АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: -2°C
Харьков: 0°C
Днепр: -1°C
Одесса: 0°C
Чернигов: -2°C
Сумы: -2°C
Львов: 1°C
Ужгород: 3°C
Луцк: 0°C
Ровно: -1°C

99-річний ветеран із Київщини готовий захищати Україну

99-річний ветеран із Київщини готовий захищати Україну
99-річний ветеран із Київщини готовий захищати Україну

Захарію Кириловичу Безверхому четвертого червня виповниться 100 років.

Привітати його з ювілеєм у містечко Обухів Київської області, де він живе в доньки, з’їдуться близькі та друзі. А особливо його потішать дев’ятеро онуків. Родина ветерана війни та праці пишається своїм дідусем, адже, незважаючи на вельми солідний вік, він і досі читає газети без окулярів, не пропускає по телевізору новин і поіменно знає всіх футболістів улюбленої команди – київського “Динамо”. Учасник бойових дій Другої світової сьогодні найбільше мріє, щоб в Україні настав мир. Його спогади про війну, це розповідь не титулованого чи заслуженого ветерана, а зовсім непафосні слова звичайного солдата про справжню, а не прикрашену дійсність перших місяців війни.

“Український інтерес” мав невеличку нагоду поспілкуватися з ветераном.

– Розкажіть про себе. Як ви потрапили на війну?

– Я народився у Київській області, у Миронівському районі. На початку 30-тих загинув від голоду батько, і наша мама, щоб врятувати від смерті чотирьох дітей, змушена була втікати до Воронежа. Звідти я пішов служити в армію на строкову службу з 1938 по 1940 роки. І війна почалася тоді, коли я був на армійській перепідготовці у Львівській області.

– Що ви можете розповісти про перші дні війни?

– Оскільки до початку війни мав відношення до техніки, я був майстром із ремонту зброї 82 гірської дивізії. На озброєнні були переважно гвинтівки- трьохлінійки й подекуди станкові кулемети, і ніхто не знав скільки їм років. І коли німці стріляли по нас із новітніх автоматів, мінометів, у них були танки й артилерія, то у нас була одна гвинтівка на трьох. Та що говорити про нашу зброю, коли кулеметна стрічка була не металевою, а з брезенту, через що кулемет часто заклинював. Голі, босі, голодні, без зброї, ми на початку війни постійно відступали. Жодного нашого танка чи гармати ми не бачили. Але, щоб наш відступ був не таким ганебним, і щоб ми не розбігалися, за нашою першою лінією оборони йшла так звана друга лінія підрозділів НКВС. От вони були добре екіпірованими, у них були автомати, але направлені в наші спини.

– Зрозуміло, що зі зброєю було сутужно. А як з іншим матеріально-технічним забезпеченням?

– Ні про яке забезпечення ніхто не думав. При відступі заходили в села та просили в людей чогось поїсти. Хтось ділився, а хтось говорив, що у них самих нічого немає. Але мародерством ми не займалися, адже це були наші українські люди. Одного разу нам пощастило. В одному із колгоспів ми натрапили на покинутий вантажний автомобіль. Їхали, поки вистачило бензину. І спати доводилося також як-небудь. І так нас гнали до Києва, як скотину.

– У вас є бойове поранення. Як це сталося?

– Ми займали оборону на підступах до Києва. Я був у кулеметному розрахунку. Після перших же наших пострілів, німці нас виявили й накрили мінометним вогнем. Убили нашого 1-го номера, кулеметника. Коли ми стали змінювати позицію, мене поранили осколком міни в ногу. Добре, що винесли з поля бою. Скільки людей полягло тоді – ніхто не рахував. А далі – тривале лікування, адже у мене були роздроблені сухожилля. На передову більше не посилали через інвалідність. Проте з 1943-го служив на кордоні в Туркменістані. І так до 1946 року, коли звільнився з армії.

– Як склалося життя після армії?

– Повернувся додому в Миронівський район. Але коли відмовився вступати в колгосп, відібрали город – по саму хату відрізали. Добре, що Миронівська селекційна станція, де я працював шофером дозволила обробляти клаптик землі біля лісосмуги. На пенсію вийшов у 65 років. Маю двох доньок і найбільшу радість – цілу купу онуків.

– Чого вам найбільше зараз хочеться?

– Миру. Щоб припинилася війна. І досі не можу зрозуміти. Я був із росіянами в одному окопі. Раніше ми разом воювали проти німців, а тепер німці допомагають нам захищатися від росіян. Якби я був молодшим, я був би на передовій, захищаючи Україну.

 

Теги статьи: ветераниДруга Світова ВійнаБезверхий Захарій

Дата и время 09 мая 2017 г., 23:31     Просмотры Просмотров: 1076
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
22 ноября 2017 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.121627