АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 2°C
Харьков: 6°C
Днепр: 8°C
Одесса: 10°C
Чернигов: 1°C
Сумы: 4°C
Львов: 1°C
Ужгород: 4°C
Луцк: 3°C
Ровно: 3°C

Про політичні бренди в Україні

Про політичні бренди в Україні
Про політичні бренди в Україні

Політичні бренди в Україні фактично є модифікованими аналогами культу особистості.

Особисто я млію, коли з уст сивих патріархів української політики чую модні словечка на кшталт «бренд», «позиціонування», «креатура». Їм, можливо, личать костюми від Гуччі, краватки за тисячу баксів, але аж ніяк не лексика нинішніх тінейджерів. Їм більше пасує фразеологія давніх, не знаних народженим в незалежній Україні постанов ЦК чи міжрайонних летючок партгоспактиву.

Моя реакція на «ненормативну» для ще комуністичних динозаврів лексику приблизно така ж, як і реакція комп’ютерного редактора, - ось зараз він ніяк не хоче сприймати слово «партгоспактив».

Я вже писав про те, що політичні бренди в Україні, як, зрештою, на всьому постсовєтському просторі, фактично є модифікованими аналогами культу особистості. Інакше, мабуть, не могло й бути, оскільки політичну культуру на цьому терені формували, здебільшого, колишні ідеологічні секретарі сільських райкомів КПСС. Єдиним з пост«червоних», хто зумів таки піднятися над партійною догматикою і поглянути на плинний та релятивний світ сучасними очима, є, на мою думку, Борис Олійник.

Мабуть, тривале перебування серед європейських парламентарів, а ще поетичний склад розуму, живий інтерес до модернової літератури і філософії зробили Бориса Ілліча креативною постаттю серед чудовиськ юрського періоду. Інші «краснобаї і баламути» зі стану «лівих», через зашореність і боягузтво, - епігони. Вони завжди неоковирні, незграбні і смішні. Відповіді Симоненка після кожного виклику у ГПУ свідчить, що поза джентльменським набором стандартних фраз «лідер» скомпрометованої партії почувається не вельми впевнено.

На загал, лише сьогодні, після сотень смертей на Донбасі, після Криму і безпосередніх інструкцій Зюганова для КПУ стають зрозумілими справжні наслідки зради вітчизняних «червоних». Свого часу і Мороз зумів об’єднати колишній «червоний директорат», репрезентований Партією регіонів і солідарних з ними за духом екс-партфункціонерів. Леонід Данилович завжди прагнув такої єдності, але тоді йому вадила або надмірна амбіційність соціалістичного вождя, або ж інтриги Петра Симоненка, який диспонувався президентом та його адміністрацією за приручену, слухняну опозицію. Окрім того, увесь цей конгломерат «учорашніх» є нічим іншим, як класичним відтворенням «пізнього брежнєвізму», з економістами на кшталт Азарова, «ліберальними» партійцями номенклатурного типу, українофобними ідеологами аля Табачник.

Натомість, варто визнати ще один прикрий факт. Нинішня влада теж ухиляється від визнання того, що і її союзники не надто «переросли» епоху Кучми. Можна, звичайно, пошукати аргументів на догоду усталеній позиції, що таким робом можна вижити серед візантійщини та інтриг опонентів. Але це - словоблуддя, від якого втомилися всі, і тривалий характер втоми свідчить бодай про один позитив - епоха «дітей Кучми» неодмінно мине.

ІГОР ГУЛИК


Теги статьи: КучмаПолитика

Дата и время 11 мая 2015 г., 17:23     Просмотры Просмотров: 3506
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.066568