АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 20°C
Харьков: 21°C
Днепр: 22°C
Одесса: 22°C
Чернигов: 20°C
Сумы: 20°C
Львов: 19°C
Ужгород: 23°C
Луцк: 20°C
Ровно: 20°C

На екрани виходить фільм про майданівця-добровольця на фронті "Осінні спогади" (ВІДЕО)

На екрани виходить фільм про майданівця-добровольця на фронті "Осінні спогади" (ВІДЕО)
На екрани виходить фільм про майданівця-добровольця на фронті "Осінні спогади" (ВІДЕО)

Стрічка «Осінні спогади», що розпочинає прокат 6-го жовтня, має підстави збирати повні зали, зокрема, завдяки щирому виконанню ролей Дмитром Лінартовичем, Олександром Ігнатушею та Тетяною Юріковою. Сюжет мелодраматичний: головного героя , піаніста з Майдану, пораненого в АТО, доля зводить з іранською біженкою-невдахою, яка біля нашого західного кордону не тільки не перейшла нелегально до Європи, а ще і втратила зір, натомість у гостинній Україні отримує змогу обирати поміж нестямно закоханих в неї чоловіків…

Окрім цього, режисер-іранець Алі Фахр Мусаві за підкресленої в титрах підтримки Міністерства оборони України та особисто Степана Полторака показав всю гостроту проблеми поствоєнного синдрому, коли герой лишається сам-на-сам у світі, що його не розуміє, де в нього немає роботи, житла, друзів, бо всі колишні загинули на війні або ще воюють. І єдине, на що він здатний – жертовно закохатися у першу-ліпшу жінку, що потрапить на очі, відтак суперник дорікне, аби забирався геть на війну, бо хто ти – зайвий тут, безхатченко, практично жебрак…

Не буду вдавати із себе кінознавця – я просто глядач. І мені щиро боліло під час перегляду. Спочатку схвилювало, що важко пораненому в живіт і контуженому бійцю-герою ніде пройти реабілітацію після шпиталю: додому ніяк через сімейні причини, на фронт ще заслабкий, а інших варіантів просто немає зовсім, хіба на вулицю. Безвихідь. Відтак лікар пропонує від себе особисто, аби боєць поїхав на кілька місяців до його приятеля у прикарпатське село. Зітхаю полегшено, бо чисте повітря, домашні харчі, повага до героя у патріотично налаштованому регіоні – саме те, що потрібно. Ні, таки все не так. Товариш лікаря відмовляє бійцю в кімнаті у заможному власному будинку, натомість селить його в куток до старенької вчительки на околиці і наказує невідкладно виходити на роботу в його майстерню, хоча лікар роботу точно не прописував. І боєць слухняно починає столярувати, досить невміло стругаючи дерево своїми пальцями піаніста, виготовляє домовини: саме це професія лікаревого друга. Більше того, має постійно їздити на всі сільські похорони і відстоювати біля могили, аж доки труну спустять і землею прикриють. Ось така повоєнна психологічна та фізична реабілітація бійця-добровольця, буквально символу Майдану,піаніста, що грав на барикадах. І іншої не пропонує йому ніхто з тих, за кого, власне, віддали життя його побратими і мало не віддав він сам.

Не очікувала такої сміливості у демонстрації ролі байдужого суспільства в поглибленні психологічної кризи добровольців-майданівців по війні – навіть коли наша творча група працювала над соціальними роликами з цієї тематики, військові психологи радили особливо ретельно добирати слова, звертаючись до саме таких бійців.

Звичайно, я побачила фільм через власну призму. Іранський режисер далекий від розуміння цих тонкощів нашого сьогодення – він знімав фільм про іранську біженку до Європи, яку незаконні мігранти залишили непритомною в лісі неподалік від кордону, а трунар та солдат її врятували та закохалися. І українські реалії були для нього другорядними – як розповів продюсер, це могла бути будь-яка країна і будь-яка війна, питання було тільки у кошторисі зйомок.

І мені ото краще було б відділити мистецтво від власних рефлексій. Але не можу.

Бо саме там, в тих самісіньких місцях, де знімалися «Осінні спогади», сьогодні мої майданівські друзі, що пройшли війну, самотужки будують реабілітаційний центр для побратимів. Самі – для своїх, бо вірять тільки тим, з ким поруч пройшли найгарячіше та найболючіше.

І саме тоді, коли ми сиділи в кінотеатрі на ще допрем`єрному перегляді стрічки, сотник Майданівської Михайлівської Січі Ігор Чернецький, який керує будівництвом реабілітаційного центру «Бандерівський схрон» у селі Клубівці на Івано-Франківщині, написав у Фейсбуці, що попри всі обіцянки не надходить допомога у будівництві, що особисто обійшов мало не сотню бізнесменів, а зголосилися щось підкинути одиниці, і що попри всі негаразди хлопці-бійці не облишать своєї справи.

«Кожний вибирає свій шлях у цьому житті, - написав Ігор Чернецький. - Я вибрав такий. Мeні болить. Болить сeрцe за кожного. Якщо сім`я прийняла свого воїна з усіма його післявоєними проблeмами, то цe Божe благословіння. Алe такого, на жаль, дужe мало. В основному виникає щe більшe проблeм. Хлопці спиваються, сідають на голку, лізуть у пeтлі. Самe для таких ми, трохи сильніші та ті, хто їх добре розуміє, повинні працювати, щоб створити місцe, після пeрeбування в якому хлопці повeрнуть собі сeнс життя та зможуть повернутись до сім`ї чи сім`я повeрнeться до них. Ми нe маємо права чeкати, доки влада щось зробить. Повині зробити самі. Як робили цe на війні. Якщо ми почнeмо повeртати спини один до одного на мирній території, то гріш нам ціна. Подивіться навкруги. І всe зрозумієтe. Коли хорониш Брата, який загинув в бою, то цe нe так болячe, як хорониш тоді, коли нe зміг допомогти йому тут, коли він нe мав кому вилляти душу. Пішов напився, а після того поліз у зашморг. І всe. Нeмає справжнього воіна. А нeвжe важко почати кожного вислуховувати? Нeвжe важко почати створювати місця, куди кожний зможe прийти чи приіхати, щоб розповісти своє наболіле?! Я гадаю, що ми цe зобовязані робити. Цe моя думка і мій шлях. І я ним йду».

Так от, я читала цей Ігорів пост і плакала. Він торкнув мене більше, ніж кіно. Бо все це ним особисто вистраждана правда життя, а не універсальний сльозогінний сценарій. І в цьому житті аби такі хлопці, як Толік, герой Дмитра Лінартовича в «Осінніх спогадах», мали змогу відновитися після війни, потрібно небагато – пам`ятати, що вони є серед нас. Моїм друзям соромно звертатися за співчуттям, незручно просити гроші, нагадувати про свої майданівські, військові та волонтерські здобутки, тому зроблю це за них, а раптом комусь з тих, хто прочитає, стане у нагоді: картка «Приватбанку» 4149625808580813 на Чeрнeцького Ігора, його тeлeфон для зв`язку - 0669591912.

Але, власне, головне, що винесла з побаченого – не знаковий збіг у часі та просторі створення ірано-чесько-українського фільму і будівництва реабілітаційного центру, це, зрештою, моє особисте. А те, що побачена сценарна історія таки далека від наших новітніх реалій і війни, що ще не скінчилася. Бо доброволець-майданівець, що пройшов передову і начебто знову прагне на неї повернутися, навряд чи вже буде приречено та сумирно коритися примхам долі і волі інших людей. Тому що головне, що отримав він після перемоги Революції гідності – це саме гідність.
І ще те, що проблема адаптації в суспільстві бійців, у яких в житті є тільки війна і наплічник, тільки загострюватиметься, якщо хвилюватиме лише митців.

texty.org.ua


Теги статьи: ФильмыАТОМайдан

Дата и время 19 сентября 2016 г., 17:10     Просмотры Просмотров: 1266
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Какой из кандидатов уже заявивших о своем участие в президентских выборах самый достойный?








Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.113393