АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 0°C
Днепр: 1°C
Одесса: 2°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 0°C
Львов: 0°C
Ужгород: 2°C
Луцк: -1°C
Ровно: 0°C

Блог із Луганська: як політика влізла у наші стосунки із сином

Блог із Луганська: як політика влізла у наші стосунки із сином
Блог із Луганська: як політика влізла у наші стосунки із сином

Я спитала у дитини нашу домашню адресу: я це роблю іноді, щоби переконатися, що він пам’ятає своє прізвище, дані про матір та нашу адресу. Він все називає автоматично, а цього разу здивував: "Луганськ, вулиця..." - і перебив сам себе, додавши уточнення до нашої домашньої адреси, - "республіка", місто Луганськ, вулиця…"

До цього дня політика ніколи не поставала у наших стосунках - мене і мого чотирирічного сина. Хоча, ні, ми постійно говоримо про війну - з того самого літа. Говоримо про неї буденно, як про їжу, побутові справи, погоду за вікном. Так, щоби він не боявся всього, що відбувається навколо.

Тобто ми ніколи не робили культу з усіх подій, які сталися з нашим життям та нашим містом. Коли я розказую йому про моє довоєнне життя, в якому були інші міста, відрядження, відпустки, я уточнюю, що це було до війни. І нестаток грошей я теж часто пояснюю, киваючи на війну, і про наші обмежені можливості зараз - теж з прив’язкою до війни.

Так, моя дитина розбирається у техніці і видах зброї, але не більше, ніж всі діти, які дивляться сучасні мультики. І ніколи ми не формували у нього образу ворога чи героя, "свого" чи "чужого".

І при цьому місцеві новини, увімкнене радіо роблять свою справу - він певен, що живе у "республіці".

Але чого я хочу?

Переглядаючи соціальні мережі, бачу, що луганські знайомі "селять" себе вкрай різноманітно: "ЛНР", "Новоросія", Україна.

Ще дивніше мені, коли країну, до якої належить Луганськ, підписують вигаданими країнами, при цьому - на всі смаки. Часто просто вигадують місто і країну, щоби уникнути питань. Це як - "розбирайтеся самі, за кого я" або "не ваша справа, який прапор я вважаю найголовнішим у житті".

Я чітко знаю, що ця людина живе у Луганську, а в адресі читаю африканську країну із нереальною назвою міста. Для мене це означає одне: "Ідіть під три чорти із цією політикою".

Як на мене, йдеться про ставлення до усіх подій, які відбулися з нами.

Були у мене дві однокласниці-приятельки. Мріяли народити першим сина, бажано в один рік, і назвати хлопців спільним ім’ям - Іванками. Мріяли про це, здається, з 10 років.

Жили в одному будинку, одна на першому поверсі, інша на останньому - одна над одною.

Бігали вчити уроки по черзі - то на останній поверх, то на перший, а коли підросли, давали ключі одна одній від квартири для побачень, поки вдома не було батьків. Обидві, як і мріяли, швидко вийшли заміж. Народили своїх Іванків, потім ще двох дітей.

В однієї дівчини - заможній чоловік, бізнес, власна справа, авто, великий дім, відпустки кілька разів на рік, все як у глянцевих журналах.

Інша захистила кандидатську, працювала у тому ж виші, який закінчила. Попри різні долі, дівчата продовжували дружити. Багатша допомагала іншій грошима: так, наче позичала сусідці сіль.

Потім було те літо, після якого у всіх змінилися статуси у соцмережах, і дівчата роз’їхалися.

Викладачка залишилася у Луганську - кар’єра, ставка на кафедрі, перспективи, квартира, робота чоловіка. Питала - куди їхати з трьома дітьми і за які гроші?

Інша, теж з трьома дітьми, покинула свій великий будинок, який вони будували за власний кошт декілька років, та переїхала до Києва.

Живе там, винаймаючи житло, старший син Іванко пішов служити у Нацгвардію, а молодший ще ходить пішки під стіл.

Мені завжди здавалося, що її цікавило лише заміжжя, кохання чи одяг, але бачу тепер, як помилялася.

Живучи в орендованій квартирі, вона продовжує допомагати своїй подрузі, яка лишилася у Луганську у власному житлі.

До Києва переїхала наша директорка школи, яка вела у нас іноді українську, наша старенька класна керівниця та багато хто.

Наш суворий вчитель історії також виїхав за державою разом з родиною та віковими хворобами. Для них Луганськ ніколи не буде "республікою".

А мій син ще занадто малий, аби розуміти, про що він каже. Однак, за три роки він піде до школи. І мені треба вже зараз перестати дурити себе, як я роблю це останні три роки, що все вирішиться, якось владнається саме собою.

Мені треба вже зараз думати, чи буде моя дитина говорити співучою та мелодійною, яку знаю поки що лише я. І що він буде знати про нас, нашу історію, наше місто, усі події. І взагалі - чи зрозуміє він колись ту мову, яку я і досі вважаю своєю рідною.

Яна ВІКТОРОВА


Теги статьи: АТОВійнаВійна на ДонбасіОРДЛОЛуганск

Дата и время 22 октября 2017 г., 13:30     Просмотры Просмотров: 847
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

«В полной боевой». Боевиков из Донецка «командировали» в Луганск
«Плотницкий в тесном кольце»: Карякин сообщил, что происходит в «ЛНР»
Как в "ЛНР" отпраздновали годовщину Майдана своим "майданом"

"Госпереворот" в ЛНР: центр Луганска перекрыли "зеленые человечки"
«Переворот» в Луганске: в городе отключили телевидение и мобильную связь
«Зеленые человечки» в Луганске: Плотницкий заявил, что это выходка Корнета, он нелегитимен

Замочить Плотву и объединится с Захаром: РосСМИ назвали причины переворота в ЛНР
Блогер сообщил о введении в ОРДО новых штрафов для боевиков
Фашик Донецкий: Луганский пасьянс или петушиный рамс. Будни безбиндерщины

Переворот в «ЛНР»: боевики с гранатометами отстраняют Плотницкого
Переворот в «ЛНР». Сообщается о подготовке арестов главарей «ЛНР»
Путч в Луганске. Отстраненный глава МВД выступил с заявлением

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.100189