АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: -6°C
Харьков: -5°C
Днепр: -2°C
Одесса: -1°C
Чернигов: -7°C
Сумы: -7°C
Львов: -3°C
Ужгород: 0°C
Луцк: -2°C
Ровно: -2°C

"Амбразуру довелося затулити піаніно". Піски у спогадах та фотографіях бійців

"Амбразуру довелося затулити піаніно". Піски у спогадах та фотографіях бійців
"Амбразуру довелося затулити піаніно". Піски у спогадах та фотографіях бійців

Околиця Донецька, на якій облуплені хати сусідували із палацами. Селище, з якого був наказ відходити, і яке залишилося під українським контролем лише завдяки командиру роти, що не послухався полковника з Генштабу.

Місце, перебування у якому бійці, незважаючи ні на що, часто називають "найщасливішим періодом війни" і навіть найкращим часом у своєму житті. "Цензор.НЕТ" розпитав добровольців і волонтерів про те, якими кожен з них побачив Піски свого часу - і до війни, і у день штурму, і у різні роки АТО.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 01

Піски – селище у Ясинуватському районі Донецької області, що межує із Куйбишевським районом міста Донецька. За даним перепису у 2001 році в Пісках мешкало 2160 осіб. Зараз цивільних у селищі можна порахувати на пальцях.

"ЗВЕРХУ НАДХОДИЛИ НАКАЗИ ПІСКИ ЗАЛИШИТИ. ДЗВОНИЛИ З ГШ, ПОГРОЖУВАЛИ ВІДВЕСТИ АРМІЙЦІВ. НАШ РОТНИЙ СКАЗАВ: "ВІДХОДЬТЕ. МИ ПРОТРИМАЄМОСЯ"

Володимир (позивний Мірон), батальйон "Дніпро-1":

"Сам я з Донецька. У червні 14 року поїхав оформлятися у "Дніпро-1" і само собою потрапив у 5 роту "Донецьк". 23 липня ми приїхали у Курахове, в якийсь профілакторій, а о другій годині 24 липня вже виїхали звідти – як з’ясувалося, на Піски.

У Піски входили наша рота, посилена танковою ротою 4 рота 93-ї бригади, батальйон "Шахтарськ" у повному складі та приблизно взвод "Правого сектора", але на чолі з Ярошем. В принципі, селище вдалося взяти протягом години. Бойових зіткнень було два: у районі майбутнього блокпоста "Республіка Міст", коли група з "Дніпра-1" цей міст зайняла, і у Пісках, коли "Шахтарськ" сам по собі відкрив вогонь.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 02

 "Республіка Міст" - недобудований міст поблизу Пісків, у 3,6 км від злітної смуги Донецького аеропорту.

У Пісках всі підрозділи розподілилися в районі перехрестя для контролю дороги і до обіду практично нічого не робили. А от близько 14:00 почалися веселощі – обстріл зі 120-мм мінометів. Міни лягали з неабиякми недольотом, але це я потім зрозумів, а у той момент я був серед 99% тих, кому було дуже страшно. Це був перший обстріл. І хоч він і не призвів до втрат від слова зовсім, він все ж таки досяг своєї мети: бат "Шахтарськ" протягом 15-20 хвилин покинув нас майже повністю, а це приблизно 300-350 людей. П’ятьох бійців у поспіху просто забули.

Я з дитинства у фільмах про війну чув свист мін. Вживу дуже схоже. Тільки у тисячу разів страшніше, особливо коли ця міна влучає у дерев’яний сарай, дах якого підлітає метрів на п’ять у повітря, а потім, падаючи, розсипається на окремі дошки. Я впав біля воріт будинку, сховавшись за купою піску. Метрах у 8-10 від мене охоронці Яроша закривали його власними тілами. Я тоді перший і останній раз у своєму житті бачив як люди власними тілами прикривали іншу людину. Ярош кричав, щоб дівчат (їх у їхньому підрозділі було кілька, у тому числі і Яна Зінкевич) терміново у підвал відвели. Але Яна була поруч з ним та йти нікуди не збиралася.

Обстріл пройшов у два етапи, але зайняло це все не більше ніж півгодини. І, хоча втрат не було, панував хаос і повний бардак. У нас тоді була велика мотивація, але зовсім не було досвіду…Хвилин за 15 після обстрілу наш командир роти, Володимир Іванович Шилов, криком і благим матом зібрав дніпрян, розбив на дві групи, і ми пішли, з двох боків дороги, до місця, де стояли ЗСУшники з технікою.

Потім, з правого боку дороги, там буде наша позиція "Альпініст".

Вечір ми присвятили тому, що почали обкопуватися. Хоча більше використовували шлакоблок, який штабелями лежав поруч, біля паркану. Там я і познайомився з Юрком гранатометником, з 43 бехи. Він, вже як досвідчений, у перші пару днів вчитиме мене звукам: що як свистить, шелестить, гуде, а потім все одно вибухає. Його сильно ранить, але це буде вже пізніше, в листопаді. А на момент знайомства він сидить, звісивши ноги у технологічний колодязь для розведення води... Колодязь цей завглибшки 1,5 метра і десь 1,3х1,2. На протязі декількох днів я обладнаю його автомобільним заднім сидінням і перекрию стулкою від воріт – і на найближчий місяць це буде нашим укриттям від обстрілів. Максимально ми там якось впихнули 6 осіб.

…Розподіливши зміни чергування, ми впали спати хто де, загалом прямо на землі. З куривом було дуже погано. Юрка Дід купив у очманілого місцевого пачку "Польота" за 10 гривень. Ми її втрьох курили два дні. Ніч минула тривожно, але спокійно. Це пізніше ми дізнаємося, що перші пару днів проти нас майже нікого і не було. Можна було сміливо йти до Путилівського моста на околиці Донецька, а там вже й Київський проспект починається. Але накази зверху надходили якраз зворотні - Піски залишити і відійти на Карлівку. Приблизно на третій день дзвонив якийсь хрін полковницький з ГШ і кричав нашому ротному, щоб ми відійшли, погрожуючи відвести роту 93-ї бригади. Іванович сказав чітко: "Відходьте, але ми "мухами" знерухомимо техніку і отримуємо стоячі вогневі точки. Ми протримаємося".

Ані ми, ані 4 рота 93, ані ДУК ПС з Пісок так і не були вибиті. ДАП був деблокований, і колони техніки пішли туди…"

"ЛЮДИ ДУМАЛИ, ЩО ЗА ДЕНЬ-ДВА ПОВЕРНУТЬСЯ. НЕ БРАЛИ З СОБОЮ МАЙЖЕ НІЧОГО, ЗАЛИШАЛИ АВТОМОБІЛІ І НАВІТЬ ДОМАШНІХ ТВАРИН"

Володимир Шередега, батальйон "Дніпро-1":

"Я приїхав у Піски буквально через декілька днів після того, як селище взяли. Їх двічі брали – перший раз зайшли і вийшли за наказом. А другий раз зайшли вже остаточно. Кажуть, Шилов особисто відмовився з другого разу виконувати наказ відходити і саме через це там всі армійці залишилися. Але за це на 100% не поручусь.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 03

Літо 2014. Фото – Володимир Шередега

Сам я заїхав у останній дні липня чи перші дні серпня. Ніякого апокаліпсису там у цей час, в принципі, ще не було. Бої й обстріли самого селища тривали ще буквально кілька днів, більшість будинків та вулиць ще були повністю цілими. Все було цілком придатним для життя і видавалося, ніби більшість мешканців просто кудись від’їхали і планують незабаром повернутися. Власне, майже так і було.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 04

Літо 2014. Фото – Володимир Шередега

Люди їхали звідти, думаючи, що за день-два-три ми підемо далі на штурм Донецька, а вони повернуться собі у свої домівки, як це було того літа у багатьох населених пунктах, які звільняли від бойовиків по ходу наступу. Місцеві не брали з собою майже нічого, залишали автомобілі, побутову техніку, у багатьох подвір’ях навіть домашніх тварин. На моїй пам’яті тільки на нашій вулиці залишились гарні породисті вівчарка, ротвейлер і два алабаї. Алабаїв постріляли - вони, як нормальні сторожові пси, на контакт не йшли. Вівчарка майже до зими там просто лазила по позиціях. А ротвейлера один наш хлопець взагалі додому забрав.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 05Літо 2014. Фото – Володимир Шередега

Ніхто з місцевих точно не розраховував, що їде на якийсь тривалий час. Перший час ми жили у звичайному будинку, ключі від якого місцеві, коли тікали, просто віддали нашому командиру з проханням приглянути за їхнім  помешканням у ці кілька днів. Але фронт у Пісках затримався на багато років. І, власне, в перші тижні селище знищувалось на очах. Тільки по центральній вулиці, на якій ми тримали позиції, кожного дня підривались і горіли один-два будинки. І вже приблизно до середини вересня Піски стали такими, якими їх зараз уявляють - без жодного будинку і подвір’я, хоча б не побитого уламками…"

"Я НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ ТРЕМТІННЯ ХЛОПЦЯ"

Анатолій Шара, волонтер:

"Вперше я потрапив у Піски в далекому жовтні 2014 року. Селище постійно обстрілювали російські терористи. Ми приїхали до бійців "Правого сектора". Коли розвантажували автомобілі біля будинків, які зайняли правосєки, до нас підійшов чоловік, зовсім не схожий на добровольця чи армійця. Він запитав у мого товариша:

-Хлопці, а заберете нас із сином звідси?

Під час цих слів двоє з правосєків дико заржали.

-Звичайно. Заберемо. А куди Вас підвезти?

-Та хоч кудись.

Один з хлопців ПС нахилився до мене та й каже:

-Сука, приїхав воювати сюди та взяв з собою сина 19-річного. Сам всцявся після першого ж мінометного обстрілу. А син вже четвертий день не виходить з підвалу. Заберіть його нах…й звідси.

Цьому хлопцю самому ледь виповнилося 20 років. Але він випромінював упевненість.

Після обіду ми почали збиратися. З підвалу з’явилася голова сина цього чоловіка. Його очі злякано бігали, він крутив головою по сторонах. Один з бійців фактично виштовхав його на вулицю. Він закрив очі руками. Батько взяв його під руки та повів до наших машин. Я швидко відкрив йому двері. Він ледь заліз туди, тіло тремтіло.

-Так, а для чого ви сюди приїхали?- запитав вже у авто Сєрий, наш водій.

Батько набрав повітря і поволі випустив його.

-Ми привезли продукти харчування з Хмельниччини. Ну там картоплю, капусту, цибулю, яблука, закрутку…Ну, розумієш, я в дєсантурі служив при ЕсЕсЕсер, а сина виховував як козака…І ми з сином домовилися, що поїдемо на передову. Допоможемо хлопцям. Повоюємо. А коли приїхали в Пєскі, то нас відразу обстріляли…Жорстко так, розумієш. Стало дуже страшно. Вся моя хоробрість одразу зникла. Мій син забився у куток в підвалі, хоча раніше він був кращим джурою на обласних змаганнях. Навоювалися ми…Фігові з нас вояки…

Я ніколи не забуду тремтіння хлопця, який ледь міг вимовити своє ім’я".

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 06

"ПОЗИЦІЄЮ, З ЯКОЇ МИ ПРАЦЮВАЛИ, БУВ КОЛИШНІЙ МІСЦЕВИЙ БОРДЕЛЬ"

Михайло Стрижка, батальйон ОУН:

"Коли я приїхав у Піски в лютому 2015 року – по дорозі до селища вже було очевидно, що катимо на передову, де відбуваються бої. Дорога була розбита, на полях були сліди від гусениць, уламки снарядів та нерозірвані снаряди. А вже коли ми заїхали у самі Піски відчуття війни тільки посилилося, хоча саме в той момент не було чути жодного пострілу і вибуху. Безліч покоцаної військової техніки, згорівші хати, пробиті снарядами стіни будинків, і всюди, знову ж таки, залишки снарядів.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 07

Після отримання зброї та розподілу мене повели на позиції, з яких ми працювали по ворогу. Місцем виявився колишній місцевий бордель, з саунами, басейнами і так далі... Загалом село склало враження далеко не бідного населеного пункту. Величезні котеджі, дорогущі сади, декоративні дерева за тисячі доларів. Самі Піски плавно перетікали в Донецьк. Доводилося ходити і на територію самого міста. Запам’ятався згорівший дельфінарій і така ж автобусна база, де було з півтора десятки згорівших автобусів.

У багатьох будинках ми знаходили агітацію регіоналів і Януковича, іноді книжки проросійських і російських політиків. Люди, які жили там до війни явно на те напоролись, за що боролись. В одній з хат була дірка у підлозі, а у ній - непоганий склад продовольства. Кукурудза, горошок, крупи та… "Кока-кола" виробництва ДНР.

Як Піски починали крити, то будили хитались немов картонні. В дахах часто залишались нерозірвані снаряди. Позиції були гарно укріплені, але гарно пристріляні сепарньою. В один день на передовій позиції мене важко поранили, тому довелося попрощатися з цим неймовірно романтичним місцем. Але колись я туди повернусь обов’язково".

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 08

"ВСЕ, ЩО БУЛО СПРАВЖНЄ І ЦІННЕ У МОЄМУ ЖИТТІ – БУЛО У ПІСКАХ"

Микола Тихонов, кіборг, офіцер-доброволець, "Карпатська Січ":

"Найцікавішим у Пісках для мене були бійці, які там постійно перебували. Справа у тому, що ми то заїзджали у Піски, то виїзджали з них у різні періоди. А вони були ніби хранителями Пісок. Ти їдеш туди – і знаєш, що там є ці вже не чужі тобі люди… І ще Піски – це випадкові зустрічі з чудовими людьми, з якими в цивільному житті і не поспілкуєшся. Це і професор Гарань, і кінорежисери, і письменники.

У Пісках було відчуття вільності, сучасної Січі. Там була не важливою соціальна ієрархія, не було понтів, всі були справжніми. І близькість смерті автоматично робила життя важливим. Взагалі мені здається зараз, що все, що було справжнє і цінне в моєму житті – воно було тоді, у 14-15 роках у Пісках. Це магічне місце".

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 09

Максим Шатунов, батальйон МВС "Січ":

"Я з Донецька, і бував у Пісках ще до війни. Це було маленьке затишне село, у якому жили люди, які працювали у Донецьку. Деякі продавали квартири у центрі міста, будували дома у Пісках та їздили до міста на роботу. Коли пізніше я заїхав туди – вразило, що всі новомодні будинки крутеликів були зруйновані. Що на позиції "Небо" висіли прапори. І що там досі жили люди. Мало, але жили…"

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 10

До січня 2015 року копер шахти у Пісках– "Небо" - був позицією, на якій цілодобово чергували бійці. Слова "Говорить "Небо", доступний сектор огляду візуально чистий…", або ж жартівливе "Говорить "Небо ФМ"…" пам’ятають, мабуть, усі, кому довелося бувати у селищі. У квітні 2018 року ветерани відкрили у Києві на Нивках маленьку кав’ярню "Небо FM"

Тата Остроброд-Манн, ДУК ПС:

"У Піски завжди тягне повернутися, спогади перемішуються з болем, сумом і сміхом, бо і анекдотичних ситуацій там вистачало. Це був найщасливіший період війни для мене – бо було відчуття концентрації неймовірно потужної енергетики, братерства... Вразило, коли в одному з розбомблених, напівзруйнованих будинків побратими, бійці ДУК ПС, побачили книги і почали брати їх до себе почитати, а потім повертали прочитану книгу на місце (!) та брали наступну... Піаніно, яким довелося затулити частину амбразури... Томик Шевченка, що зупинив кулю...

Піски - це місце, де посеред війни я була щаслива та спокійна. Пам’ятаю, як у Києві зовсім не могла спати, а приїхала до своїх у Піски, і під бухкання танчика, у "кубрику" підвала виспалась. Навряд чи власник того маєтку, коли будувався, думав, що невдовзі його підвал стане домівкою для українських військових та добровольців, які будуть вдячні за те, що є де сховатися від обстрілів... Посеред війни, руйнування, уламків, груд залізяччя — раптом справжні оази з альпійськими гірками, підстриженими самшитами, мозаїчними доріжками, скульптурами... І розкішні, дорогі будинки з гламурними інтер’єрами, і звичайні сільські хати з туалетом у дворі, однаково потерпають від обстрілів, немає різниці, чия хата - бізнесмена, прокурора чи робітника ферми, за Україну ти чи "по барабану".

 

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 11
Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 12

Піски, вересень 2018 року. Фото – Валентина Варава

А ще не можу зрозуміти фальші тих місцевих, які голодні сиділи та чекали, поки ми приїдемо, принесемо їм їжу, ліки, а потім одразу корегували по нам вогонь сепарів…"

Євгеній Пахомов, батальйон ОУН:

"Я служив на війні тільки в Пісках, тому не маю з чим порівняти. Але саме Піски всі чомусь згадують з особливою теплотою - ті, хто залишилися далі служити і були потім в різних місцях, інші населені пункти так не згадували. Щось є привабливе в цьому селищі.

Що вразило з самого початку  - це порожні розбиті будинки, ось ці ось дачки нема за мільйон доларів, а невеликі, які будували, обробляли, обживалі, можливо роками, а особливо, якісь дитячі іграшки або дитячі речі, які ти бачиш розкиданими через пролом в стіні. І ще чужі фотографії - вони комусь були дорогі, там купа спогадів, життєвих подій, а вони тепер валяються під ногами ... Це викликає купу різних почуттів. І сум, і жалість, і відчай, і злість, і ненависть…"

Іван Березюк, "Карпатська Січ":

"Біля палаців там були малі облуплені хати. Недалеко від нас жив чоловік з дітьми, і вони час від часу виходили на вулицю гратися…

А бійці всі любили у Степанівни зібратися, поговорити. Там ніхто нікому чужим не був. Бачиш когось вперше, а чомусь таке враження, що знаєш цю людину від народження - настільки було просто спілкуватися. Надалі в армії я вже такого не спостерігав. Тому Піски були найофігеннішим періодом. Потім так вже не було…"

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 13

Фото : Максим Кривцов

"КАЧА І ДАЛІ ПЛИВЕ ПО ТИСИНІ"

Максим Кривцов, ДУК ПС:

"Ми у Пісках жили у будинку якогось чиновника. Шкода, що я не привіз, не забрав роздруковані фото власників. Там вони такі в ресторані, у шубах. Феєрія несмаку.

Після одного з обстрілів у нас було двоє "двохсотих", один важкий "трьохсотий", багато поранених. Оса тоді приніс жовто-блакитний прапор. Піднялись разом з Тернополем на дах будови, до внутрішньої стіни якої прилетів перший снаряд. Вивісили стяг, розвернувши до "їхньої" сторони…

Є вірш, який я написав під час чергування у Пісках:

… вітер заходить ближче та дужче

небо округле наче наручник,

як брудні лиця в тоді чисті душі

на війні не шукатимеш душу.

Та жінка співає виростеш сину

вогонь розійшовся високо сильно

хоч змерзла уже задубла, аж синя,

Кача і далі пливе по Тисині".

 

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 14

 Фото – Максим Кривцов

"КОЛИ ВІН ЛЕЖАВ МЕРТВИЙ У ШВИДКІЙ, ЙОМУ ТЕЛЕФОНУВАЛА МАМА"

Михайло Ухман, ДУК ПС:

"Я воював у Пісках у 2017-2018 роках. Місцеві мешканці? Так, вони є там і зараз. Це 8 чи 9 людей. Я привозив до них лікарів, ліками і продуктами допомогав. У них складні історії. Їм нікуди іти. Наприклад, там досі живе старенька бабця Софія з сином інвалідом - вони не хочуть і не можуть переїхати. Сину близько 50 років, вона дуже хвилюється за нього. Для мене ця старенька - символ незламності Пісків.

Амбразуру довелося затулити піаніно. Піски у спогадах та фотографіях бійців 15

Піски, вересень 2018. Фото – Валентина Варава

… Піски – це Піски. Там я пізнав дружбу, смерть, страх, ненависть, розчарування і якесь романтичне захоплення від війни. Для вас вони стали особливими тоді, для мене - тепер.

Там я ледь не загинув у бою. Проте Господь мене зберіг. А мої друзі загинули. Одного з них довелося в морг відправляти, документи оформляти. В той час, коли він лежав мертвий у швидкій і стікав кров’ю, йому на мобільний телефонувала мама. А я не знав, що робити, куди цей телефон ховати".

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"


Теги статьи: Бійці АтоДонбасДНРВійна на ДонбасіАТОПіскиДонецьк

Дата и время 03 ноября 2018 г., 22:02     Просмотры Просмотров: 906
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

В Донецке схватили «замминистра доходов и сборов ДНР»
В сети показали фото уничтоженных на Донбассе боевиков по кличке “Молла” и “Шизик-Басс”
’’Надолго охлаждает!’’ В сети показали мощное оружие ВСУ в действии

Будущего нет: в "ДНР" решили законсервировать трижды открытый завод Фирташа
Украина готова помиловать 66 человек в обмен на 19 пленников на Донбассе
Фашик Донецкий: Харцызский канатный сдох. Кто следущий?

У Самборі поховали українського бійця
Все гниет: в Донецке показали гибель ’’детища’’ экс-главаря ’’ДНР’’ Захарченко
Лавров объяснил, почему для России опасно признавать "ЛНР" и "ДНР"

’’Улучшений не ждите, денег нет’’: террорист ’’ДНР’’ признал полный провал ’’русского мира’’
Пророссийские террористы используют под Луганском гаубицы громадного калибра, — пресс-центр ООС
”Восемь уничтожено!”: В ВСУ рассказали о новым успехом на Донбассе

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Поддерживаете ли вы введение военного положения?






Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.697925