АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 1°C
Харьков: -1°C
Днепр: 0°C
Одесса: 4°C
Чернигов: 0°C
Сумы: -1°C
Львов: 7°C
Ужгород: 8°C
Луцк: 6°C
Ровно: 5°C

На постійному зв’язку

На постійному зв’язку
На постійному зв’язку

Боєць 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Тарас приїхав у відпустку, щоб поховати свого побратима Олександра Грицая. Він загинув у селі Рідкодуб, яке протягом кількох діб було епіцентром масових артилерійських обстрілів проросійських терористів. Під ці обстріли потрапили бійці 25-го батальону та 128 бригади.

 

Сьогодні рядовий солдат-розвідник Тарас неохоче згадує ті події. Переживши втрату  друзів, він зрештою знайшов сили розповісти нам про ті страшні дні: «У зоні АТО я знаходжусь з 18 серпня. Весь час до 24 грудня ми були у Дебальцевому. Потім нас вивели на ротацію. Та вже 19 січня керівництво батальйону наказало повертатися в зону АТО, в село Нікішине, на заміну особового складу 128-ї бригади. Бійці, яких мали замінити, одразу ж залишили свої позиції. У зв’язку з тим, що кількісно нас було менше, аніж хлопців зі 128-ї, противник оперативно зайняв частину наших позицій.  Більше доби 28 і 29 січня зі сторони Росії наші позиції обстрілювала ворожа артилерія та піхота. Коли ми вилізли з бліндажів,  здригнулись – село було зруйноване вщент.  Ми змушені були залишати свої позиції, адже у нас не було  бронетехніки, щоб захищатись. Противник відтіснив нас до села Рідкодуб. По дорозі нас підсилили одиницею БМП. Взявши несправну машину ГАЗ 66 на буксир, ми дісталися Рідкодуба. Вже там на нас чекали хлопці із 128-ї бригади. Боєприпаси, котрі нам везли з Дебальцевого, підірвали сепаратисти. Піхота противника атакувала по чотири рази на день. Відбивалися вісім діб, як тільки могли. Нас оточили по колу, і допомога не могла підійти до нас із жодного боку. Колони моментально накривав вогонь противника. Багато хлопців полягли в бою, багатьох поранено, є взяті у полон, є зниклі безвісти... Ми змушені були звертатися по допомогу, до кого могли, - і до громадського активіста Олексія Мочанова, і до народних депутатів. Зокрема, вдалося вийти на контакт із Русланом Сольваром. Ми цілодобово були на зв’язку з ним та його помічницею Оленою Воловик. Я знаю, що у Києві з того моменту про нас точно говорили. Дзвонили до Генерального штабу, до Міністерства Оборони. Намагалися підключити засоби масової інформації. Врешті решт, командування відреагувало. Зранку 6 лютого ми почули постріли зі сторони Кам’янки. Працювала БМП – це прийшов на допомогу 30-й батальйон. Ми отримали наказ йти на прорив. У бій йшли як востаннє. Ми розуміли, що назад дороги немає. Після п’яти годин бою терористів відтіснили на два кілометри. Ми отримали наказ про евакуацію. Але противник випередив нас, зайнявши наші позиції, і почав оточувати. Ми швидко завантажили на БМП поранених і загиблих товаришів. В першу БМП полетів снаряд реактивного піхотного вогнемета «Джміль», але, на щастя, не влучив. Противник підбив наш танк. Саме тоді, виходячи з оточення, я отримав контузію.

Сьомого лютого наш підрозділ дістався Краматорська. Я ж поїхав до Дніпропетровська забрати тіло свого побратима Олександра Грицая з села Семиполки, який поліг від кулі снайпера. 10 лютого ми поховали Сашу».

 

Помічниця народного депутата Руслана Сольвара Олена Воловик, яка зустрілась з бійцями, згадує: «Кілька діб ми тримали телефонний зв’язок із Тарасом. Як ви пам’ятаєте, саме у ці дні один з національних мобільних операторів змушений був тимчасово відключити зв’язок у районі Дебальцевого. Щоразу, коли абонент був поза зоною досягнення, у мене зупинялось серце - я не могла зрозуміти, яка там ситуація насправді, чи це технічний збій, чи трапилась біда. Тим часом ми активізували усі офіційні та неофіційні контакти, аби зі свого боку підштовхнути військове креіництво до активних дій. Коли нарешті прийшла інформація, що бійці вийшли з оточення, ми видихнули з полегшенням»,- розповідає Олена Воловик.

Вперше Олена і Тарас побачились на поминальному обіді. Дівчина не змогла стримати сліз. 

Коментуючи цю історію, народний депутат України Руслан Сольвар говорить - в умовах війни кожен має робити максимум можливого, аби зберегти життя наших людей. «Я вважаю, що робити піар на війні неприпустимо. Багато речей, які роблять працівики благодійного фонду "Разом у майбутнє" і я як народний депутат, часто залишаються за кадром. Більше того, у таких ситуаціях, яка склалася у районі Дебальцевого у першій декаді лютого, коли неможливо було отримати повноцінну інформацію з об’єктивних причин, важливо не нашкодити. Адже військові операціі - це річ секретна, тому потрібно з одного боку максимально підтримати бійців, з іншого - випадково не зірвати через добрі наміри операцію із деблокування. Як виявилося, бійців у Рідкодубі дійсно намагалися визволити кілька разів, але на заваді були масовані артилерійські обстріли проросійських військ. Але я постійно тримав ситуацію на контролі і особисто телефонував керівництву Міноборони щодо ситуації у Рідкодубі. Ми і далі будемо підтримувати наших бійців. І не тільки у зоні АТО, а й тут. Адже багато з них після поранень потребують складного лікування, операцій, протезування. Дасть Бог, закінчиться війна, і вони повернуться додому. Їм буде потрібна і психологічна реабілітація, і професійна. І це теж величезний пласт роботи. Адже навіть зараз - а ми постійно моніторимо соцмережі - часто бійці та їхні сім’ї не знають, куди звернутися за матеріальною допомогою, як отимати статус учасника бойових дій. Не знають про те, що є спеціалізовані лікувальні заклади, які готові їх прийняти для кваліфікованої допомоги. І ми тут будемо працювати як інформаційний центр. Окрема тема, яка зараз через війну відсунута на другий план, - це величезний перелік питань по вимушеним переселенцям. А їх вже офіційно понад мільйон. Ще раз повторюся - війна закінчиться (сподіваюсь і прошу Бога, щоб це сталось якомога швидше), і тоді проблеми мільйонів цих людей постане в усій складності. Їм потрібна робота - і це має бути державна програма працевлаштування. Інакше нас очікує соціальна напруга у громадах, які приймають переселенців. Адже конкуренція на ринку праці посилиться. Я вважаю, що тут потрібно окремо передбачити механізми додаткового стимулювання самозайнятості, приміром, пільгові кредити для створення бінесу або податкові канікули тощо. Їм потрібна психологічна адаптація, бо люди пережили війну, втрату близьких і майна. Потрібна програма культурної асиміляції, інакше ми отримаємо соціокультурні конфлікти у громадах. Потрібна спеціальна програма для шкіл і дитсадків, коли дітей навчатимуть терпимості і толерантності, при цьому не забуваючи про виховання патріотизму і поваги до Украіни. Це важливе завдання, виконавши яке, ми унеможливимо розвиток сепаратистських проявів у майбутньому.
Якщо ж повернутися до ситуаціі навколо Дебальцевого, то я хочу сказати, що читаючи повідомлення від Тараса про те, що вони тримаються і не відступають, я розумію, що ми і у Верховній Раді, у в Уряді, і на місцевому рівні мусимо працювати більше, ухвалювати рішення швидше і бути ефективнішими», - вважає Руслан Сольвар.


У короткій відпустці Тарас лікується, але не у госпіталі. Бо після Дебальцевого військові шпиталі переповнені важкими пораненими. Тож хлопець відновлює здоров’я у домашніх умовах. І це наразі найкращі ліки - адже для нього та його рідних кожна секунда дорожча за золото. Кілька коротких днів - і знову рідні з надією очікуватимуть дзвінків та смс. Та найбільше вони чекатимуть одного повідомлення: "Війні кінець. Їдемо додому. Із перемогою".

АНТИКОР

 


Теги статьи: АрмияАТОСольварРуслан Сольвар

Дата и время 26 марта 2015 г., 21:35     Просмотры Просмотров: 4442
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.147869