АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 2°C
Харьков: 5°C
Днепр: 8°C
Одесса: 10°C
Чернигов: 1°C
Сумы: 4°C
Львов: 4°C
Ужгород: 8°C
Луцк: 3°C
Ровно: 4°C

Вибратись живим із Катманду, або Провал евакуації

Вибратись живим із Катманду, або Провал евакуації
Вибратись живим із Катманду, або Провал евакуації

Українцям у Непалі довелося пережити одразу дві катастрофи: землетрус і не менш виснажливу евакуацію. І якщо причини першої знайти складно, то у другої є конкретні обличчя.

До того ж не лише Зоряна Шкіряка.

Журналіст "Української правди" пробув у Катманду та Делі тиждень замість однієї доби та разом із усіма евакуйованими став свідком, як провалювалась українська рятувальна місія, а самі рятувальники перетворювались на постраждалих.


29 квітня, на четвертий день після землетрусу в Непалі, Україна спромоглась спорядити місію для евакуації своїх громадян із зони катастрофи.

Для цього виділили окремий літак Іл-76, який належить Міноборони.

Паралельно керівництвом країни розглядались ще два варіанти: евакуювати українців хотіли або рейсовими літаками зі столиці Непалу Катманду, або ж прислати по них чартерний пасажирський літак.

Але українська влада вирішила провести евакуацію з помпою, гідною солідної країни.

Ми запропонували варіанти з чартерами, які були втричі дешевшими. Але у нас є головнокомандувач, і він вирішив, що відправити літак Міноборони буде краще. Хотіли показати міць української армії. Показали, - розповідає з нотками відчаю в голосі поки що в. о. голови Держслужби з надзвичайних ситуацій Зорян Шкіряк.

За початковим планом, Іл-76 мав прилетіти в Катманду, швидко усіх забрати і повернутись в Україну. Провести операцію мали за 24 години одразу три відомства: МЗС, Міноборони і ДСНС.

Відсутність єдиного керівника і загубило цю місію.

"ЗОРЯНІ" ВІЙНИ

Київ

 До початку рятувальної операції Шкіряку "радили" і з Міноборони, і з Адміністрації президента не брати з собою журналістів.

А він взяв із собою на борт знімальні групи з восьми провідних каналів. Четверо журналістів навіть не мали індійської візи.

У мене тут журналістів більше ніж людей, яких евакуйовуватимуть, -  голосно говорить комусь у слухавку Шкіряк, намагаючись перекричати гул моторів Іл-76 в Борисполі.

Літак вилетів із України не маючи дозволу навіть від Делі

Як з’ясовується уже на борту, дозволу на посадку ще немає не тільки з Непалу, а й з Делі, де українські рятувальники мають чекати вильоту в Катманду.

Тож ми зі Шкіряком, поки є час, йдемо в супермаркет, бо більшість із журналістів вписались на рейс в останні години і не мають на дорогу навіть води.

Касирка з цікавістю оглядає Шкіряка, вагається але запитує:

- Сьогодні так багато ваших у нас скупляються. Щось сталось?

- Та просто летіти далеко.

- Куди?

- В Катманду, - відповідає Шкіряк, шукаючи кредитку в гаманці.

Касирка кидає на нього кривий погляд, мовляв, не хочете казати – не кажіть, але нащо оце "Катманду"?

На борту уже всі позаймали місця. Рятувальники роздають кожному по дві ковдри: однією вкриватись, на іншій спати. Лежати твердо і незручно: літак розрахований на перекидання десанту, на лавках навіть сидіти некомфортно.

Крім журналістів і Шкіряка, в літаку п’ятеро людей з елітного Мобільного рятувального центру, четверо медиків із Медицини катастроф, троє психологів і делегація МЗС.

Усі діляться планами на "травневі", хто куди поїде, коли завтра повернеться до Києва.

Делі

Коли усі прокидаються, за вікном літака світить сонце. Ми заходимо на посадку в Делі. За бортом +40.

Українська "делегація" кофтах і штанах насторожено дивиться в ілюмінатори на індусів, які ходять в легких футболках, і видно, що їм душно навіть так.

Шкіряк і люди з МЗС йдуть вирішувати, як і куди всім виходити, а літак поступово наповнюється гарячим повітрям. Пасажири коротко виходять на вулицю перекурити, роззирнутись і повернутись назад у літак – у ньому не така спека. Але за годину сидіння і на борту стає нестерпно.

Після кількох годин в’ялення, журналістам без віз їх ставлять, усіх випускають з аеропорту і везуть до посольства.

У Делі є окрема велика вулиця, на якій стоять більшість посольств. Це – одне з елітних місць, поруч з урядовим кварталом.

Українське посольство, зрозуміло, знаходиться не там. Річ у тім, що величезну будівлю посольства СРСР забрала собі Росія, тож Україні довелось шукати собі місце в одному зі звичайних житлових районів Делі.

Автобус з аеропорту під посольством уже зустрічає Шкіряк. Він перепрошує, що залишив усіх на борту, але "ця індуська бюрократія, ще гірша ніж в Україні".

Виявляється, головний рятувальник України пройшов митний контроль, зустрівся з послом і збирався був повернутись у літак, але такої процедури в Індії не передбачено.

І правда – в Україні з цим було б легше.

Журналісти і рятувальники окуповують посольство, але коли виявляється, що wi-fi відсутній, починають знімати корів біля воріт і просити хоч про короткий брифінг, аби був матеріал, з яким повертатись.

Новини здаються невтішними. Непал дозволив українському літаку сісти аж третього травня, але дипломати з МЗС летять, щоб домовитись про дозвіл на найближчий час.

– Там зараз стоїть черга з більш як ста літаків, які просять дозволу. Вони всі стоять в аеропортах навколо Непалу і чекають посадки. А аеропорт Катманду має дуже обмежені можливості – це маленьке летовище, – виправдовується посол України в Індії Олександр Шевченко.

Посол запевняє, що "робиться усе можливе", але раніше 1 травня дозволу точно не буде, тож пропонує усім перебратись до готелю.

Шевченко пояснює, що для людей, які вперше у Делі, жити будь-де небезпечно через санітарні умови, тому посольство домовилось про поселення усіх у п’ятизірковий готель.

За проживання кожен платить за себе сам, включаючи журналістів, рятувальників і навіть Шкіряка.  

Номера за 110 доларів ніхто у своїх планах не мав – поїздка була розрахована на добу. Але й поїхати шукати дешевший готель і відірватись від усіє групи ніхто не може, бо дозвіл на політ можуть дати будь-якої миті.

Журналісти терміново зв’язуються з редакціями, а от медикам і психологам зв’язуватись ні з ким, бо їхнє керівництво тут.

Але, схоже, поселяти їх ніхто не планує. Частину людей забирають до себе додому працівники посольства, частина лишається ночувати просто в ньому, разом з кількома журналістами.

Вранці першого травня з’ясовується, що наші дипломати "дотисли" Непал і він дозволив українському Ілу сісти в Катманду о четвертій ранку наступного дня.

В посольстві стало зрозуміло, що місія затягується

На цьому операція "Евакуація" могла і завершитися, але тепер з’ясувалось, що наш літак зламався.

Шкіряк розповідає журналістам, що останні півтори години літак Міноборони сідав у Делі уже без одного двигуна.

Ми пропонуємо послу попросити необхідну деталь в індійської армії, яка також літає на російських Ілах. Проте командир літака відмовляється ставити запчастину, яка не сертифікована в Україні, бо невідомо, справна вона чи ні, і де її виготовили.

Тож ми, і люди, які з 27 квітня чекають евакуації в Катманду, мусимо чекати – до третього травня, коли Міноборони передасть з Києва сертифікований і справний паливний насос.

Перебування у Делі, яке і раніше не було чимось важливим, після отриманих новин стало простим марнуванням часу. Шкіряк заявив, що бути весільним генералом і сидіти в Індії не має наміру і тому вилітає в Катманду рейсовим літаком.

Приватно він обурюється, що йому "нав’язали" літак Міноборони:

– Для чого це? Нащо це було президенту? У мене тепер 20 людей рятувальників і медиків. Я що їх привіз, щоб вони спали в посольстві у Делі?

Здавалося, тепер усю команду посадять на літак і повезуть у Катманду рятувати наших людей. Але зі Шкіряком полетіли лише його подруга, психолог Катерина Храмова і група журналістів. Усі – власним коштом.

Мабуть, саме тому, що за переліт довелось платити, у посольстві залишись повним складом групи психологів і медиків ДСНС, які побачать людей, яких прилетіли рятувати, уже в останній день при посадці на літак..

– У мене в кишені 200 гривень. Я навіть вийти купити собі їсти не можу. Я їхала на день, мені мають давати суточні. Нам би помитись,–  розповідає одна із дівчат-психологів Олена. Вона не витримує і вибігає на двір.

Коли Шкіряк відлітає у Катманду, не витримує один із рятувальників Андрій.

– Те, що відбувається – це перетворення рятувальної місії в цирк. Я не розумію, чому рятувальники мають сидіти тут, а журналісти і "дружина" - летіти в Катманду. Це показник того, що відбувається, – навіть не обурюється, а щиро не розуміє Андрій.

Він разом зі своїм керівником Борисовичем лишився із частиною журналістів і летить у Катманду наступним рейсом о четвертій ранку.

Саме Сергій Борисович створює в цій експедиції атмосферу порядку і впевненості.

Усі негаразди він вміє пояснити як робочі проблеми і знайти із них вихід. Поки ми чекаємо автобуса в аеропорт, Борисович розповідає історії, як він зі своїми хлопцями евакуювали людей із Дебальцевого, як розбирали будинок в Миколаєві після вибуху газу і вивозили людей після землетрусів на Гаїті.

Його мобільний рятувальний центр при ДСНС міг би сам керувати усією ліквідацією наслідків катастрофи у Непалі.

– Ми минулого року склали міжнародний іспит і стали 38-ю командою в світі, яка може виконувати завдання такого рівня. У нас так – хто перший прилетів, той і створює штаб. Потім, коли приходять запити від рятувальників з інших країн, керівник штабу уже визначає, хто що може робити і призначає певні групи на об’єкти, – розповідає Борисович.

– Під час кожної катастрофи головне – це перші три дні. Ми, правда, цього разу їх пропустили. Але нічого, ми зараз прилетимо, підемо в штаб і запропонуємо свої послуги. Хай дивляться, чи ми їм можемо допомогти, –  додає він без злості за втрачені дні, а так, по-робочому, як про затримку зарплати, чи чергу в магазині.

Тим часом, в посольство привозять першого евакуйованого з Непалу. Це Ілля з Борисполя.

Його посадили на літак в Катманду і направили в Делі. Іллю оглядають лікарі і відправляють його в лікарню, бо стан його здоров’я викликає серйозні побоювання. Як з’ясувалось, Ілля шукав сенс життя і правильну дорогу спершу в Індії, потім в Непалі, але знайшов поки тільки гепатит.

Катманду

Літак на Катманду повністю порожній. Крім нас сімох на рейсі ще людей п’ять. Натомість з Катманду купити квитки вкрай проблематично. Але ми сподіваємось, що назад він нам і не знадобиться: уже третього ж числа по нас прилетить Іл-76.

У Катманду пошкоджень зазнали до 80% будівель

За бортом літака сходить сонце, від якого спалахує Еверест. Після затхлого, душного Делі, з його хаосом на дорогах, це видовище хоч трохи заспокоює.

Непал за кільки хвилин 25 квітня став однією великою раною між Індією та Китаєм. Від землетрусу постраждало дуже багато міст і сіл, включаючи столицю.

Якщо дивитись на Катманду з даху якогось із будинків, то здається, що з містом все гаразд. Але це хибне уявлення.

Від землетрусу так чи інакше постраждали майже 80% будинків у Катманду. В основному руйнувань зазнали старі будівлі, але чимало і нових будинків якщо не впали повністю, то потріскалися чи вперлись в інші будинки.

У місті пошкоджені усі головні святині як буддистів, так і індуїстів.

Монументальний королівський палац на площі Дурбар зруйнований майже наполовину, а більш як 80 метрова башта Дхарахара завалилась повністю. Тільки на цих двох об’єктах загинуло майже тисяча людей.

Туристичний центр Темаль, де раніше не можна було пройти від машин і туристів, тепер пустує. На багатьох його вулицях досі навіть не починали розбирати завали.

І без того доволі затхлі вулички наповнились новим запахом: солодкавим духом розкладання людських тіл.

У місті працюють загони непальської армії та МВС. Крім того, сюди з’їхались рятувальні загони з багатьох країн, включаючи США, Китай, Японію, Ізраїль тощо. Але навіть таких сил не вистачає, щоб розібрати усе, що постраждало під час землетрусу.

Проте якщо в Катманду ще хоч щось розбирають, то за його межами, особливо по різних гірських селах, не робиться взагалі нічого.

Країна поточена корупцією, ще масштабнішою ніж українська, тож значна частка допомоги, яка надходить у Непал, осідає невідомо де.

Залізниці тут ніколи не було, а автомобільні дороги і без землетрусу були жахливими, як транспортне сполучення по них.

Єдиним реальним мобільним вікном, через яке можна вибратись з Непалу залишився аеропорт Катманду.

Табір на віллі у консула

Коли після землетрусу було оголошено, що Україна вирішила евакуювати своїх громадян із зони катастрофи, то спершу на цей заклик відгукнулось кілька людей.Проте поступово інформація поширювалась, і уже на третій день, 27 квітня в Катманду почали реально збиратися українці.

З посольства в Делі вирядили у Непал секретаря з консульських питань Ярослава Бєлова для організації процесу збору громадян України.

Наступний тиждень Ярослав мало спатиме, рідко митиметься, зате дуже багато говоритиме по телефону.

– Коли мої номери розмістили на сайті МЗС, то почався просто якийсь кошмар. Я не встигав брати слухавки. Поки говориш по одному, то уже дзвонить інший. Ти всім пояснюєш, куди їхати, як дійти, де нас знайти. Часом хотілось просто повикидати ці телефони, бо вони просто не давали жити, – розповідає Ярослав і трохи винно посміхається.

Розмістити усіх людей, які з’їжджались на заклик МЗС, взявся на своїй віллі почесний консул України в Непалі Кіран Вайдья.

Сам він місцевий бізнесмен, який зголосився представляти інтереси Києва у цій країні. Для нього це цікаво, з одного боку, як статусна річ, бо, скажімо, коли король Непалу проводить якісь прийоми, Вайдья постійно значиться у списку гостей.

З іншого боку дипломатична посада надає йому певні чисто економічні пільги. Скажімо, купуючи собі авто, наш консул може не платити за нього податок, який в Непалі складає 230%.

Крім офіційних представників шукати людей, складати списки тих, хто уже вийшов на зв’язок і координувати їхнє розміщення взялись і волонтери.

В Катманду люди з’їхались із усього Непалу, частина з них під час землетрусу були у самій столиці. Група альпіністів, які піднімались на одну з вершин Гімалаїв, пройшли понад 70 кілометрів пішки, аби дістатися українського табору і вилетіти додому.

Здебільшого усі відкрити привітні люди і охоче розповідають свої історії.

Шкіряк і журналісти привезли у Непал нове явище – короткий брифінг

Олю із Запоріжжя землетрус застав у дорозі на Катманду.

– Нас трохи стусонуло, але ми думали, що нічого серйозного не сталося. А коли уже приїхали в Катманду то вжахнулися від того, що тут. Коли спершу сказали про 300 загиблих, то ми не могли повірити. А тепер от уже понад 6 тисяч, скількох ще не знайшли? – згадує Оля.

Олег, чоловік років сорока, в момент землетрусу саме зготував своїй дочці супчик і вони сідали снідати на дев’ятому поверсі одного з готелів в туристичному центрі.

– Будинок почало хитати з шаленою амплітудою. Місцеві кричать спускайся, але куди ж ти будеш спускатись, там же вулички такі вузенькі, що можна не вибратись. Врятувало те, що будинки стояли дуже близько, і нашому просто не було куди впасти, але тріщина по стіні пішла через усі 9 поверхів, – розповідає Олег.

Як тільки перестало трясти він вискочив із готелю, взявши із собою тільки карімат. Тепер у нього в Непалі тільки і майна, що карімат і мопед, який теж пережив землетрус.

– Вдалось домовитись із власниками, щоб мені по-тихому забрати з готелю хоч документи. Бо ж без них нікуди. Зараз хочу якось забрати і речі, які лишились. Але поліція не пускає.

З приїздом журналістів і чиновників в таборі, крім звичних обіду і вечері, з’явилась ще процедура "короткого брифінга", на яку вони всі дивляться поблажливо, але з певним докором.

На одному з таких ранкових брифінгів третього травня Шкіряк розповів усе, що думає про індусів, які "8 годин не розмитнювали деталь для нашого літака".

– Вона прилетіла о 4.20 ранку у Делі! Дипломатичним вантажем, а вони просто не розмитнювали її і все, – обурювався Шкіряк.

Річ у тім, що дозвіл на посадку для нашого Іла дійсний тільки до кінця доби, і Непал уже заявив про тимчасове закриття аеропорту для важких військових літаків.

– Якщо він не прилетить сьогодні, то ми можемо більше і не отримати дозволу, – розповів у приватній розмові з журналістами один із дипломатів.

До кінця дня нерви поступово натягають у всіх у таборі. Люди робляться менш привітними, все менше розмовляють, хоч і намагаються якось підбадьорювати одне одного.

Шкіряк і дипломати постійно телефонують командиру екіпажу нашого літака в Делі, щоб з’ясувати, чи поставили уже потрібну деталь, чи перевірили її, чи готовий борт до польоту.

Пілот постійно просить дати йому "ще годину-півтори", аж поки їх у добі залишається і зовсім обмаль.

Потім несподівано з’ясовується, що пілот не хоче летіти вночі.

– Наш пілот боїться летіти в ночі, бо у Катманду одна злітна смуга, і вона доволі специфічна. Щоб сісти на неї треба мати особливі знання. Тому ми розраховуємо, що наш літак вилетить із Делі близько другої ночі, щоб коли він підлітатиме до Катманду тут якраз був схід сонця, – пояснює журналістам ситуацію Андрій Сибіга з МЗС.

Люди поступово розходяться спати "до другої ночі", українців з інших таборів звезли в офіс консульства в центрі міста. Нашим бортом має вилетіти і група поляків, частина із яких чекає в аеропорту від 8 вечора.

Першими нерви здають у Шкіряка, який телефоном вимагає від керівника групи рятувальників Сергія Лавриненка приїхати і дати коментар журналістам, які мирно розбрелись по всьому подвір’ю, явно не маючи намір писати жодних коментарів в темряві. Шкіряк кричить на всю резиденцію, не піддаючись на вмовляння єдиного на весь табір психолога Храмову, яка прилетіла з нами.

Врешті головний рятувальник заспокоюється і береться якось вдавано підбадьорювати людей.

До другої ночі досиджують тільки дипломати і частина журналістів. Серйозно за другу ночі Сибіга телефонує пілоту, включає гучний зв’язок і всі ідуть спати.

Посадки в аеропорту Катманду довелось чекати майже 10 годин

Літака не буде і сьогодні. Дипломати обдумують, як і куди розмістити людей з вілли, бо консулу обіцяли, що до завтра тут уже точно нікого не лишиться, хай навіть не буде літака.

Журналістам виділили окремий автобус, де можна поспати на сидіннях.

Що там із поляками в аеропорту не знає ніхто.

На сайті Міноборони з’являється новина, що "літак Іл-76 в аеропорту Делі відремонтований і готовий забирати українців з Непалу".

Четверте травня починається найкоротшим офіційним брифінгом, на якому Шкіряк каже, що літак поремонтувати не вдалось, а дипломати додають, що усіх українців сьогодні розмістять в готелях і виділять гроші на харчування.

У розмові із журналістами Шкіряк заявляє, що командир екіпажу йому повідомив, що з Києва прислали несправну деталь.

Дипломати особливо зібрані і неговіркі, але теж підтверджують, що літак не прилетів саме через це.

Довгоочікувана посадка в Іл-76

Збір усіх охочих вилетіти з Непалу призначають на третю дня у консульстві. Представники МЗС їдуть туди з самого ранку просити нові дозволи на посадку і проліт в Непалу і ще 5 країн, над якими літак має пролетіти дорогою в Україну.

– Скоро вони наші запити будуть відправляти у спам. Ми щодня присилаємо новий. Вони мабуть там відкривають їх і думають, боже, скільки в Непалі тих українців, що кожного дня літаки літають, – жартує Ярослав.

На вустах керівників місії з’являється нове слово – чартер.

– Я доповів спершу міністру МВС Арсену Авакову про ситуацію, яка склалась з нашим літаком Іл-76 в Делі, що не можна повністю гарантувати безпеку перельоту з Індії в Непал і до Києва. Потім на мене вийшов прем’єр Арсеній Яценюк, і було прийнято рішення відправити чартерний літак, який усіх забере, - заявляє журналістам Шкіряк.

Авіакомпанія "АтласДжет Україна" уже навіть погодилась прислати по українців літак зі Стамбула з двома екіпажами, щоб можна було долетіти до Києва без технічних зупинок для відпочинку пілотів.

Людей розселяють по готелях і дають гроші на вечерю – кожному по 20 доларів. Журналісти також пишуть заяви на допомогу, бо своїх грошей не лишилось уже фактично ні в кого.

Усі лягають спати з думками про уже заправлений Аеробус у Стамбулі. Але на сайті Міноборони знову з’являється новина про готовність Іл-76 усіх вивезти, а в МЗС надходить запит на отримання дозволу для його посадки в Катманду.

Вранці з’ясовується, що права забрати українців з Непалу досі нікому не дали. МЗС послало два запити – для чартера і військового Іл-76.

– У нас є ще й повідомлення від МАУ, що вони теж готові прислати літак. Але ми його поки не припрацьовуємо, – розповідає усміхнений Сибіга.

Усіх людей з готелів розпускають гуляти містом до третьої дня, але уже пів на другу терміново збирають, щоб повідомити, що по них летить Іл-76.

Непал вирішив, що Іл довше стоїть у черзі, а чартер може мати "комерційну складову".

Українців садять в автобуси і везуть в аеропорт, де вони ще близько 10 годин чекатимуть літака Міноборони. Він просто не встиг у відведений йому часовий коридор і кілька годин простояв у відстійнику, поки звільниться місце для нього.

– У мене багато запитань до Міноборони. Якщо ви розумієте, що не встигнете прилетіти, то для чого нас усіх зривати і гнати сюди? Що ми не могли почекати в готелі? - обурюється уже геть виснажений Шкіряк, який ходить між людьми, намагається усіх підбадьорювати, комусь навіть купувати щось поїсти.

Змучені і збентежені близько опівночі українці, поляки, росіяни і один француз поспіхом завантажуються в літак. У людей забагато сумок для вузьких проходів Іла, усім тісно і душно, ніхто не може зрозуміти, чому літак більше години не рушає з місця.

Командир екіпажу обіцяє, що у Делі сумки розподілять у багажні відсіки і на рампу, але коли ми туди прилетимо, то йому буде уже не до того.

Знову Делі

Аеропорт Делі виявився нефартовим для нашого Іл-76. Друга посадка також принесла пошкодження – розірвалось колесо заднього лівого шасі.

Команда літака роздратована, спершу нікого не випускає з літака, але коли з’ясовується, що без цього складно витягнути запасну шину, пускає людей на злітну смугу, але на той бік, звідки не видно поломки.

Злітна смуга аеропорту Делі стала на якийсь час готелем і залою для йоги

Особливо дратують екіпаж журналісти.

Вони вважають, що усі проблеми стались саме тому, що оператори і фотографи знімали літак перед вильотом у Києві, а це для авіаторів погана прикмета.

Поки ж екіпаж замінює колесо, літак поступово порожніє. Люди виходять на вулицю курити, присісти, а дехто лягти і після тісноти Іла просто випростатись.

Ремонт і заправка затягуються на кілька годин, за які смуга навколо літака заповнюється сплячими. Лягає з усіма і Шкіряк. Пізніше фото зроблене кимось із пасажирів Іла облетить інтернет-мережу та стане приводом для нових жартів про головного рятувальника України.

Близько сьомої години ранку за Делі людей заганяють в літак і ще з годину в’ялять без руху.

Коли ми нарешті злітаємо, щоб приземлитись у Баку, усі засинають неспокійним втомленим сном, а борт заповнює ледь помітний аромат мазуту та бетону злітної смуги.

Баку

Мало хто з пасажирів нашого борту бував в Азербайджані, і мало хто планував це зробити ще тиждень тому.

Коли відкрилась рампа і на злітній смузі змучених тижневим очікуванням і складним перельотом евакуйованих зустріли солідні представники МНС Азербайджану, в хороших костюмах і при краватках, пасажири дещо знітились через те, як усі виглядають.

На щастя, термінал нового аеропорту виявився абсолютно порожнім, тож відчуття ніяковості повернулось лише в холі п’ятизіркового готелю, коли звичний для Іла запах мазуту і поту заповнив вестибюль.

Посол України оголосив збір на 23 годину, а виліт на першу ночі. Люди, що пережили уже масу таких зборів, які не закінчувались нічим, кивають головами, але по їхніх очах видно, що усі чекають як не поломки літака, то якогось іншого казусу.

Проте в Азербайджані усе чітко.

Рівно о 23-й до готелю приїжджає колона автобусів, яка під ескортом ДАІ відвозить українців назад у порожній термінал аеропорту Алієва.

Нарешті Київ

В міру наближення до Києва звична утома у всіх пасажирів багатостраждального Іл-76 поступається місцем ледь вловимій радості. Тільки одне обличчя стає усе більше похмурим і розгубленим.

Катерина Храмова намагається зібратись на силі і навіть посміхається сусідці, але від покошувань журналістів їй усе важче заховатись. Журналісти поглядають на неї наче ненароком, а від цього ще більш відверто.

Кореспондент СТБ підходить до Храмової по коментар, але керівник рятувальників Борисович делікатно пояснює йому, що не варто псувати собі карму цькуванням людини, якій ще стільки доведеться стерпіти.

 Нарешті Бориспіль

Літак приземляється, рампа відкривається, київські журналісти кидаються знімати своїх колег і уже зовсім виснаженого Шкіряка.

Волонтер Женя з дружиною стоять у черзі за паспортами і, як усі, радісно роззирається навколо.

– Ми ще не віримо, що ми уже в Києві. Має бути якийсь підвох. Нас точно посадили в якомусь Азербайджані, - жартує пара.

Від транспорту ДСНС вони відмовляються, добиратимуться у Київ з друзями. З українськими чиновниками вони уже наїздились.

Головний рятувальник запевняє пресу, що з нього хочуть зробити цапа відбувайла, наче хоч хтось на цій злітній смузі цього не розуміє.

Ганебна операція "Катманду" завершена. Винні усі.

Роман Романюк, УП

Богдан Кутєпов (фото), Громадське ТВ


Теги статьи: ЗемлетрясениеНепал

Дата и время 08 мая 2015 г., 23:44     Просмотры Просмотров: 3514
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.055406