АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал

Бойові хроніки “АТЕКу”

Бойові хроніки “АТЕКу”
Бойові хроніки “АТЕКу”

У 2014 році на київському заводі “АТЕК” почалась історія нового оборонного підприємства – “Інженерної групи “Арей”.

Створено воно волонтерами, яких об’єднала війна. Спочатку була традиційна волонтерська робота - закупівля машин, ремонт і відправка на фронт.  Лише полку “Азов” було відправлено 73 одиниці техніки.

У 2015 році до волонтерів приєднався легендарний Микола Степанов – колишній технічний директор і головний конструктор заводу ім. Малишева. З його появою у напівзруйновані цехи “АТЕКу” потяглась молодь, розпочалась розробка нових зразків бронетехніки. За півроку фахівці Інженерної групи створили Штурмову машину. За два з половиною місяці -Броньовану колісну машину, яка на виставці “Зброя і безпека – 2016” отримала високу оцінку військових фахівців і народну назву “Геккон”. 

На ній вперше в історії українського військового машинобудування був  реалізований гідростатичний привід. На кінець 2016 року було заплановано презентацію ТПК - транспортеру переднього краю на електродвигунах. У роботі “Інженерної групи “Арей” перебуває мінометний комплекс на базі ПТС-2.  Міністерством оборони України проанонсовані роботи Інженерної групи по створенні важкої БМП і танку перехідного періоду “Тірекс”.

Сьогодні всі ці роботи зупинені. Виробничі площі підприємства захоплені. Претензії висловлюються азовцям, яким волонтери допомагали протягом двох років війни. У захопленні підприємства, розкраданні обладнання, перешкоджанні виконанню оборонних замовлень Інженерна група “Арей” звинувачує Андрія Нагребельного. Саме з його ім’ям пов’язується знищення ПрАТ “АТЕК, колишнього заводу “Червоний екскаватор”  – одного із найбільших промислових гігантів України.

Андрій Нагребельний є зятем Ігора Дідковського – співвласника сумнозвісного “Родовід банку”, який обідрав українців і державу на мільярди гривень. Банківська діяльність Дідковського завершилась голосним банкрутством однієї із найбільших фінансових установ України, виявленням маштабних розкрадань заощаджень мільйонів громадян, мільярдним рефінсуванням з боку Національного банку України, голосними кримінальними справами і їхнім тихим закриттям. Ігор Дідковський лишився на волі. Пересидівши часи викривальних публікацій та мітингів,  разом з зятем вирішив перекваліфікуватись у забудовники.  Його активність неодноразово проявлялась на засіданні містобудівної ради при відстоюванні родинного проекту по забудові території заводу “АТЕК”, який до своїх рук спробував прибрати зять.

У 2013 році Андрій Нагребельний зблизився з директором ПрАТ “АТЕК” М. Щербаковим. Разом зі своєю дочкою Наталкою, Щербаков правдами-неправдами зосередив у своїх руках практично всі акції новоствореного акціонерного товариства “АТЕК”. Мета червоного директорського сімейства була проста – продати акції заводу, який перебував у банкрутстві, і виїхати з України. Акції вони оцінили у 3,5 млн. євро. У Андрія Нагребельного таких грошей не було. Тесть, на тлі пікетів і мітингів під відділеннями”Родовід банку”, відмовився давати зятю 3,5 млн євро. Мовляв, і так виділяв грошенята, - на скуповування земельних паїв у Богуславському районі, де зять-невдаха збирався вирощувати зернові. Не отримавши грошей від тестя, Нагребельний розпочав пошук т.зв. інвестора. Знайшов Є. Казьміна, кримського бізнесмена, власника КВВ-Груп, який погодився надати необхідну суму за умови, що він оплачує 100% за акції, а Нагребельний займається їхнім оформленням та реєстрацією у пропорції 50/50. Справа закрутилась!

Щербакови відкрили рахунки і Казьмін сплатив на них 3,5 млн. євро. Щербакови видали довіреності на юристів Казьміна і Нагребельного. За цими довіреностями акції мали оформитись так: 50% - на Казьміна, 50% - на Нагребельного.  Нагребельний взявся за оформлення. Однак всупереч довіреностям, і угодам, тихцем оформив усі акції на себе, а далі – на підставних осіб. Зокрема, частину акцій передав своїй подрузі – адвокату Марині Шейгас. Закон забороняє адвокату займатись підприємницькою діяльністю, але не у випадку з Шейгас. Ця підприємлива адвокатеса віртуозно прокручує чергову оборудку -  закладає 34 акцій%  під позику на 1,5 млн. дол. США. Позика оформляється на ще одну соратницю Нагребельного – Ларису Ільєнко. Це також відома правоохоронцям персона - незаконним видобутком піску, незаконною забудовою ресторану у рекреаційній зоні Новобіличів, бійками за бурштин і кумом у керівництві СБУ, який все це “кришує”.

Обдуривши свого кримського партнера, Нагребельний і Ільєнко заводять на завод десятки газорізчиків, починають вирізати обладнання і здавати металобрухт. У заводських цехах оселяються “тітушки” Антимайдану. Пізніше, під час обшуку, співробітники міліції виявлять на заводі їхні “ночліжки”, величезну кількість зброї, десятки ящиків фальсифікованої горілки. Після обшуків і очищення заводу від ільєнківської “тітушні”, Рада кредиторів призначила арбітражним керуючим Віктора Микитьона, який таки зупинив розпил заводу і в грудні 2014 року передав один із цехів заводу в оренду волонтерам “Благодійного фонду освітніх інновацій”. Так на АТЕКу було започатковано ремонт машин для потреб війни, а потім і виробництво нових зразків бронетехніки.  Волонтери відновлять енергопостачання, цехи, відремонтують і запустять десятки уцілих станків, кранів. Тут же буде створено тренувальну базу для добровольців полку “Азов”.

Читайте также: Работа на врага

У цей же час Казьмін виявляє у державному реєстрі, що всі акції оформлені на Нагребельного та його компанію соратників, і звертається до правоохоронних органів із заявою про шахрайство Нагребельного та його представника В. Злотнікова. Міліція порушує кримінальну справу. Нагребельний кидається “в біга” і оголошується в розшук. Звідти звертається до Казьміна, “кається”, слізно обіцяє виконати умови угоди – повернути вкрадені 50% акцій. Більше того, заявляє, що вся його груп-компанія втратила інтерес до АТЕКу,  тому  пропонує Казьміну сплатити 1,5 млн. дол., які позичила Лариса Ільєнко і перебрати на себе заставу 34% акцій ПрАТ “АТЕК” та викупити решту – 16% акцій. Казьмін сплачує борг Лариси Ільєнко, перебирає на себе право вимоги на 34% акцій, власником яких числиться Марина Шейгас, і оформляє договір купівлі-продажу на решту 16%, знову сплативши Нагребельному “живі гроші”.  Нагребельний обіцяє, що після зняття арешту з акцій, який був накладений у межах кримінального провадження по шахрайству, добровільно передати акції Казьміну. У знак порозуміння соратниця Нагребельного – адвокат Марина Шейгас переходить працювати до Казьміна. Окрилений такою “перемогою”, яка зафіксована нотаріально посвідченими угодами, Казьмін намагається закрити справу про банкрутство. Для припинення банкрутства надає ще одну позику. На цей раз - Марині Шейгас на 22 млн. грн., яка внесла їх на рахунок ПрАТ “АТЕК”, після чого було сплачено податковий борг до ДФСУ. Суддя Київського господарського суду М. Пасько, незважаючи на недоплачений земельний податок на 18 млн. грн, закрив справу про банкрутство. Наглядова рада ПрАТ “АТЕК” призначає генеральним директором ПрАТ “АТЕК” представника Казьміна – Ігора Усенка. Але вже через пару тижнів Нагребельний починає нову аферу - як голова Наглядової ради ПрАТ “АТЕК”, усуває Усенка і призначає генеральним директором свою вірну соратницю – Ларису Ільєнко.

Після чергового “кидка” Казьміна, Нагребельний та Ільєнко йдуть у волонтерство – за договором пожертви передають станки та устаткування “Благодійному фонду освітніх інновацій”, а увесь майновий комплекс ПрАТ “АТЕК” на три роки надають в оренду ТОВ “Інженерна група “Арей” (до листопада 2016 року  -“Інженерна група “Азов”). Волонтери приступають до ремонту наступних цехів заводу, відновлюють станки, крани, енергопостачання. Інженерна група проходить реєстрацію як оборонне підприємство, веде розробки нових зразків бронетехніки, представляє їх Міністерству оборони України. Шаленими темпами йде ремонт найбільшого цеху № 15, - він готується під серійне виробнитво бойової техніки.  А адміністрація ПрАТ “АТЕК”, як і обіцяла, зосереджується ніби-то на погашенні боргів. Їх, цих боргів – більше 80-ти млн. грн. Із них – 18 млн. грн земельного податку, ще 62 млн – Казьміну. Нагребельний та Ільєнко укладають угоду з ТОВ “Укрметцентр” і здають на металолом те устаткування, що не підлягає відновленню. За їхніми словами, на погашення боргів також працює спорткомплекс “АТЕКу”, здаються в оренду кімнати гуртожитку, будинки відпочинку у Пущі Водиці і Конча-Заспі.

У вересні 2016 року один із підлеглих Нагребельного та Ільєнко повідомив, що усі кошти від здачі металолому, а це 110 млн. грн., отримані готівкою,  і що жодна копійка боргів не погашена. Керівництво Благодійного фонду, який вклав у відновлення заводу мільйони гривень, було шоковане перспективою наступного банкрутства і корпоративними війнами між т.зв. акціонерами й інвестором. Намагання отримати пояснення від “волонтерів” Нагребельного й Ільєнко виявились безрезультатними, - ті вперто уникали спілкування. А в якості охорони спорткомплексу, де перебувала Л. Ільєнко, були найняті грузини т.зв. “Грузинського легіону”. Приїхавши захищати Україну, гонорові грузинські “легіонери” за кілька місяців перетворились у копійчаних особистих охоронців українських злодіїв.

Благодійний фонд, намагаючись не допустити зриву виробництва бронетехніки, розпочав переговори з Є. Казьміним, борг перед яким становив більше 60 млн. грн. Результат переговорів – права вимоги за всіма договорами, у т. ч. й на увесь пакет акцій ПрАТ “АТЕК”, перейшли до Благодійного фонду. Логіка Казьміна при укладенні цих договорів більше ніж зрозуміла – після трьохрічної війни з оборудками Нагребельного, він знову мав сплачувати АТЕКівськи борги. Тепер - не лише перед ДФСУ, але й мусив компенсувати всі багатомільйонні вкладення Благодійного фонду у відновлення заводу, оскільки ця умова зафіксована відповідними договорами.

Після переходу акцій та фінансових вимог до Благодійного фонду, Нагребельний та Ільєнко, розуміючи перспективу втрату заводу, розпочинають відверте грабування решти устаткування, руйнування цехів, продаж відновлених волонтерами станків, будівельних матеріалів зі зруйнованих цехів. Азовці, які охороняли АТЕК, безперешкодно випускають машини з викраденими у волонтерів станками. Виклики поліції, якою керував колишній азовець В. Троян, завершувались традиційно - обіцянками розібратись.

21 жовтня 2016 року була здійснена чергова спроба викрадення унікальних станків Інженерної групи. Щоб перешкодити їхньому вивезенню, робітники перекрили головні ворота заводу “АТЕК” танком, який проходив заводські випробування. Тоді азовці відкрили ворота, запустили “тітушок”, які ще у 2013 році робили з АТЕКу “набіги” на Майдан, і передали їм свої пости охорони. Антимайданівські бойовики у спортивній формі захопили цехи Інженерної групи, погрожуючи робітникам і конструкторам, більшості із яких вже далеко за 60 років.

Від 21 жовтня 2016 року оборонне підприємство “Інженерна група “Арей” не працює. Зупинені роботи над Броньованою колісною машиною, яка створена фахівцями Інженерної Групи за Спільним рішенням з Міністерством оборони України. Зірвані випробування, які мала пройти ця машина у листопаді 2016 року на полігоні 95-ї бригади ВДВ у Житомирі.

Той танк “Азовець”, який перекривав ворота, був викрадений і перевезений на базу у с. Урзуф. Там азовські “фахівці-танкісти” спалили двигун і коробку передач, перетворивши високовартісну бойову машину у купу брухту з бронесталі.

Із втратою своєї виробничої бази, Інженерна група “Арей” не має змоги прийняти від Міністерства оборони на модернізацію танки. На базі одного із них для потреб Збройних Сил України підприємство має створити важку БМП; на базі іншого – танк  “Тірекс”, на який уже отримано патент. Цей танк активно обговорюється у російських військових колах і сприймається як прямий конкурент російській “Армаді”.

Російську кампанію проти волонтерів Благодійного фонду і розробок Інженерної групи очолює віце-президент РФ Дмитро Рогозін, використовуючи для цього свою ФБ-сторінку та російські ЗМІ, які в Україні вільно тиражують антиукраїнську брехню. Показово, що інтереси Нагребельного і К* в українських судах захищає громадянин РФ А. Мазур, адвокат із посвідченням 91/138, видане Міністерством юстиції РФ. Це означає, що оборудки Нагребельного давно стали російським інструментом боротьби з українською бронетехнікою, яка вкрай необхідна на війні проти російського агресора.            

Кожен день простою будь-якого оборонного підприємства  - це удар по обороноздатності нашої країни й армії.  “Інженерна група “Арей” не працює п’ять місяців. Її цехи захоплені купкою аферистів, обладнання розкрадається, цехи руйнуються. Росія тішиться.  

Ігор Литвинець


Теги статьи: Рогозін ДмитроКазьмінІльєнко ЛарисаДідковський ІгорРодовід БанкНагребельний АндрійАрейАТЕК

Дата и время 23 марта 2017 г., 15:04     Просмотры Просмотров: 3423
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
19 сентября 2017 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто на ваш взгляд самый большой враг Украины?









Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.306244