськ”.

 

 

 

Виглядали ми досить хвацько - у новій формі, з однаковою зброєю, підтягнені

 

 

 

Виглядали ми досить хвацько - у новій формі, з однаковою зброєю, підтягнені.Генерал Кульчицький за власні гроші купив нам красиві однакові значки “Гвардія”. Навіть десантура тоді була вдягнена гірше, не в однакову форму.

Ми просто розмовляли - і багато людей почали прислухатися до того, що ми говорили. Ми ж казали елементарні речі: “Це Україна, ми український підрозділ, маємо право тут перебувати, захищаємо всіх мирних громадян України”.

Одна жінка знову почала скандал: “Чому ви мене не пускаєте в моє рідне місто?”Мовляв, вона сама із Краматорська і не може потрапити на могилу батьків у Слов’янськ. Кажу: "Хто вас не пускає? - Ви не пускаєте! - Та проходьте. - Як?! - Ось так".

Натовп більшає: під’їздять машини, автобуси. А ми ж Нацгвардія, можемо організувати КПП, хай люди йдуть, тільки документи покажуть і відсутність зброї. Я поговорив з комбатом Сенюком і він дав добро.

Оголосив: друзі, пройти у Слов’янськ може кожен, в кого є паспорт із реєстрацією в Донецькій області.

Починаємо пропускати, і тут виявляється така цікава ситуація: значна частина громадян України зі слов’янською та краматорською реєстрацією не поспішає у місто.

Пройдуть догляд, постоять нерішуче, і знову вертаються у натовп. Бо їхні координатори не мають паспортів України, а без координаторів вони не знають, як діяти далі.

І ось буквально щойно мені кинули лінк на відео, де я з ними спілкуюся. Виявляється, у когось із цих підставних людей ще й прихована камера була - напевно, чекали, що ми піддамося на провокації:

Тут один із групи хамовитих крикливих чувачків заявляє: “А если у меня нету паспорта украинского?” - “Тобто?” - “У меня российский паспорт, я родственник”. “Ні, - кажу, - не пропустимо”.

Інший із них, бомжуватого вигляду: “А я с Крыма!” Нахабно так. “Ну то й що?” - кажу. “Я здесь на заводе работаю” - “Вперед, дзвони директору заводу, хай називає прізвища, пропустимо”.

В цей момент іще одна з цієї тусовки, вересклива така жінка, типовий провокатор, тицяє мені в руки паспорт РФ і говорить: “Наших там много, у них оружие - лучше, чем у вас, к вечеру все вы умрете”.

Сказати, що я - викладач акторської майстерності - ох.їв, це нічого не сказати. Виявилося, що в цьому натовпі дуже багато громадян РФ, які здуру ще й паспорти нам показали. А частина з них ще й може бути зі зброєю.

 

  

Комбат 95-ки зауважив, що вечоріє, а місце з тактичного боку - дуже невдале

 

 

Комбат 95-ки зауважив, що вечоріє, а місце з тактичного боку - дуже невдале. Довкола нас - горби і “зеленка”, ми в долині, на відкритому зусебіч місці, техніка вся скупчена. Щойно стемніє, нас почнуть убивати.

Треба вибиратися звідси на висоту, тобто - на гору Карачун. Можливо, Tарас Михайлович на той момент уже отримав відповідну команду від комбрига 95-ки.

Вийшов до натовпу, кажу: “Друзі, ми прийняли рішення, що ви маєте рацію. Ми не хочемо йти проти народу, будемо їхати”.

І тут раптом риторика різко змінюється: “Ні, ви залишитеся тут! Блокуйте їх!” Я: "Ви ж хотіли, щоб ми забиралися геть" - "Ні, ви будете стояти тут!"

 

 

 

“Ні, ви залишитеся тут! Блокуйте їх!”

 

 

 

Наркомани почали стягувати шини, перегородили нам дорогу. Стало ясно, що їхнє завдання - затримати нас до темряви.

Щоб не зривати голос у перекрикуванні з натовпом, я попросив їх виділити кілька переговірників. Але замість живих людей нам передали телефони, звичайні недорогі трубки.

З одним із “переговірників” - вочевидь, представником слов’янського диверсійного угруповання - говорив підполковник Сенюк.

А я почав розмовляти з якимось типом із тієї групи, що була у Краматорську. І він мені сказав таке: “Здавайте зброю, і ми вас відпустимо”. Спокійно говорив, упевнено.

 

 

 

“Здавайте зброю, і ми вас відпустимо”. Спокійно говорив, упевнено

 

 

 

 

 

Я ж увімкнув блеф: “Здавайте зброю ви. І тоді залишитесь живими”. Він: “Так вы что, намерены воевать?” - “Мы намерены выполнять свой долг и боевой приказ” - “Тогда вы все умрете”.

Потім Тарас Михайлович розповів про свою бесіду. Спершу десантурі запропонували те ж саме, що й нам - зброя в обмін на життя. Вони відмовилися.

Тоді інша пропозиція: “Зняти зі зброї бойки [частина затвору, яка вдаряє по капсюлю патрона, запалюючи порох] і віддати їх, тоді вас випускають”. Військові відмовилися: “Та ви що, бойки ж, мовляв, нумеровані, це кримінальна справа”.

Після цього підполковнику запропонували таке: “Ок, ви вистрілюєте боєкомплект у повітря, щоб ми бачили, після чого можете їхати з порожніми магазинами. Але їде тільки десантура, Нацгвардія залишається”. Він питає: “Чому?” - “Они майдановцы, их головы дорого стоят”.

Не знаю, як Сенюк ставився до Майдану, але він прийняв доленосне для нас рішення:“Ми нікого здавати не будемо. Нацгвардійців - у техніку, прориваємося з боєм”. Тих наших, хто мав нову форму, завантажили в БТРи і вантажівки, інші вперемішку з десантурою - на броні.

Оголосили людям: “Зараз вистрілюємо боєкомплект у повітря - і їдемо звідси”. Почали вистрілювати БК - і тут на перший БТР прилітає "коктейль Молотова”. І гине десантник, молодий хлопець. Нібито від вогнепального.

Загоряється БТР, горять шини, у вогні стає видно, що за спинами натовпу є люди у військовій формі зі зброєю. Натовп почав розбігатися, залишалися хіба що ці наркомани, які пробували кидатися на машини.

Гвардійці швидко розкидали палаючі шини і ми почали прориватися. Я заліз у БТР, він називався “Ласточка”. Вели вогонь із КПВТ по “зеленці”, звідки по нам стріляли із вогнепальної зброї.

Пам’ятаю, за кулеметом сидів десантник Сєрьога, молодий хлопчина. В нас іще патрон у КПВТ застряг, ми його плоскогубцями витягували, дуже поспішали, бо треба було вести вогонь у відповідь.

 

 

 

в тітку, хай вона навіть погрожує “Вы все умрете”, ти не зможеш вистрілити

 

 

 

І прорвалися. Вночі піднялися на Карачун, там уже була 95-ка, готували позиції.

І там я побачив, як із іншого БТР дістають убитого внизу десантника. Він потім кілька тижнів лежав у підвалі телецентру, поки евакуація стала можлива.

Саме в цей момент я зрозумів, що все по-справжньому, це війна.

Тому що в тітку на переїзді, хай вона навіть погрожує “Вы все умрете”, ти не зможеш вистрілити.

Так, це дурна вата, але на той момент їх не сприймаєш як людей, які можуть тебе убити. Просто люди, твої співгромадяни. Хай активні, агресивні, але ж це не “Беркут”, із ними можна домовитися.

Десантник 95-ї бригади Сергій Шевчук (ліворуч) і нацгвардієць Мирослав Гай встановлюють прапор України на телевізійній вежі на горі Карачун. 14 травня 2014 року, Слов’янськ. Фото: ФБ Мирослава Гая

Подібне в мене було 18 лютого 2014-го, коли нас, налаштованих на мирний марш, тупо почали вбивати, без всяких переговорів. Розстріляли упритул, із дробовиків.

Тоді я зрозумів, що ми не зможемо домовитися з “Беркутом”. Це був страх за своє життя, готовність захищати його всіма можливими способами.

Для того, щоб вирватися, я застосував єдину зброю на той момент - лопату. Але насмерть жодного разу не вдарив, тільки плазом. Так і не зміг подолати той блок. "Беркут" же стріляв без вагань.

А 2 травня стало зрозуміло, що ми на справжній війні.

І після цього ми стріляли в тих, хто намагався проникнути в наш сектор оборони, без жодних сумнівів. Прицільно. Бо знали, що інакше уб’ють нас. Інші сектори на Карачуні захищалися десантниками і… “Беркутом” з Івано-Франківщини. Вони прикривали нас, а ми - їх.

Щоправда, по місту Слов’янськ ми все одно не могли стріляти, хоч пізніше в нас і міномети з’явилися. З моральних причин, бо ворога не бачили. Вже пізніше, коли забезпечили себе місцевою агентурою і точно знали координати, відкривали вогонь у відповідь.

А зараз, якби мій підрозділ потрапив під обстріл із населеного пункту, якби життю особового складу загрожувала небезпека, я б наказав стріляти у відповідь без вагань.

Розмовляв: Павло СОЛОДЬКО, ТЕКСТИ


Теги статьи: Гай МирославАТО

Дата и время 30 апреля 2016 г., 16:14     Просмотры Просмотров: 1680
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Сутки на фронте: пророссийские боевики 35 раз обстреляли позиции ВСУ на Донбассе, есть раненые
Появились свежие фото разрушенного Донецкого аэропорта
День в районе ООС: 17 обстрелов, ранен украинский военный

Есть что скрывать: боевики не пустили наблюдателей ОБСЕ в поселки на оккупированной Донетчине
С начала суток боевики тринадцать раз обстреливали позиции ВСУ на Донбассе, обошлось без потерь
У Львові французький журналіст презентував книгу про бойовика з окупованого Луганська

На Донбассе снова бои: боевики несут потери
Количество обстрелов на Донбассе возросло на 30%, - ОБСЕ
В ’’бригаде-200’’ новенькие: офицер ВСУ показал фото убитых террористов

Террористы ЛНР обстреляли пассажирский автобус
Теперь по-настоящему Вильне: ВСУ взяли под контроль хутор на Луганщине
Бойцы ВСУ уничтожили бронетехнику оккупантов ОРДЛО: опубликовано видео

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Какой из кандидатов уже заявивших о своем участие в президентских выборах самый достойный?








Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.241232