АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: -16°C
Харьков: -17°C
Днепр: -10°C
Одесса: -3°C
Чернигов: -18°C
Сумы: -19°C
Львов: -10°C
Ужгород: -7°C
Луцк: -9°C
Ровно: -10°C

Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту

Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту
Швидка допомога. Як медики вивозять поранених бійців з аеропорту

–  Піски вже майже зрівняли з землею, там немає де вкритися, тому ми перебазувалися сюди. Тут теж недалеко від аеропорту. –  говорить Юрій Бондар, якого всі знають за прізвиськом Шаман.

Він парамедик, водій швидкої допомоги волонтерської групи "Хотабич". Ми мчимося зі швидкістю 120 кілометрів на нову базу у селищі в декількох кілометрах від аеророрту.

Звідти передають, що у них 11 поранених і один загиблий. Є  також важко поранений із кулею в голові.

Ми чекаємо поки наші  вивезуть бійців  з терміналу.  Тут, на новій базі, маємо їх відсортувати. Тих, що з легкими пораненнями відвезти в лікарню поблизу. З серйознішими – відправити "вертушкою" до Харкова.

У Шамана постійно працює рація, на мобільний дзвонять через кожні 5-7 хвилин, один з таких дзвінків:

–  Так, на місці. Так, я попросив ще допомогти мені "правосеків", вони дві машини своїх дають.

Юрій звертається до мене:

– Де славнозвісна Медична рота імені Пірогова Нацгвардії? А вона в Курахово сидить. Я подзвонив їм, попросив приїхати допомогти сюди, але вони не їдуть. Сидять в Курахово. І запитують мене: "А там небезпечно? А там стріляють?". "Ні, - кажу. - Не стріляють звісно. Три кілометри від аєропорту і не стріляють! - з гірким сарказмом говорить Шаман.

 

Ми заїжджаємо на місце дислокації  –  дачне поселення під Донецьком. З місцевих тут вже ніхто не живе. У деяких будинках проламані снарядами стіни. По вулицях ходять лише військові. Грюкотить постійно, залпи лунають один за одним.

– Наша арта працює по аеропорту. Чуєш? О, а це в нашу сторону летить. Але далеко, метрів за 500.

Я дивлюся на Шамана і мені з ним спокійно.

Він на лінії фронту  ще з квітня. Він не переживає,  мабуть, знає як тут виживати, значить і мені немає чого перейматися.

У нашому помешканні тепло і є вода, тому до нас часто заходять в гості. Минає півгодини, година, півтори.

Вибухи з обох сторін замовкають щонайбільше на 5 хвилин. У ввімкнену рацію чути коректировщиків. До нас заходять двоє чоловіків - один років 40, інший - 50-ти. Вони в касках та бронежилетах.

– Как у вас здесь тепло, есть камин. – говорить той, що старший.

– У нас навіть чайник закипів недавно, будете чай? –  запитую я.

– Конечно, а кофе у вас есть?

– Бачу тільки розчинну.

– Нет, растворимый кофе  – это преступление против кофеманов.

 

Наші гості   – анестезіолог Олег та  хірург Олександр, обидва з Харкова. Зайшли вони до нас не просто погрітися та з цікавості. Ми чекаємо поранених, але їх все не везуть.

– Юро, які там за новини? – запитують вони.

– Сєпари не дають під’їхати нашій техніці. Штаб планує прорив, зараз поїдуть бронетехнікою, підмогу нашим в аеропорту доставлять та заберуть поранених та 200-х сотого. Збирають підмогу, хто хоче та може їхати.

Олег та Олександр помітно нервують і  повертаються до себе. Перед тим  домовляються із Шаманом, що той їх набере, коли стане відомо щось більш конкретніше.

– А де вони мешкають зараз?

– Ці з "переляканих", сидять в підвалі.

– Ну так, в підвалі безпечніше?

– В підвалі краще, бо тебе потім збирати зручніше, все в одному місці, не розлітається, – намагається жартувати Шаман. –  Тут така справа – судилося, то помреш, не судилося –  то будеш жити. Якщо помирати, то на дивані біля каміну, а не в підвалі, як щур.

На дворі  вже повністю стемніло. Шаман закрив штори та запалив свічки. Штаб запланував прорив на 20.00. У призначений час всі автівки швидкої приїхали знов до нас. А це два екіпажа від Правого Сектора та вже знайомі нам харків’яни-медики.

Чекаємо.

Бити з артилерії не перестають ні на годину. Раптом гуркіт почувся дуже близько. Стіни задрижали, люстра захиталася.

– Мінометом по нас луплять. – резюмує Шаман. Ми їх називаємо "блукаючі у...ани". Пересуваються на автівках, підходять до нас і стріляють, десь з "зеленки".

У рації значно оживилися:

– По нас працює міномет. Знайдіть його та проженіть.

– Я вже побачив його, спалахи бачу, зараз буду працювати по ньому, – відповідають  по рації

"Блукаючий" встигає зробити ще залпів п’ять і кожен з них лягає десь дуже близько. Ми мовчимо та слухаємо рацію:

– Швидше. Бо нам тут буде всім дуже погано! 

– Так. Я вже вистрілив по ньому, він тікає.

 

Обстріл  раптово припиняється.  Але приходить нова погана звістка: ми не можемо прорватися в аеропорт і забрати поранених. Натомість, двох з штурмової групи треба везти в лікарню. Один при маневрі впав з бронетехніки, іншому танком переїхало ногу.

– А які в них поранення невідомо? Є нова інформація? – запитує Олег-анестезіолог у Шамана.

– Сказали, що 200-х вже двоє. А поранених 20.

– Мабуть, той, що з пораненням в голову, не дочекався, – каже Олег.

Шаман повідомляє, що перша спроба штурму  аеропорту була невдалою. Наступна запланована  на 12-ту ночі. Ми намагаємося заснути, бо чекання виснажує та втомлює.

Через годину  прокидаюся від того  самого гуркоту, дрижання стін та вікон.  Буквально вистрибую з ліжка та сідаю на диван, де, мені здається, безпечніше.

– Чого сидиш? Лягай спати, – наказує Шаман

– Не спиться.

– Заважає щось? – сміється він. – А я вже не знаю як буду спати без цієї канонади. Поки під тобою не підскакує земля, боятися немає чого. Бо снаряди летять один поряд з іншим, кудись влучили чи ні, а наступний направляють на 100-200 метрів поряд, не далі.

"Як можна до цього звикнути?" –  думаю я про себе. І починаю повертатися в думках до свого рідного мирного міста, поряд з яким не б’ють гради,  де не дрижчать стіни, коли проїжджає бронетехніка, працює артилерія або падає снаряд.  Мені соромно але я вже не думаю, як швидше забрати поранених бійців, які вже більше десяти годин чекають на допомогу. Я думаю, як швидше забрати їх, щоб виїхати в безпечне місце і залишитися там.

Прорив у запланований час  знову не відбувається. О 3-ій годині ночі сепаратисти запросили тишу, перемир’я на годину, щоб вивезти поранених. Наш штаб припинив вогонь. Стало тихо і навіть спокійно.

– Якщо через годину буде так само тихо, поїдуть забирати поранених. Одразу не можна, бо невідомо, що вони задумали. У них немає слова офіцера, їм довіряти не можна ні в чому, – говорить Шаман.

 

4.30 ранку. З аеропорту так  нікого  і не змогли дістати.

– Скільки поранених? – запитують парамедики "Правого сектора"

– Вже 30. – відповідає Юра. – Я за весь час не пам’ятаю, щоб стільки поранених було за один раз. Як ми будемо їх вивозити? У нас не вистачає машин та екіпажів.

Збентеженим Юру я ще не бачила.

Ми виходимо на двір і починаємо рахувати скількох бійців  і куди можна покласти. Хто зможе  відвезти до гелікоптера, а хто до лікарні.

– Сепаратисти не дотрималися миру, вони своїх вивезли, а нам наших не дали вивезти. Вирішено штурмувати командою з 70-ти чоловік. Артилерія сепаратистів намагається вщент розгромити термінал, де сидять наші хлопці, щоб там нічого не залишилося, щоб ніде було ховатися. Ми теж б’ємо артилерією по їхнім позиціям. – розказує про перебіг подій нам Шаман.

Чекаємо, поранених все немає. Вони вже більше доби там…

– Юро, а ти ніколи не думав покинути все і повернутися додому?

– Чого не думав? Думав. Бувало дуже важко. Але навіть коли я їду додому на вихідні чи до Києва ремонтувати авто, то мені постійно дзвонять, щоб я приїхав, забрав, довіз. У всіх є мій номер. Як я все залишу? Треба тоді викидати та міняти номери телефонів. А інші такі ж волонтери як я? Вони подивляться на мене і що їм робити? Теж поїхати?

 

Світанок.

Олег та Олександр знову приходять до нашого будинку. Олександр співає, то про рідне місто Харків, то адептів російського року.

- Тому, кто постоянно думает о жизни, здесь не место. А тем, кто постоянно думает про смерть... Ты читала Бродского "Письмо командиру Z"? Почитай. Ничего не поменялось. Ничего! Мы же анестизиолог и хирург. Скажи, что здесь делают анестезиолог и хирург? – запитує Олег. – Здесь должны быть только санитары и парамедики. Хирург здесь что, будет делать операцию? Вы видели операционную? Там все должно быть стерильно. Мы высококвалифицированный персонал. А нас отправили сюда.

Ще один обстріл  ми пересиджуємо у підвалі, а після нарешті привозять поранених

Витягаємо, передаємо, одразу сортуємо.

Чоловіки дістають з бронемашини кремезного бійця. Він –  блідий, майже синій, але очі його ще кліпають.  

– Все. Пішов, ­– констатують бійці, коли його кладуть на ноші,

Його накривають  та відносять у сторону.

Інших поранених завантажують до машини "Правого сектора" та везуть до гелікоптера.

– Треба зустрічати їх ближче, щоб вони не завернули не туди, куди треба, – говорить Шаман.

Ми виїжджаємо на дорогу. Повз нас проїжджають танки на аеропорт, деякі повертаються звідти.

Везуть нових поранених. Чоловіки приносять  до нашої машини бійця.Худий, а ноги перев’язані жгутами.

Шаман сідає за кермо, а Олег стає до пораненого.  

– Иди сюда, будешь помогать, – кричить він мені.

Олег дістає крапельницю, ставить її  бійцю, починає з ним говорити:

–  Как тебя зовут?

Чоловік ледве відкриває рота і щось тихо промовляє.

– Как тебя зовут?

–  Серега,  –  голосніше відповідає боєць.

– Все будет хорошо. Держись. Держись еще 30 минут. Будем в больнице. Когда наложили жгуты?

–  В 15.15.

Я одразу поглянула на годинник. Була 16.00.

–  Который час? - звертається до мене Олег.

–  16.00.

–  Хорошо.

Потім пішли команди: діставай шприц, шукай ліки, набирай два куба, запиши дані.

–  Какого года рождения? - не припиняє розмовляти Олег з бійцем.

– 81-го.

–  Где родился?

–  В Полтаве.

–  Сколько лет?

–  33. Я умираю, да?

–  Нет, Серега. Не умираешь.

–  Ноги сохраните.

– Сохраним. –  говорить Олег, але, навряд, говорить правду. – Держись, еще 15 минут. Держись.

 У неділю ввечері, 18 січня, медики вивезли  ще 45 поранених з Донецького аеропорту.

Бої йдуть, наші тримаються.

Медики не сплять вже третю добу. 

Аліна Сугоняко, для УП


Теги статьи: Герои АТОАТО

Дата и время 21 марта 2015 г., 18:24     Просмотры Просмотров: 3523
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Террористы обстреляли гражданских на Донбассе: опубликовано видео страшных последствий
Россия слишком много вложила в эту войну и не уйдет с Донбасса быстро и легко, – генерал США
Оккупанты на Донбассе создают спецотряды для подавления акций гражданского неповиновения – разведка

Выстрелил в голову: в зоне АТО погиб боец ВСУ
Потрясающие подробности уничтожения вражеской БМП под оккупированным Докучаевском
Донецк проснулся от мощных обстрелов. Пулеметы, взрывы

Віктор Шишкін: Всі дії Порошенка в Україні — це робота на Росію
Террористы пошли в атаку на Донбассе: ВСУ выстояли
Боевики ОРЛО возмущены тем, что «власти» запретили им «убивать укропов»

Боевики показали на видео, как обстреливают позиции ВСУ
ГПСУ показала еще одно доказательство присутствия войск России на Донбассе
«Блицкриг ВСУ»: Боевики готовятся к эвакуации

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Имеют ли право Порошенко и Луценко тратить миллионы на отдых?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.144067