АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 3°C
Харьков: 4°C
Днепр: 6°C
Одесса: 5°C
Чернигов: 2°C
Сумы: 2°C
Львов: 5°C
Ужгород: 6°C
Луцк: 5°C
Ровно: 6°C

«Донецьк і Луганськ можна було звільнити»

«Донецьк і Луганськ можна було звільнити»
«Донецьк і Луганськ можна було звільнити»

Підполковник МВС Володимир ШИЛОВ, який влітку минулого року очолив добровольчу роту «Донецьк» у складі батальйону «Дніпро-1», — про те, як починалася війна

Людина різка, як говорять на Донбасі — конкретна. Блискавки зігнутих брів, принциповість думок. Після поранення в серпні минулого року Володимир Іванович залишився в Києві і не соромиться висловлювати свої думки щодо подій на його рідному Донбасі.
 
 Володимире Івановичу, ви міліціонер зі стажем. У регіоні, який багатьма апріорі вважається проросійським, ви свідомо стали на бік України.
 
— Я дав присягу на вірність народові України. Для когось це пустий звук, але не для людини, яка знає ціну словам. Під час революційних подій у столиці регулярно контактував із Майданом, а саме — з Афганською сотнею. Коли події на Майдані завершились і почалися події в Донбасі, а це захоплення обласної ОДА в Донецьку, я знову приїхав сюди до Києва, зв’язався з Афганською сотнею. Тоді у нас був начальник УМВС Роман Романов, який сам безпосередньо заводив людей до ОДА — цих усіх сепаратистів, терористів, бандитів. Ми тут на Майдані поспілкувались, і хлопці мені говорять: «Поїхали в міністерство. Прийшли в МВС, у приймальню Авакова. Але Аваков із нами не зустрівся, а зустрівся начальник відділу зі зв’язків із громадськістю. Попросили написати заяву — я написав на Романова заяву і виїхав до Донецька. Через певний час мені телефонують хлопці і говорять, що так і так, до Донецька поїхав наш представник, який представлятиме Майдан у донецьких органах влади і звуть його Микола Якубович. Дали його телефон, щоб я міг із ним контактувати. Я з ним зв’язався, і ми почали організовувати самооборону, де я й познайомився із Семеном Семенченком, тому що Якубович його представив як начальника штабу Донецької самооборони. Нашим завданням було займатися документацією злочинної діяльності сепаратистів. Я і ще одна людина займалися цією фіксацією, зокрема фото і відео. Потім мені надійшов лист, що мою заяву щодо злочинної діяльності Романова відправлено до Донецької прокуратури. З прокуратури надійшов папір, що заяву направлено до УМВС Донецької області, а саме — до відділу внутрішньої безпеки. Потім Романова зняли і поставили Пожидаєва Костянтина Миколайовича, який, як я вважаю, «відважно» здав Донецьку область.
 
— Вам не здається, що чиновники на місцевому рівні не здавали область самі по собі, що це була така собі нав’язана програма зверху, зокрема з Києва? А вони лише виконавці.
 
— Щось таке існувало. В середині квітня було ухвалено рішення про формування добровольчих батальйонів. Мене запропонували як командира батальйону «Донецьк-1» у структурі УМВС України в Донецькій області. Пожидаєв провів кілька нарад, пообіцяв виділити місце для проведення підготовчих заходів, відповідальним за це було призначено Антона Геращенка. Було прийнято рішення про формування батальйонів «Донецьк-1», «Донецьк-2» і «Артемівськ». Я тоді сказав Геращенку, що сформувати ці батальйони на території Донецької області нам просто не дадуть. Він запитав: «Хто не дасть?» Відповідаю: «Та ж сама міліція і не дасть». Антон Юрійович подумав, що я нічого не розумію, аргументувавши свою позицію тим, що Костянтин Пожидаєв — бойовий генерал.Я потім звернувся до Пожидаєва, коли захоплення Донецька пішло повним ходом: «Костя, що відбувається?» Він: «Немає команди з Києва». Я: «Так є закон! Закон «Про міліцію», який передбачає під час захоплення адмінбудівель або будівель, що перебувають під охороною, застосування зброї на ураження».
 
— За Януковича був приклад спроби захоплення СБУ в Житомирі представниками Майдану. Тоді прозвучали постріли у натовп.
 
— Постріли були в землю, але стався рикошет, і зачепило жінку. Однак прецедент був. Коли в Донецьку ситуація загострилась і почалися захоплення будівель, я з Якубовичем приїздив до Києва. Якубович був радником Парубія, який очолював на той момент РНБО і був радником Авакова на громадських засадах. Я зустрічався з Дмитром Величком та Андрієм Парубієм. Ще до ухвалення рішення про формування батальйонів Парубію було запропоновано закинути в Донецький аеропорт озброєння і дати мені зброю на 100 осіб. Я стрілятиму, навіть якщо мене потім посадять. Нічого страшного — я життя бачив, посиджу. Але по цих людях я стрілятиму, тому що прекрасно знаю, чим усе це закінчиться. Пояснив, що за зброю розпишуся, повідомлю і нестиму відповідальність. На жаль, у нас є порочна практика, що на переломних моментах історії у нас відсутній лідер нації. Тобто особа, яка не побоялася б узяти на себе відповідальність.Було також кілька випадків, коли ми отримували інформацію про те, що через чотири години буде захоплено такий-то районний відділ міліції. Телефоную заступнику міністра внутрішніх справ Дмитру Величку — повідомляю цю інформацію і прошу дати команду, дозвіл, щоб я заїхав на своїй місткій машині і вивіз усю зброю, яка зараз є у цій будівлі. Вивезу в іншу область і здам, щоб вона не дісталась бандитам. Відповідь: «Радитимемося, чекайте рішення». Дивлюся — натовп осіб 30—40 захопив райвідділ і вже виходить з автоматами. Телефоную знову Величку і різко пояснюю, що захоплення відбулося і зброя пішла бандитам у руки. Минуло чотири години — ви рішення не прийняли. Відповідь: «Немає юридичних підстав».

«ДЛЯ ТОГО, ЩОБ УХВАЛЮВАТИ РІШЕННЯ І ДАВАТИ КОМАНДИ, ТРЕБА МАТИ СИЛУ ВОЛІ»

 Чому Харків не здався, на відміну від Луганська і Донецька. Зараз прийнято докоряти саме цим двом містам — мовляв, там найбільш «ватне» населення і більшість нерозумних людей, які дозволили відбутися всьому, що сталося.
 
— Не всі там «ватники» і не всі дурні. Дуже великий вплив був на ці дві області Ріната Ахметова. Я чув, що було прийнято рішення про силове звільнення Донецької ОДА, але втрутився Ахметов, запевнивши в тому, що він зможе переконати загарбників піти з миром. По-друге, поставили губернатором Сергія Таруту. Як до людини я до нього ставлюсь нормально. Але для того, щоб ухвалювати рішення і давати команди, треба мати силу волі.
 
— Тим більше в такій небезпечній області...— Так. Коли я почув, що на кордоні для захисту від росіян ми ритимемо рів, мені стало смішно. Явно людина не служила в армії. І ще одна важлива деталь: Костянтин Пожидаєв — це людина, як прийнято говорити, Ріната Ахметова. Подумайте, як можна увійти до будівлі ОДА, яка охороняється, або, як це сталося в Луганську — СБУ? Зараз Андрія Крищенка, який зірвав російський прапор і відновив український, а потім був побитий, поставили управляти Харківською міліцією. Говорять, що Крищенко захищав УВС. Стоп. Два старші офіцери, два автомати по чотири ріжки — 240 патронів. Є поранені або вбиті? То в чому тоді полягав захист? Вони тупо вистрілили у повітря. Далі що? Чи вистрілили б у натовп по ногах — і вони б розбіглися. Я йому вже у Києві ставив запитання на цю тему. Він відповідає: «Ми були морально не готові». Як це морально не готові? Ти ж ішов на роботу в міліцію, а значить мав бути морально готовим. Хоча зараз він говорить, що стріляв би. Його щастя, що він не загинув потім, як Володимир Рибак, який теж захищав прапори.
 
 Ви забезпечували порядок на виборах Президента України у Великоновосілківському районі Донецької області і знаєте ситуацію в цілому в області. Чи були реальні провокації в ті дні, які могли зірвати процес виборів?
 
— Очікувалось, але реально нічого не було. І ось ці фейкові пости Семена Семенченка про те, що батальйон «Донбас» охороняв блокпости у Великоновосілківському районі і як вони нібито спали з гранатами в руках, — це все неправда. «Донбасу» там не було. Може, він в іншому місці й був у Донецькій області, але конкретно в цьому районі, про який він згадував, його не було. Не було його і в Червоноармійську. Хоча Семенченко писав, що вони перед виборами зачистили Червоноармійський район. Там було осіб 30 моїх із п’ятої роти і було п’ять чи шість осіб із 20-го батальйону територіальної оборони. В озброєнні були автомати і жодних гранат не було взагалі. Якби туди зайшов ворожий хоча б БТР, то склалася б ситуація не на нашу користь. До Великої Новосілки я пішов, тому що звідти родом і все там знаю, знаю людей і у кого які питання. І коли йшли вибори, у мене всі виходи були перекриті не бійцями, а просто людьми, які сиділи на лавці, палили і в разі чого повинні були повідомляти про позаштатні ситуації.Загроза, звичайно, була. Але зрештою Великоновосілківський район бандити так і не захопили. Провокації були. І до нас приїздили сепаратисти, але все було зроблено місцевими розумно. У нашому районі половина українців і половина греків. Сепаратисти захотіли поставити прапор «ДНР». Їм дали таку можливість і сказали, щоб ті тут більше не з’являлися. На цьому випадку сильно попіарився один нинішній депутат, який приїхав у Великоновосілківський район і перед журналістами примушував декого ставати на коліна, співати гімн України. Ця ситуація, орієнтована більше на піар, дещо налякала місцеве населення.

«ВИПУСК ГІРКІНА ЗІ СЛОВ’ЯНСЬКА — ЗРАДА»

 За вашими спостереженнями, наприкінці літа наскільки було реально звільнити хоча б Луганськ?
 
— І Луганськ, і Донецьк тоді звільнити можна було. Звернемо увагу на випуск Гіркіна зі Слов’янська. Це була чистісінької води зрада. За це ніхто не відповів. І потім — дивна якась у нас війна. У Громадянську війну була війна залізниць. Тобто рухалися залізницями і воювали. А у нас дуже все дивно. Ми доходимо до ворожого блок-посту, упираємося в нього й починаємо воювати. Праворуч 20 кілометрів чистого простору й ліворуч теж, а ми воюємо з блок-постом. На той момент і Луганськ, і Донецьк можна було звільнити. Можна було запускати ДРГ і «віджимати» ці території. Стоїть блок-пост сепаратистів — відріжте їм шляхи постачання. Довго він простоїть? Але на це чомусь ніхто не звернув увагу. Усі ж там угорі розумні. Тоді в Донецькому аеропорту був спецназ. Чому його не завели до Донецька? Це ж його призначення.
 
— У першій половині серпня в Луганську було близько 400 бойовиків. Невже не можна було їх ліквідувати?
 
— Вірю. Але в певний момент росіяни дійсно врятували ці «ЛНР» і «ДНР». Дуже багато наших солдатів було вбито і спалено нашої техніки ударами з території Росії. Ми у відповідь у бік Росії стріляти не могли. Тоді вони почали застосовувати реактивну ствольну артилерію. Росіяни працювали зі своєї території й знали, що по ним ніхто не вистрілить. Але і з нашого боку є питання про зраду, тому що якщо військові ставали там, де була вказівка керівництва, то їх одразу накривали.
 
— Наприклад, у Зеленопіллі...
 
— У нас системність — постійні помилки. Я тоді звертався як міг до Президента — приберіть паркетних генералів! Поставте бойових! Зверніть увагу на одну дивну ситуацію — до армійських підрозділів нова техніка не заходить. Усе заходить до внутрішніх військ. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що влада укріплює позиції підконтрольних формувань. Тобто для охорони самої себе.
 
 Це так само, як було і за Януковича.
 
— Так. Як перед подіями на Майдані. Тоді Янукович купував щити, каски, бронежилети. От і зараз так. Військові починають потроху бунтувати, тому що вони екіпіровані слабо, а вимушені переймати весь фронт війни на себе. Це важливе питання. Якщо вам не в що вдягнути солдатів, то навіщо ви їх призиваєте? Загалом, повертаючись до теми, можу з упевненістю сказати, що Донецьк, Макіївку і Луганськ можна було звільнити в серпні минулого року. Може, не всю територію України, але ці ключові міста звільнити було реально до заходження російських військ.
 
— У вас немає відчуття, що тема Донбасу була вирішена до війни й існував певний «договорняк» про те, що Луганськ і Донецьк мають відійти під протекторат Кремля?
 
— Усе може бути. Але я впевнений, що стратегічно Росії потрібен був не Луганськ і Донецьк, а Харків. Там науково-дослідні інститути, там оборонна промисловість, зокрема танковий завод. І історично Харків уже мав прецедент альтернативи Києву як столиці. Але там не вийшло.

«ДОБРОВОЛЬЧІ БАТАЛЬЙОНИ — ЦЕ ВИСОКОМОТИВОВАНІ БІЙЦІ»

 Вам не здається, що похід комбатів у політику нашкодив добровольчому руху?
 
— Комбати протягнули до Верховної Ради низку політичних сил. Дійсно, політична складова нашкодила цьому руху. Комбати були використані як «паровози». Крім того, така публічність почала оголювати й не зовсім приємну правду. Це війна, і ми ж розуміємо, як треба стежити за своїми словами й публічністю. Деяким персонажам я так і казав: ви що, не награлися в солдатиків? Абсолютна відірваність від реалій. А деякі так звані лідери батальйонів узагалі примудрилися вступити до Партії регіонів двічі. Хто про це знає й згадує?
 
 Як ви ставитеся до самостійності добровольчих батальйонів? Є істотна дискусія з цього приводу — чи то добровольці мають влитися в державну вертикаль, чи то зберегти свою самостійність.
 
— Добровольчі батальйони — це високомотивовані бійці. Наведу приклад своїх бійців. Віковий ценз — від 18 до 58 років. 80 відсотків з вищою освітою. У деяких по дві вищі освіти. У мене в роті був доцент, два професори, кілька нотаріусів і адвокати. Ці люди підуть туди, де їх примушуватимуть фарбувати траву й підв’язувати листя на деревах? Ні. Ці люди мислять і свідомо йдуть на ризик. І даремно, по дурості, не ризикуватимуть. Треба — отже, треба. А якщо не треба, то не треба. І виконувати команди на кшталт «риємо канаву від паркану до заходу» вони не будуть. А в звичайній армії за подібну непокору — стаття. Але ж солдати не завжди не хочуть підкорятися. Просто бачать абсурдність поставлених завдань. Забирати ж у добровольців зброю, яку вони добули в бою, — це нонсенс. У мене був випадок, коли я хлопцеві з «Правого сектору» в Пісках віддав свій трофейний автомат. А все тому, що він пішов воювати лише з ножами. Звідки йому взяти автомат? Дуже багато хто просто відібрав у проросійських бандитів зброю. Так і воювали. І тепер у них її хочуть відняти. Це неправильно. Треба щось думати, ухвалювати закон. Добровольці психують саме через те, що немає бажання підкорятися ідіотам. Ось приклад. 21 липня ми вперше звільнили Піски. Уперлися в блок-пост і з’являється команда — відходити. Тобто вийти із зайнятого населеного пункту.
 
— А хто давав таку команду?
 
— Зверху. З самого верху. Відходити! Відійшли. 25 липня нас знову кидають на Піски.
 
 Подібна ситуація була з Металістом під Луганськом — заходили й виходили.
 
— У мене однокласниця живе в Слов’янську. Телефонує мені й каже: скільки це може тривати? Українська армія заходить. Ми думаємо — ну все, звільнили. А потім розвертається і йде. Словом, ставлять мені завдання — звільнити Піски, зачистити, зайняти оборону й протриматися добу. Там уже мають підійти ЗСУ, які поставлять блокпост. Уявіть — у мене на озброєнні автомати, підствольники, кілька одноразових «мух» і ще щось. Заходимо ми в Піски, і я бачу «організоване» пересування «Шахтарська». Я своїх зупинив. Кажу — відпочиваємо. Чого? Вперед, кажу, ми підемо потім. І ось ми спостерігаємо, як «Шахтарськ» починає хаотично лупити на всі боки, зокрема й один в одного. За той бій у них були 8 «трьохсотих», і все від дружнього вогню. Словом, вони заспокоїлися, і ми вийшли вперед. Починається мінометний обстріл. Я даю своїм команду розосередитися, а «Шахтарськ» починає стрункими лавами формуватися в колони. Запитую у їхнього старшого: що ти робиш? Він: не треба мені вказувати, я тут командир. Усе дійшло до того, що «Шахтарськ» почав кричати, що їх зрадили й кинули. У результаті вони покидають поле бою. Своїм бійцям я даю команду окопуватися. Вони: навіщо? Кажу — чим глибше закопаємося, тим довше проживемо. Мені вже тоді було зрозуміло, що тут ми надовго. А у нас сухпайок на добу. З нами був «Правий сектор» і 93-тя бригада. Через деякий час мені дзвінок зі штабу в Дніпропетровську — «ви завдання виконали, можете йти». Мені решта кажуть, що якщо підемо ми, то підуть і вони. Телефоную в штаб і докладаю: якщо піду я, то піде й бронегрупа. Ну й головне — тут немає блокпосту. У штабі шок: як немає? Ось так. Ніхто не прийшов ставити блок-пост, про який спочатку було поставлене завдання. Ну тоді тримайтеся — кажуть вони мені. Єдине, про що я їх попросив — це про їжу. Хоча ми не голодували. Населення годувало.
 
 До речі, як ставилися до українських сил місцеві жителі?
 
— Чудово. Спочатку, звичайно, народ насторожився. Стрілянина, озброєння. Але потім подивилися й дуже добре прийняли. Я з одним місцевим професором мікробіології подружився. Запропонував йому, щоб ми його вивезли. Він ніяк. Це мій будинок, каже, я його будував і його охоронятиму. Попросив автомат — ми йому дали. Загинув — убило міною у своєму городі. У городі рідного будинку. Повертаємося до теми. Хлопцям я кажу — копати. Ми тут застрягли, й дуже на довго. Через кілька днів дзвінок зі штабу — виходіть з Пісок. Я відмовився виконувати цей наказ. Що означає виходити вкотре із зайнятого населеного пункту? Це втрати серед бійців і мирного населення. Це деморалізація. Це зрада по відношенню до наших громадян, яких ми звільнили. Мені відповідають: зараз тобі зателефонують з Генштабу. Телефонують з Генштабу й озвучують той же наказ про відхід. Навіщо? Відповідь: треба вирівняти лінію фронту. Повідомляю, що я відмовляюся виконувати «злочинний наказ». Так і сказав — злочинний. Поряд зі мною сидів Ярош і командир бронегрупи. І тоді цей з Генштабу мені заявляє, що дасть команду бронегрупі вийти, й тоді ми залишаємося самі. Відповідаю: на жаль, вона вийти не зможе. — Як це не зможе? Вони виконають наказ! — Ні, повторюю, не зможуть, тому що я дам команду гранатометникам, і щойно танк рушить з місця, ми їх «пороззуваємо». Ти що, дурень? — запитують. Ні, відповідаю, я з дурнем зараз спілкуюся. Він кидає слухавку. Командир бронегрупи мене запитує: а якщо дійсно надійде наказ йому відступати? Невже я дам наказ стріляти? Відповідаю: я особисто стрілятиму по твоєму танку! У результаті з Пісок ми не відступили, а самі Піски стали стратегічним пунктом, через який велося постачання Донецькому аеропорту — знаменитим «кіборгам».
 
 Вам не здається, що заняття деяких міст було безглуздим, що в результаті призвело до зволікання й жертв?
 
— Дуже добре запам’ятався серпень до мого поранення. Телефонує мені Юрій Береза. Просить підкріплення. Запитую: навіщо? Часом не в Іловайськ ти зібрався? Так точно. В Іловайськ. Пояснюю йому, що його там чекає оточення. Реакція — ги-ги, га-га. Тоді він узяв людей з Маріуполя. Через деякий час у мене з одним із його бійців відбулася телефонна розмова. Запитую: ну як справи? Він відверто відповів: драпаємо. Російські танки пішли через кордон, а у нас нічим їх зупиняти. Це було на День Незалежності. Довелося обдзвонювати всіх з криками: майте совість. Росіяни зайшли на три кілометри й стали, а ви драпаєте. Що ж ви робите? Не ганьбіться! Відповідають: дали команду з Дніпропетровська. Словом, довелося докласти зусиль, щоб припинити паніку. Коли мене повідомили про наказ з Дніпропетровська про відступ, мені здалося, що була здійснена спроба завалити лінію оборони. Тоді в Маріуполі залишився лише один «Азов». Маріуполь залишали. Просто за настроєм людей потім зорієнтувалися, що народ не хоче такого розвитку подій. Мені телефонують з Курахового — «Донбас» відходить. Як відходить? Із Червоноармійська така ж інформація — «Донбас» відходить. І дзвінок з Пісок — отримана команда на відступ. Запитую: як поводяться армійці? Чемоданний настрій. Наказую зібрати речі й відправити на Карловку. Якщо будуть чергові дзвінки з вимогою відступати, то треба вимагати письмового наказу з печаткою, а не в телефонному режимі. Відступати лише з армійцями. Якщо вони стоять на місці, то нікуди не рипайтеся. Якби тоді, в серпні, пішли з Пісок, то все б зазнало краху — і Дослідне, і Авдєєвка, і аеропорт...

Валентин ТОРБА, «День», фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»


Теги статьи: АТОШилов Владимир

Дата и время 30 мая 2015 г., 11:12     Просмотры Просмотров: 3207
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Суд оправдал экс-милиционеров, которые перевозили взрывчатку из «ЛНР»
В Киеве открыли Центр трудоустройства для ветеранов АТО
Силы АТО понесли серьезные потери: опубликованы фото погибших

Біля Луганського терористи випустили 100 мін по українських бійцях. Доба в зоні АТО
Родная тетя засадила в СИЗО племянника-боевика, скрывавшегося от розыска в РФ
Обмен по формуле Кремля: кто вернется в Украину, кому грозит выдворение

«Наших там зажали»: Боевики под Горловкой несут большие потери
Светлодарская дуга превратилась в адскую лотерею: чем обернулась победа сил АТО на Донбассе
Новый "двухсотый": в сети показали очередного ликвидированного террориста "ДНР"

Противостояние на Донбассе: в штабе назвали самые горячие точки
Порошенко: Сорок медицинских машин «Хаммер» направлены в район проведения АТО
Железнодорожники попались на краже топлива в АТО: сливали по 300 литров за раз

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.235982