АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 0°C
Харьков: 0°C
Днепр: 1°C
Одесса: 2°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 0°C
Львов: 0°C
Ужгород: 2°C
Луцк: -1°C
Ровно: 0°C

Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту

Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту
Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту

–  Піски вже майже зрівняли з землею, там немає де вкритися, тому ми перебазувалися сюди. Тут теж недалеко від аеропорту. –  говорить Юрій Бондар, якого всі знають за прізвиськом Шаман.

Він парамедик, водій швидкої допомоги волонтерської групи "Хотабич". Ми мчимося зі швидкістю 120 кілометрів на нову базу у селищі в декількох кілометрах від аеророрту.

Звідти передають, що у них 11 поранених і один загиблий. Є  також важко поранений із кулею в голові.

Ми чекаємо поки наші  вивезуть бійців  з терміналу.  Тут, на новій базі, маємо їх відсортувати. Тих, що з легкими пораненнями відвезти в лікарню поблизу. З серйознішими – відправити "вертушкою" до Харкова.

У Шамана постійно працює рація, на мобільний дзвонять через кожні 5-7 хвилин, один з таких дзвінків:

–  Так, на місці. Так, я попросив ще допомогти мені "правосеків", вони дві машини своїх дають.

Юрій звертається до мене:

– Де славнозвісна Медична рота імені Пірогова Нацгвардії? А вона в Курахово сидить. Я подзвонив їм, попросив приїхати допомогти сюди, але вони не їдуть. Сидять в Курахово. І запитують мене: "А там небезпечно? А там стріляють?". "Ні, - кажу. - Не стріляють звісно. Три кілометри від аєропорту і не стріляють! - з гірким сарказмом говорить Шаман.

 

Ми заїжджаємо на місце дислокації  –  дачне поселення під Донецьком. З місцевих тут вже ніхто не живе. У деяких будинках проламані снарядами стіни. По вулицях ходять лише військові. Грюкотить постійно, залпи лунають один за одним.

– Наша арта працює по аеропорту. Чуєш? О, а це в нашу сторону летить. Але далеко, метрів за 500.

Я дивлюся на Шамана і мені з ним спокійно.

Він на лінії фронту  ще з квітня. Він не переживає,  мабуть, знає як тут виживати, значить і мені немає чого перейматися.

У нашому помешканні тепло і є вода, тому до нас часто заходять в гості. Минає півгодини, година, півтори.

Вибухи з обох сторін замовкають щонайбільше на 5 хвилин. У ввімкнену рацію чути коректировщиків. До нас заходять двоє чоловіків - один років 40, інший - 50-ти. Вони в касках та бронежилетах.

– Как у вас здесь тепло, есть камин. – говорить той, що старший.

– У нас навіть чайник закипів недавно, будете чай? –  запитую я.

– Конечно, а кофе у вас есть?

– Бачу тільки розчинну.

– Нет, растворимый кофе  – это преступление против кофеманов.

 

Наші гості   – анестезіолог Олег та  хірург Олександр, обидва з Харкова. Зайшли вони до нас не просто погрітися та з цікавості. Ми чекаємо поранених, але їх все не везуть.

– Юро, які там за новини? – запитують вони.

– Сєпари не дають під’їхати нашій техніці. Штаб планує прорив, зараз поїдуть бронетехнікою, підмогу нашим в аеропорту доставлять та заберуть поранених та 200-х сотого. Збирають підмогу, хто хоче та може їхати.

Олег та Олександр помітно нервують і  повертаються до себе. Перед тим  домовляються із Шаманом, що той їх набере, коли стане відомо щось більш конкретніше.

– А де вони мешкають зараз?

– Ці з "переляканих", сидять в підвалі.

– Ну так, в підвалі безпечніше?

– В підвалі краще, бо тебе потім збирати зручніше, все в одному місці, не розлітається, – намагається жартувати Шаман. –  Тут така справа – судилося, то помреш, не судилося –  то будеш жити. Якщо помирати, то на дивані біля каміну, а не в підвалі, як щур.

На дворі  вже повністю стемніло. Шаман закрив штори та запалив свічки. Штаб запланував прорив на 20.00. У призначений час всі автівки швидкої приїхали знов до нас. А це два екіпажа від Правого Сектора та вже знайомі нам харків’яни-медики.

Чекаємо.

Бити з артилерії не перестають ні на годину. Раптом гуркіт почувся дуже близько. Стіни задрижали, люстра захиталася.

– Мінометом по нас луплять. – резюмує Шаман. Ми їх називаємо "блукаючі у...ани". Пересуваються на автівках, підходять до нас і стріляють, десь з "зеленки".

У рації значно оживилися:

– По нас працює міномет. Знайдіть його та проженіть.

– Я вже побачив його, спалахи бачу, зараз буду працювати по ньому, – відповідають  по рації

"Блукаючий" встигає зробити ще залпів п’ять і кожен з них лягає десь дуже близько. Ми мовчимо та слухаємо рацію:

– Швидше. Бо нам тут буде всім дуже погано! 

– Так. Я вже вистрілив по ньому, він тікає.

 

Обстріл  раптово припиняється.  Але приходить нова погана звістка: ми не можемо прорватися в аеропорт і забрати поранених. Натомість, двох з штурмової групи треба везти в лікарню. Один при маневрі впав з бронетехніки, іншому танком переїхало ногу.

– А які в них поранення невідомо? Є нова інформація? – запитує Олег-анестезіолог у Шамана.

– Сказали, що 200-х вже двоє. А поранених 20.

– Мабуть, той, що з пораненням в голову, не дочекався, – каже Олег.

Шаман повідомляє, що перша спроба штурму  аеропорту була невдалою. Наступна запланована  на 12-ту ночі. Ми намагаємося заснути, бо чекання виснажує та втомлює.

Через годину  прокидаюся від того  самого гуркоту, дрижання стін та вікон.  Буквально вистрибую з ліжка та сідаю на диван, де, мені здається, безпечніше.

– Чого сидиш? Лягай спати, – наказує Шаман

– Не спиться.

– Заважає щось? – сміється він. – А я вже не знаю як буду спати без цієї канонади. Поки під тобою не підскакує земля, боятися немає чого. Бо снаряди летять один поряд з іншим, кудись влучили чи ні, а наступний направляють на 100-200 метрів поряд, не далі.

"Як можна до цього звикнути?" –  думаю я про себе. І починаю повертатися в думках до свого рідного мирного міста, поряд з яким не б’ють гради,  де не дрижчать стіни, коли проїжджає бронетехніка, працює артилерія або падає снаряд.  Мені соромно але я вже не думаю, як швидше забрати поранених бійців, які вже більше десяти годин чекають на допомогу. Я думаю, як швидше забрати їх, щоб виїхати в безпечне місце і залишитися там.

Прорив у запланований час  знову не відбувається. О 3-ій годині ночі сепаратисти запросили тишу, перемир’я на годину, щоб вивезти поранених. Наш штаб припинив вогонь. Стало тихо і навіть спокійно.

– Якщо через годину буде так само тихо, поїдуть забирати поранених. Одразу не можна, бо невідомо, що вони задумали. У них немає слова офіцера, їм довіряти не можна ні в чому, – говорить Шаман.

 

4.30 ранку. З аеропорту так  нікого  і не змогли дістати.

– Скільки поранених? – запитують парамедики "Правого сектора"

– Вже 30. – відповідає Юра. – Я за весь час не пам’ятаю, щоб стільки поранених було за один раз. Як ми будемо їх вивозити? У нас не вистачає машин та екіпажів.

Збентеженим Юру я ще не бачила.

Ми виходимо на двір і починаємо рахувати скількох бійців  і куди можна покласти. Хто зможе  відвезти до гелікоптера, а хто до лікарні.

– Сепаратисти не дотрималися миру, вони своїх вивезли, а нам наших не дали вивезти. Вирішено штурмувати командою з 70-ти чоловік. Артилерія сепаратистів намагається вщент розгромити термінал, де сидять наші хлопці, щоб там нічого не залишилося, щоб ніде було ховатися. Ми теж б’ємо артилерією по їхнім позиціям. – розказує про перебіг подій нам Шаман.

Чекаємо, поранених все немає. Вони вже більше доби там…

– Юро, а ти ніколи не думав покинути все і повернутися додому?

– Чого не думав? Думав. Бувало дуже важко. Але навіть коли я їду додому на вихідні чи до Києва ремонтувати авто, то мені постійно дзвонять, щоб я приїхав, забрав, довіз. У всіх є мій номер. Як я все залишу? Треба тоді викидати та міняти номери телефонів. А інші такі ж волонтери як я? Вони подивляться на мене і що їм робити? Теж поїхати?

 

Світанок.

Олег та Олександр знову приходять до нашого будинку. Олександр співає, то про рідне місто Харків, то адептів російського року.

- Тому, кто постоянно думает о жизни, здесь не место. А тем, кто постоянно думает про смерть... Ты читала Бродского "Письмо командиру Z"? Почитай. Ничего не поменялось. Ничего! Мы же анестизиолог и хирург. Скажи, что здесь делают анестезиолог и хирург? – запитує Олег. – Здесь должны быть только санитары и парамедики. Хирург здесь что, будет делать операцию? Вы видели операционную? Там все должно быть стерильно. Мы высококвалифицированный персонал. А нас отправили сюда.

Ще один обстріл  ми пересиджуємо у підвалі, а після нарешті привозять поранених

Витягаємо, передаємо, одразу сортуємо.

Чоловіки дістають з бронемашини кремезного бійця. Він –  блідий, майже синій, але очі його ще кліпають.  

– Все. Пішов, ­– констатують бійці, коли його кладуть на ноші,

Його накривають  та відносять у сторону.

Інших поранених завантажують до машини "Правого сектора" та везуть до гелікоптера.

– Треба зустрічати їх ближче, щоб вони не завернули не туди, куди треба, – говорить Шаман.

Ми виїжджаємо на дорогу. Повз нас проїжджають танки на аеропорт, деякі повертаються звідти.

Везуть нових поранених. Чоловіки приносять  до нашої машини бійця.Худий, а ноги перев’язані жгутами.

Шаман сідає за кермо, а Олег стає до пораненого.  

– Иди сюда, будешь помогать, – кричить він мені.

Олег дістає крапельницю, ставить її  бійцю, починає з ним говорити:

–  Как тебя зовут?

Чоловік ледве відкриває рота і щось тихо промовляє.

– Как тебя зовут?

–  Серега,  –  голосніше відповідає боєць.

– Все будет хорошо. Держись. Держись еще 30 минут. Будем в больнице. Когда наложили жгуты?

–  В 15.15.

Я одразу поглянула на годинник. Була 16.00.

–  Который час? - звертається до мене Олег.

–  16.00.

–  Хорошо.

Потім пішли команди: діставай шприц, шукай ліки, набирай два куба, запиши дані.

–  Какого года рождения? - не припиняє розмовляти Олег з бійцем.

– 81-го.

–  Где родился?

–  В Полтаве.

–  Сколько лет?

–  33. Я умираю, да?

–  Нет, Серега. Не умираешь.

–  Ноги сохраните.

– Сохраним. –  говорить Олег, але, навряд, говорить правду. – Держись, еще 15 минут. Держись.

 У неділю ввечері, 18 січня, медики вивезли  ще 45 поранених з Донецького аеропорту.

Бої йдуть, наші тримаються.

Медики не сплять вже третю добу. 

Аліна Сугоняко, для УП


Теги статьи: Герои АТОАТО

Дата и время 21 марта 2015 г., 18:24     Просмотры Просмотров: 3444
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

В зоне АТО боевая рота осталась без машин
Один боєць ВСУ загинув за добу на Донбасі
"В Україні треба чимось жертвувати. У моєму випадку – це молодість та особисте життя", – учасниця АТО

Загадочная трагедия в зоне АТО: найдены тела троих бойцов
Договоренности Медведчука и Путина: найден важный формат обмена пленных
За прошедшие сутки один украинский воин получил боевую травму. Враг осуществил 26 прицельных обстрелов позиций ВСУ, - штаб

АТО могла закончиться в сентябре 2014-го – Гелетей
Наблюдали за террористами: военные США тайно съездили на Донбасс
Наемники РФ обстреляли жилые дома в Водяном из 152-мм артиллерии, - СЦКК

Появились ужасающие фото прифронтового Зайцево
Прошел ад Иловайска и Дебальцево: в сети рассказали про погибшего на Донбассе бойца АТО
Сутки в АТО: оккупанты 30 раз нарушили перемирие, ранены 4 украинских воина, - штаб

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.151436