АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 5°C
Харьков: 5°C
Днепр: 6°C
Одесса: 6°C
Чернигов: 3°C
Сумы: 3°C
Львов: 8°C
Ужгород: 7°C
Луцк: 7°C
Ровно: 7°C

Лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош: Нам ще Крим повертати…

Лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош: Нам ще Крим повертати…
Лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош: Нам ще Крим повертати…

Накануне Дмитрий Ярош заверил, что «Правый сектор» на востоке Украины прекратит огонь в срок.  Лидер «Правого сектора» Дмитрий Ярош заявил, что возглавляемый им «Добровольческий украинский корпус «Правый сектор» не будет нарушать договоренности, достигнутые 12 февраля в Минске. «Если такое чудо случится (прекращение огня со стороны террористов, - Ред.), то «Правый сектор» как государственная силовая структура, вместе со всеми патриотическими силами, поддержит выбранный президентом курс», - заявил Ярош. Также Дмитрий Ярош поделился своим видением того, как можно достичь мира в Украине. «Мы тоже хотим мира! Но считаем, что достичь его можно одним способом - одержав военную победу над российско-террористическими формированиями!», - подчеркнул лидер «Правого сектора»…

Дмитро Ярош став відомим в Україні та за її межами (в основному - в Росії) після початку протистоянь між учасниками Євромайдану та правоохоронцями у Києві, на вулиці Грушевського у січні 2014 року. Тоді керівники новоствореної групи «Правий сектор» (ПС) вирішили взяти на себе відповідальність за силові дії протестувальників.

Після цього Дмитра Яроша запрошували на переговори до Віктора Януковича, він балотувався в президенти України, став депутатом парламенту від одного з округів Дніпропетровщини, воюючи на Донбасі під час власної парламентської кампанії, а російські слідчі відкрили на нього справу за «заклики до екстремістських дій та терору на території Росії».

21 січня 2015 року лідера «Правого сектора» та його військового крила - Добровольчого українського корпусу (ДУК) - було поранено внаслідок обстрілу по дорозі до Пісків на Донеччині. Йому роздробило ліктьовий суглоб правої руки, пошкодило плечову артерію, праву ногу та обличчя.

Зараз Дмитро Ярош вже одужує у дніпропетровській лікарні імені Мечникова. Прохід до його палати охороняють бійці з автоматами, а до самого «провідника» (як називають Яроша члени «Правого сектору») існує мало не черга з відвідувачів - від місцевих політиків та бізнесменів, до бойових побратимів. На стінах лікарняної палати - чорно-червоний прапор, дитячі малюнки з побажанням одужувати та фото з товаришами. Замість крапельниці поруч висить м’яка іграшка з написом «Вас охороняє Кіт Яроша».

В цьому інтерв’ю Дмитро Ярош розповів про те, чим займався до Євромайдану, як брав участь у бойових діях на сході України, хто матеріально підтримує «Правий Сектор» та ДУК, а також про своє ставлення до кримінальних справ проти себе у Росії.

Ніякого паралельного генштабу не буде!..

- Як ваше здоров’я зараз?

- Здоров’я йде на поправку. Кості вже зростаються, хоча це буде довгий процес, лікарі кажуть - відновлення функціональності руки триватиме близько півроку. Нога вже зажила, туди також кілька осколків зайшло.

Сподіваюся, як тільки все залізяччя (медичні фіксатори на руці, - Ред.) знімуть, буду більш мобільний. Очікую, що це станеться протягом місяця.

- Рука повністю працюватиме?

- Так. Одразу після поранення пальці не рухалися, вирвало артерію, перебило всі нерви. Але лікарі зробили чудо.

- Одна з найбільш резонансних ваших заяв останнього часу стосувалася ніби-то планів створення «паралельного Генштабу». Чи дійсно є такий проект?

- Про «паралельний Генштаб» не йшлося. Мався на увазі координаційний центр для добровольчих підрозділів. Адже з літа ми спостерігаємо у ЗМІ хвилю дискредитації добровольчого руху. Хоча я переконаний: якби не добровольчий рух, то фронт давно б посипався і стояв би зараз десь по Збручу.

За весь час війни у ДУК не було жодного бою, який би був неузгоджений з командуванням АТО. Водночас бачимо такі приклади, як Іловайськ, коли добровольчі підрозділи кидаються в якусь «м’ясорубку» і не отримують допомоги.

Тож, коли до мене приїхали комбати добровольців і висловили ідею про спільний координаційний центр (це, до речі, не ідея «Правого сектору», а інших батальйонів), ми її підтримали. До неї мають намір долучитися окрім ДУК близько 17 різних добровольчих батальйонів як з підпорядкування МВС, так і Міноборони.

Своєрідний оперативний штаб вже утворено. Він буде розташований у Дніпропетровську. В його рамках відбуватиметься обмін розвідданими, взаємодопомога, матеріально-технічна співпраця і таке інше. Можливо, буде створено певні оперативні конструкції на фронті, адже часто ми маємо кращу оперативну інформацію про те, що робиться на тій чи іншій ділянці фронту, просто тому що там перебувають наші підрозділи. Ми можемо робити пропозиції Генштабу для вирішення оперативних та тактичних завдань.

- Чи не буде тут дубляжу функцій чи суперечностей?

- Ні. Генштаб - це стратегічне планування операцій. За весь час війни у ДУК не було жодного бою, який би був неузгоджений з командуванням АТО. Я стою на тому, що на фронті не можна допускати отаманщину. Тому тут в нас буде повне порозуміння з генштабом.

Хоча дійсно, не секрет, що існує певна недовіра до частини генералітету. Наш оперативний центр має на меті перестраховуватися від того, що будуть дані якісь злочинно некомпетентні розпорядження - їх можна буде на якомусь рівні заблокувати і цим вберегти людей.

Але ніякого паралельного генштабу не буде. Субординація буде зберігатися - без цього неможливо воювати.

Як з’явився «Правий сектор»…

- Розкажіть, ким ви були до Євромайдану? Чим заробляли на життя?

- Я у національно-визвольному русі з 1988 року, підіймав перші синьо-жовті прапори на Дніпропетровщині. Також працював на металургійному заводі, займався ще тим «диким» підприємництвом на початку 90-х.

З 1994 року - на різних керівних посадах в організації «Тризуб імені Степана Бандери». Це парамілітарна організація, яка виконує три конкретні завдання: виховання молоді в дусі патріотизму, пропаганда ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери та національно захисна діяльність. 20 років мого життя пов’язані з цим.

«Тризуб» став основою «Правого сектора». Ті люди, яких ми виховували 20 років, зараз, у переважній більшості, воюють на фронті. Ми знали, що ця війна буде. Багато про це писали в різні державні інстанції. У мене є збірка статей про можливу анексію Криму від 2009 року. Але хто тоді прислуховувався до націоналістів?

Прислуховуватися почали після 19 січня 2014 року (початок протистояння на вулиці Грушевського під час Євромайдану, - Ред.), коли ми стали фактором тих революційних подій.

- Тобто, громадська робота в «Тризубі» була основним видом вашої діяльності до осені 2013 року?

- Так.

- Як, власне, з’явився «Правий сектор»? Внаслідок об’єднання «Тризубу» з іншими організаціями?

- Не лише організаціями. Спочатку на Майдані виник певний майданчик для революційно налаштованої молоді. Більшість людей там не належали до якихось організацій – «ультра», наприклад.

Вже після побиття студентів ми почали на Михайлівській площі активно проводити мобілізаційні заходи. Наприклад, коли утворилася «Самооборона Майдану», на перших барикадах, які були дуже умовними, стояли представники ПС та організовували заходи оборони. А вже потім ми виокремились в п’ятий поверх Будинку профспілок...

Проблеми з добровольцями немає…

- Скільки зараз людей в «Правому секторі»?

- «Правий сектор» - це військово-політичний рух: політична партія та Добровольчий український корпус. В останньому зібралися дуже різні люди, не лише представники ПС. Водночас ДУК не є структурним підрозділ партії, між ними є лише координація.

Щодо чисельності - якщо брати всі окремі бойові та резервні батальйони, а також навчальний центр у Десні, то в ДУК зараз перебуває до 10 тисяч людей по всій Україні. Постійно йде ротація на Донбасі. Але проблеми з добровольцями в нас немає. Ми змушені постійно призупиняти набір в нашу «учебку», тому що не можемо стільки людей тренувати.

- Скільки вже існує ДУК?

- Перші наші підрозділи воюють з квітня 2014 року. У мене перший бій був на Великдень, 20 квітня, під Слов’янськом. А оформився ДУК в липні. Зараз це не лише бойові батальйони, але й медична служба, розвідка.

- Бійці ДУК отримали офіційний статус?

- Ні, ніяких статусів. Всі наші бійці знають, що на цей момент вони від держави не отримають нічого: ні зарплат, ні статусів. Але зараз в комітеті з нацбезпеки допрацьовується законопроект, який ми подали в перший же день нової Ради. Він стосується соціального статусу добровольців. Якщо його ухвалять, то питання вирішиться автоматично.

Також наші юристи з «Правого сектору» готують законопроект про легалізацію Добровольчого українського корпусу. Однак, наразі жодної допомоги від держави ми не отримуємо. Ні зброєю, ні статусами...

- Звідки ж тоді зброя?

- Ми починали воювати з тим, що мали на руках. Це легально зареєстрована зброя та те, що було взяте як трофеї. У нас вже є і міномети, і трофейна артилерія - протитанкові гармати. Немало трофеїв вдалося здобути в Донецькому аеропорту. Але стрілецької зброї постійно не вистачає.

Що ж до важкого озброєння, то ми собі такого завдання не ставимо. Ми - легка піхота, виграємо за рахунок нашої мобільності.

- У Facebook ви нещодавно писали, що ДУК не буде йти на перемир’я з сепаратистами. Як це координується з діями Генштабом Збройних Сил України (ЗСУ), якщо буде відповідне розпорядження?

- Ми будемо працювати по своїм окремим схемам. Будь-яке перемир’я нам приносить найбільші втрати. Наприклад, перше перемир’я після приходу Порошенка до влади. У Луганську тоді залишалося десь 70 легкоозброєних бандитів. Тоді можна було заходити і зачищати місто, - спитайте у «айдарівців». Але оголошується перемир’я - на всіх ділянках фронту позиції супротивника укріплюються і заливаються бетоном, заводиться техніка, створюються укріпрайони...

Не кажучи вже про останнє перемир’я - з вересня, чомусь, не проводилася нормальна підготовка до якихось оборонних чи наступальних дій. Перемир’я можна використовувати для перегрупування, тактичних маневрів, підвищення обороноздатності. Але цього не проводилося, під Дебальцевим бачимо наслідки...

«Правий сектор» - не є проектом Ігоря Коломойського чи когось іншого…

- Чи є інформація про втрати серед бійців ДУК за час бойових дій?

- Якщо брати наші батальйони, то в найдосвідченішому П’ятому окремому загинуло за весь час 24 бійця. У Дев’ятому батальйоні втрат більше - близько 50 людей. Багато наших добровольців перейшли в формування, які мають офіційний статус – «Айдар», «Дніпро-1», «Азов» та підрозділи ЗСУ. Там втрати окремі.

Пораненим та рідним загиблих допомагаємо, чим можемо. Тут мова йде про волонтерську допомогу - з багатьох країн світу люди і гроші присилають, і матеріально-технічне забезпечення здійснюють.

Де можемо, намагаємося від місцевої влади отримувати допомогу. Дніпропетровська обласна держадміністрація надала нам близько 200 якісних бронежилетів та 200 кевларових касок.

- Звідки йде фінансування «Правого сектору»?

- Щодо політичної партії - я нею зараз не займаюся. Там є якісь пожертви, є допомога і від підприємців, але це не дуже суттєві суми. Ви бачили нашу парламентську кампанію - ми не витрачали мільйонів. Зараз нам очевидно, що всі ресурси мають йти на фронт.

- Ви обиралися на Дніпропетровщині, тож існує думка, що вас підтримує олігарх, голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський. Які у вас стосунки з ним?

- Я з Коломойським бачився рази два в житті. З його командою в області у нас нормальні стосунки. Ми з весни співпрацюємо в контексті захисту території. Я вдячний, що вони надали нам базу та сплачують за неї рахунки.

У мене хороші стосунки і з Геннадієм Корбаном, і Святославом Олійником, і Борисом Філатовим. Але «Правий сектор» не є проектом Ігоря Коломойського чи когось іншого. Є державницькі інтереси і на основі них ми співпрацюємо з переважною більшістю обласних державних організацій, силовими структурами тощо.

Загалом можемо говорити, що на Дніпропетровщині налагоджена ефективна протидія сепаратистським рухам - між владою, спецслужбами та армією.

Депутатська діяльність - це не зовсім моє…

- Які ваші політичні плани? Коли ви востаннє були у Верховній Ради?

- Востаннє був там ще у грудні. Потім був на лікарняному у Дніпродзержинську. Після Нового року також не був, тому що відбулося загострення на фронті, а далі отримав поранення.

Але своїм виборцям я казав: поки йде війна, основну увагу я приділятиму воєнним справам. Я брав одне зобов’язання - допомагати людям боротися за свої права. У мене немає грошей, щоб заасфальтувати дороги чи тягнути газ. Але об’єднати людей та повести на боротьбу за їх права - я можу. Це ми і робимо - в моєму окрузі розбудовуємо мережу громадських приймалень. У самому парламенті займаюся питаннями соціального захисту добровольців, військової доктрини тощо.

Я розумію, що депутатська діяльність - це не зовсім моє. Головне зараз - втримати державу. А там буде видно - можна буде і депутатський мандат скласти.

- Які ваші функції як провідника «Правого сектора»?

- Координація політичного та військового напрямів організації. Планування якихось стратегічних речей, представлення ПС на різних рівнях, ось із журналістами спілкуюся (сміється, - Ред.), також намагаюся організовувати практичну допомогу хлопцям з ДУК.

- У якій якості ви брали участь у бойових діях?

- Бувало по-різному. І планував операції, і рядовим ходив. З вересня безпосередньо в боях вже участі не брав. А влітку довелося побувати в ситуаціях, коли вогневий контакт був на дистанції 40 метрів. А після вересня таких ситуацій стало менше, більше працювала артилерія. Тож я більше займався плануванням та переговорами з командуванням АТО.

Коли ходиш на межі життя і смерті, вже не думаєш про якісь фейкові справи…

- Як ви ставитеся до кримінальних справ проти вас у Росії? Коли востаннє там бували?

- В Росії був ще у 1992 чи 1993 році. А справи - це нормально, це ж війна. Якщо проти нас відкривають кримінальні справи, значить ми чогось все ж таки варті.

Мене просто дивує позиція українського уряду та відповідних органів. Я знаю, що мене подали в розшук в Інтерпол (Дмитро Ярош дійсно перебуває у розшуку Interpol за «підбурювання до тероризму та екстремізму», йдеться на веб-сайті установи, - Ред.), і за моєї інформації, Україна не зробила нічого, щоб цьому зарадити (у березні у Генпрокуратурі України виключили можливість видачі Дмитра Яроша іноземній державі, - Ред.).

У Росії мене звинувачують також у тому, що я воював у Чечні, а я там ніколи не був. Але я спокійно до цього ставлюся. Коли ходиш на межі життя і смерті, вже не думаєш про якісь фейкові справи.

- Міжнародні поїздки ви зараз не можете робити?

- Мені казали, що не можу. Але фізично не маю часу займатися цією проблемою.

Україна стане останнім цвяхом в труну Російської імперії…

- Як ви вважаєте, коли закінчиться збройний конфлікт в Донбасі?

- Не буду робити прогнозів. Але мені здається, що це не станеться дуже скоро, як би не хотілося. Поки що кожне перемир’я використовувалося для нагнітання ситуації і всі формати порушувалися. Ситуація залежить і від міжнародних геополітичних розкладів, і від того, що в голові у Путіна...

Але наскільки ми допустимо розхитування ситуації - це питання до українського народу. Якщо буде адекватне керівництво та мобілізація всіх ресурсів, ми маємо всі шанси виграти. Однак, схоже, ситуація в будь-якому випадку затягнеться на кілька років - нам ще Крим повертати...

Російська Федерація як імперія все одно розвалиться років за десять. Будь-яка імперія розвалюється, і ця розвалиться - особливо враховуючи відцентрові тенденції: Північний Кавказ, мусульманський фактор, китайський фактор. Україна стане останнім цвяхом в труну Російської імперії.

Україні треба бути готовою до будь-яких варіантів…

- Чи є політичне вирішення конфлікту в Донбасі?

- Я не бачу такого рішення. Якби бачив, це було б ідеально. Але терористи, які окупували частину територій, не можуть приймати рішення самостійно. А Росія вимагає вести безпосередні переговори з ними... Однак звільнити окуповані райони Донеччини та Луганщини з нашими нинішніми військовими ресурсами ми здатні.

- Чи можлива повномасштабна війна між Україною та Росією?

- Звичайно, нам до таких варіантів треба готуватися. Однак в Росії немає таких ресурсів, щоб, скажімо, планувати повномасштабний наступ через Чернігів чи Суми на Київ. Вони на Донбасі справитися не можуть.

Україні ж треба бути готовою до будь-яких варіантів: будувати оборонні рубежі на найбільш танконебезпечних напрямах, готувати резервні батальйони та батальйони територіальної оборони, проводити вишколи, готувати кваліфікованих командирів.

- Ваше ставлення до Росії зрозуміле. Як ви ставитесь до США?

- Будь-якій країні потрібні союзники. Коли в нас йде війна з РФ, то зрозуміло, що такі союзники, як Сполучені Штати, Україні дуже потрібні. Було б добре, якби Англія чи Франція займали б таку ж позицію, як США.

Але як держава Сполучені Штати в якомусь сенсі відіграють функцію «міжнародного жандарма» і як український націоналіст я не можу вітати такі речі.

Однак з практичної точки зору нам треба підтримувати гарні стосунки із США. Треба виходити зі своїх національних інтересів. Якщо відповідає національним інтересам України союзництво з Сполученими Штатами, значить так має бути.

За матеріалами: «Подробности»ВВС.


Теги статьи: Правий секторЯрош

Дата и время 15 февраля 2015 г., 13:17     Просмотры Просмотров: 4537
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.073759