АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал

У ДОБРОВОЛЬЦІВ НІЯКОГО ПОЗИТИВНОГО НАСТРОЮ СТОСОВНО КИЇВСЬКОЇ ВЛАДИ НЕМАЄ

У ДОБРОВОЛЬЦІВ НІЯКОГО ПОЗИТИВНОГО НАСТРОЮ СТОСОВНО КИЇВСЬКОЇ ВЛАДИ НЕМАЄ
У ДОБРОВОЛЬЦІВ НІЯКОГО ПОЗИТИВНОГО НАСТРОЮ СТОСОВНО КИЇВСЬКОЇ ВЛАДИ НЕМАЄ

Дмитро Ярош в інтерв’ю розповів про поєднання військових і депутатських обов’язків, про своє політичне майбутнє і ставлення до центральної влади.

 

Влащенко: Сьогодні у нас в студії народний депутат України, голова військово-патріотичного руху “Правий сектор” – Дмитро Ярош.
Привіт, Дмитре. Рада вас бачити не в лікарняній палаті. Поки ви воюєте на сході, тут у смертельній сутичці сходяться ті люди, які пліч-о-пліч стояли на Майдані. Ви весь час на війні, але ви народний депутат. Ви себе ким вважаєте – політиком чи військовим?

Ярош: Я все ж таки очолюю військово-політичний рух – тому доводиться займатися і війною, і політикою. Політичне забезпечення нашої військової кампанії теж необхідне. Ми сьогодні багато робимо для того, щоб у Верховній Раді представлялися інтереси наші, для того, щоб ті революційні події, які відбулися на Майдані, мали логічне продовження, щоб революція все ж таки отримувала конкретні результати. І тому ми вносимо і законопроекти певні, які роблять еволюційні кроки в сфері національної безпеки і оборони. Я говорю про закон про Добровольчий український корпус, який ми внесли, поправки до закону про зброю, які ми внесли, поправки до законів про соціальний захист тих хлопців, які воюють і є учасниками бойових дій. Така робота постійно триває. Через своїх друзів-депутатів я багато чого можу робити і впливати на якісь певні події через команду своїх помічників і юристів.

– Рано чи пізно вам доведеться визначатися – ви політик чи військовий?

– Так.

– Ви внесли закон про Добровольчу армію. Що це за закон?

– Ми взяли найкращий досвід європейських країн – Фінляндії, Естонії, Швейцарії – і внесли його в цей закон. І українська традиція там була. Коли ми говоримо про Естонію – там є Кайтселійт – добровольчий рух, “Ліга оборони Естонії”, який узаконений і, відповідно, може впливати на сферу національної безпеки і оборони. Люди, які створювали Кайтселійт, говорять про те, що вони теж користувалися українським досвідом – досвідом українського козацтва. Для нас це близько, і ми можемо зробити таку систему, яка б дозволяла використовувати добровольчий потенціал. Як війна показала, він дуже великий є, і добровольці найкраще воюють на фронті. Як би там не було, вони вмотивовані люди. І, відповідно, ми можемо весь цей потенціал задіяти і до боротьби з тероризмом, і до боротьби із зовнішніми загрозами, і для вирішення якихось певних внутрішніх проблем. Це система, яка дозволяє створити резервні батальйони по всій країні, які може використовувати і МВС для якихось певних речей, і СБУ, і ЗСУ – там все це прописано. Ми зараз намагаємося створити в ВР певну групу депутатів, яка б лобіювала і цей закон, в тому числі, і щоб ми його все ж таки провели. На мій погляд, тут треба тільки добра воля керівників найбільших фракцій і президента, звичайно, який впливає на парламент.

– Який ресурс у ДУКа? Скільки батальйонів?

– На цей момент це близько 14 батальйонів, які знаходяться в тилу, запасні наші батальйони. Це 5-й, 7-й, 9-й батальйони, які на передовій, 8-ма окрема група і окрема тактична група.

– Фактично це окрема армія, яка вимагає свого закону.

– Так.

– Які у вас стосунки з Наливайченком? Як ви бачите цей сьогоднішній конфлікт між СБУ і президентом, між СБУ і ГПУ?

– З Наливайченкому мене дружні стосунки, і я їх ніколи не приховував. Але він ніколи не мав впливу на створення, тим більше “Правого сектора”. Життя – це ж не тільки політика, є якісь спільні інтереси, якісь спільні дії.

– Коли ви познайомились?

– В 2008-2009 році. Коли ми з Наливайченком одразу, в перші дні після Революції гідності, зайшли в центральнее управління, там був певний безлад. Працівників не було, на підлозі валялися документи. Він почав будувати Службу безпеки буквально з нуля – я був свідком того, як висилалися оперативні групи, які мали затримувати тих злочинців, які тоді втікали з України. І частково вони затримувалися – затримання того ж Губарєва і т. д. Відповідно, хлопці працювали дуже маленькими силами. Зараз ефективність роботи СБУ набагато збільшилася – це видно по ліквідації “Бесарабської народної республіки” так званої, яка була нейтралізована за рахунок дій СБУ, недопущення харківських всяких там народних республік і т. д. Нещодавно СБУ опубліковало дані про те, що взята ДРГ на Дніпропетровщині. Ми активно співпрацюємо з контртерористичними підрозділами СБУ, допомогаємо всім, чим можемо допомогти.

– Тобто ви не згодні з формулюванням президента, що Наливайченко “не впорався зі своєю роботою”?

– Не згоден, абсолютно. Але, знаючи Валентина, можу сказати, що він реально не тримається за це крісло і готовий до відставки. Просто чи піде вона на користь справі? Я дуже сумніваюся.

– Як ви вважаєте особисто, як депутат, чи підтримуєте ви ідею перезавантаження топ-менеджменту Міноборони?

– Я, окрім того, що народний депутат, ще є радником начальника Генерального штабу. Ми домовились, що я курую, власне, ДУК і питання військово-патріотичного виховання. Я можу орієнтуватись в ситуації. І я завжди говорив і зараз це підкреслюю:не в Муженкові справа. Справа взагалі в системі ЗСУ, яка є практично калькою ЗС СРСР, навіть гірших зразків тих збройних сил, бо 23 роки армія у нас руйнувалася, і, відповідно, та генеральська прослойка, яка є в тому ж Генеральному штабі, навіть позитивні якісь рішення, які приймає Муженко і опускає їх вниз, вони або саботуються, або виконуються не так, як треба. Вже і волонтерський десант завели у Міноборони і у Генштаб, але і це ще не допомагає ситуації.

– Роль особистості в армії переоцінити важко. Хтось може в “Правому секторі” саботувати вказівки Яроша?

– Теоретично можливо, але і кара гідна.

– Чи відчуваєте ви необхідність своїх консультацій для Муженка? Чи ви вважаєте, що в цих домовленостях ви були розмінною картою: ви стали радником, а вам дозволять те й те, і т .д.?

– Це не розмінна карта – це власне політика. Ми налагодили комунікації нормальні. Ми вирішуємо питання – є дорожня карта державної легітимізації ДУК, і вона полягає в тому, що зброя, яка у нас на руках, трофейна, легально куплена і т.д., вона зараз на відповідальному зберіганні.

– Муженко на своєму місці?

– Мені не дуже етично висловлюватися зараз – на місці чи не на місці. Я просто не бачу зараз серед генералів генерала, який би замінив його, і все там би змінилось.

– Днями заступник командувача АТО Федічев зробив заяву: “Якщо Росія почне повномасштабну війну з використанням авіації і ракетних комплексів “Іскандер”, нам технічно складно буде цьому протистояти”.

– Це генеральські штампи. Війна іде гібридна проти нас. Зрозуміло, що потенціал російських збройних сил на порядок вищий, ніж український. Але при всьому тому боротися треба не тільки танками, артилерією і т. д. Існує дуже багато форм. Партизанський рух в багатьох країнах світу вирішує якісь певні питання. Тобто можна піти шляхом створення Сил спецоперацій і активізувати його максимально. Зараз відбуваються певні речі, які засекречені, і я про них не можу говорити, але і там відбуваються певні зміни – там бойові офіцери призначені на певні посади. Наприклад, Муженко призначив Забродського Михайла, командира бойових бригад, командувачем ВДВ. Я з ним воював і знаю фаховість цієї людини. Комбриг 93-ї бригади став на генеральській посаді начальником “Десни”, навчального центру.Олег теж всю війну пройшов, і це теж бойовий офіцер. Це те, про що ми говорили влітку минулого року – є офіцери рівня майорів, підполковників, які вже мають бойовий досвід і у яких душа болить за ЗСУ – їх треба піднімати.

– Що ви думаєте про останню хвилю мобілізації, коли беруть “молодняк”, який нічого не знає і його потрібно навчати? Чи треба укладати контракти з тими, хто хоче і вміє воювати?

-Мобілізація невдала. І шоста хвиля, яка починається, думаю, що вона теж буде невдала. Знову-таки ж користуємося тими радянськими зразками: мобілізаційними планами і т. д. Тому в цьому напрямку теж треба працювати і змінювати цю систему.

– Але ж ми вже 1,5 року знаємо, як потрібно. Чому ми за іншим принципом не формуємо армію?

– Люди не готові до мобілізації. І навіть ті кадри, які могли б бути корисними – розвідники, артилеристи, танкісти, – ніхто не хоче! Війни немає! Навіщо туди йти воювати? Психологічно немає в суспільстві війни. Це найбільша проблема. Все залежить, власне, від Верховного головнокомандувача. Вони створили Міністерство пропаганди, а його роботу ми не бачимо абсолютно. Я вчора приїхав, мене хлопці запросили на презентацію чергового фільму про донецький аеропорт “Добровольці божої чоти”. Там, власне, “Правий сектор”, десантники, ті, хто обороняв донецький аеропорт, і автори фільму вийшли до представників влади, бізнесменів з пропозицією: давайте розкручуватись, це той фільм, на який може молодь орієнтуватись. Він пройшов по кінотеатрах по Україні, люди йдуть, повні зали, але від держави – жодної підтримки. А на таких фільмах можна виховувати молодь. Такі фільми вже можуть впливати і на мобілізацію. Це теж конкретна дуже річ.

– Хто сьогодні навчає молодих? Чи є у нас кому їх навчати?

– Бойові офіцери, які мають бойовий досвід, стають тими, хто навчає новопризваних солдатів всім азам військової справи, які необхідні на фронті. І ті навчання в Широкому Лані, які я бачив, вони, напевно, перший раз в історії незалежної України були проведені з бойовими стрільбами, коли “Гради” працюють, йде наступ, наприклад, і снаряди рвуться за 0,5 км від особового складу, авіація працює… Також нам допомагають іноземні інструктори: канадійці, США, європейські країни інструкторів направляють.

– Чи виконує соціальні зобов’язання держава стосовно ваших товаришів (оплата 1000 грн в день, квартири тощо)?

– Не так, як хотілося б. Але певні зрушення є в цьому плані – я спілкуюся з хлопцями, які вже на “дємбєль” пішли, після року війни. Одні отримали статус учасника бойових дій і, відповідно, соціальний пакет, другі ще не отримали. Хоча цифри, що мені приводили – йде динаміка позитивна в цьому плані.

– Від чого це залежить?

– Від місцевої влади, в тому числі, але, крім того всього, від заскорузлості бюрократичного апарату МО. В них там завалені кімнати особовими справами. І таке враження, що ми живемо не в 21 ст. і комп`ютеризації немає. Відповідно, це дуже сильно стопорить ці всі речі. Я вже не говорю про добровольців. З бійцями ДУК нам вдалося провести поправки в закон про соціальний захист, де і добровольці зазначені. Ми передали списки загиблих, наших побратимів, для того, щоб сім’ї отримали соціальний пакет, але поки що прецеденту жодного немає. Бюрократична тяганина, купа довідок, відповідно, дуже важко воно йде.

– Хочу процитувати Юрія Касьянова: “Чим довше перебуваєш в зоні, тим менше хочеться писати в Фейсбуці. Пізно вночі, дотягнувшись до інтернету, якщо він є, пролистаешь стрічку і розумієш – ти на іншій планеті. Позиція Заходу, підступи Кремля, сварка Наливайченка з Порошенком, заяви ОБСЄ, курс долара і самі гроші–тут майже нічого не значать”. Скажіть, а що має значення для тих людей, які в окопах на передовій?

– Мабуть, найбільше їм хочеться певного визнання суспільства – що вони роблять це не просто так. Тим більше опозиційна така війна-не війна, невідомо що. Я якраз потрапив недавно в Широкине, там “ОБСЄшники” були, і не було обстрілу. Як тільки вони поїхали – три години працювала їхня артилерія, міномети, які мали були відведені. Три години – і у нас нема отвєтки. Що думають люди на передовій – що їх зливають, що їх зраджують, бо так не має бути. Хоча я був свідком розмови Муженка і декількох генералів – Муженко давав вказівку, що якщо є вогонь по наших, то вогонь у відповідь має відкриватися. Правда, це було місяць тому, може, за цей час змінилося щось. Але це неправильно, і бійці вважають, що це зрада. І мають повні підстави, бо поранення отримують. В нас, в ДУК, за останні декілька тижнів, на тих ділянках фронту, де ми розташовані, близько 25 поранених, двоє вбитих. Буквально за два тижні. Немає адекватної, симетричної відповіді на дії російських терористичних військ.

– Що думають ваші товариші про уряд, про президента, про тих людей, які перебувають тут і продовжують жити, ніби нічого не трапилося? Вони знають, заради чого вони воюють?

– Я набагато більше спілкуюсь з добровольцями, і зрозуміло, що ці всі люди знають, за що вони воюють -“за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ”. Але при тому всьому всі чудово усвідомлюють, що це, що робиться в тилу – це зрада і національних, і державних, і будь-яких інших інтересів. Ніякого позитивного настрою стосовно державної влади київської немає – ні до президента, ні до уряду. Тим більше батьки чи дружини дзвонять – говорять про соціально-економічний стан, про те, що нема за що жити. І воно нічого доброго ні для влади, ні для держави не принесе, поки ця ситуація не буде радикально змінена.

– Що робити з тим, що солдати, які приходять після бойових дій, після ротації, п’ють?

– Дуже важливо налагодити соціально-психологічну реабілітацію бійців. Навіть по лінії нашого корпусу працюємо з психологами, намагаємося це робити. Наші так не п’ють, але це все одно велике психологічне навантаження – коли постійно кров, коли поряд гинуть твої друзі. Я вчора із заступником міністра соціальної політики зустрічався, і ми обговорювали це питання. Я знаю, що західні партнери України постійно звертаються з певними пропозиціями, щоб зробити реабілітаційні центри, повезти людей за кордон, ще щось спробувати. Частково воно робиться, але дуже повільно, і не так, як мало б бути. Тому хлопці-армійці знаходять вихід в п’янці. Але це ж не вихід. Бо потім злочини всілякі кримінальні відбуваються.

– Як ви плануєте контролювати появу і зростання радикально налаштованої молоді?

– Ступінь радикалізму завжди зростає в суспільстві нестабільному. Там, де влада не має реформ, не має позитивних зрушень – цей ступінь радикалізму не проконтролюєш повністю ніколи. Він буде зростати, поки наша влада займається тим, чим вона займається: не будує українську державу, а з`ясовує стосунки між собою, не блокує корупційні схеми і т. д. Тому тут нічого не зробиш – рівень радикалізму, швидше за все, буде зростати в суспільстві. Це варіант для держави не дуже добрий.

– Що треба робити з тим, що військові частини виходять з правового поля, як батальйон “Торнадо”, якому закидають грабежі, тортури і згвалтування?

– Безумовно, це має каратися. Але при тому всьому тут треба дуже детальне розслідування. Я не можу про це говорити, бо не володію матеріалом. А ви знаєте, які в нас прокурори – однозначної довіри до всіх прокурорів в мене немає. Тут має бути комплексна перевірка, і депутатам треба взяти на контроль – чи воно відповідає дійсності, чи це черговий етап боротьби з добровольчим рухом. Це ж добровольчий підрозділ – колишній “Шахтарськ”, який потім став “Торнадо”. Я отримував інформацію ще в минулому році, що існують певні проблеми в певних добровольчих формуваннях. Туди ж не всі ангели приходять – є люди, які воюють, а є люди, які займаються всілякими схемами. Але з ситуацією треба розібратися, щоб це не була помста за якісь речі, бо я чув, що хлопці затримали контрабанду, і після цього…це як з Наливайченком виходить – поки не озвучується якась тема, все нормально, ніяких претензій. Як тільки йде якесь затримання, блокада контрабандних потоків – відразу виникають проблеми.

– Чи є в армії тортури, мародерство, контрабанда в масовій кількості?

– Звичайно, якісь певні такі речі є. Повністю від того не втечеш, а коли ще система армійська не досконала, контроль за правопорядком у військових частинах дуже недосконалий. Ми вносили ж до Верховної Ради закон про військову службу правопорядку, але ВР не прийняла той закон, тобто не дала можливості власне армійським підрозділам, поліцейським, контролювати ситуацію. Воно є, але я б не сказав, що то дуже масово і скрізь і всюди.

– Хто повинен контролювати це все?

– Військова прокуратура і військова служба правопорядку.

– А в армії це залежить від командирів – що відбувається в частині?

– Безумовно, армія – це авторитарна структура. Командир або дозволяє, або чогось не бачить, або є не компетентним. Якщо береться полонений диверсійно-розвідувальною групою, а командир сидить в цей час на командному пункті, полонений добренько пресується, а командир може це і не бачити, не знати, бо існує певна групова порука в цій мікрогрупі. Такі можливі випадки, але не треба перебільшувати – то можуть бути одиничні випадки, коли на адреналіні хлопці воюють, то людина добра і чуйна на війні може себе проявити як певний звір, в певній конкретній ситуації.

– Партія “Укроп” – це ваша історія буде?

– Ні. Ні в якому разі.

– Тобто ви підете на вибори з “Правим сектором”?

– Звичайно. Це навіть не обговорюється.

– За рахунок чого зростає ваш рейтинг? Ви ж весь час мовчите.

– Я сам дивуюсь. Я не часто з’являюсь у Києві. Але коли можу, завжди даю інтерв ‘ю. Навіть на виборах, коли я вів свою виборчу кампанію, я говорив виборцям, що поки йде війна, 90% часу я буду віддавати війні. Це в мене прифронтовий округ, якраз останній на сході Дніпропетровської області, і головне моє завдання, як депутата і провідника “Правого сектора”, – це не пустити війну сюди. І я це максимально роблю.

– Ви в числі прогульників у ВР.

– Я на лікарняному знаходжуся. Етапний лікарняний, на 4 місяці, вже в ВР переданий, а далі вже реабілітація.

– Вийдете з лікарняного і будете весь час у ВР?

– Ні, не буду. Буду, але не так часто, поки йде війна. Якби був мир, то я займався б повністю депутатською діяльністю. Я бачу, що мандат депутатський необхідно використати в першу чергу для того, щоб реалізувати ті зобов’язання, які я маю перед добровольцями, армійцями.

– Чи відчуваєте ви іноді відчай?

– Не до того.

– Як часто ви спілкуєтеся з дніпропетровською командою?

– З Філатовим дуже часто, і по депутатській діяльності у нас дружні стосунки з ним.

– Який сьогодні рейтинг у “Правого сектора”?

– Близько 5% по Україні.

– Чи були ви за кордоном за останній рік?

– Я в Інтерполі в розшуку- не був.

– Чи були за кордоном ваші родичі?

– Ні.

– Чи вірите ви своєму президенту?

– Ні.

– Чи вірите ви міністру оборони?

– Я вірю в Бога. Мені здається, що Полторак непогано працює.

– Чи є у вас хрещені діти? І чи займаєтеся ви ними?

– Так, є. Але зараз дуже мало, нажаль.

– Хто з дітей депутатів або чиновників воює на передовій?

– Не знаю, не зустрічав.

– Які почуття ви відчуваєте стосовно російського народу?

– Російський народ є носієм російського імперіалізму. Якби російський народ займав іншу позицію – не було б агресії проти України. Але ненависті в мене немає. В мене дуже багато росіян в підроздалах “Правого сектора” воює проти російського імперіалізму.

– Хто з сучасних українських політиків викликає у вас повагу?

– Звичайно, є люди, які займають принципові позиції.

– Є люди, які для вас є взірцем?

– Я український націоналіст, і, відповідно, приклади – це і полковник Коновалець, і Роман Шухевич, і Степан Бандера, і мій вчитель, нажаль покійний, Василь Іванишин. Це ті люди, на яких я намагаюся рівнятися.

– Три речі, які вам вдалося зробити за останній рік?

– Найголовніше – вдалося зробити “Правий сектор” фактором політичного життя, державного будівництва. Друге – це ДУК як певне явище у військовій площині, і третє – вдалося увійти в українську політику, навіть несподівано для себе.

– Дякую, Дмитре. Бажаю вам, щоб ви залишилися живі, щоб ви працювали для української політики і не пішли з неї, а також щоб ви працювали для української армії.

 

Джерело: телеканал “112 Україна”


Теги статьи: Ярош

Дата и время 24 июня 2015 г., 12:29     Просмотры Просмотров: 3326
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что нужно сделать с Саакашвили?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.054447