АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 16°C
Харьков: 14°C
Днепр: 16°C
Одесса: 18°C
Чернигов: 15°C
Сумы: 15°C
Львов: 17°C
Ужгород: 17°C
Луцк: 16°C
Ровно: 16°C

Алім Алієв: Напередодні анексії у військові частини Криму ми передавали колючий дріт. Навіть цього у них не було

Алім Алієв: Напередодні анексії у військові частини Криму ми передавали колючий дріт. Навіть цього у них не було
Алім Алієв: Напередодні анексії у військові частини Криму ми передавали колючий дріт. Навіть цього у них не було

Давно хотіла написати про кримськотатарське питання в контексті всього, що відбувається в країні і довкола неї. І Мустафа ага Джемілєв, і Рефат ага Чубаров, котрих знаю особисто не один рік і котрих розглядала як своїх потенційних співрозмовників – все-таки, політики. Тобто, люди, які не все те, що думають – озвучують. А хотілося відвертої розмови із людиною «з середини» — очевидцем і учасником подій, котрі відбувалися на півострові і довкола нього останні два роки.

Алім Алієв — народжений ще в Узбекистані, але виріс вже в українському Криму. Один із засновників Громадської ініціативи  «Крим SOS» та Кримськотатарського культурного центру «Кримський дім у Львові». Вже вісім років живе у Львові, тому розмовляє вельми вишуканою, галичанською українською.

Алім каже, що після деокупації, відразу ж переїде жити додому, на батьківщину, до свого українського Криму.

— Ти переїхав до Криму зовсім маленьким?

— Мені був рік. Кримським татарам, як відомо, не дозволили поселятися біля моря. Тому ми оселилися в степовому Криму, недалеко від міста Саки.

— Освіту також здобув на півострові?

— Так, закінчив Таврійський університет по спеціальності «політологія». Потім працював в кримськотатарській газеті «Авдет» (в перекладі з кримськотатарської — «повернення» — МИР).

— Вона зараз виходить?

— Зараз її позбавлено ліцензії, а головного редактора вже двічі викликали на допит. Виданню інкримінують сепаратизм, тому що анексію вони не називають «добровольным присоединением»…

Після четвертого курсу я влаштувався на роботу в Консалтингову компанію «ПРО МОВА» і переїхав до Львова, бо саме тут містився офіс компанії. Ось так тут і опинився. А 27 лютого 2014 року, в перший день анексії, я разом з друзями створив сторінку в Facebook, яку назвали «Крим SOS». Сьогодні «Крим SOS» — громадська ініціатива, яка є виконавчим партнером ООН зі справ біженців. Маємо чотири офіси по країні – в Полтаві, Херсоні, Києві і тут, у Львові.

— Тобто, ви займаєтеся переселенцями?

— Так. При чому, ми не ділимо людей на переселенців з Криму та зі Сходу. Хоча наша головна мета – це деокупація Криму.

З півострова на материкову частину країни за весь період виїхало 20 тисяч кримських татар. В Криму проживає 300-350 тисяч…Виїжджають, в першу чергу, в Київ, потім у Львів і Херсон.

Фото: Ростислав Коваль

— Тобто Львів — друге місто за кількістю приїхавших сюди кримських татар? Чому?

— Найголовніший фактор – якість життя та рівень комфорту. Потім — близькість до кордону. Багато хто сприйняв Львів як «перевалочний пункт» на своєму шляху до Європи.

— Є такі, хто згодом рушив далі?

— Є, але їх зовсім небагато. Більшість, все-таки, лишилося тут. Тим більше, що влада області та міста публічно запросила кримських татар, обіцяючи повне сприяння в адаптації.

Окрім того, є і ментальна близькість кримських татар і галичан. Їхня сильна релігійна ідентичність. Хоча галичани — греко-католики, а кримські татари — мусульмани, і ті, і ті дуже сильно вірять в Бога.

Ну, і спільна історична травма. Тут, на Галичині, так само відбувалося масове переселення.

— Ти маєш на увазі операцію «Вісла» (Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році за рішенням керівництва СРСР та Польської народної республіки. Полягала у примусовій, з використанням військ, депортації українців з їх етнічних територій — ЛемківщиниНадсянняПідляшшя і Холмщини — на територію УРСР – МИР)?

— Операція «Вісла», так. І, по-друге, переселення, затіяне більшовиками, з Галичини на Сибір. Тобто ось такий історичний бекграунд. Люди їхали із сподіванням: «Тут нас зрозуміють».

— Сподівання виправдалися?

— Частково.

— Чому частково?

Тому що і ті, і ті занадто ідеалізували одне одного.

Можливо, я буду говорити непопулярні речі. І це моя суб’єктивна думка. Але… Звісно, в контексті переселення, тут, на Західній Україні до переселенців справді найкраще ставлення. Але, коли, приміром, заходить питання побудови мечеті або відкриття молильного будинку — це сприймається частиною львів’ян дуже категорично.

— Чому? Адже у Львові у добільшовицькі часи була мечеть (про це, зокрема, пише доцент кафедри релігієзнавства й теології Острозької академії Михайло Якубович у книзі «Іслам в Україні. Історія і сучасність» — МИР).

— Так, була..

— Які ж аргументи сьогодні проти її присутності в місті?

— Спрацьовують певні стереотипи на фоні загальноєвропейської проблеми мусульманських біженців… При чому, це ще й ззовні підігрівається.

— Що ти маєш на увазі?

— Певні інформаційні «викиди». Чи листівки з певним антикримськотатарським змістом.

— Серйозно? Тут, у Львові?

— Так. На щастя, останнім часом такого вже не спостерігається. І питання це, зрештою, дуже поволі, але змінюється.

Знаєте, я працював в системі комунікацій, я дуже добре розумію, як важливо – пояснювати людям… Якщо ми будемо жити у своєму середовищі, а місцеві – у своєму, і ці середовища не будуть пересікатися,  стереотипи будуть ще більше нашаровуватися. Дуже важливо пояснювати тутешнім людям, що означає для кримських татар релігія. Це – частина ідентичності. Для кримських татар, аби зберегти народ, потрібно зберегти ідентичність. А що таке ідентичність? Це мова, це культура і релігія.

Фото: Ростислав Коваль

Ось «Крим SOS»  і займається двома першими пунктами з цього списку.

— Гаразд це гуманітарні, так би мовити, проблеми. А соціальні — є?

— В соціальному плані – переселенців сприймають як конкурентів. Це робочі місця, місця в дитячому садочку, в університеті, які вони займають, «витісняючи» місцевих жителів.

— Це справді так?

— Так. Хоча у Львові це проблема набагато менша ніж, наприклад, у Києві чи у Харкові. Я можу це стверджувати, бо, потворю у нас є чотири офіси по країні і ми моніторимо ситуацію.

Зараз у Львівській області і в самому Львові проживає близько двох тисяч кримських татар. Певних компактних місць проживання нема, всі вони розсіяні. Дві тисячі  – наче й не багато. Хоча до анексії у Львові жило лише 20 кримських татар. Сьогодні, наприклад, познайомився з хлопцем, який живе тут вже 10 років. Просто «старожил» галицький (усміхається).

— А яка частка тих, хто повертається в Крим?

— Офіційної статистики нема. Я оперую лише неофіційною.

Наша держава, на жаль, дуже погано рахує переселенців. Вони дають в два рази меншу цифру.

— Свідомо?

— Гадаю, ні. Це елементарна некомпетентність. Дуже часто ті, хто переїздить, взагалі не стають на облік. Переважно – це заможні переселенці, яким не потрібні ніякі виплати, які починають тут свій бізнес.

— Багато таких?

— Такі люди, як правило, до нас за допомогою не звертаються. Тому цифри вам не кажуть. Хоча їх можна легко побачити, у них публічний бізнес. Кав`ярня, приміром.

— Чим мотивують люди необхідність свого повернення на півострів?

— Передусім, людям дуже важко «вирватися» зі свого культурного середовища і почати жити в абсолютно іншому світі, в якому «прошиті» абсолютно інші культурні коди, інакша соціальна поведінка. Ось мій друг нещодавно повернувся в Крим. Його дружина завагітніла, а в Криму усі: мами, бабусі, родичі. Їй психологічно буде набагато легше там…

Але повертаються лише ті, котрі впевнені, що загрози їхньому життю там не буде. Бізнесмен чи активіст, якому погрожували – вони ніколи вже не повернуться в Крим.

—  Ваш друг, котрий виїхав сюди, на материкову Україну, більше не повернеться?

—  Я би не хотів.

— Чому?

— Я сказав йому: «З егоїстичної точки зору мені дуже шкода, що ти їдеш. А з точки зору стратегічної — я за». Розумієте, ми проти того, щоб кримські татари виїжджали з Криму.

Бо в росіян перша задача – витіснити з півострова усіх кримських татар. І сьогодні дуже активно відбувається заміщення кримських татар на росіян.

Росіяни приїздять на півострів масово. І цей процес — витіснення кримських татар – відбувається вже втретє, якщо брати два останні століття. Адже перша анексія Криму відбулася за Катеринини ІІ.

Мій тато каже: я сюди повертався не для того, щоб знову виїжджати. Розумієте, історична пам’ять має дуже велике значення.

Ті, хто сюди, в Україну, приїхав, вони живуть на валізах. Вони кажуть – завтра, після деокупації, я повернусь додому.

Фото: Ростислав Коваль

— Тобто, вони тут не вкорінюються?

— Ні! І це їх відрізняє від інших переселенців.

— Зі Сходу?

— І з Криму теж – не кримських татар. Знаєте, подібні розмови — про повернення додому, які я чую сьогодні тут — точилися на кухнях кримських татар в 70-х роках.

Це була місія цілого покоління – повернутися до Криму.

Це саме знову відбувається тут.

— Просто дежавю.

— Не кажіть. Хоча сюди не виїжджало старше покоління.

—  А який типовий вік переселенців?

— До 50-ти.

— Це соціально активні люди?

— Не завжди. В багатьох випадках – це люди, в яких дуже сильна релігійна ідентичність, які, приміром, здійснюють намаз п’ять разів на день, тобто такі, котрі практикують іслам щодня. Наприклад, я – не практикую це. Але іслам – це те, з чого почалися утиски кримських татар. Деякі течії ісламу російська влада визнала екстремістськими. І зараз кримськотатарські політв’язні поділяються на дві категорії: за, власне, політичними мотивами і за релігійними мотивами.

— Алім, хочу запитати, а ти особисто тут теж транзитом?

— Хороше питання. Знаєте, якби не було анексії Криму, я не знаю, де б зараз жив.

Поки що я – один малесенький гвинтик в механізмі, який мусить розхитати ситуацію з російською анексію. А потім, коли почнеться деокупація, я точно хочу повернутися до Криму.

Адже зараз там дуже сильно руйнуються усі кримськотатарські інституції. І нам доведеться все відроджувати з попелу.

Кожен рік анексії Криму – це «відкат» на десять років назад. А зараз – там вже сталінський 37-й.

Ви, напевно чули, коли ФСБ в мечеті  затримує сто осіб. Ні за що – просто, щоб налякати. Мій колега, журналіст, виїхав по турпутівці до Польщі, і в той самий час ФСБ прислало йому повістку на допит. При чому, вони наганяють такий страх на всіх людей. За однією людиною приїздять тридцятеро феесбешників. Щоб все село бачило – завтра можуть прийти за тобою.

Страх і недовіра одне до одного сьогодні дуже сильні в кримськотатарському середовищі.

Мої знайомі розвідають – ми приходимо «на каву», і бачимо, що за сусіднім столиком вже сидять сексоти… Я не виключаю, що у людей вже якась параноя. Але російські спецслужби добилися свого. Вони зробили життя  кримських татар неймовірно дискомфортним та гнітючим…

— Щоб людям хотілося звідти якнайшвидше втекти?

— Абсолютно…

— Тобто, це робиться свідомо?

— Звичайно. Якщо говорити про основні тенденції, які зараз простежуються, то це, по-перше, тотальна мілітаризація півострова. Півострів «закривається». Туризм вже не є пріоритетним напрямком.

Друга річ – як я вже казав, заміщення населення. Дуже багато людей із Росії переїжджає жити в Крим, скуповують квартири.

— Масово?

— Так. А ще дуже багато приїздить людей із окупованих територій Донецької та Луганської областей.

— По них є якась статистика?

— У нас – нема. Але, очевидно, таку статистику веде окупаційний уряд.

— Тенденція неприємна…

— Ще й яка неприємна. З Росії, як правило, приїздять чиновники і військові.

Ну, і третя загрозлива тенденція – Росія дуже добре вибудовує паралельні інституції.

Фото: Ростислав Коваль

— Що це означає?

— Меджліс вони оголосили екстремістською організацією. А з Меджлісом, який працював у Криму з 1989 року – 99% кримських татар взаємодіяли. В кожному селі, в котрому проживали кримські татари, було представництво Меджлісу. І це означає, що тепер кожну людину, зафіксувавши її співробітництво з Меджлісом, можна звинуватити у екстремізмі. Паралельно вони організували абсолютно проросійський так званий «Совет крымско-татарских старейшин».

— Але ж подібні тенденції прослідковуються також і в самому середовищі кримських татар?

— Звісно!

Час грає проти нас. Люди звикають…

На щастя, переважна частина кримських татар має мудрість аби не вестися на все це. Наприклад, один з таких «лідерів», призначених окупаційною владою, прийшов на весілля, сів за стіл — увесь стіл піднявся і пішов. А він лишився сам. І змушений був піти. Аж тоді люди знову сіли за столи.

— Але ви говорите, що люди звикають. Важко жити в атмосфері страху…

— Звісно. Один лише приклад. Ми відкрили тут, у Львові фотовиставку. Просто види Криму, нічого більше, ніякої політики, абсолютно. Але ми не написали прізвище автора тих робіт. Він сам про це попросив… Він сказав: «Будь ласка, не вказуйте мого імені. Я не хочу, аби завтра до мене прийшли з обшуком – як мінімум».

— Час грає проти вас… Не боїтесь, що з часом люди скажуть: «Та ми вже звикли. Росія – то Росія…»

— Вони б так сказали, якби не знали що це таке – жити в «дружніх обіймах» Росії.

Перша анексія призвела до того, що сьогодні 5 мільйонів кримських татар живе в Туреччині. Які дуже сильно асимілювалися  і називають себе кримськими турками. А далі – 20-ті роки ХХ століття, розстріляна кримськотатарська інтелігенція на чолі з Номаном Челебіджіханом (Номан Челебіджіхан — кримськотатарський політичний і державний діяч. Один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської народної республіки, перший муфтій мусульман КримуЛитвиПольщі і Білорусі – МИР).

А потім 1944-й, коли 50% всього населення загинуло…

— Ці історичні факти — запобіжник, який, на твою думку, не дозволить асимілюватися кримським татарам?

— Так-так, це запобіжник. Це розуміння, що нічого доброго нашому народу Росія не дасть. Хоча, повторю, Росія майстерно вміє підкуповувати та залякувати.

— Але — чи не допускаєш ти, що кримські татари пройдуть цю точку неповернення?

— Якщо чесно, я зараз все допускаю. Хто думав, що анексія відбудеться? Хто допускав, що в цивілізованому світі в тебе хтось може вкрасти частину території?

Я веду до того, що збереження нашої ідентичності — це й завдання тих, хто сюди переїхав.

Якщо ми не будемо зберігати «місточки» між нами і окупованою територією — це може статися. Якщо в української держави не буде стратегії деокупації — це так само може статися.

Я відверто скажу – за останні двадцять років перемога Джамали стала найбільшим нашим національним піднесенням. Люди пускали салюти і святкували цю подію у кав’ярнях. Люди вперше вийшли на мітинги. Джамала допомогла перебороти страх. Вони відчули, що на них нарешті звернули увагу. Ви не уявляєте… Коли я говорив з тамтешніми активістами, у мене сльози котилися… Бо коли я запитав: «Чим вам допомогти!» — вони відповіли: «Та хоча б не забувайте про нас».

— Державної стратегії як не було, так і нема…

— Буквально місяць тому створилося міністерство окупованих територій (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України — утворене в уряді Гройсмана 20 квітня 2016 року шляхом злиття Держагентства з питань відновлення Донбасу і Держслужби з питань АР Крим та Севастополя – МИР) і Юсуф Куркчі, котрий став першим замміністра — добре розуміє Крим.

Тому в мене з’явилася надія.

Він може ефективно працювати – якщо йому дадуть це зробити.

Дуже важливо, коли ти йдеш у владу – мати хорошу репутацію серед експертів. І Юсуф має таку репутацію. Тому що деокупація — це не громадський, це експертний процес.

— А ти допускаєш, що деокупації взагалі може не відбутися?

— Ні, не допускаю. Якщо б я таке допускав – я би не робив те, що я сьогодні роблю.

— Добре, тоді озвуч якісь часові рамки.

— Ой. У мене нема рожевих окулярів. Я не скажу, що це станеться завтра.

— Звичайно, але — твоє бачення?

— 5-10 років.

— Отже, ти прогнозуєш, що за десять років Крим повернеться. Чи треба буде говорити про якусь іншу форму автономії?

— Це очевидно. Це — Кримськотатарська автономія у складі країни.

— А Україна готова до таких змін?

— Бути неготовим до цього – це продовжувати «розхитування», яке було в Криму до анексії.

— А якби у нас від самого початку була створена на АРК Кримськотатарська автономія, — анексії не відбулося б?

— Ніколи.

— Аргументуй…

— Аргументую. Станом на початок 2014 року, коли окупація почалась, у керівному складі кримських відділень СБУ та МВС не було жодного кримського татарина. Більше того – директорами шкіл кримських татар не брали. Для мене це завжди було дикістю.

Тому що в кримських татар сентимент до України є набагато більшим, ніж в тих же українців, які живуть Криму. На жаль.

— Чому?

— Та тому, що Україна, хоч і не допомагала, але бодай не заважала жити на своїй батьківщині.

 — Отже, можна говорити про латентну окупацію задовго до 2014 року, до анексії?

— Стовідсотково.

По-перше, в Криму майже ніколи не було української влади. Це була проросійська влада.

Проросійські настрої завжди підігрівалися. Окрім того, про все, що відбувалося в Україні, в Криму люди отримували інформацію через російські медіа.

— Ну, ми будемо наївними, якщо будемо стверджувати, що офіційний Київ не володів ситуацією.

— Я би сказав, що офіційному Києву завжди було начхати на Крим. І не тільки на Крим.

— Хвилинку, але РНБОУ, СБУ – структури, які покликані опікуватися державною безпекою.

— Слухайте, та навіть гаражі ФСБ і СБУ в Криму були розташовані в одному боксі. Думаю, це відповідь на питання, хто чиєю безпекою опікувався.

Ілюстрація, наскільки українська влада в Криму була українською…

— Та все ж процеси, які відбувалося на такій величезній території України – не могли лишатися непоміченими в високих кабінетах на Печерських пагорбах.

— Не могли. Але я не можу сказати, хто винен у цьому. Спочатку всі звинувачували Турчинова, потім казали, що він зробив усе, що міг… Але, напевно, час розсудить…

Можу сказати лише одне: в Криму постійно підігрівалася ситуація «розділення», весь час кримські татари протиставлялися іншому населенню, як казали – слов’янському.

Фото: Ростислав Коваль

— Так, я пригадую, як бульдозерами на Ай-Петрі зносили ятки кримських татар.

— Так-так.

— І це було за президента Ющенка. А тоді ж у Криму діяв інститут представника президента… 

— Так, на цій посаді працювали Москаль, Матвієнко (нинішні губернатор Закарпаття та народний депутат від БПП – МИР)

— Це було свідоме відпускання Криму?

— Дуже сподіваюсь, що це було елементарне злочинне недбальство, а не свідома політика.

Але слухайте, – коли зелені чоловічки без шевронів з’явилися в Криму – їх схопити можна було дуже просто. Але не було жодного наказу.

— Чому самі кримські татари не почали війну проти цих зелених чоловічків?

— Розумієте, їх 15% населення. Але вони все-рівно вийшли на багатотисячні мітинги. А на щось більш серйозніше – не було навіть із чим виходити.

— Чому?

—  Ну, це питання не до кримських татар (сміється).

— Ну добре, а якби держава Україна дала у ті дні татарам зброю – вони б пішли на зелених чоловічків?

— Я не люблю умовних способів в історії. Чесно? Не знаю.

— Можливо, з боку керівників Меджлісу теж було неправильно не подбати заздалегідь про якусь можливість захисту своєї території?

— Керівники Меджлісу керувалися принципом в першу чергу зберегти людей. Чесно – я й зараз, як і тоді — не бачу військового варіанту розв’язання ситуації

Але, повторю, кримські татари першими вийшли на багатотисячний мітинг 26 лютого 2014 року. Потім почали виходити в маленьких містечках. І на кілька тижнів відтермінували анексію. Адже Росія відразу завезла дуже багато техніки. І Ришат Аметов, який вийшов 2 березня на мітинг,  і якого знайшли закатованим — був першою жертвою окупації.

Україна в той самий час ніяк себе не проявляла. Пригадую, як ми колючий дріт передавали потягами у військові частини.

— Навіщо?

— Та тому, що у них навіть дроту не було, аби захистити себе! Я ніколи не забуду дзвінка дружини одного мого знайомого військового з мису Фіолент. У три години ночі вона подзвонила мені і сказала: «Алім, ти – наша остання надія. Їх штурмують вже кілька днів. Вони тримаються.Але жодного наказу стріляти не було». А наступного ранку їх захопили.

— Тобто, Україна віддала Крим.

— Це об’єктивна реальність, про яку я особисто можу заявляти, виходячи з того, що бачив на власні очі.

— Були й інші варіанти розвитку подій?

-Абсолютно.

— Можна було поборотися?

— Абсолютно. Якби це була неприхована путінська окупація, і туди відразу б зайшли із триколором – це одне. Але коли Путін сказав: «Слухайте, я не знаю, хто там бігає, якісь чоловічки» — тоді українські спецслужби, «Альфа», мусили відреагувати дуже швидко.

— Яка ваша відповідь на питання «чому»?

— Недбальство.

І зараз в кримських татар велика образа на материкову Україну. І при тому при всьому вони все-рівно кажуть: окей, краще бути в такій Україні, ніж Росії.

Але повернення — це питання, з одного боку, суспільно-політичного клімату в Росії. Я не вірю в російську революцію. Я вірю в те, що Путіна з’їсть його ж оточення. Інше питання – як в Україні будуть просуватися реформи. З третього боку – позиція світу. Знаєте, за останні два місяці я місяць провів за кордоном. У нас було дуже багато зустрічей. Є – і, очевидно, буде завжди – певна втома і від Криму, і від України загалом. Бо в кожної країни, врешті решт, є купа своїх проблем  і своїх власних викликів.

Але перше питання, яке задають вони нам: що робить українська влада, щоб вирішити кримське питання? І це абсолютно справедливо.

Коли ми вимагаємо санкцій від Європи, а вони питають: а ви самі санкції ввели?

До блокади Криму ми продавали електроенергію Криму як суб’єкту РФ. А це ж не картопля.

Фото: Ростислав Коваль

— Це риторичне питання?

— Якщо я буду казати, що уряд нічого не робить, це буде брехня. Нарешті, уряд щось почав робити в інформаційному плані. Нарешті, ось це міністерство окупованих територій створено…

— Ти справді вважаєш це міністерство необхідною інституцією, а не способом «намити» ще пару сотень мільйонів бюджетних гривень?

— У нас є надія. Більше того, ми кажемо: ми тобі готові допомагати, Юсуф.

— У вас вже була зустріч?

— Юсуф Куркчі був у Львові в день свого призначення. Але він теж розуміє, що в нього дуже складна доля. Бо питання – чи йому дадуть робити, чи не дадуть…

— А ти як думаєш?

—  Знаєте, якщо йому не дозволять працювати – я буду вважати це державною зрадою. Зрадницькою позицією України по відношенню до Криму.

Бо Крим настільки легко пішов від нас, що більше таких помилок ми не маємо права повторяти.

— Я хочу повернутися до питання співпраці з місцевою владою… Обіцянки, дані нею, конвертувалися в практику?

— Питання будуть вирішуватися тоді, коли є зацікавленість конкретного чиновника. Якщо він розуміє, що переселенці — це не статистка, це конкретні люди і конкретні долі, він буде допомагати. Якщо він цього не розуміє він буде відмахуватися, як від мух. Інколи трапляються перепони і на рівні центральної влади. Наприклад, я – не переселенець. Я зберігаю кримську прописку і тому є нерезидентом для українських банків. І, згідно з відповідною постановою НБУ, громадянам Росії в українських банках легше отримати певні фінансові послуги, аніж мені. Це абсурд. Це та ситуація, коли сам держава ставить перепони.

— Блокада півострову. Вона досягнула тих результатів, які ставили перед собою її організатори?

— Найголовніший її результат — блокада повернула в порядок денний України питання Криму. Ще влітку 2015 цього питання на порядку денному не стояло взагалі.

Просто центральна влада повинна була мати мужність взяти всю відповідальність за ситуацію в Криму на себе. А не перекладати її на активістів.

Світло в Криму мав вимикати ніхто інший, аніж українська влада.

Галина Плачинда, видання МИР


Теги статьи: Крымские татарыАлиев Алим

Дата и время 03 июня 2016 г., 17:10     Просмотры Просмотров: 1113
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Сегодня мы промолчим и ничего не скажем в защиту мужественного крымскотатарского народа, а завтра придут за нами, – Тверской
По всему Крыму проходят одиночные пикеты в поддержку крымских татар, оккупанты задерживают активистов
Новости Крымнаша. Вы ищете оружие, которое в наших сердцах

Оккупанты с утра проводят массовые обыски в домах крымских татар в Бахчисарае, - Смедляев
Задержанных утром крымских татар увезли в ИВС Симферополя
Неизвестные задержали крымского татарина после обыска ФСБ

В Одессе повесили и сожгли «Путина»
"Мы никому не запрещаем изучать язык национальных меньшинств", - Порошенко
Картонный "меджлис" – очередной хитрый план Кремля

Осман Пашаев: Киев – не мать городов русских, а зять городов крымскотатарских. Ищите мать вашу среди енотов, где-то в Монголии
Президент нагородив орденами Чийгоза та Умерова
В Крыму ФСБ заблокировало базу отдыха перед акцией крымских татар

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что нужно сделать с Саакашвили?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.054637