АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 1°C
Харьков: 7°C
Днепр: 8°C
Одесса: 5°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 3°C
Львов: 0°C
Ужгород: 2°C
Луцк: 0°C
Ровно: 0°C

“Усе залежало від нас”: спогади про розстріл Майдану

“Усе залежало від нас”: спогади про розстріл Майдану
“Усе залежало від нас”: спогади про розстріл Майдану

“Вони були мужні й приречені. Через балаклави було видно очі. Я думаю, вони розуміли, що буде далі”.

Протестувальники, які були на Майдані 18-20 лютого минулого року, згадують свої найсильніші враження, розповідають, як ці дні змінили їхнє життя, і розмірковують, як потрібно вшанувати загиблих.

ОКСАНА НОВОСЕЛЬСЬКА, БУХГАЛТЕР

Оксана Новосельська

Про себе каже: “На барикадах не стояла, в наметах не ночувала, каміння не кидала”. Була на Майдані вночі проти 19 лютого і вдень 20 лютого.

Найсильніше враження

У ніч проти 19 лютого я відгукнулась на заклик приїхати на Майдан, бо його могли розігнати. Я розуміла, що 10 тисяч людей набагато важче розігнати, ніж тисячу.

Уночі в перервах між виступами Євгена Нищука зі сцени читали молитви. Було моторошно.

Горів Будинок профспілок, палав усе більше й більше. Було видно, що там залишаються люди і вони від вогню тікали на верхні поверхи й світили мобільними телефонами, показували, де вони, щоб їх могли врятувати. Я не знаю, кого з них врятували.

20 числа вдень людей було не дуже багато. Але що врізалося в пам’ять: дивишся навколо і бачиш одних чоловіків. Молоді, немолоді, середні, здорові – всі. Раніше так бувало, коли приходила на футбол. Жінок все-таки відсилали. Було відчутно, що ситуація дійсно тривожна.

Як ці дні вплинули на моє життя

Що дав мені цей Майдан: я відчувала, що від мене щось залежить. Коли я туди їхала, то відчувалася відповідальність моменту. Зараз іде війна, я сиджу в Києві, можу переживати і хвилюватися, але на війну не поїду, бо мені 55 років. А тоді був такий момент, коли все дійсно залежало від людей, які повинні були вийти на вулиці.

Як вшанувати загиблих

Звичайно, ми повинні шанувати і пам’ятати своїх героїв, але не думаю, що потрібно зараз ставити великий пам’ятник. Зараз іде війна і треба більше зосереджуватися на тому, як вести себе у воєнних діях. Ще недостатньо часу минуло, щоб прийняти правильне рішення про вшанування.

ОЛЕКСІЙ БАЛКО, МЕНЕДЖЕР З ПРОДАЖІВ

Ходив на Майдан майже кожен день після роботи – носив дрова, шини, мітингував.

Найсильніше враження

Найбільше шокувало те, що люди свідомо лізли під кулі. Я був на Інститутській через кілька годин після розстрілів. Бачив ці плями крові. Ну, хто з голими руками лізе на людей з автоматами? Вразила ця відвага, чи відчай. На передовій були найвідважніші.

Як ці дні вплинули на моє життя

Я не можу сказати, що я глобально почав дивитися по-іншому на речі. Але для себе в побуті я вирішив, що не даватиму хабарів. Раніше я давав хабарі даішникам. Коли офіційний штраф 500 гривень і треба ще кудись їхати, щоб заплатити його, то простіше було дати 200 грн. Зараз принципово цього не роблю. Намагаюсь не порушувати.

Вирішив стежити за собою, не кидати сміття. Якщо немає можливості змінити щось на краще, то хоча б не смітити, не погіршувати ситуацію.

Почався волонтерський рух, і ми з друзями допомагаємо армії, перераховуємо гроші. Після того, як таке побачиш, щось міняється в людині.

Як вшанувати загиблих

Мені здається, що перейменування вулиць і пам’ятники – це все добре. Але, думаю, що найбільша шана для людей, які загинули, це здійснити те, за що вони боролись. Вони, великою мірою, боролися не проти Януковича, а проти цієї системи, несправедливості, хабарництва, байдужості, безправ’я. Нічого не змінилося. Це найбільша проблема.

КЕН СТЮАРТ, ГРОМАДЯНИН БРИТАНІЇ, ВИКЛАДАЧ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Підтримував протести, приносив їжу, виступав зі своєю музичною групою зі сцени Майдану. 19-20 лютого був серед мітингарів, допомагав зміцнювати барикади.

Найсильніше враження

20 лютого я бачив, як прямо біля Макдональдса на Майдані снайпер застрелив хлопця. Не знаю, звідки був постріл. У цьому місці було доволі людно, і я не знаю, чому цілилися саме в нього. Було кілька пострілів, я розумів, що можуть вистрелити і в мене. Було бажання кудись відійти, але, на диво, страху не було. Здавалося, що ніхто довкола не боїться. Повітря було наелектризоване рішучістю. А довкола повно журналістів з камерами, які все це знімали на відео, і це робило всю сцену дещо сюрреалістичною.

Ще я помітив, що загалом у ті дні на Майдані було доволі мало людей.

Як ці дні вплинули на моє життя

Я тяжко відреагував на ці вбивства, я не звик до такого. Я в житті не бачив війни. І бачити, як убивають людей, як на вулицях лежать трупи, – прямо під дверима закладів, у яких я іноді буваю, на тротуарах, по яких я ходжу, – це було важко. Кілька наступних тижнів мені було складно звести це все докупи. І я досі багато про це думаю. Це жахливо. Але я розумію, що більшість із нас, людей, все-таки доволі хороші. І ми рухаємося далі.

Як вшанувати загиблих

Країні потрібні герої. І замість того, щоб розглядати їх як жертв, думаю, потрібно розвивати ідею Небесної сотні. Як на мене, було би правильно вшановувати їх як людей, що поклали свої життя, намагаючись змінити країну. Потрібно щось таке, що дозволить зберегти хорошу пам’ять про цих людей. І коли в цій країні настануть зміни на краще, – вірю, що так і буде, – ця легенда набиратиме сили і люди сприйматимуть її позитивно. Але цю пам’ять потрібно захищати, бо інші країни будуть намагатися вигадувати щось протилежне, як вони зробили це зі Степаном Бандерою.

ТЕТЯНА ДАВИДЕНКО, ФОТОГРАФ, ВИКЛАДАЧ ЕКОЛОГІЇ

Приносила на Майдан їжу, прибирала.

Найсильніше враження

Це було 18 лютого, ще до розстрілів, коли “Беркут” погнав людей вниз до Жовтневого палацу. Обличчя чоловіків. Вони були мужні й приречені. Через балаклави було видно очі. Я думаю, що вони розуміли, що буде. 18-те число я пам’ятаю щохвилинно. Цього дня я була на Майдані зранку до ночі. Метро закрили, і додому я могла дістатися тільки пішки. Вдень, коли почали штурм, ми стояли з подружкою біля того знаку, що показує відстань до різних міст. Я взяла в руки шматок бруківки. Ми стали одна біля одної і стояли. Було дуже страшно.

Як ці дні вплинули на моє життя

Щоб не зійти з розуму, в ці дні ми з другом почали збирати гроші на ліки для поранених. 20 лютого ми бігали по центру і шукали ці гроші по друзях, по знайомих, по чужих людях. Ми купували ліки і відвозили на Майдан. На мене це все вплинуло дуже сильно. 19 лютого, коли мене там не було, я сиділа перед телевізором і плакала. Я досі не можу дивитися на ці події по телевізору. Це такий розпач, нерозуміння.

Нині ми адресно допомагаємо військовим – це теж відлуння тих подій.

Як вшанувати загиблих

Допомагати сім’ям, будувати пам’ятники і перейменовувати вулиці. Я вважаю, що доки люди живуть на вулицях постишевих, леніних і решти, то це дуже погана для всіх карма.

ОЛЕГ ХАВРУК, ІНТЕРНЕТ-ФАХІВЕЦЬ

Купував для мітингарів продукти, одяг, ліки, вогнегасники.

Найсильніше враження

20 лютого я приїхав на Майдан з боку Михайлівської площі. Там якраз зносили тіла до Макдональдсу. Це було таке сильне враження, що після цього я став сприймати все чіткіше і спокійніше, перестав звертати увагу на якісь дрібниці. Все решта втратило яскравість і гострість. Я розумів, що гірше вже не буде. Або ми всі будемо лежати там же на Майдані, або переможемо і все буде добре.

Прямо там, біля вбитих, були госпіталі, які відкрились у кав’ярнях. Я поспілкувався з лікарями і дізнався, що їм потрібні шовні матеріали, крапельниці, скальпелі. Біля мого дому є спеціалізований медичний магазин. Але в мене вже не залишалося грошей. Тоді знайомий зняв з банкомату суттєву суму, і з цими грошима я поїхав і закупив, все що зміг.

Як ці дні вплинули на моє життя

Я почав допомагати людям. Раніше в мене не було такої потреби. Тепер я не можу бачити, коли хтось каже, що його брат іде на фронт у кедах, а зараз мороз. Тепер я не проходжу повз такі пости в соцмережах від тих людей, яких я знаю або яким я вірю. Я зразу пишу: давайте будемо допомагати, будемо його взувати, одягати.

Як вшанувати загиблих

Мені приємно за українців, що вони вшанували їх відразу після цих днів. Я бачив у військових ліцеях, у деяких державних установах портрети Небесної сотні. Я вважаю, що це правильно, достойно зроблено. Надалі треба визначити день, в який ми згадуємо ці події і вшановуємо пам’ять людей, які віддали життя за нашу свободу. Не варто робити з цього дня “об’язаловку”, щоб у школах всі діти обов’язково здавали іспит про результати Майдану. Але треба, щоб кожен з батьків не забув своїм дітям розповісти, що відбулось. Ніхто інший краще цього не зробить.

ВВС Україна


Теги статьи: ЕвромайданМайдан

Дата и время 18 февраля 2015 г., 22:22     Просмотры Просмотров: 3278
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Прапорщик “Беркуту” та командир кадирівців. Як бойовик "Гроза" здав Луганськ Росії
Нынешняя власть сознательно провалили расследование массовых убийств на Майдане
Власть сознательно проваливает расследование всех майдановских дел, – нардеп

Расстрелы на Майдане: командир "Беркута" получил гражданство РФ
Степан Хмара: «Не чіпайте президента!» - кричать пригодовані малороси
16 лет назад Луценко сдал активистов акции «Украина без Кучмы», получивших затем по 3-5 лет тюрьмы — источник

Луценко говорит, что основные дела Майдана завершены на 80%
По сравнению с Порошенко, Чаушеску был нищим как церковная крыса, — Касьянов
Адвокат назвав загрозу Януковичу під час Євромайдану подібною до ситуації із Чаушеску і Каддафі

Режим Порошенко организовал невероятную и постыдную гонку-преследование Саакашвили — Le Monde
Адвокат: Янукович считает, что разгон студентов организовали Ильенко, Парубий и Пашинский
Адвокат рассказал, сколько платили наемникам за убийства на Майдане в 2014 году

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.073252