АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 14°C
Харьков: 12°C
Днепр: 16°C
Одесса: 20°C
Чернигов: 13°C
Сумы: 12°C
Львов: 17°C
Ужгород: 18°C
Луцк: 16°C
Ровно: 16°C

Україні потрібна нова Конституція?

Україні потрібна нова Конституція?
Україні потрібна нова Конституція?

Історія української Конституції суть проблем української державності.

Прийнята 28 червня 1996 року Верховною радою за одну ніч лише під загрозою розпуску парламенту.

Після п’яти років нездатності політичного класу зрозуміти свою історичну відповідальність і дати консенсусну відповідь на запитання - яку ж країну ми будуємо.

Стала основою авторитарно-олігархічного політичного режиму. Змінювалась «під клієнта», відповідно одномоментних політичних потреб на кожному відповідальному етапі розвитку країни. Предмет політичних торгів для того, щоб дорватися до влади або послабити конкурента.

Зайва умовність, яку можна проігнорувати у процесі дерибану. Причому кожного нового разу Конституцію ігнорувати і зневажати все легше і простіше.

Причому усім і у всьому.

Від лікаря, який не може (ну справді не може!) надати громадянину безплатну медичну допомогу, як передбачено в Конституції, до Конституційного суду, який перетворив правосуддя у ганчірку, чи президента, якому Конституція прямо забороняє під час перебування на посаді займатися підприємницькою діяльність, а отже створювати офшорні компанії, але він це робить і йому нічого за це немає і нікого це вже хвилює...

Вся країна живе з віртуальним документом, який одні не можуть, а інші не хочуть виконувати, а до суду притягують не тих, хто порушує Закон, а хто не домовився чи домовився не з тим. То чого ми дивуємось, що країна в перманентній кризі?

Конституція нагадує латану-перелатану свитину, яку витягують тоді, коли потрібно знову щось віддерти чи когось пришити. От і зараз, два роки після Майдану, продовжуються ритуальні танці навколо згавлтованого-перегвалтованого тіла української Конституції. Давайте замінимо голів місцевих адміністрацій на префектів і буде усім щастя...

Не буде. Навіть якщо їх назвати прелатами чи муллами Вищого розуму, Донбасу дати надзвичайно спеціальний статус, а Раду юстиції назвати Радою правосуддя (що одне і те ж саме, лише різними мовами). Ну от не буде і все. Досвід всього світу, десятків країн навколо нас показує - віртуальними затичками чи перекрашуванням дверцят зламаного автомобіля нічого не досягнеш. Не про префектів - чи про зміну будь-якої іншої статті Конституції іде мова.

Конституція - це наш спільний консенсус. Згода усіх нас з тим, ким ми, що таке наша країна, що ми уповноважуємо робити центральний уряд, що лишаємо для нашої громади, а куди державним органам взагалі забороняємо совати свого носа. Це наш спільний договір про правила гри. І якщо ми записуємо в нього наперед невиконувані умови і зобов’язання, якщо ми домовляємось не як разом комфортно жити у країні, де добре усім, а лише про те, як сильніший зможе обманути слабшого - то чого ми дивуємся з корупції, популізму, економічного занепаду, суспільної зневіри...

Україні вже немає сенсу переглядати нинішню Конституцію. З записаним там дуалізмом виконавчої влади, неробочою системою стримувань і противаг, авторитарним централізмом, популістськими гарантіями безплатних послуг дуже складно відновити керованість державою, модернізацію, економічне зростання. Кожне внесення змін в Конституцію настільки складне, що поки ми лататимемо цю свитину, то країна остаточно розпадеться на клаптики.

Україні потрібна нова Конституція. Написана з нуля, на чистому аркуші паперу. Написана не злодіями-політиканами, які роками живуть у брехні і корупції, а суспільством.

Давайте не видумувати велосипед. За останні двадцять років у світі склався консенсус щодо принципів конституційного процесу, умов, за яких Основний закон стає основою суспільного єднання, віри у майбутнє своєї країни, а не черговим результатом торгів.

Саме так було прийнято конституції у сусідній Польщі, далеких Південній Африці чи неймовірно складному Афганістані.

Конституціоналісти з організації «Interpeace", які спеціалізуються на допомозі у проведенні конституційного процесу, розказували зі сльозами на очах як афганці по три дні пішки йшли в регіональні центри, де відбувалося обговорення майбутньої конституції їх країни.

Вони не розказували, як стаття 146 має доповнюватися статтею 38. Вони говорили про те, якою має бути їх держава. Виписати проект документу відповідно до чіткого технічного завдання - проста робота для кваліфікованого експерта. Головне - громадяни мають самі дати це завдання, перевірити, чи так воно виписано і погодити його. Тоді вони відчувають, що це ЇХ конституція, а не якихось там розумників чи злодіїв.

Ці принципи є головними умовами легітимного конституційного процесу, а не того, що у нас зараз відбувається: участь усього суспільства, прозорість і інклюзивність процесу, досягнення суспільного консенсусу щодо ключових питань нової конституції.

Спочатку загальнонаціональний діалог - на кожній вулиці, у кожному селі - що ми віддаємо цій державі і що за ці внески можна зробити.

Лише на основі серйозних суспільних дебатів в конституцію вписуються експертами ті питання, щодо яких існує абсолютний чи хоча би відносний консенсус у суспільстві.

Найкращий технічний шлях організації такої дискусії у наших умовах - Конституційна асамблея. Треба залишити нинішню Конституцію взагалі у стороні, нехай доживає віку, і провести загальнонаціональні вибори до окремого органу - Конституційної асамблеї - людей, які ніколи не були в політиці і ніколи не підуть туди. У процесі виборів - півроку достатньо - провести загальнонаціональне обговорення нашого бачення «проекту Україна». На його основі за допомоги найкращих експертів-технократів написати нову Конституцію, з якої розпочати життя країни з чистої нової сторінки.

Безперечно, нинішня до- і постмайданна однаково корумпована олігархічна партійна еліта може спробувати «викрасти» і цей процес, перетворити нову конституцію у ще один предмет торгів. Якщо так трапиться, то навіть найбільшим оптимістам та патріотам треба вже шукати, куди емігрувати.

Але в нас, у суспільства, є достатньо важелів, щоб не допустити цього. Наприклад, заборонити обрання до Конституційної асамблеї усіх, хто був у парламенті чи займав високі посади протягом останніх 10 чи 15 років. Запросити у якості секретаріату асамблеї, який писатиме текст, чи «комісії якості», який її перевірятиме на відповідність найкращим міжнародним стандартам, ту ж Венеціанську комісію чи групу з 10 найкращих міжнародних конституціоналістів. Можливостей зробити дійсно документ, який дозволить нарешті розпочати знову побудову країни, достатньо. Було би бажання.

Поки що важко передбачити, якою могла би бути нова Конституція. Але принаймні точно можна задуматися, якою має бути для кожного з нас «країна мрій», що мала бути би відображена в Конституцію. Які там мають бути цілі і принципи. Є ж цілі і принципи, які об’єднують нас усіх. Наприклад, принцип свободи. Залишимо державі лише обмежене коло питань, таких як оборона країни чи зовнішня політика.

Все інше, що можемо профінансувати як спільнота, віддамо на максимально нижчий рівень. Нехай громади обирають своїх дільничних поліцейських, районних суддів, не кажучи вже про регіональних губернаторів. Усі проблеми, які можна вирішити на рівні села, міста чи регіону там повинні і вирішуватися. У всьому світі це називається субсидіарність і запровадження цього принципу перетворює на безглуздість дискусію «федералізація чи децентралізація».

За принципами субсидіарності все, що може бути зроблене на місцях, має бути віднесено до повноважень місцевої влади. Разом з податками, які там сплачують громадяни. І громади мають віддавати центральним властям частину коштів для виконання державних функцій, а не навпаки, не випрошувати у Києва грошей для фарбування паркану біля місцевої школи.

Нова конституція може стати однією з основ перезапуску країни. Повернути нам те, що ми втратили за ці роки після Майдану - віру у нашу власну країну, віру в те, що наша країна - це не сукупність політиків-олігархів-злодіїв, що вичавлюють останні каплі крові з невдах та бідняків, які їх очолюють. Віру, що наша країна - це сукупність вільних і гордих громадян, яким ніхто - ні чужі, ні свої злодії не мають і не будуть розказувати, як їм жити. Сукупність людей, які легко відновлять багатство і добробут своєї країни - а би їм не заважали.

Ми маємо домовитись як зробити так, щоб держава не заважала кожному з нас, щоб вона виконувала виключно лише ті повноваження і у той спосіб, який кожен з нас хоче. Щоб державний службовець - від податківця і митника до глави виконавчої влади - боявся не МВФ чи начальства, а свого справжнього господаря - українського громадянина.

Василь Філіпчук


Теги статьи: Конституция Украины

Дата и время 28 июня 2016 г., 11:17     Просмотры Просмотров: 736
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Журналист указал на историческое решение Порошенко
Пять законов, которые должен знать каждый украинец
Казус Саакашвили: политики убивают право

Порошенковские политтехнологи отрабатывают возможность избрания президента Радой – Трепак
Яценюк предлагает забрать большинство полномочий у Порошенко
Депутатская неприкосновенность - анахронизм: Порошенко предлагает Раде упразднить это положение Конституции

Луценко готовит новое представление о снятии неприкосновенности
Декоммунизация в действии: Рада готовится переименовать две области
Действующая Верховная Рада производит "законодательный спам" – эксперт

Самая длинная ночь в Верховной Раде: как в Украине принимали Конституцию
Порошенко подготовил проект изменений в Конституцию об отмене депутатской неприкосновенности
Виталий Кулик: Я не праздную больше этот день. Моя Конституция еще не принята

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что нужно сделать с Саакашвили?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.061611