АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал

Олег Покальчук: Тему еміграції було вкинуто у соцмережі російською агентурою

Олег Покальчук: Тему еміграції було вкинуто у соцмережі російською агентурою
Олег Покальчук: Тему еміграції було вкинуто у соцмережі російською агентурою

Російська пропаганда безсила проти людей з переконаннями

Кремлівські пропагандисти користуються усіма ефективними каналами впливу. Армія так званих тролів агресивно висловлюється проти України, сіє зневіру, висловлюється на користь відновлення стосунків з агресором. Водночас в арсеналі є й вишуканіші інструменти, серед них – вкидання болючих тем для дискусій, які сіють зневіру і провокують розкол аудиторії. Приклади таких тем – безвізовий режим із Євросоюзом, тяганина з яким провокує в українців євроскептицизм, мовне питання, еміграція.

Місяць тому саме еміграція спровокувала бурхливе обговорення. Сталося все через допис блогера Артура Оруджалієва. Він виклав у Facebook фотографію з американським паспортом та зробив висновок, що для багатьох «еміграція – це мрія та недосяжне свято». Його пост набрав десятки тисяч лайків та підняв хвилю суперечок. Нині ж ці розмови зійшли нанівець. Але залишилося питання: чому така масова рефлексія виникла саме серед українців?

Про те, чому у соцмережах періодично несподівано сплахують справжні віртуальні війни, наскільки ефективно діють російські пропагандисти та яким чином можна протистояти їхньому впливу, «Главкому» розповів соціальний психолог та письменник Олег Покальчук.

Із соцмереж останні роки не зникає питання безвізу. Воно обумовлене політичними чинниками. Однак раптово місяць тому у суспільстві піднялось питання еміграції. Звідки воно взялося?

Я можу компетентно сказати, що питання еміграції було змодерована і вкинуто російською агентурою. Це моніторинг з метою виявити можливість соціальної динаміки і далі на базі цих реакцій вже, наприклад, впливати на Польщу. Або посилювати деструктивні аспекти українсько-польських стосунків, посилювати їх. Це дуже важлива зараз для Росії тема, вона активно реалізується і, в принципі, достатньо успішна.

Крім того, питання мови знову в топі дискусій…

Питання мови я чую вже протягом останніх 25 років. Це вічна тема. І тому я і називаю її квазірелігійною, оскільки вона має характер вірування. Частково це так і є. Системний перехід на українську мову дійсно встановлює певний понятійний фільтр щодо російської інформаційної агресії, якось структурує людей в цьому інформаційному просторі за типом подібності. При цьому, однак, залишається за дужками той соціальний масив, який про це нічого не знає, оскільки ця дискусія відбувається в достатньо вузькому сегменті. Крім того, наразі є три законопроекти – я не буду їх аналізувати, бо я не юрист і не політик. Але якщо вони розроблені в рамках чинного законодавства, то тут немає предмету для драматизації, чи ухвалюватимуть їх, чи ні. А от уже їх запровадження, оцінка і поведінка людей при дотриманні цього законодавства, я думаю, буде така сама, як стосовно будь-якого іншого. У нас же є правила дорожнього руху? Є. Тільки ніхто їх не виконує. Тому суворість будь-яких законів завжди компенсується необов’язковістю їх виконання.

З якою метою цю тему витягують?

Жодна тема не може бути «вийнята» спеціально. Завжди береться і посилюється в суспільстві та тема, яка справді людям болить, чи коли є певна критична кількість людей, котрі мають потребу про це говорити. Ця потреба може роздмухуватись до непропорційних величин і дійсно витісняти питання, приміром е-декларацій, яке благополучно зникло з нашого інформаційного простору, питання корупції, питання блокування сходу, питання прав людини – тобто питань більш приземлених, коли хочеться спитати: а де гроші? Тому ці вічні теми, в яких ніколи не буває остаточного рішення, працюють швидше на внутрішню потребу, ніж на зовнішню. Бо саме мовна тема не є вигідною окупантам для розкрутки.

З інтенсифікацією українського сегмента в інтернеті тролів російського характеру поменшало: їм важко полемізувати з україномовними людьми, «потому что их этому не учили». Але в українському сегменті завелись свої політично орієнтовані групи цих тролів, які працюють. Ми все це маємо у себе вдома.

Яка тематика є найбільш прийнятною для вживлення?

Будь-яка. Звучить парадоксально, але все, що може бути предметом конфлікту – а ми живемо у конфліктний час, у воєнних обставинах.

Для того, щоб створити тему конфлікту, її треба персоналізувати, це через соціальні мережі легше робиться. Тим більше що сьогодні це вже репрезентативна аудиторія, це близько 7 млн людей в Україні. І якщо ми маємо якихось яскравих персон, вони модерують ці теми, і народ підхоплює. Це такий спорт: вболівають за ту чи іншу команду, програли-виграли, відбувається дійство. А що діється за межами цього стадіону – знають лише ті, хто це влаштував.

Олег Покальчук

Олег Покальчук 

Чому людині важко пройти повз пост, під яким уже назбиралося безліч коментарів, не висловивши власну думку?

Що відбувається? Людина бачить натовп, ажіотаж, тему, бачить навіть якісь знайомі аккаунти – людей, яких вона, можливо, знає особисто і які вже з цього приводу висловились, а вона ще ні. Людина боїться не встигнути відмітитись там – інакше вона втрачає авторитет у власних очах. Тому що основним мотивом діяльності кожної людини є передовсім підвищення самооцінки. У віртуальному просторі постправди це має виняткове значення, оскільки це легко зробити технічно. У людей виникає момент азарту. Тобто певною мірою коментування у соцмережах є різновидом азартної гри або навіть біржевої гри. При тому всьому, що у цьому просторі воно навіть конвертується у символічний капітал, можливо, навіть інколи реального авторитету. Тому люди розуміють, що це чогось варте. Однак у першу чергу йдеться про персональну реакцію. Людина, яка справді хоче вплинути, створює пост, а не коментар.

Чи може російська пропаганда у ЗМІ чи соцмережах істотно вплинути на світогляд українців?

Американський психолог Джеймс Гібсон казав, що значно більший вплив на людину справляє її безпосереднє оточення, аніж впливи, які мають навіювальний характер. І коли ми говоримо про наші власні депресивні стани, про колективні негативні переживання, цілком органічно для людини наділяти зовнішні сили магічними й абсолютними впливами і таким чином знімати з себе чи свого оточення, чи з уряду відповідальність за те, що відбувається. Тому цілком природно, що ми періодично говоримо, що на нас впливають, нами маніпулюють – це все, до речі, правда. Але питання в тому, наскільки ми на це реагуємо і наскільки ці реакції несуть за собою поведінку, оскільки мета будь-якого інформаційного впливу – це зміна поведінки.

Тому коли ми говоримо про деструктивний вплив Росії в українській мережі, треба зрозуміти таку річ: будь-яке колаборантство у будь-якій країні під час будь-яких воєн спиралося не на людей, яких привозять із собою в окупаційному обозі, а на людей, які завжди жили на цій території, проте мали інакші політичні погляди чи інакшу точку зору, і сприяли окупантам у їхній діяльності. Інформаційний вимір фізичної агресії має абсолютно ті самі параметри – він спирається на людей, які вже жили в цій країні, які не згоджувались ніколи з її існуванням і способом її самореалізації.

Інформаційні впливи, які здійснюються проти України, мають на меті радше підбадьорення і додаткову мотивацію цих людей, аніж рекрутування інших. Я б хотів звернути увагу на те, що якщо у людини є якісь переконання, відмінні від деструктивних, вони не можуть бути об’єктами впливу. Але якщо ви відчуваєте зневіру, відчай, то їхні причини перебувають поруч із вами. Не треба виносити їх за межі власного буття – цілком можливо, що все значно простіше, ніж вам здається.

Де легше приживаються інформаційні вкиди – у соціальних мережах чи у ЗМІ?

Треба розрізняти два напрями. Є інформаційні операції та психологічні операції. Інформаційні операції передбачають роботу в інформаційному просторі, і переважно це ЗМІ, бо частина пропаганди, а пропаганда не передбачає зворотнього зв’язку. Агітація передбачає, а пропаганда – ні. В пропаганді важлива певна декларація, масивність і неоскаржуваність меседжів. Мережі і тролі підхоплюють це діло, розкручують. Або може бути навпаки, діаметральна система.

Психологічні операції здійснюються через агентів впливу, які працюють комплексно, так би мовити бригадним методом. Ми бачимо, як ті чи інші депутати якоїсь однієї політичної орієнтації починають говорити одне і те саме або підтримують одну і ту ж ініціативу. Згадайте, як це було із матеріалом Пінчука. І певна плеяда людей почала зненацька це начебто обговорювати. Це психологічна операція.

Олег Покальчук

Олег Покальчук

Ким легше маніпулювати?

Точками входу є жінки і діти. Це дуже добрий інструмент. Жінки дуже люблять щось обговорювати і роблять це безкоштовно. Так само роблять і діти. Наприклад, нещодавно британська розвідка МІ-6 оголосила конкурс у Британії серед дівчат-підлітків на інтернет-працівників. Оскільки дослідила, що в середньому в сегменті від 13–15 років люди найбільше проводять часу в соціальних мережах. Це був офіційний легальний відкритий конкурс, де групи дітей з різних шкіл між собою змагалися. Школа-переможець отримує 1000 фунтів премії та обладнання.

Чи можна захиститися від такого шквалу інформаційних вкидів, аби не стати жертвою маніпуляцій?

Безумовно. Треба просто мати власні переконання. Що складніші поради і рекомендації з протидії, то менш вони ефективні. Це як на фронті: проста зброя працює надійніше. Вона, може, не така гарна і високотехнологічна, але вона стріляє і діє. Якщо ви маєте власні переконання, то все нормально. Це можуть бути релігійні переконання, можуть бути патріотичні, але структуровані, і ви поясните собі світ у логічних для вас аргументах. Тоді ви захищені від зовнішніх впливів.

А хіба не можна грати на переконаннях людини?

Є різниця між переконаннями і догмами. Переконання – це динамічна система. А от догматиками дуже легко керувати. Це ті, кого я називаю корисними ідіотами. Це як стовп серед білого поля, якого складно зіпнути, але легко обійти з будь-якого боку. Тому одне із завдань противника – догматизувати людей з переконаннями. Загнати їх у кут безкомпромісності, щоб вони вмерли і їм поставили пам’ятник.

А зі зрадофілами що робити?

Термін «зрадофіл» вживається щодо чинної влади та президента. А фінансово- системна криза – періодична. Згадайте 2004 рік. Була ейфорія від Помаранчевої революції, а в 2005 році – зрада-зрада-зрада. А далі була криза 2008 року. Сьогодні у нас та сама динаміка. Нам неприємно згадувати, що було те ж саме. А от пригадую, що і в 1991 році було те саме. Тобто два-три роки, потім іде спад, депресія, розчарування, фінансова криза, з якої користаються інші політичні сили, і починається все спочатку. Але так розвивається наше суспільство.

Сучасне українське суспільство краще піддається маніпуляціям?

О, це дуже хороше питання. Українське суспільство виглядає як дуже зручне для маніпуляцій. Але це велика пастка для нашого ворога. З початку незалежності суспільство виглядає м’яким, романтичним, і на це Москва періодично ведеться. До якогось моменту вкид починає працювати, а потім щось стається і він не працює. Це називається нашим національним характером. Символічно поясню так. Російська свідомість – колгоспна, тобто має бути голова колгоспу зверху. Українська свідомість – хутірська, де різні хутори чинитимуть спротив так, як вони собі знають. Згадайте часи Другої світової війни. Початки інвазії на хутори ворожої армії можуть бути, але далі починаються проблеми. З партизанською війною у нас усе нормально, а от вийти на вищий рівень не можемо. Розкажу мій улюблений анекдот. 50-ті роки, коли УПА вже були в підпіллі в лісі, але по ночах ще верталися в села і агітували селян за Україну. І от у кінці такої лекції-агітації запитували селянина:

– Скажи, Іване, ти віддаси коня за Україну?

– Коня віддам. Без питань. Я зрозумів, що Україна – це святе, вона понад усе.

– А корову віддаси?

– І корову віддам.

– А свиню віддаси?

- Ні, не віддам. Бо коня і корови в мене немає, а свиня є.

От із тих самих часів у нас цей алгоритм і є. Ми віддаємо те, чого у нас немає, а от за «свиню» воюватимемо до останнього (сміється). Тому ворог завжди потрапить у пастку.

Наталія Сокирчук, Наталія Малиновська, «Главком»


Теги статьи: Покальчук Олегроссийская пропагандаПропаганда

Дата и время 01 марта 2017 г., 18:16     Просмотры Просмотров: 642
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто на ваш взгляд самый большой враг Украины?









Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.05856