АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 0°C
Днепр: 0°C
Одесса: 1°C
Чернигов: -2°C
Сумы: 0°C
Львов: -3°C
Ужгород: -3°C
Луцк: -3°C
Ровно: -3°C

У 2014 році луганські прикордонники врятували Порошенку життя

У 2014 році луганські прикордонники врятували Порошенку життя
У 2014 році луганські прикордонники врятували Порошенку життя

Полковник Сергій Дайнека був начальником Луганського прикордонного загону у 2014 році – якраз тоді, коли розпочалася агресія Росії.

LB.ua поговорив з полковником Дайнекою, який був свідком важливих процесів і боїв на Луганщині. Ми спробували дізнатись у нього, чому Луганські прикордонники відпустили ватажка ЛНР Валерія Болотова, чому склад зі зброєю прикордонного загону не був знищений (чим пізніше скористались сепаратисти), та що відбувається у ДПСУ сьогодні.

Давайте почнемо з 2014 року. Тоді сепаратисти напали на ваш загін. Розкажіть, з чого все це починалось.

Перший раз озброєнні сепаратисти захопили п’ять осіб прикордонного патруля, які виїхали на кордон поблизу Станиці Луганської. Сепаратисти відвезли наших в захоплену будівлю СБУ. Я розумів, що потрібно витягувати хлопців. Тоді в області було до 60 блокпостів сепаратистів, а до наших військ було не менше 100 км. Я зрозумів, що ніхто з правоохоронців мені в цьому не допоможе і про звільнення хлопців доведеться домовлятись з ватажком так званого "ЛНР" Валерієм Болотовим. Я вийшов на близького до Болотова голову ветеранської організації воїнів-інтернаціоналістів Луганської області Шоніна. Той пообіцяв допомогти, подзвонив Болотову. Болотов сказав, що відправить до мене своїх людей, щоб поговорити. Так я познайомився з Олегом (ім’я сепаратиста змінено), котрий в подальшому, як не дивно, відіграв важливу роль у порятунку луганських прикордонників.

Так от, вранці 3 травня приїхав Олег ще з двома особами. Я зрозумів, для того, щоб забрати назад своїх пацанів, потрібно переконати сепаратистів, що прикордонники не становлять для них жодної загрози. Я їм сказав, що прикордонники не можуть штурмувати будівлі, тобто ми не будемо на них зазіхати. Я їм наплів про те, що ми навпаки їм допомагали – шукали «Правий сектор». Після цього Олег подзвонив людині, яку назвав Валєрою та сказав: «Ми помилились – пацани адекватні, тоже шукають «правосєків», треба відпускати захоплених погранців і зараз я під’їду з командиром до тебе». Був ризик, що вони захоплять мене в полон, але я розумів, що по-іншому своїх хлопців не визволю. Я розумів, що «Валєра» – це Болотов, тому доповів керівництву про ситуацію і запросив дозволу на виїзд до сепаратистів.

Так, я вперше в кабінеті колишнього голови луганської ОДА побачив ватажка луганських «сєпарів». Він мені запропонував випити з ним за знайомство, але я відмовився. Болотов на диво швидко погодився віддати наряд, при цьому не вимагав від нас перейти на їхню сторону. Пацанів я забрав. Деякий час після цього ми вільно пересувалися територією області та їздили озброєними на наших машинах.

Будівля Луганського прикордонного загону після обстрілу
Фото: Сергій Дайнека
Будівля Луганського прикордонного загону після обстрілу

 

Другий штурм загону почався о 4 ранку 2 червня. Протягом першої години бою восьмеро наших прикордонників були поранені. З них два – дуже важко, їх треба було терміново оперувати. В 10 годині мені зателефонувала одна людина.

Болотов?

Ні, на той час наші стосунки радикально погіршились після 17 травня, коли він був нами затриманий, а потім відбитий сепаратистами. Подзвонив мені все той же Олег. З ним ми спілкувались і на це у мене була санкція керівництва. З нашого знайомства він намагався схилити мене до співпраці, а в результаті я його схилив на наш бік. Я 20 років служив в системі оперативно-розшукових підрозділів. Завдяки цим навичкам вдалось отримати серйозну допомогу від цієї людини.

Як саме допоміг цей сепаратист?

Він не підтримував всі ідеї, які на той час розвивалися в колі сепаратистів. Коли 7 квітня 2014 року «сепари» захопили СБУ, складалося враження, що вони не знають, що робити — іграшку взяли, але не вміють нею користуватися. Це вже пізніше почали надходити команди з території РФ. А на початку точилась боротьба між угрупуваннями сепаратистів, адже луганські сепаратисти були неоднорідним організмом – це багато утворень, схожих на піратські. Спершу у них не було зброї, вони стояли на блокпостах з мисливськими рушницями та ножами і загрози ні для кого не створювали. Потім, угрупування Болотова захопили СБУ і отримали зброю.

 

Захоплене СБУ, Луганськ, квітень.
Фото: EPA/UPG
Захоплене СБУ, Луганськ, квітень.

 

Але серед усіх сепаратистських груп найбільшою загрозою для нас було угрупування Мозгового (командир так званої бригади «Привид» Олексій Мозговий, – LB.ua). Він був найбільш радикальним. Кілька разів особисто блокував пункт пропуску «Красна Талівка»: виступав з вимогами, щоб ми відновили безперешкодний пропуск росіян через кордон з РФ.

Між Мозговим і угрупуванням Болотова йшла відверта боротьба за доступ до Володимира Жириновського (член Держдуми, засновник Ліберально-демократичної партії Росії, – LB.ua). (Тоді розглядалось питання надходження з території Росії гуманітарної допомоги, ліків та бронежилетів для сепаратистів). У Мозгового не було зброї, зброя була у Болотова. Я зробив все, щоб ці два угрупування не зійшлися, бо якщо б вони об’єдналися, нас на кордоні вже б не було і почалися би спроби переміщення зброї через кордон. Вносити розбрат у ці дві сепаратистські групи мені допомагав Олег. Взагалі, ми з ним народились в один день – обидва по знаку зодіаку овни, і я побачив в ньому самого себе. Тому в подальшому знав, за які ниточки треба його смикати.

Так от, за день до штурму (31 травня) Олег приїхав до мене і передав, що Болотов пропонує мені посаду керівника «прикордонно-митної служби Новоросії». Я посміявся, відмовився. Тоді він сказав, що нас будуть штурмувати. Він сказав: «Сєрьога, я нічого не можу для тебе зробити. Можу тільки обіцяти, що мої підрозділи в цьому участі брати не будуть».

Зазначу, що кістяк його незаконного формування складали колишні учасники бойових дій в Афганістані та ті, що працювали в спецпідрозділах. В тих умовах це дійсно була допомога. Він також сказав, що сепаратисти вже обстежили дахи будинків поряд з прикордонним загоном, там будуть снайпери. (Хочу наголосити, що про кожну нашу з ним зустріч знали керівники ДПСУ, я кожного разу їм про це доповідав телефоном, робив письмовий рапорт у вигляді шифр-телеграми, який передавався на той час голові ДПСУ Миколі Литвину і двом його заступникам. Крім того, всі розмови я документував на диктофон).

 

Валерій Болотов
Фото: Вадим Шерстеникин/ kp.ru
Валерій Болотов

 

Ви не боялись, що під час штурму члени вашого загону перейдуть на сторону ворога, адже у вашому загоні було більшість місцевих?

Звичайно, 85% особового складу були родом з Луганська. Рідні багатьох підтримували сепаратистів. Пізніше було й таке, що на пункті пропуску батько з дядьком йшли на свого родича, стріляли один в одного. Але я не боявся, бо за три роки командування загоном я знав свій колектив і був ньому впевнений. За день до штурму загону я зібрав весь особовий склад в актовому залі і сказав, що в нас є лише один вихід – це прийняти бій. Якщо є ті, хто не хоче, не може, нехай йдуть зараз, бо коли розпочнеться бій, вже ніхто не піде. Тоді ніхто не пішов.

Почався штурм о 4 ранку. А в сьомій ранку я наказав включити через гучномовці на плацу частини державний гімн, який безперервно звучав до 11 години.

В 10 мені зателефонував Олег, хоча ми домовились, щоб він більше не дзвонив.

Він мене питається:

– Сєрьога ти живий?

– Живий, не дочекаєтеся, – кажу.

– Може збережеш людям життя?

– Ми ж розмовляли, ти розумієш...

– Багато в тебе вбитих?

– Жоден.

– А поранених?

– 8 людей, 2 важких. Якщо ніхто не надасть допомогу, вони помруть. Мені треба 3-4 карети швидкої, але вона не зможе проїхати повз пости сепаратистів.

Тоді, Олег пообіцяв, що він особисто ці карети швидкої заведе до мене в загін.

Він свого слова дотримав. Я доповів керівництву, вони цю ідею підтримали. Іншого виходу не було, я не хотів, щоб мої люди померли від втрати крові. Швидка приїхала, завезла хлопців в лікарню. Там їх прооперували, але вони фактично опинилися в полоні.

 

Фото: Макс Требухов

 

Тобто персонал лікарні був сепаратистами?

Я не можу сказати, що всі лікарі були сепаратистами. Вони виконали свій обов’язок – надали медичну допомогу. У той час моя дружина народжувала в районній лікарні Луганської області. Якби не одна лікарка, не знаю, що б було, адже мою сім’ю на той час місцеві сепаратисти вже шукали. Дружина народжувала під дівочим прізвищем. На щастя, у роддомі знайшлась лікарка, яка зрозуміла ситуацію і дуже допомогла. Ніхто, крім неї, не знав, що це моя дружина. Ця жінка – чудова людина, але вона залишилась на окупованій території. Таких людей багато. Тобто лікарі допомогу надали. Але сепаратисти по суті захопили хлопців. В результаті ми змогли витягнули усіх наших бійців.

Як? Була якась домовленість?

Я б класифікував той випадок як чудо. Ми їх переодягнули в цивільну форму та приховали ознаки поранень. Начальник моєї медичної частини – бойова, мила дівчина змогла вивести поранених бійців загону через блокпости сепаратистів на бусі патріотів, які на той час нам допомагали.

Але про це знав Олег?

Ні, він про це не знав. Я це ні з ким не проговорював. Якщо не помиляюсь, у мого начмеда там був хтось з лікарів. Ми зробили це на її контактах.

Хочу уточнити з приводу затримання Болотова на кордоні. Деякі люди звинувачують вас у тому, що ви відпустили його. Розкажіть, що тоді відбулось?

Я не давав наказ відпустити Болотова, вище керівництво теж такого наказу не давало. Чому це трапилось? Я поясню. Давайте спершу згадаємо, як Болотов виїжджав з території України. Якщо не помиляюся, це було 13 травня. На той момент він був громадянином, який міг вільно пересуватися з нашої країни за кордон, тобто жоден правоохоронний орган України не надав заборону на його виїзд. Тому законних підстав затримувати його я не мав. Він зателефонував мені перед тим, як виїжджати. Хотів виїхати через «Ізварине». На той час пункт пропуску «Ізварине» був знищений. Це сталось після того, як ми обстріляли бронеавтомобіль «Тигр» Жириновського, який прорвався через кордон. Наступного дня сепаратисти спалили половину пункту пропуску. У зв’язку з цим українська сторона пункт пропуску «Ізварине» закрила.

 

Фото: kp.ru

Я Болотову пояснив, що він не зможе виїхати через «Ізварине», на даний момент робочими є «Червонопартизанськ» або «Довжанський». Поки він їхав на «Червонопартизанськ», я зателефонував керівництву. Мені сказали, що зараз перевірять Болотова по базах даних. Також я поставив задачу перевірити це своєму начальнику штабу, який згодом доповів мені, що ніяких обмежень щодо його виїзду немає.

Як тільки Болотов виїхав в Росію – відразу надійшов папірчик в Київ, в адміністрацію прикордонної служби: «Шановні прикордонники, є інформація, що Болотов буде повертатись в Україну, треба його затримати». Я розумів, що після затримання Болотова, в мене виникнуть проблеми з його передачею СБУшникам, тому що всі дороги, які вели до кордону, були підконтрольні сепаратистам, а до найближчого існуючого підрозділу СБУ було приблизно 300 кілометрів. Я зрозумів, що це конкретна СБУшна «підстава» для того, аби зняти з себе відповідальність.

Тоді Шишолін (Павло Шишолін – генерал-полковник ДПСУ у 2014, – LB.ua) сказав: пиши листа начальнику управління СБУ в Луганській області, кажи, щоб в пунктах пропуску через які може повертатись Болотов (а таких було фактично два), повинні бути працівники СБУ, щоб вони одразу його, як ініціатори, і забрали. Відповідь на цей лист я досі не отримав. І жоден співробітник СБУ тоді на кордоні не з’явився.

Що це було з боку СБУ?

Не можу сказати, що це зрада з боку СБУ. Скоріш за все, це спроба уникнути відповідальності. Ми бумажку дали? Дали. Вона була? Була. Все. Водночас, багато моментів я не розумію – СБУ ж прослуховували телефони. Чому вони чекали поки Болотов виїде і аж тоді дали доручення затримати?

 

Фото: Макс Требухов

 

Мої підлеглі наказ про затримання Болотова виконали. Коли він повертався, в пункті пропуску було 80 людей. О 6 ранку мені надійшла інформація, що Болотов заїхав і на нього складають документи адміністративного затримання. Сказали, що він спокійний, видно, що вчора пив. Після доповіді на Київ керівництво мені повідомило, що гелікоптери зараз будуть за ним вилітати. Біля пункту пропуску був вертолітний майданчик, вони мали там сісти. Через якийсь час від нашої людини в середовищі сепаратистів надійшла інформація, що із захопленої будівлі СБУ в Луганську в напрямку пункту пропуску «Довжанський» виїхала велика кількість озброєних людей. З відділу прикордонної служби «Краснодон» доповіли, що місцевий сепаратист «Вітязь» з групою озброєних людей також виїжджає визволяти Болотова.

Я не міг направити до «Довжанського» резерв від управління прикордонного загону через сепаратистські блокпости. Але там на місці був полковник Ігор Момот разом із близько 80-ма військовослужбовцями ДПСУ. Старшим від ВПС «Бірюкове» в пункті пропуску був перший заступник начальника ВПС майор Савенко, також там перебував заступник начальника ВПС із оперативно-розшукової роботи капітан Ширпал. Близько 7.15 до пункту пропуску прибули біля 200 озброєних сепаратистів, які вимагали, щоб прикордонники відпустили Болотова. У перестрілці зі стрілецької зброї, на щастя, ніхто з прикордонників не був поранений. Чи були поранені з боку сепаратистів, мені не відомо. Потім на територію пункту пропуску потрапив сепаратист із гранатою з видаленою чекою, який погрожував підірвати себе й прикордонників. Момот також видалив чеку з гранати та продовжував особисто утримувати Болотова. Через деякий час сепаратист та Момот кинули свої гранати до протитанкового рову, після чого Болотов залишив територію пункту пропуску.

Чи я шкодую, що його відбили? Ні, бо жоден сепаратист, і навіть Путін, не вартий життя моїх 80 людей, в кожного з яких є сім’ї. Можна було покласти всіх, але для чого? Щоб його потім обміняли, як і всіх інших? Мої підлеглі багато кого затримували. Вони затримали коханку Гіркіна (Ігор Гіркін – екс-глава так званого ЛНР, – LB.ua), яка разом з трьома чоловіками перетинала кордон з Росії у «Газелі», повній зброї: 27 автоматів, 5 кулеметів, 5 снайперських гвинтівок, ручні протитанкові гранатомети, близько 50 тисяч набоїв різних калібрів і 10 тис. доларів. Доповіли, склали документи, я зброю забрав, поділив між підрозділами. Коханку Гіркіна передали СБУ, її обміняли.

В серпні 2014 через «Ізварине» пройшов перший «гумконвой» з Росії. Ви кажете, що «Ізварине» тоді вже був закритий, тобто українських прикордонників, коли проходив гумконвой, там вже не було?

Останні прикордонники пішли з «Ізварине» в ніч з 19 на 20 червня. Тоді відбувся напад на пункт пропуску по схемі «троянського коня». Прийшла працівниця митниці до нашого старшого зміни в пункті пропуску і попросила, щоб одна вантажівка проїхала без черги, «ну дуже треба». Запустили вантажівку, звідти посипалися «сепари», які почали вести вогонь по моїх підлеглих. 6 поранених, але важких не було. Начальник відділу мені доповів, що набоїв до автоматів немає, а залишилось лише декілька гранат, і запитав, що робити. Я дав команду знищувати зброю і виводити особовий склад на територію російського пункту пропуску «Донецьк» (попередньо була така домовленість).

 

Фото: kp.ru

 

Нас би раніше вивели, але ми чекали війська, які б мали до нас дійти і прикрити держкордон, щоб не було переміщення зброї, чеченців. Я знаю, що плани у військового керівництва держави такі були – до 25 травня державний кордон повинен був бути закритий. Не можу обговорювати дії вищого керівництва, але за моєю інформацією три свіжі бригади, які мали прийти нам на допомогу, були кинуті на штурм Слов’янська і Краматорська. Тому кордони залишились неприкритими. Я думаю, це було стратегічною помилкою.

Тож, наших вивели, після того їх дуже довго допитувало ФСБ, ГРУ Росії. А на «Ізварине» нікого не залишилось. Коли почали їхати «гумконвої», була направлена моніторингова група з числа прикордонників і митників, але вони нічого перевіряти фактично не могли, не знаю, для чого їх туди відправили. Знаю тільки, що групу цю очолював вельмишановний пан Віктор Назаренко (теперішній голова прикордонної служби, – LB.ua). Кажуть, що до нього приїздили відповідні російські генерали, а про що йшла мова з ним, я не знаю, у звітах це не вказано.

Але хіба вище керівництво держави не знало про «гумконвої»? Чому не було наказу зупинити його, розстріляти?

Розстріляти «гумконвой»? Це була б гарна картинка для російського телебачення.

Та яка різниця, якщо ми розуміли, що там їде зброя і важка техніка?

Політика – річ непроста. Якби ми розстріляли «гумконвой», то наші вороги отримали б можливість спекулювати на цій темі - в нас б не було такої єдності з нашими західними партнерами. А оглянути його не давали. Наша мобільна група стояла на території Росії, ми там були ніхто. Нашого пункту пропуску в «Іваріне» вже ж не було по суті. А росіяни і сепаратисти відновили роботу свого пункту пропуску незаконно. Тому наші могли тільки збоку спостерігати за тим, що відбувається. Ну їде машина, а що у ній, вони не бачили. Тому я й кажу, що краще б там наших взагалі не було.

 

Фото: EPA/UPG

 

Продовжуючи тему пана Назаренка. Нещодавно на прес-конференції ви озвучили, що за 2015 рік в зоні АТО було проведено контрабанди на 200 млн. грн.

Так, але дані не мої. В жовтні 2016 в ЗМІ з’явилась ця інформація. В її основі був реальний документ Управління внутрішньої безпеки Державної прикордонної служби, де була висвітлена проблематика корупційної діяльності всієї прикордонної служби. Я точно знаю, що пан Назаренко ознайомився з цим документом і знає про всю протиправну діяльність.

Тобто ви кажете, що він про це знає, але нічого з цим не робить?

Все він знає, але нічого не робить. Він діє, як у цьому відомому вислові: «Якщо корупцію не можна подолати, її можна лише очолити». Щоразу його помічник проводить прес-конференції, на яких дуже гарно розповідає про покращення, та щоразу вводить в оману українське суспільство та керівництво держави. Але за корупційні діяння людину не можна просто звільнити, людина повинна бути притягнута до кримінальної або адміністративної відповідальності, а у нас прикордонна служба рапортує тільки про звільнених і переведених хабарників. Я знаю пана Назаренка, знаю, що, щоб залишитись на посаді, він готовий перевести всіх прикордонників з Заходу на Схід, і з Півдня на Північ.

 

Голова ДПСУ Віктор Назаренко
Фото: iamir.info
Голова ДПСУ Віктор Назаренко

 

А в 2014 році після початку сепаратистських рухів була контрабанда?

Мене сепаратисти двічі підривали на радіокерованих фугасах, я переніс 7 операцій, з них одну закордоном. Мені просто повезло, що я вижив, тому я точно був невигідний там сепаратистам. За той час, коли я був на місці, не можу сказати, що там була контрабанда. Може якийсь дріб’язок, бо ти кожного за руку не вхопиш, але такого як зараз тоді не було.

А коли почався великий потік контрабанди в АТО?

Важко відповісти, бо з легкої руки Назаренка, я вже два роки як цивільна людина. Він звільнив мене, поставивши незаконну команду лікарям ДПСУ, які з другої спроби визнали мене непридатним до військової служби у мирний та військовий час. Я зараз не можу піти в жодну структуру. Я намагався пройти в Міністерство оборони, не вдалось. Я знаю, що була команда не брати мене на службу. Знаю, що мої телефони прослуховуються.

Все почалось після того, як в березні 2015 року я за командою Назаренка попрацював в Мукачівському прикордонному загоні. Після повернення зайшов до нього і по-офіцерськи доповів про ситуацію, яку я побачив. Там була страшна контрабанда. Я сказав, що це приведе до поганих наслідків. Я провів ряд зустрічей в СБУ, МВС. Я знав, що в матеріалах справ фігурують і Назаренко, і його син Олександр, який з часів керування Мукачівським прикордонним загоном перебуває в схемах переміщення контрабанди (переважно тютюнових виробів) з України в країни ЄС.

Назаренко на мої слова відреагував бурхливо. В нього патологічна любов до сина - як тільки ти критикуєш Олександра, ти одразу ворог.

 

Фото: Макс Требухов

 

Я знаю, що ви намагались поновитись на посаді через суд?

Суди йдуть, але затягуються. Шкода, що в Україні про верховенство права мова поки не йде. Сумно, що з моменту мого звільнення все що пов’язане з Луганським прикордонним загоном з подачі Назаренка очорнюється. Ми мало не зрадники – зрадили присязі, не знищили зброю. Ніхто не пам’ятає, що Луганський прикордонний загін – це єдина військова частина в Луганську, під час оборони якої нами було вбито 17 сепаратистів і 25 поранено. Мені прикро за загін, за хлопців. Треба було, щоб пан Назаренко – афганець – тоді приїхав до мене і взяв керівництво загону на себе, але чомусь під час самих запеклих боїв, в яких брали участь прикордонники, він пробув на лікарняному.

Взагалі, перше, що зробив Назаренко, коли прийшов на посаду – почав звинувачувати у всіх смертних гріхах попередню команду. Я хочу нагадати, що Назаренко за час головування Литвина 10 років обіймав посаду першого заступника Директора департаменту охорони державного кордону, а в жовтні 2014 році з легкої руки Литвина став його першим заступником. Він був тією посадовою особою, яка безпосередньо відповідала за охорону державного кордону, був членом колегії Державної прикордонної служби. І лише з призначенням його на посаду голови служби виявляється, що він згадав, що завжди був «борцем з Литвином».

Назаренко зараз - головний бенефіціар контрабанди в АТО. Шкода, що він стільки років вводить в оману керівництво держави.

Тобто ви вважаєте, що керівництво держави про контрабанду в АТО нічого не знає?

Хочеться вірити, що президент перебуває під впливом красивих картинок, які малює йому Назаренко. Але, звісно, кожен керівник має знати реальний стан справ. Інакше, це шлях в нікуди.

Я буду звертатися до Петра Олексійовича. Нехай він згадає 2014 рік, коли він приїжджав в Луганськ. Петро Олексійович неодноразово казав, що прикордонники врятували йому життя.

 

Петро Порошенко спілкується з Сергієм Дайнекою підчас візиту на Луганщину
Фото: надано Сергієм Дайнекою
Петро Порошенко спілкується з Сергієм Дайнекою підчас візиту на Луганщину

 

Що це за історія? Розкажіть.

Під час президентської кампанії 2014 Петро Олексійович приїжджав в Луганськ. Займатися його безпекою під час цієї поїздки я не мав права. Просто була людина, яка попросила зустріти Петра Олексійовича. Всі розуміли, що це майбутній президент, тому відповідальність була величезна. На мене вийшла охорона президента і попросила допомогти у виїзді з аеропорту, тому що дорога, яка вела від нього в саме місто Луганськ, була блокована сепаратистами. Мої офіцери відкрили запасні ворота на злітну смугу та службовим транспортом Луганського прикордонного загону забрали Порошенка з-під борту літака і вивезли за межі аеропорту.

Він зустрічався з людьми в одному з навчальних закладів Луганська, а після того у нього була запланована поїздка на пункт пропуску «Ізварине». Він приїхав туди з нами, ми оглянули пункт пропуску, і він мав вийти в прямий ефір.

В «Ізвариному» був голова селищної ради – страшний «сепаратюга», він під пунктом пропуску зібрав людей 200, в Порошенка кинули пакет з борошном. Натовп почав його оточувати. Я його якимось чудом висмикнув з натовпу. Пояснив натовпу, що питання з приводу пропуску росіян (про які кричали люди) - не до Петра Олексійовича, а до мене, як до начальника загону. Порошенко пішов на прямий ефір, а я залишився з розлюченим натовпом. Добре спрацювали мої опери, які не дали, щоб ці люди зі мною щось зробили, хоч погрози були.

Після того надійшла інформація, що автошляхи блоковані і сепаратисти готуються захоплювати Порошенка. Вони мене знову попросили допомогти. Я запропонував відправити їхні мікроавтобуси по блокованим тим автошляхам, щоб їх затримали. А сам виїхав разом з Порошенком, його охороною двома своїми службовими Land Rover Defender. Півтори години ми їхали по лінії держкордону. Знову довелося відкривати запасні ворота щоби потрапити на злітну смугу. Задача була виконана. Довіз я його до борту літака. Порошенко був дуже вдячний. Дуже вдячний був начальник його охорони, який зараз очолює одне з силових відомств. Просили звертатись, як буде щось потрібно.

 

Фото: Макс Требухов

 

А тепер коли вам потрібна допомога?

А зараз я два роки намагаюсь потрапити до Петра Олексійовича на зустріч. Я хочу попросити не про щось собі особисто, я хочу попросити відновити справедливість щодо колективу Луганського прикордонного загону, щоб люди не страждали від тієї боротьби, яка точиться між Назаренком і мною. Я хочу, щоб їх не називали зрадниками, щоб мали повагу до них – вони її заслужили.

Чомусь, на фоні Донецька, усі Луганські битви трохи забуті. Наприклад, битва за Луганський аеропорт.

Мені дуже прикро за наших десантників (80-та аеромобільна бригада, – LB.ua), які тримали Луганський аеропорт. Вони -справжні герої! Але чомусь про їхный подвиг у суспільстві, на відміну від Донецького аеропорту, згадали лише нещодавно.

 

Бійці 80-ї ОАЕМБр перед Луганським аеропортом, 27 червня 2014.
Фото: стоп-кадр відео
Бійці 80-ї ОАЕМБр перед Луганським аеропортом, 27 червня 2014.

 

Пам’ятаю, як мій загін залишав військове містечко. Я отримав команду з метою збереження життя особового складу, залишити будівлю прикордонного загону, знищити зброю та майно, рятувати людей. Ми йшли в аеропорт. Пішло тільки 32 людей з загону. Решта особового складу отримали команду переодягнутись в цивільний одяг, спалити документи і зброю і виходити до місць проживання. Всі не могли піти, бо в нас було на 150 чоловік один тепловізор. Колона б розтягнулась така, що шансів дійти не було б. Запустили «дезу», що пішли на Краснодон, тому «сепари» шукали нас там.

До аеропорту було 20 км. В останні 8 км ми залягли в лісосмузі. До речі, перед тим, як ми вийшли з загону, я попросив керівництво нанести по загону авіаційний удар, щоб напевно знищити склад зі зброєю. Це мали зробити в 4.30 вранці. Якби я знав, що удару не буде, я б не пішов.

В 6 ранку ми сховались в лісосмузі, це було за 8 км від аеропорту. Я зв’язався з начальником регіонального управління, кажу: «Я не чув вибухів, склад знищений?». Він каже: «Склад не знищений». Я кажу: «Що робити? Повертатись? Ми повернемось, але ж ми не вийдемо звідти». Він каже: «Ні, йдіть далі в аеропорт». Я почувався тоді просто зґвалтованим. Розумів, як це все обернуть.

Ми сиділи в лісосмузі. Розуміли, що до ранку нас там знайдуть. Я зателефонував через «лівий» телефон одному патріоту. Він підігнав бус і дев’ятку «Жигулі». Не знаю, що було б якби не він. В малесенький бус ми забили 28 людей зі зброєю. В дев’ятку сіли вчотирьох на випадок якщо раптом зупинять сепаратисти, щоб ми могли швидко вискочити і розстріляти всіх. Коли доїхали до аеропорту, підійшли до огорожі, там наші, 80-та бригада зустріли. Оце було щастя.


Теги статьи: агресія РосіїПорошенкоРосіяПрикордонникиДайнека Сергій

Дата и время 03 июня 2017 г., 10:19     Просмотры Просмотров: 1379
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Порошенко прибыл с Томосом в Черкассы: горожане пожаловались на пробки и перекрытые дороги
«Москальский провокатор!»: в Черкассах житель спросил у Порошенко, когда он начнет бороться с коррупцией
Порошенко и Зеленский одинаково подлы — нардеп

«Человек, который возглавляет коррупцию, носится с Томосом». Нардеп Войцицкая раскритиковала Порошенко
«На это не решился даже Янукович»: стало известно как власти раздеребанили три десятка газовых месторождений
Миллиарды за кампанию или по 10 тысяч за голос – сколько денег зайдет в Украину под выборы

На телеканале Ахметова покажут “Рождественские встречи с Президентом”
В рекламе Порошенко использовали фото декана УГКЦ без его согласия
«Пока сообщник на Банковой»: Окружение Порошенко подчищает хвосты — нардеп

Порошенко заявит о выдвижении в президенты в день сурка
Польский суд принял важное решение о скандальном положении «антибандеровского закона»
Порошенко заявил, что украинцы больше всего доверяют армии и церкви

Комментарии:

comments powered by Disqus
18 января 2019 г.
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Пойдете ли вы на выборы президента Украины?






Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.366797