АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал

Попри окуповані Крим і Донбас, Україна єдина, як ніколи - Бондар

Попри окуповані Крим і Донбас, Україна єдина, як ніколи - Бондар
Попри окуповані Крим і Донбас, Україна єдина, як ніколи - Бондар

Поет та публіцист Андрій Бондар коментує публічну лекцію Святослава Вакарчука на на IV Львівському медіафорумі:

"Примітка. Абревіатура СВ = Святослав Вакарчук. :)

"Україна, яку часто порівнюють із Польщею, далеко не Польща. Ми ніколи не мали однорідної національної картинки по всій території"...

А поляки завжди мали, так? Поляки не мали млн українців-русинів-галичан-волинян у міжвоєнний час, млн німців на своїй території до 1945 року, які були виселені з Ґданська, Східної Прусії й обох Силезій, а також лемків, бойків, кашубів, силезців, які за роки ПНР були або асимільовані, або розсіяні (або й те, і інше). Поляки не мали досить великого анклаву православного ("тутешнього") населення без окресленої нац. ідентичності на північному сході сучасної Польщі, який безжально полонізувався. Поляки не мали польських лютеран і кальвіністів. І - авжеж! - Польща, яка століттями вважалася найтолерантнішою країною в Європі (до поділів Другої РП наприкінці XVIII), не мала євреїв, кілька мільйонів яких загинуло під час Катастрофи, а недобитки були вигнані під час дикої і ганебної антисемітської кампанії в епоху пізнього Ґомулки.

Що я ще забув, панове історики? (соррі за наведені неточні "мільйони" - ліньки лізти в цифри; професор виправить все одно, що б я не написав)

Наша сьогоднішня "національна картинка", хоч, можливо, це може здатися новиною для СВ, є набагато одноріднішою, ніж у Польщі перед 1945 роком. І те, що сьогодні СВ подає як щось бажане - "однорідна картинка", яка провадить країни до щастя - є прямим наслідком катастрофічної національної політики ПНР, що була спрямована на тотальну полонізацію і радикальне зменшення участі національних меншин у житті країни. Або ти поляк, або ти виключений. За 44 роки (1945-1989) слова "українець" і "єврей" стали там лайливими. Це досі у Польщі відчувається і висить у повітрі. А тут, бачте, "однорідна картинка"...

Такої ж "однорідної картинки" прагнула сов. влада в Україні - тільки навпаки. Йшлося про русифікацію і денаціоналізацію в дусі пролетарського інтернаціоналізму. Але - парадокс! - немає в нас, попри всю історію другої половини ХХ століття, нездоланних мовно-національних суперечностей, на які сьогодні нарікає СВ і які нібито нам жити заважають - церква, мова, культура... Нема. Можливо, комусь із нас вони заважають нормально розвиватись, але жити точно не заважають. У нас переважно живуть християни візантійського обряду (всі решта конфесій не мають проблем із віросповіданням і абсолютно нормально вписані в українське життя - без скрипу і скреготу зубовного). А переважній більшості людей абсолютно фіолетово, хто до якої церкви ходить і хто якою мовою слухає Службу Божу.

Носії двох мов розуміють одне одного без перекладу і живуть у фактичній і природній двомовності. Такий наслідок цієї комуністичної національної політики. Але, зізнайтеся, ми комунікуємо між собою нормально. Головне - добра воля, аби одне одного розуміти. Культура... Аааа... Це моя улюблена тема. В Маріуполі, як і у Львові, в таксі грає блатний шансон, над українською книжкою домінує російська макулатура, над українським кіно - рос. серіали, а переважна більшість людей не задовольняє найпростіших своїх культурних потреб. Іноді просто тому, що просто навіть не навчилася їх усвідомлювати.

Україна - дуже єдина країна. Попри окуповані Крим і Донбас. Дуже єдина. Як ніколи. В тому сенсі, що об’єднана вона не здобутками і планами на майбутнє, а негативом - злиднями, корупцією, алкоголізмом, відсутністю амбіцій - не знаю, чим ще - низьким курсом гривні, поганим футболом і ще гіршим хокеєм. :) Те, що намагаються подати як бар’єри між людьми, не відіграє сьогодні вирішальної ролі. Але ці бар’єри потрібні, тому що вони допомагають створити "картинку" для СВ, який нині всерйоз міркує, хто щиріше проливає кров - україномовний чи російськомовний громадянин України. І взагалі, сама постановка питання в такий спосіб - наша моральна катастрофа, адже здебільшого ми говоримо про кров уже пролиту. За щось. За якесь майбутнє. І його СВ сьогодні пропонує називати "конституційним патріотизмом". ОК, я не проти, хай буде.

Однак найдраматичніше, що ніхто з нас не має уявлення про те, як він буде жити в прекрасному майбутньому, де пануватиме цей прекрасний лад. Без дешевого газу, який десятиліттями корумпував всю владну вертикаль і заважав людям вставити вікна і економити тепло. Без корупції на кожному кроці. Без чітких правил, які платитиме податки, як подаватиме звітність у податкову і чи завтра щось знову радикально не зміниться. Як судитиметься в судах, в яких тюрмах сидітиме, в яких лікарнях лікуватиметься і в яких пологових будинках народжуватиметься. На яких цвинтарях лежатиме, врешті-решт. Чим його годуватимуть ефемки і телеканали. Чи буде в цьому прекрасному майбутньому хоч якась окреслена культурна політика, яка б не була національно свідомим віддзеркаленням "русского мира", а прагнула б модернізації, нових амбіцій і входження у світовий контекст. Чи будуть забезпечені права людини - у тому числі право на власну ґендерну і сексуальну ідентичність без перспективи проламаного черепа. І т.д.

І коли СВ говорить про якийсь "конституційний патріотизм", який ми мусимо збудувати в нашому "неоднорідному середовищі з його різною історією", то я чую ще одну чергову прекраснодушність. На жаль, фальшиву. Бо НЕМА в нас неоднорідного середовища з різною історією. В нас є одне спільне, вічно перехідне, пострадянське суспільство по вуха в лайні, така сама звиродніла політична система, така сама мудацька економіка, мудацька соціальна політика, мудацька система правосуддя і мудацький футбол. Для всіх нас усе це спільне - без жодного огляду на історію.

І з цього всього всі ми мусимо кудись вибиратись. НЕМА в нас різної історії. Забудьте. Все, вулиця Шухевича в Одесі є. Пам’ятник чекістам у Києві зруйновано. Христос Воскрес із мертвих. І одна родина за столом.

Є сьогоднішній день і наша трагічна невизначеність і невпевненість у майбутньому, яку ми, сподіваюся, подолаємо. А жити в епоху змін - насправді не прокляття, а відповідальність. І суспільна, і в кожного своя персональна. Ми - перші покоління, яким замаячіло світло нової епохи. Точніше, ми самі його собі видряпуємо. Чого вже там. За всіх мінусів у нас бувають іноді дуже вагомі й солідні плюси. Ми молодий народ. Ми тільки вилуплюємося з наших яєць. Головне - не бути засранцями і поважати одне одного. І навіть - не побоюся цього слова - любити. А те, що не доведеться нам жити у добробуті і стабільності, то не це найголовніше. Головне старатися жити, як люди. От і все. Нас насправді не мусило бути на цьому світі. Але ми є, чорт забирай. Навіщось є.

Вибачте за багато букв. Щось мене прорвало, як психа. :)"

Андрій БОНДАР


Теги статьи: Бондар АндрейДонбасКрым

Дата и время 27 мая 2016 г., 21:44     Просмотры Просмотров: 875
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Бутусов: Российского генерала-наемника Асапова, воевавшего против Украины, разорвало миной
Крымские оккупанты дали детям в руки оружие
Путин помоги: в Керчи образовалось фекальное озеро

"В Феодосии вату рвёт в клочья. Украинский флаг на воротах воинской части оккупантов" - Кримський бандерівець
Итальянский телеканал показал на карте Крым в составе России
Мої слова можна перевірити протягом доби. Цього не роблять бо доведеться посадити половину команди і самого Порошенка

В Донецке вычислили месторасположение таинственного батальона «Пятнашка»
Підтримка України Сполученими Штатами зростатиме, - дипломат
Боевики бросили за решетку украинского пенсионера

Порошенко «дал пощечину» Путину
Волкер: После введения миротворцев в Донбасс появится шанс провести местные выборы в ОРДЛО
Порошенко рассказал о введении миротворцев на Донбасс

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что нужно сделать с Саакашвили?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.089476