АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: -1°C
Харьков: -2°C
Днепр: -2°C
Одесса: 0°C
Чернигов: -2°C
Сумы: -3°C
Львов: 2°C
Ужгород: 6°C
Луцк: 1°C
Ровно: 0°C

Якщо Кравченка вбили як свідка, чи міг він бути замовником?

Якщо Кравченка вбили як свідка, чи міг він бути замовником?
Якщо Кравченка вбили як свідка, чи міг він бути замовником?

"Чим нахабніша брехня, тим скоріш  вона досягає мети".Пауль Йозеф Геббельс

Свідки

Зазначимо, що жодний зі свідків що були допитані по справі, не помітив у поведінці Кравченка напередодні його смерті ані найменшого натяку на те, що він перебуває у такому стані, який би міг привести його до самогубства. Навпаки друзі та колеги міністра, члени його родини, які спілкувалися з ним за кілька годин до його смерті, як один стверджують, що Кравченко перебував у доброму гуморі, був як завжди спокійним і дуже впевненим у собі. Звичайно це не доводить версію вбивства, але й самогубство не підтверджує.

Але значно цікавіші ті покази його друзів та колег по службі, де вони зокрема згадують реакцію Кравченка на спробу самогубства керівника міліції у Черкаський області – генерала Кочегарова, який у 2003 стріляв собі у підборіддя: залишився живим, але жахливо покалічив своє обличчя. За словами цих свідків Кравченко неодноразово розповідав їм про цей випадок, як про зразок того, як і куди не треба стріляти, якщо вже вирішив позбавити себе життя. Мовляв взявся стрілятися – стріляй на вірно у скроню. Більш того, свідки стверджують, що у їхній присутності Кравченко відчитував і повчав самого Кочегарова, як треба стрілятися, щоб не залишитися у покалічених дурнях.

Слідство ігнорує і ці  покази, що є доказами того, що Кравченко не міг, маючи перед очами досвід Кочегарова, стрілятися у той спосіб, у який був зроблений перший постріл. Ну хто, окрім слухняних слідчих, повірить у таке: повчав, критикував, ставив у приклад, а коли прийшов час стрілятися самому, із точністю ксерокса скопіював Кочегарову невдачу – відстрелив собі пів обличчя і був, врешті, змушений все одно робити контрольний постріл собі у скроню.

Фізіологія

Дозволю собі процитувати справу щодо наслідків першого поранення Кравченка: «…перелом нижньої щелепи із травматичною ампутацією передніх зубів та подвійний перелом нижньої щелепи у ділянці її кутів, пошкодження нижньої губи, пошкодження язику, перелом верхньощелепних кісток із травматичною ампутацією передніх зубів, руйнування хрящів носу, на верхній губі по її серединній лінії наскрізне поранення лінійно-крученої форми».

Після прочитаного у будь-кого, окрім ГПУ, виникає цілком логічне питання: а чи міг Кравченко взагалі не втратити свідомість від больового шоку? Чи був він при тямі у той час, що проминув між першим і другим пострілами? (За висновками судово-медичної експертизи між пострілами міг бути проміжок часу від кількох секунд до 30-40 хвилин.)

За аналогією, наприклад, той самий Кочегаров, що стріляв собі у підборіддя і тежфізіологічно залишився живим, прийшов до тями лише наступного дня, а більш-менш ворушити кінцівками був у змозі лише тижнями поспіль.

У відповідь щодо Кравченка судово-медичний експерт не стверджує, а припускає: Кравченко міг зробити другий постріл. Єдиним аргументом цього припущення є та обставина, що перше поранення не було смертельним фізіологічно. Все. Більше у справі жодного аргументу. Жодної букви.

І це у той час, як свої висновки дав Микола Поліщук – автор першої на теренах колишнього СРСР книжки про поранення такого роду — «Вогнепальні поранення голови». Друга монографія Поліщука, — «Вогнепальні поранення центральної нервової системи».  Микола Поліщук, який понад десять років був консультантом обласної, міської, а потім республіканської судово-медичних експертиз із черепно-мозкових травм. А під час розслідування очолював Міністерство охорони здоров’я України.

Ось його вердикт щодо смерті Кравченка:

«За характером поранень, зафіксованих у документах, можна однозначно стверджувати, що це насильницька смерть, ці пошкодження не могли бути заподіяні рукою цієї самої людини. Можливість того, що це міг бути самостріл, має бути виключена.

На трупі зафіксовано два вогнепальних поранення (передня поверхня шиї і права скроня). Перше – небезпечне для життя і могло призвести до смерті в результаті крововтрати без своєчасного надання медичної допомоги. Перше вогнепальне поранення виконане впритул зі зброї, притуленої до тіла. Напрямок поранення нехарактерний для поранення, заподіяного людиною самій собі, оскільки воно йде знизу вгору і зсередини зовні. Вкрай складно припустити, що людина може поранити себе саме в такий спосіб — це надто незручно.

У результаті першого вогнепального поранення він одержав множинні переломи нижньої щелепи, перелом семи зубів (травматична ампутація), перелом верхньої щелепи, хрящів носа та ушкодження язика. Таким чином, він не міг не знепритомніти в результаті такої травми. Не припускаю, такого не може бути, незалежно від її вольових рис. Після такого поранення могло бути лише розслаблення, релаксація, поранений повинен був випустити пістолет із руки. Утримати зброю в руці після такої травми людина не в змозі.

Він сидів не в кріслі, у якому міг би втриматися завдяки підлокітникам, а на стільці. При його зрості (понад 190 см), великій вазі виключено також, що після такого пострілу він не впав би зі стільця.

Друге поранення — у скроню — смертельне. Воно здійснене впритул, але не залишило штанг-відбитка — контактного удару. Для самострілів же характерна його наявність. Тим більше, з огляду на попереднє поранення, якби він стріляв у себе сам, він мав би притиснути цівку до скроні.

Між першим і другим пораненням минув дуже короткий період — він становив секунди, не більше. Не могло минути не те що десяти хвилин, а навіть хвилини. Про це свідчить відсутність крові в легенях, бронхах, шлунку. Якби при такому пораненні людина залишилася живою, вона обов’язково зробила б хоч кілька вдихів. А отже, кров потрапила б у легені, стравохід, шлунок. Людина, яка перебуває в такому стані, обов’язково ковтала б, дихаючи, слиз із кров’ю, можливо — осколки зубів, кісток. Внутрішнє дослідження однозначно свідчить, що цього не було.

Можу стверджувати, що після першого поранення він би не отямився. Я стверджую, що через кілька секунд після першого поранення ця людина не спроможна була робити цілеспрямовані точні дії. Це виключено.» (За матеріалами «Дзеркала тижня»)

Відомо, що М. Поліщук направив свої висновки слідству ГПУ. У справі жодних слідів про це повідомлення. Навіть формально не спромоглися заперечити кращому фахівцю країни. Невже є сумніви, що ані слідчий, ані навіть Генеральний прокурор Піскун не могли самостійно, як від мухи, відмахнутися від Міністра охорони здоров’я? За цією брутальною нахабністю могла стояти політична воля єдиної у країні особи – Президента України В. Ющенка.

Психологія

Ця парафія не менш слабке місце позиції слідства щодо самогубства.

Найперші сумніви виникають з самої мізансцени суїциду колишнього «маршалу» кучмівської міліції.

Ті, хто знав Кравченка, а його знала вся Україна, неодмінно склав про нього враження, як про надзвичайно амбітну, гордівливу та рішуче вольову особу, що не має жодних сентиментів, жодних комплексів, натомість схильну до  іміджевих поз та вчинків, стиль яких часом межував із публічним епатажем. Згадаймо принаймні його явлення суспільству зі злою посмішкою з-під чорних піночетівських окулярів та у чорному мундирі, який миттєво викликав алюзію із вбранням есесівських або гестапівських генерал-фюрерів.

Впевнений, якщо б Кравченко дійсно вирішив піти самостійно з життя та ще й хлопнути по Кучмі останніми дверима передсмертної записки, він би обставив цей вчинок так, як подобає сановній особі. Він би обов’язково знайшов можливість зробити це у власному кабінеті, при цьому він навряд чи забув надягнути на себе урочисту форму та всі прикраси державних і президентських нагород.

Проте сталось із точністю до навпаки.

Занурився у сараї, поміж сміттєвих корзин, обламків старих трофейних рогів та іншого мотлоху, яким зазвичай завалені подібні приміщення заможних маєтків. Засунув обірваний клаптик передсмертного паперу за пояс домашніх спортивних штанів з витягнутими колінками, запахнув від протягу потерту вельветову куртку, сів на старий стілець і, наче втомлений долею бурлака, застрелив себе.

А слідство у цьому «навпаки» не відчуває жодного психологічного дисонансу.

Що ж до психологічної експертизи – її формально проведено у справі. Ця багатослівна писанина базується на анкетних даних, юнацьких автобіографіях, що писалися для кадрових відділів, інших офіційних документах з особистої справи міністра та одноманітних свідчень тих людей, що знали Кравченка. Натомість вона не дає жодної достовірної відповіді навіть на те – єдине вагоме – питання, що стояло перед експертами: чи був Кравченко напередодні смерті у психологічному стані, який би свідчив про наміри суїциду?

Але головне питання, яке б мало постати перед психологами, про що загадував той же М. Поліщук, у цій справі просто відсутнє. Питання, яке ставив перед собою кожний, хто дізнався зі ЗМІ, що Кравченко стріляв у себе  двічі. Чи мав Кравченко психічний потенціал повторно стріляти у себе після шокових наслідків першого пострілу?

Якщо навіть повірити у диво і припустити, що Кравченко не втратив свідомості після миттєвої ампутації разом з кістками, хрящами і м’ясом майже всіх зубів, психологи все одно мали б відповісти: А чи здатна взагалі будь-яка людина, що перебуває у стані Кравченка на повторну спробу самогубства? Адже за визначенням самогубство не може бути машинальним або інстинктивно рефлекторним. Суїцид – це акт розуму, акт волі, що вимагає неабияких психічних зусиль, аби подолати біологічно притаманний для Людини інстинкт самозбереження.

Практиці відомі дивні випадки, коли поранені, навіть смертельно, несподівано виявлялися зданими до екстремальних дій. Але все ця практика не підтверджує, а навпаки – спростовує випадок, який малює слідство для  Кравченка. Адже вся ця практика говорить про те, що ці дії поранених були направлені на власний ПОРЯТУНОК. Цими пораненими володіли якраз не воля і розум, що необхідні для суїциду, а суцільний механізм того самого інстинкту самозбереження, про надзвичайний потенціал якого ми навіть собі не уявляємо.

Практиці також відомі випадки повторного суїциду. Але ця практика свідчить про те, що повторні спроби суїциду  або значно рознесені у часі (людина після невдачі не лише приходить до тями, а й реабілітується до більш-менш нормального стану), або перша спроба не приводить до надзвичайно важких наслідків (обірвалась мотузка чи сталась осічка тощо).

Що ж до випадку Кравченка, візьму на себе сміливість стверджувати апріорі, що жоден з поважаючих себе експертів з психології Людини не зможе надати позитивний висновок щодо психічної здатності будь-якої особи протягом лише 30 хвилин після отриманого поранення зробити повторну спробу вбити себе, якщо така особа перебуває у стані афекту від больового шоку, подібному до стану Кравченка.

Вважаю, що і Генеральна прокуратура думала так само. Саме тому і не ставила перед жодним експертом питання, яке із самого початку лежало на поверхні.

 

 

Так перегорнувши останній аркуш справи Кравченка, я позбавився найменших сумнівів. Проте народилася тверда впевненість, що висновки ГПУ щодо самогубства Кравченко були політично надиктовані виконавцям слідства ще до початку будь-яких слідчих дій. Хто диктував: Генеральний прокурор чи сам президент Ющенко, чи хтось інший - має  відповісти справжнє слідство. А через цю відповідь воно обов’язково і напряму вийде на замовників вбивства Гонгадзе.

 

 

***

 

Сподіваюсь, власні висновки та оцінки того, що я побачив у справі Кравченка, неупереджений читач, який має здоровий глузд, зробить самостійно.

Я ж на завершення дозволю собі лише задати кілька питань тим, хто має, нажаль, не процесуальне, а політичне відношення до цієї справи:

Пане Кучмо,поясніть Україні, а головне – вашим західним друзям: яким спецслужбам і яких країн було так необхідно не лише організувати вбивство Кравченка як головного свідка по справі Гонгадзе, а ще й сфальшувати слідство щодо його самогубства?

Пане Литвин, що ви знали такого заспокійливого, коли в день смерті Кравченка, ховались за своїм помічником від десятків телефонних дзвінків колишнього міністра і вашого особистого неформального приятеля, що дзвонив вам з інтервалом у кілька хвилин? Невже не було цікаво, про що свідчитиме Кравченко, якщо його за публічною обіцянкою Ющенка таки арештують і йому не буде чого втрачати, аби захиститися самому? А може ви саме того ж дня вже здогадались, що не буде ані арешту, ані допитів, бо фізично не буде кого арештовувати та допитувати?

Пане Ющенко, чи було вашим президентським обов’язком публічно через ЗМІ погрожувати арештом Кравченку? Погрожувати у той час, коли слідство навіть не готувалося допитати колишнього міністра і не викликало його до себе ані телефоном, ані повісткою? Чи приходять до вас муки сумління після того, як ви фактично готували суспільну думку до можливої дочасної смерті Кравченка? Чи не за вашою політичною спиною  ГПУ, що не звертало уваги навіть протест міністра охорони здоров’я України, сфальшувало висновки щодо вбивства Кравченка – прямого свідка злочинів Вашого політичного батька? Чи не здається вам, що і ви особисто маєте нести по цій справі кримінальну відповідальність?

Пане Януковичу, чи вже не ваша Генеральна прокуратура намагається винести Кучму і Литвина за дужки процесу по справі Гонгадзе і водночас уникає їхнього остаточного виправдання? Тих Кучму і Литвина, яких суспільство цілком обґрунтовано підозрює у замовлені вбивства та інших кримінальних злочинах? Невже це робиться для того, щоб постійно тримати над цими добродіями дамоклів меч? Аби один був радикальнішим за Табачника у законодавчому нищенні України, а родина другого, незважаючи на мільярдні статки, що містять у собі неабиякий владний потенціал, бігала довкола вашого престолу на короткому та жорсткому проводку?

http://opodolski.livejournal.com/


Теги статьи: Кравченко Юрий

Дата и время 05 марта 2015 г., 18:30     Просмотры Просмотров: 2912
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.080252