АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 1°C
Днепр: 2°C
Одесса: 0°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 1°C
Львов: -1°C
Ужгород: 0°C
Луцк: 0°C
Ровно: 0°C

“Успішні публічні люди мають говорити українською, адже на них орієнтується народ”- Авраменко

“Успішні публічні люди мають говорити українською, адже на них орієнтується народ”- Авраменко
“Успішні публічні люди мають говорити українською, адже на них орієнтується народ”- Авраменко

Розмова з мовознавцем Олександром Авраменком про те, як зацікавити людей вчити мову.

Олександр Авраменко – доцент Київського університету імені Бориса Грінченка. Щоранку з понеділка до п’ятниці веде експрес-уроки української мови на каналі “1+1”. Автор підручників з української мови та літератури, зокрема навчального посібника “Українська за 20 уроків”. Понад 12 років саме до голосу Олександра Авраменка в Україні дослухаються під час написання радіодиктантів національної єдності.

Олександр Авраменко розповів про підручники з української мови, дидактичний матеріал для школярів і про те, як зацікавити тих, хто не хоче вчити українську.

— За яким принципом добираєте слова чи фрази для експрес-уроку української мови? 

— Теми лежать на поверхні, вони всюди: це помилки на рекламних щитах, у мовленні публічних людей; прохання телеглядачів пояснити, як правильно вживати окремі слова, як їх писати. Зрештою, і мій філологічний досвід підказує, на які типові мовні поняття треба звертати увагу. Щоправда, не будь-яку тему беруся висвітлювати, адже іноді для пояснення якогось мовного явища однієї-двох хвилин, відведених на урок, замало. А буває так, що тема специфічна, навряд чи буде цікавою широкому загалу. Моя цільова аудиторія – не тільки школярі, а й дорослі люди з різним рівнем освіти, уподобаннями. Треба, щоб урок був і цікавим, і легким, і видовищним (адже його показують у ранковому шоу), і корисним. Дотримання всіх названих вимог і є запорукою успіху. Спеціальні вимірювання показують, що мої експрес-уроки дивляться в усіх куточках України рівномірно, половина моїх глядачів – російськомовні люди.

— Ви — автор підручників з української мови та літератури. Чого бракує сучасній освіті, щоб навчити людину мови?

— Сучасні підручники відстають від реального життя, тому й не цікаві школярам. Якщо говорити про навчальні книжки з української мови, то в них багато “мертвих” вправ. Про “обрізані крила народу-орлу”, про калину-малину й мову солов’їну, про Мотрю, Мелашку… Такий дидактичний матеріал далекий від уподобань сучасної дитини. У підручниках мови, без сумніву, мають бути представлені національні маркери, які ідентифікують учня як представника народу з багатим історичним і культурним досвідом (мистецтво вишивки, замки України, традиції й звичаї рідного краю, княжа й козацька минувшина). Але має бути розумний баланс у виборі тем. Де вправи про кухню, спорт, наших олімпійських чемпіонів, про Святослава Вакарчука й Кузьму? Про гаджети, літакобудування, автомобілі, метро, наукові відкриття, кінофільми, глянцеві журнали, модний одяг, про психологію стосунків у підлітковому віці, складні й цікаві життєві ситуації? Погортайте підручники сучасних авторів – і ви побачите: таких тем або геть мало, або ж узагалі немає. Вже не кажу про підходи, технології навчання. Має бути на першому місці стимул, а не зазубрювання. Учні повинні знати, навіщо це вивчають, тобто має бути здоровий прагматизм і мотивація. Мотивація – рушій прогресу в усіх сферах життя і в освіті зокрема. Цього року я написав підручник з української мови для 8 класу. За нього українські вчителі віддали близько 60 тисяч голосів у різних куточках країни (другий рік учителі, заздалегідь ознайомившись з макетами підручників різних авторів у мережі Інтернет, вибирають і замовляють той, який їм до вподоби, і за результатами голосування формуються наклади, які надходять до шкіл, щоправда, із запізненням). Віднині наші діти користуватимуться підручником, який нагадує оксфордські посібники у формі глянцевого журналу.

— Олександре, ви  видали навчальний посібник “Українська за 20 уроків”. Невже справді можна вивчити мову за 20 уроків?

— Ні, за 20 уроків мови не вивчиш, але такої кількості занять достатньо, аби підвищити свій мовний рівень. Цей посібник я підготував за матеріалами індивідуальних занять з політиками, зірками шоу-бізнесу (Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Володимир Зеленський). Чому ж не поділитися досвідом з широкою аудиторією? Адже не можу задовольнити попит на індивідуальні заняття – повірте, публічних людей, що хочуть вивчати українську мову, дуже багато, особливо зараз. Про це свідчить і той факт, що “Українську за 20 уроків” уже розкупили. незабаром виходить друге видання, виправлене й удосконалене. Цей посібник – моя глянцева гордість.

— Чи плануєте зробити посібник з української за тими  експрес-уроками, які даєте в ефірі ?

— Так, ми з колегами зі «Сніданку» та соціального проекту «Книголав» на початку жовтня видаємо посібник “100 експрес-уроків української”. Він матиме зручний формат – кишеньковий, аби зручно було користуватися ним у потязі, літаку, на пляжі чи нудній нараді… Ця книжечка буде веселою, кожен урок приправлено кумедними ілюстраціями, які допомагатимуть краще сприймати й запам’ятовувати мовний матеріал. Так ми українську ще не вчили. Сподіваюся, працювати з цим посібником буде легко, цікаво й весело. Проілюструвала його талановита львів’янка Наталка Гайда. Вкотре переконуюся, що Галичина плодовита на непересічних людей!

— Ви ще й готуєте щорічний Всеукраїнський диктант національної єдності, який слухають по радіо і навіть пишуть президенти. Кого б ви, насамперед зараз, посадили його писати?

— Когось примушувати писати Всеукраїнський диктант національної єдності в жодному разі не можна. Але мені було б приємно, якби його написали люди, які для мене є моральним авторитетом: Ліна Костенко, Ніна Матвієнко, Святослав Вакарчук, мої шкільні вчителі й університетські викладачі, мама… А взагалі, диктант мають писати за покликом душі відомі спортсмени й політики, митці й держслужбовці, маленькі діти, їхні батьки й бабусі з дідусями… Диктант духовно єднає, а це важливо, особливо сьогодні.

— Текст диктанту складаєте тільки ви чи залучаєте до написання певних осіб?

— Текст складати допомагає мені одна досвідчена вчителька мови, яка має ще й талант редактора. Я їй довіряю. Остаточна редакція за Аліною Акуленко – головним редактором Першого каналу Українського радіо. Саме вона й організовує весь цей непростий, але важливий і благородний захід.

— Як можна зацікавити тих, хто принципово не хоче вивчати українську?

— Має бути багато різних впливів. По-перше, успішні публічні люди мають говорити українською, адже на них орієнтується народ. Під впливом україномовних авторитетних особистостей у молодих людей змінюватимуться ціннісні орієнтири. По-друге, навчальна література має бути надвисокої якості — як за формою, так і за змістом, не поступатися європейським зразкам. По-третє, держава має дбати про україномовний медійний продукт, вести відповідну політику заохочення наших співаків, медійників, творчих людей, тобто стимулювати їх (і матеріально також) робити високопрофесійний україномовний продукт. А ще важливим є виховання у сім’ї і школі.

— Ви народилися в Запоріжжі – місті, де більшість розмовляє російською. Хто вам прищепив любов до української?

— У мене, як і в Олександра Довженка, була своя “зачарована Десна”. На все літо мене з сестрою батьки вивозили у село Новотроїцьке до діда й баби. На відміну від обласного центру, в області говорять українською. Так, із суржиковими й діалектними елементами, а українською. У людей старшого віку мова добірніша, суржикова вимова властива лише окремим словам, які виникли в ХХ столітті разом із технічними винаходами (“тілівізор”, “самальот”, “віртальот”, “транзістир”). Ставок, верби, степ, залитий сонцем, українська наддніпрянська говірка, бабусина казка, добрий сільський колорит – хіба не казка? Змалку відчував, що українське більш упосліджене, тож мене роз’їдала ця несправедливість. Чому справжнє, тепле бабусине слово – і, бачте, не престижне, не модне? Вступаючи до університету (у віці юнацького максималізму), поставив мету довести всьому світу, що україномовна людина може бути і сучасною, і успішною. Працюю над цим і досі.

— Зараз стало модним “збагачувати” мову іноземними словами і казати, скажімо, замість «поїдемо на вихідні» — “поїдемо на вікенд”. Як ви до цього ставитеся?

– Порівняйте слова: форнетті, регенерація, окей – пиріжечки, відновлення, авжеж… До іншомовних слів треба вдаватися лише за крайньої потреби. Має бути розумний баланс, про який писав наш Тарас Шевченко: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”.

Високий замок


Теги статьи: Авраменко Александр

Дата и время 05 октября 2016 г., 18:20     Просмотры Просмотров: 3276
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Поддерживаете ли вы введение военного положения?






Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.610283