АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 0°C
Днепр: 1°C
Одесса: 3°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 0°C
Львов: 4°C
Ужгород: 6°C
Луцк: 3°C
Ровно: 2°C

Юрій Винничук: Країна непереможного жлобізму

Юрій Винничук: Країна непереможного жлобізму
Юрій Винничук: Країна непереможного жлобізму

Совок виховав певний тип людей, для яких обдурити ближнього, вкрасти все, що погано лежить, навіть якусь дрібничку, яку можна легко купити, – це вже норма життя.Згадайте феноменальні кадри, як наші гарні галичани цуплять ящики пива з перекинутої фури. Цуплять люди, які їздять на автах, часто на іномарках. Тобто не бідні. Але проїхати повз таке щастя все ж совість їм не дозволила.

В результаті українці часто нічим не різняться від росіян, для яких така поведінка в глибокій традиції багатьох поколінь.

За свідченням іноземців українці в давнину не крали, хатів не замикали, бо й ключів не було, - пише Юрій Винничук для Збруч. - Господар, покидаючи хату навіть на триваліший час, підпирав клямку костуром – і то був знак, що в хаті нікого нема. Такий звичай я ще застав у своєму дитинстві на Кременеччині. Ключі, щоправда, вже були, але залишали їх над одвірком, а клямку все ж підпирали костуром.

Натомість про московитів іноземці писали винятково, як про злодюжок, брудних запропалих пияків, які лаються брутально й дико, розпусників та содомітів. Велика різниця між нашими народами кидалася в очі навіть самим росіянам.

Князь Іван Долгорукий, відвідавши Україну у 1817 р., гостро відчув різницю між великоросами і українцями, чітко означивши межі: "Нет, всё мне чужое за областью той, в которой я родился... Другие избы, другой язык, другие люди. Здесь я уже почитал себя в чужих краях, по самой простой, но для меня достаточной причине: я перестал понимать язык народный; со мной обыватель говорил, отвечал на мой вопрос, но не совсем разумел меня, а я из пяти его слов требовал трем переводу. Не станем входить в лабиринт подробных и тонких рассуждений; дадим волю простому понятию, и тогда многие, думаю, согласятся со мною, что где перестает нам быть вразумительно наречие народа, там и границы нашей родины, а по-моему, даже и отечества".

А. Купрін описав, як російські купці тішилися, що їм вдалося обдурити чухну (себто фінів). На фінському двірці було влаштовано шведський стіл з закускою, а плату треба було кидати до скарбнички, яку ніхто не контролював. То купці, нажерлися, не заплативши.

Ще й у ХІХ сторіччі крадіжки в Україні були великою рідкістю. В народних приказках та анекдотах, записаних у цей період, завжди при згадці про московитів, підкреслювалася їхня схильність до злодійства. Натомість російські приказки й анекдоти розповідали про дурних "хахлів", яких так легко дурити.

На жаль, за совєтський період московські традиції злодійства і шахрайства поширилися й серед нас. Хоч Галичина тривалий час і опиралася цьому, та врешті й вона піддалася, породжуючи різних каськівих, германів, базівих та всіляких доморощених хрунів на зразок псевдо-оунівця Ромця Козака.

Тепер шахраї серед українців – не дивина. Кожен може згадати когось, хто позичив у нього грошей і не віддав. Ну, бо так уже є: друзі поділяються на добрих і поганих. До перших належать ті, що не позичають в мене грошей, а до других ті, які не позичають мені.

Та є тут і добра сторона. Позичивши такому клієнту на здохлу рибу гроші, маєш уже святий спокій, бо він надійно зникає з твого овиду. А згодом уже вдає, що не впізнає.

Хоча бувають і винятки. Один такий жевжик, понапозичавши грошей у різних друзів, навіть і не думав зникати, а регулярно провідував нас, не забуваючи при цьому нагадати, що він пам’ятає про борг.

Хочу при цьому оповісти одну історію, яка трапилася у наших богоспасенних Винниках.

Отже, два мої кумплі купили трьох поросят і запропонували сусідам, що забезпечать їх кормом, а ті нехай за ними доглядають і одну свиню залишать собі. Сусіди вирішили, що це вигідна пропозиція і погодилися.

Ну, бо саме такі пропозиції робили й німці для наших селян, і всім було вигідно. Доки наші селяни не вирішили, що німця здурити не гріх, і не почали перечіпляти кільця з вибитою датою з дорослих підсвинків на поросят, нарікаючи, що кормів було замало, то воно дурне й не росло.

Але традиція є традиція. Дурили німців – одуримо й сусідів.

Далі мої кумплі до того свинюшника не зазирали, іно, коли треба, доставляли харч.

І от настала година Х. Кумплі мені телефонують, бо без мене рідко яке свинобиття обходиться, і кажуть: вали до нас, будемо бити.

Йдемо ми до сусідського хліва і бачимо унікальну картину: одна свинюка така, що хай арбузов сховається, а дві інші... як же їх назвати так, щоб достеменно?

О! Винниківська гінча.

Порода така свиняча. Виглядали ці дві свинки, як два песики. Ми не вірили своїм очам. Таких свиней у віці "грай мене, милий, досхочу" ми ще не виділи. Навіть їхні хвостики стирчали не бадьоро вгору, а були обвислі, як козацькі вуса. Погляд їхній був сумний і приречений. Вони дивилися на нас так, мовби благали: та вже забийте нас, щоб ми не мучилися в цьому винниківському аушвіці!

А господиня й каже:

 – Та тоті ваші свині не хотіли їсти. Я всім давала порівну. А вони, курва маць, морди відвертали.

Я думав, що мої кумплі скажуть:

 – А де то видко, котра чия свиня? Ми беремо цю льоху і цього рахіта. А цей дистрофік най вам ся лишає, ми вам ще ґрису привезем.

Але нє. На відміну від мене, то були вишукані інтелігенти. Вони кивнули мені, ми покидали тих шкап на тачку і привезли на обійстя. Ну, а далі ви знаєте – бемц в чоло і фертик. Ґеґнули без зайвого звуку. Смерть бідолахи прийняли, як вибавлення від мук голоду.

Мені навіть здалося, що я бачу їхні праведні душечки, як вони здіймаються вгору – простісінько у свій свинячий рай, радісно кувікаючи.

І що я вам скажу. Коли гелемзаєш таке-во м’ясо свині, котра була вдячна тобі за те, що ти її врятував від страждань, то відчуваєш неабияку насолоду. Воно за смаком неабияк відрізняється від будь-якого іншого. Так що, ласуючи якимось шашликом чи печенею, можу сказати: о, ця свиня віддалася повністю, її мрія перетворитися на шашлик здійснилася. А ця – ні. Ця мала плани на велике майбуття, може, навіть скупатися в морі, полежати на пляжі під парасолькою з книжкою Винничука.

Але не судилося. Винничук лежить на південному березі річки Маруньки з шашликом в руці і з книжкою свинюки Лімонова. Бо мусить вивчати наших ворогів.

Лежить і думає, як же нам повернутися до наших первнів? До тих наших традицій, коли ми не крали, не дурили, не шахрували. Як нам відірватися від совка і московитів? Бо хоч ми й у своїй державі, але мацаки Московії тримають нас міцно. Тримають, як казав Кучма, "за оте-то от".

Наша ментальність зруйнована, упосліджена і в багатьох місцях затерта або ж покрита чужими письменами. Як очистити це все від чужинського нальоту? Як зішкрябати їхні звичаї?

А потім заплющую очі і намагаюся згадати, невже я геть нічого не поцупив за своє життя? Невже нічого?

Справді нічого?

А як подумати?

Юрій Винничук


Теги статьи: УкраїнціВинничук Юрий

Дата и время 03 июля 2017 г., 10:31     Просмотры Просмотров: 859
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Хто не вірить, що словом можна вбити? Послухайте Іванну Климпуш-Цинцадзе
За впровадження "зелених" технологій: Українці отримали нагороду Стенфордського університету
Нацбанк пояснив, чому українці стали частіше купувати валюту

Блогер «Петя Бампер» привітав українців з Днем писемності та мови і підірвав Мережу
В Україні з початку року зафіксували 149 спалахів гострих кишкових інфекцій
"Україна не бідна, а критично обкрадена держава", - експерт

Я прийшла до них нянею, але жінка подумала, що найняла собі попелюшку, а чоловік — коханку», — зворотня сторона заробітчанського життя
Уряд Гройсмана визначив скільки українцям гуляти на Різдво та Новий рік
Українцям спростять умови прописки

Стало відомо, хто перешкоджає українцям пересісти на європейські автомобілі
Новий 2018 рік: скільки будуть відпочивати українці у січні
Українців визнали найнещаснішими в Європі

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.055688