АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 11°C
Харьков: 11°C
Днепр: 12°C
Одесса: 13°C
Чернигов: 11°C
Сумы: 11°C
Львов: 10°C
Ужгород: 14°C
Луцк: 10°C
Ровно: 10°C

Безпека вулиць: дівчата розповідають, де і чому в Києві страшно гуляти

Безпека вулиць: дівчата розповідають, де і чому в Києві страшно гуляти
Безпека вулиць: дівчата розповідають, де і чому в Києві страшно гуляти

Можна почути багато історій, як повертаючись ввечері додому дівчата й жінки затискають у руках ключі або інші предмети, чи дзвонять комусь по телефону, щоб у випадку чого – захиститися.

Безпека на вулицях є важливою запорукою того, як ми почуваємося у місті. Можливість легко й комфортно гуляти містом жінкам, дітям, літнім людям, чоловікам й людям з інвалідністю є важливою запорукою щасливого, повноцінного життя.

Автомобілецентризм, відсутність безбар’єрного простору, неосвітленість вулиць й цілих районів – навпаки, обмежують нашу мобільність, посилюють почуття дискомфорту й формують більш вороже навколишнє середовище.

Чим безпечнішим і доступнішим є міське середовище для менш захищених категорій населення, тим зручнішим стає місто для усіх жителів. У виданні «Хмарочос» запитали, де у Києві дівчата почувають себе у небезпеці й чому.

Наташа Овраменко

Особисто для мене місця найбільшої небезпеки у Києві – це підземні переходи. Минулого літа посеред білого дня в довгому переході на набережній – в тому, що ближче до «Порту»  і Рибальського острова – на мене напав чоловік. В переході було досить темно, тому ми з подругою не бачили, що чоловік, який йшов нам назустріч, не адекватний, і з розстебнутими штанами. Ми побачили це лише, коли підійшли до нього майже впритул.

В руках тримали стаканчики з кавою, якою плеснули йому в обличчя, коли він кинувся на нас – й втекли. За хвилину знайшли дівчину, яка п’ять хвилин тому проходила тим переходом – він встиг схопити її, повалити на землю та залізти під спідницю, але вона вдарила його між ніг і втекла. Їй просто пощастило, що він вочевидь був не в адекватному стані і сил, мабуть, мав небагато. Моя подруга молодець: одраз увикликала міліцію.

Приїхав новий патруль, неохоче зробив з нами декілька кіл навкруги перехода. Поліцейські дали зрозуміти, що, якби когось з нас зґвалтували, тоді було б про що казати, а якщо ви, дівчата, відбилися – то нічого і не сталося, так? Дуже прикро, що сьогодні, в сучасній нібито країні безпека жінок, і перш за все, моральна, не турбує правоохоронців, не є приводом для жодних дій. І всім байдуже, що після того, що сталося, цій жінці щ едовгий час буде лячно навіть вдень ходити набережною, яка, взагалі-то, призначена для прогулянок та відпочинку. Нехай радіє, що лишилася живою та без ушкоджень.

Юлія Попова

Я працюю на Софійській площі, а мешкаю на Богомольця і часто ходжу додому з роботи пішки. До того ж, після роботи в мене кілька разів на тиждень курси німецької мови на провулку Козловського. Найкоротший шлях туди – піднятися Крутим спуском від Бессарабки. Як ви знаєте, ця вулиця насправді являє собою сходи, розділені невеличкими майданчиками на кілька ярусів. 

І ось кожного разу я вирішую пройти цими сходами, бо це найкоротший шлях. Підходжу до них – і не можу змусити себе йти туди. Починаю себе заспокоювати, мовляв, сама себе накручую. Але ні – це справді небезпечне місце. По-перше, там майже нема освітлення, по-друге, зазвичай на кожному майданчику між ярусами стоять якісь хлопці і п’ють пиво. Великі галасливі компанії, навкруги сміття і порожні пляшки. І, по-третє, там у разі чого нема куди подітися: обабіч сходів кущі, ти йдеш як в канйоні.

Я зауважила, що ця вулиця викликає почуття тривоги не лише в мене. Одного разу зустріла там двох іноземців, які зверталися до перехожих, а ті їх сахалися. Виявилося, вони приїхали в місто, винайняли квартиру десь поруч, вийшли, і заблукали. Коли вони зустріли мене, то вже годину вешталися навкруги і ніхто їм не допомагав, усі зустрічні швидко йшли геть. Я сказала їм, як пройти і додала, що це не люди в нас такі непривітні – це місце таке недобре. Коли ти йдешь по цих сходах, почуваєшся нібито в пастці, і це відчуваю не тільки я, а й інші перехожі – і вночі, і вдень.

В урбаністиці є таке визначення: «місця, що викликають тривогу». Такі місця є в кожному місті, з різних причин. Коли я була в Відні, я брала участь в урбаністичних програмах, зокрема, програмі, як зменшити тривожність в місті – і там розповідали, що робити в таких випадках. Якби це залежало від мене, я б, по-перше, встановила на цих сходах добре освітлення на рівні очей. А, по-друге, встановила б на сходових майданчиках між ярусами великі люстерка заднього погляду. Вулиця не пряма, вона йде зигзагами. Піднімаєшся сходами, доходиш до повороту, до майданчика – а там люстерко. Завдяки ньому ти бачиш, хто йде за тобою – і ти вже не почуваєшся в пастці.

Юля Салій

Пізньою весною, близько дев’ятої вечора я поверталася з курсів англійської мови провулком, що між корпусами КПІ. Там завжди людно і в такий час чимало студентів катається на роликах, проте не всі ліхтарі світяться й місцями буває темно. В якийсь момент хтось під’їхав до мене ззаду і з усієї сили вдарив нижче пояса, після чого одночасно розсміялося декілька людей. Коли я повернулася, позаду вже нікого не було. Звичайно, я розплакалася. Але в тій ситуації вже нічого не можна було вдіяти. 

Інша історія відбулася пару років тому посеред дня. Влітку близько п’ятої дня я спускалася пустою вулицею Лютеранською до Хрещатика. На мені була коротка літня сукня. Її довжина, напевне, привернула увагу хлопців, які їхали мені на зустріч у кабріолеті. Вони вирішили стишити хід, ввімкнути музику і активно зазивати мене приєднатися до компанії, паралельно кидаючи якісь сумнівні фрази. Така поведінка, для мене є дикістю. І хоча, я не розгубилася і зрозуміло відповіла, що думаю з приводу їхньої пропозиції, сама ситуація – поширена й неприємна.

Підсумовуючи можу сказати, що на вулицях Києва мені складно почувати себе вільно. Якщо я йду ввечері кудись одна (саме йду, а не їду на авто), намагаюся не взувати взуття на підборах й одягатися якомога простіше, бо це підвищує шанси непотрібної у свій бік уваги. На противагу згадую, як по робочій поїздці я була у Празі, а пізніше – Ризі. Жила у центрі міста і могла спокійно піти вечеряти навіть опівночі в ресторан, або випити у барі. Ніхто на мене не витріщався, не намагався знайомитися, й тим паче не робив якихось неоднозначних пропозицій. 

Ілюстрації: Кирило Шведов

Джерело:  Хмарочос


Теги статьи: жінкиКиївнебезпека

Дата и время 04 апреля 2017 г., 18:09     Просмотры Просмотров: 1811
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

На Сумщині під час пологів померла молода жінка
Власників бойлерів чекають неприємні сюрпризи – експерт
Кличко взяв участь у церемонії відкриття 56-го конгресу WBC у Києві

В урядовому кварталі Києва запалили фаєри: як розпочалася акція “Ніч на Банковій”
Столична влада скасувала будівництво «Макдональдса» на Березняках
«Ситник, завершуйте ці ігри!»: як у Києві вимагали звіту директора НАБУ та початку справжньої боротьби з корупцією

Активісти вимагали від Авакова увімкнути фото- та відеофіксацію на дорогах
Евакуювати автомобілі в Києві й далі буде сумнівна фірма за потрійним тарифом
“У мене мама в Росії живе!”: у київському Mcdonald’s відмовилися обслуговувати українською мовою

“Вікна забарикадували”: У Києві під будівлею ГПУ розпочинається акція в зв’язку з екстрадицією Тумгоєва
Маккейн, Сліпак та Сенцов: кому "пощастить" у Києві?
Британський ВВС написав про Київ як «місто технологій»

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто виноват во взрывах на оружейных складах?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.066741