АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 0°C
Днепр: -1°C
Одесса: 1°C
Чернигов: -2°C
Сумы: 0°C
Львов: 0°C
Ужгород: 4°C
Луцк: -1°C
Ровно: -1°C

Юрій Бутусов: Як старшина Скрицький воював разом із НГШ

Юрій Бутусов: Як старшина Скрицький воював разом із НГШ
Юрій Бутусов: Як старшина Скрицький воював разом із НГШ

Вражаючу історію про те, як Народний герой Анатолій Скрицький за три дні перевівся з Нацгвардії до 72-ї бригади Збройних Сил, я почув у військовому шпиталі, куди ми з Анатолієм Петровичем заїхали провідати його щойно звільненого з полону товариша Івана Лясу.

Командир танка Анатолій Скрицький у свої 60 років – герой бою за Путилівський міст під Донецьком, кавалер ордену "За мужність", Народний герой, депутат Києво-Святошинської районної ради Київської області – один із найбільш шанованих и відомих українських воїнів. Його особисто привітав Президент Петро Порошенко за знищення Путилівського мосту 18 січня 2015-го. Скрицький  Добровольцем пішов до 1-ї танкової бригади, вибив собі право воювати, потім служив в учбовому центрі "Десна", звідти перейшов до бригади швидкого реагування Нацгвардії, але наприкінці 2017-го рішенням головнокомандувача Збройних Сил його було переведено командиром танку до 72-ї механізованої бригади. Слухати "дядю Толю" - одне задоволення, тож не можна не поділитися чудовою розповіддю. 

 "Насправді, це трохи схоже на диво. І ось на День танкіста у вересні у Гончарівську 2017 року начальник Генштабу – Головнокомандувач ЗСУ Віктор Миколайович Муженко був у 1-й танковій бригаді, і коли вітав танкістів, то згадав, що служив у вас тут танкіст, який в мене горілку вимагав після бою під Донецьким аеропортом, спритний такий. Мої товариші телефонують – кажуть: "Це ж про тебе мова йшла!"

Так, про мене. 18 січня 2015-го я прибув на передову в підземний бункер "Зеніт" під Донецьким аеропортом - це була моя перша доба на фронті. Там мені та трьом іншим командирам танків командир "Граф" поставив завдання вийти на Путилівський міст у селищі Спартак. Разом із "Графом" у кімнаті були присутні керівники Збройних Сил, як я потім дізнався. І ось ми одразу пішли в бій. Я все бачив, бо з самого початку висунувся з танку. Нас придали десантникам - ми мали їм допомагати зайняти Спартак та Путилівський міст; потім мали підійти сапери і міст підірвати. Але десантники зупинились перед Спартаком, ми поїхали виконувати завдання самі. Ті радіостанції, які нам дали для зв’язку, не працювали – я там чув тільки чийсь сміх. Коли їхали по Спартаку, по нам стріляли гранатометники – граната влучила в динамічний захист командирського танку Івана Ждана. Я бачив, як біжить гранатометник, та дав по ньому з кулемета НСВТ – влучно!

Ось і міст. Танк мого командира взводу почав заїжджати на міст, коли я побачив, що під мостом у якихось ста метрах від нас стоять танки противника та інша техніка!

Сказав команду по радіо командиру та сказав нашому навіднику Андрію Гуменюку: "Вогонь!". Андрій зробив близько 10 пострілів упритул. Я з близької відстані чудово бачив це. Дальній танк вибухнув дуже красиво – я вперше бачив, щоб такий стовп вогню злетів із люка башти. Поруч стояв БТР: дистанція була така мала, що перший снаряд його не підірвав – прошив наскрізь, але за БТРом новий вибух – там, виявляється, стояв ще бензовоз! Все загорілося, почали вибухати боєприпаси. Гуменюк – справжній герой – все розбив, і після детонації боєприпасів міст рухнув. Тут наш танк підбили. Ми зі своїми хлопцями залізли на танк Ждана – буквально перед ним стали, щоб нас механік побачив, закрили триплекс. І я, Андрій та наш механік Сергій Кушнір на башту залізли, и знов все бачимо, як наші три танки їдуть зі Спартака. На моїх очах танк противника ледь не зіткнувся з іншим нашим танком, ми проїхали повз ворожий танк який в нас цілився, але чомусь не вистрілив. Але гранатометник підбив танк Івана Ляси та Богдана Пантюшенка – вони потрапили у полон. Богдана досі не обміняли. Вже на виїзді зі Спартака було підбито ще один наш танк – що з екіпажем, я на той момент не знав. А по нам стріляла піхота: на башту прилетіла граната з АГС та кулеметна черга – було важко поранено обох моїх товаришів, я намагався їх утримати, але тут танк, на якому ми їхали, почав рухати баштою і я не зміг втримати Сергія! Він упав! У моїх руках важко поранений Андрій стікав кров’ю. Мені вдалося його втримати і врятувати. Його зараз визнано інвалідом 3-ї групи.

І ось повернулися: Андрія – до медиків, а сам – пішов до бункера, де якихось три години тому ставили бойову задачу. А в мене адреналін, я весь у крові моїх друзів, одразу ввалився до кухні – там такий був закуточок 2 на 3 метри. Там якийсь військовий сидить, без розпізнавальних знаків.

Питає:

- Ну, як там було?

 Кажу:

- Мужик, я не знаю, хто ти такий, але поки 150 грамів не вип’ю, нічого говорити не буду.

 А він

- Я начальник Генерального штабу, Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Віктор Муженко.

- Так шо, хочеш сказати, шо 150 грамів не наллєш? 

У цей момент до кухні влітає Ваня і кричить:

- Треба йо…нуть!

Він теж горілку шукає після такого... 

Ось так ми і познайомилися з Віктором Миколайовичем. Звичайно, я розповів йому про бій, у який ми пішли та повернулись фактично у нього на очах.

І цього ж вечора після розмови з генералом Муженком мені особисто зателефонував Президент України, Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко і подякував за бій! Це було дуже приємно. А через кілька днів Президент нагородив мене орденом "За мужність".

Щоби там не говорили, а я Віктора Миколайовича Муженка дуже поважаю, тому що він був разом із нами у бою більше тижня там на "Зеніті". Воював разом із нами, ризикував, сприймав усе на власні очі, а не відсиджувався у тилу. З ним також були командувач ВДВ Забродський та командир 95-ї бригади Гуть. Вони керували нашими операціями під аеропортом. При тому, що "Зеніт" - то була передова, півтора кілометри від зайнятого противником Спартака!

22 січня я зайшов до бункеру, де був Муженко та Забродський, вони дивились на монітори - там був штаб. Всі разом там сиділи, а мені мали поставити завдання. В цей момент почався страшний бій прямо навколо бункеру! Противник великими силами оточив опорний пункт! Це все раптово відбулося, без попередження! На "Зеніті" було два танки. Один танк нашого батальйону, ним командував взводний С. Але він відмовився йти в бій, сказавши: "Я – лісник, я не вмію!" Був там і другий танк – це був танк, десь захоплений 95-ю бригадою, в нього було своє прізвисько - Сірко. Екіпажу в нього не було і його віддали мені. Віктор Миколайович як почув, що взводний не піде в бій, то до мене звернувся особисто. Я побіг нагору. Вибігаю – а я там як на долоні, мені, щоб до танка добігти, треба пересікти відкрите місце, а там все прострілюють! Ворожий танк стояв біля наших позицій та бив по нам, наші бійці відстрілювалися! Я, коли біг, то впав, вдарився, каска відлетіла. Повертаюся до бункера, доповідаю, що добратися неможливо.

Тоді Муженко мені каже:

- Зброя є?

- В танку залишилась, нема.

- Будеш прикривати вхід до бункера, якщо сюди ввірвуться.

Віктор Миколайович дав мені особисто три магазини, ще кілька магазинів, каску та гранати дав капітан – його ад’ютант. Ми диваном забарикадували двері, приготувалися до бою. 

Але наші бійці гранатометами та стрілецьким вогнем відбили атаку, хоча танки наші в бій не вступили, а у противника танки були.  У противника була відчутна перевага - танки, піхота, БМП, БТРи. Якби вони ще знали, хто тут у бункері був!

Я на танку "Сірко" провоював на "Зеніті" до 3 лютого. 2015-го через певні причини перевівся з учбового центру "Десна" командиром танка до бригади швидкого реагування Нацгвардії, у Гостомелі. У 2016-му знову довелося поспілкуватися з Президентом – він приїжджав до нашої бригади. Від імені бійців попрохав його якомога швидше дати нам можливість діяти на передовій".

Муженко питає: Ну, як там було? Кажу: Мужик, не знаю, хто ти такий, але поки 150 грам не випю, говорити не буду, - як старшина Скрицький воював разом із НГШ 02
Анатолій Скрицький звертається до Порошенка. (Фото "Новое время").

Тоді після зустрічі Порошенко написав в Facebook: "Завітав до наших бійців Нацгвардії, які були серед перших, хто встав на захист України в 2014. Серед інших, одразу впізнав легендарного старшину Анатолія Скрицького. 22 січня 2015 він до останнього вів вогонь біля аеропорту Донецьк, пробиваючи кільце оточення для виходу наших підрозділів. Це людина, яку знає вся Європа, якщо не весь світ. Його мужнє обличчя прикрасило виставку фотопортретів героїв АТО "16", яка раніше буле представлена в Адміністрації Президента, а зараз зустрічає гостей України в Бориспільському аеропорті. Був дуже радий поспілкуватись з нашим героєм".

Муженко питає: Ну, як там було? Кажу: Мужик, не знаю, хто ти такий, але поки 150 грам не випю, говорити не буду, - як старшина Скрицький воював разом із НГШ 03

Анатолій Скрицький продовжує:

"На День захисника України мене разом із групою нацгвардійців запросили на прийом до Президента в Маріїнський палац. І ось раптово назустріч мені йде знову сам Віктор Миколайович - він мене одразу впізнав! "Старий, - каже, – шо це на тобі за форма?! Я ж тебе відправив до "Десни" служити! Пішли зі мною! Ну все – через тиждень я тебе поверну до Збройних Сил!"

І Муженко мене повів на спільне фотографування. Гвардійців усіх поставили позаду, а мене єдиного він поставив поруч із собою у центрі.

Муженко питає: Ну, як там було? Кажу: Мужик, не знаю, хто ти такий, але поки 150 грам не випю, говорити не буду, - як старшина Скрицький воював разом із НГШ 04

І тут до нас підходить Президент. Віктор Миколайович йому мене представив – каже, оце той самий воїн, якого ви вітали після бою у Спартаку у 2015-му. А Президент йому каже: "Так я його знаю". А мені: "А ти чому у Нацгвардії?!"

А я кажу: "Петре Олексійовичу, та це ж ви указ видали, що після 60 років служити у ЗСУ заборонено, а в Нацгвардії мене взяли без уваги на вік!"

Він подивився, каже: "Завтра відміню!"

І як виявилося на наступний день, Віктор Миколайович мене не забув. Зателефонував мені особисто один поважний генерал-полковник, сказав, що виконує особисте доручення, взяв усі дані, основне запитав: "Де хочете служити?" Я одразу сказав – мені потрібна бригада, яка постійно на передовій. Попросився у 72-гу. Це бойова частина, вона більше трьох місяців у пункті дислокації не знаходиться, постійно в АТО. Ось цього мені й треба.

Через два дні їду я в Старе на полігон до своїх гвардійців, а мені телефонують – терміново прибути до штабу бригади в Гостомель, отримати обхідний лист, підписати, та на завтра на 12:00 прибути до Генштабу на Повітрофлотський проспект!

У штабі мені дали обхідного листа, дивлюся – йо, там 30 підписів треба зібрати! Виходжу, а на зустріч - наш замполіт бригади! Питає: "Анатолію Петровичу, ви чого такий невеселий, як у вас справи?" Кажу: "Та де я за вечір зберу усіх командирів 30 підписів, а мені назавтра на 12:00 треба бути на Повітрофлотському. Це ж  треба тиждень збирати, якщо не більше!" І тут світ не без добрих людей. Замполіт мене до себе запросив, і тут почав усіх командирів до себе викликати. Одного за іншим – і все швидко підписали.

Отже тепер я в 72-й бригаді, радий тим, що маю сили та можу служити Батьківщині. А для участі у сесіях районної ради беру завжди відпустку".

 Муженко питає: Ну, як там було? Кажу: Мужик, не знаю, хто ти такий, але поки 150 грам не випю, говорити не буду, - як старшина Скрицький воював разом із НГШ 05

Скрицький зі своїм бойовим побратимом Іваном Лясою, якого нещодавно звільнили з полону.  

Анатолий Скрицький та механік-водій його танка Сергій Кушнір розповідають про бій за Путилівський міст у програмі "Історії війни" з Юрієм Бутусовим та Олексієм Мочановим на каналі Савіка Шустера.

Юрий Бутусов, Цензор.НЕТ 


Теги статьи: ВійськовіНацгвардіяПорошенкоМуженко ВикторБутусов ЮрийЛяса ИванЗСУ72 ОБМРСкрицкий Анатолий

Дата и время 08 января 2018 г., 16:19     Просмотры Просмотров: 1834
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Порошенко о планах Ryanair перевозить до 1 млн украинцев в год: За 3-5 лет лоукостер перевезет 10% населения Украины
Тариф на газ для населения Смелы будет таким, как во всей Украине, - Порошенко
’’Обижать людей не дам!’’ Порошенко назначил нового главу Черкасской области

Битва олигархов: почему распался «Оппоблок»
«Он убил надежду в людях»: на Западе рассказали как украинцы встречают пятую годовщину Евромайдана
«Он уедет в Испанию»: окружение Порошенко готовит себе «запасной аэродром» подальше от своего патрона

Порошенко: В Совете ЕС готовы ввести санкции из-за "выборов" в ОРДЛО
Пост блогера Волоха объясняет, откуда у Порошенко деньги на телеканал "Прямой" – журналист
Косяк Косюка

Команда Порошенко готова побить рекорд Януковича по фальсификациям на выборах — эксперт
Как режим Порошенко разрушает инвестиционный климат Украины с термоядерной силой — Лещенко
Смерть Януковича, - блогер

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что делать с «евробляхами»?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.153423