АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 1°C
Харьков: 0°C
Днепр: 0°C
Одесса: 5°C
Чернигов: 0°C
Сумы: 0°C
Львов: 8°C
Ужгород: 9°C
Луцк: 6°C
Ровно: 5°C

Петро Порошенко вийшов на фінішну пряму

Петро Порошенко вийшов на фінішну пряму
Петро Порошенко вийшов на фінішну пряму

Дії президента Петра Порошенка виглядали так, ніби у глави держави в голові одночасно дві протилежні думки та що він пише сам на себе скарги до Конституційного суду

12 червня 2015 року відбулося перше засіданні Ради регіонального розвитку, на якому президент Петро Порошенко зазначив: «Ми знаходимося на фінішній прямій. Я чекаю найближчим часом засідання Конституційної комісії, оперативного представлення концепції Венеційської комісії, і сповнений рішучості запропонувати Верховній Раді ці зміни ще до кінця поточної сесії».

Президент мав на увазі зміну положень чинної Конституції. Проте, як на мене, пряма мова є трішки задовгою, її сміливо можна було б скоротити до перших п’яти слів.

Події останніх днів засвідчили, що П. Порошенко справді вийшов на фінішну пряму. Звільнення Валентина Наливайченка без видимих мотивів і чітких пояснень — лише зайвий тому приклад. Президент опинився в ситуації тотальної недовіри до всіх: опонентів, соратників, найближчого оточення. Він підозрює всіх у підступності та потенційній зраді, тому звільняє з посад миттєво і не вагаючись.

Зовні ці політичні конвульсії нагадують кругову оборону в глибокому ворожому оточенні (тилу). Можливо, подумки, на самоті, він допускає варіант, коли доведеться збирати валізи в дальню дорогу...

Днями сталася трохи дивна історія.

Ще 4 лютого 2015 року Верховна Рада ухвалила закон №144-VIII «Про позбавлення Віктора Януковича звання президента України», увесь зміст якого складався з двох коротких речень. Президент П. Порошенко чотири з половиною місяці вивчав ці два речення, вагаючись прийняти для себе одне з двох рішень — підписати або накласти вето, як цього вимагає ч. 2 ст. 94 Конституції.

Ситуація трішки затягнулась, бо якщо глава держави протягом 15 днів з моменту отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції). Депутати вже навіть притиснули спікера парламенту Володимира Гройсмана з’ясувати у президента — що відбувається з підписанням?

Нарешті П. Порошенко в червні поставив свій підпис. Наступного дня закон опублікували і він набув чинності. Через три дні президент змінив свою точку зору на прямо протилежну та звернувся до Конституційного суду з поданням про визнання щойно підписаного ним закону неконституційним.

Пояснення речника Адміністрації президента були ще більш дивними: зі слів Банкової виглядало так, що президент П. Порошенко зробив це навмисно, тобто свідомо підписав неконституційний закон, а потім його оскаржив, аби «ніхто не зміг оскаржити рішення Верховної Ради»...

Збоку це виглядало так, ніби у глави держави в голові одночасно дві протилежні думки та що він пише сам на себе скарги до Конституційного суду.

Не має найменшого сумніву в тому, що вказаний закон не тільки прямо суперечить вимогам ч. 3 ст. 105 Конституції (де наведено єдиний випадок позбавлення звання президента — імпічмент), його не можна розглядати навіть як нормативно-правовий акт — на що посилається скаржник П. Порошенко в своєму поданні. Цей закон є просто політичною оцінкою діяльності ростовського вигнанця.

Верховна Рада часто плутає моральний осуд та юридичне визнання винуватості особи — засудження до покарання, одягаючи на себе суддівську мантію, що прямо заборонено ст. 62 Конституції. Цей висновок є очевидним, тому питання для П. Порошенка, можливо, перебувало зовсім не в юридичній площині. По суті парламент просив п’ятого президента підписатися під «вироком» своєму попереднику...

Невідомо, чи розповідав батько малому Петру в дитинстві одну старозаповітну історію, але нагадаю повчальну байку, наведену в Талмуді.

Колись давно, понад дві тисячі років тому, прийшов один чоловік до рабі Гіллеля — голови Синедріону — тодішнього іудейського Верховного суду та Верховної ради одночасно — та запитав: «Шановний ребе, поясніть мені увесь зміст Тори за той час, поки я буду тут стояти на одній нозі».

Рабі Гіллель не розгубився і відповів приблизно так: «Не роби іншим того, чого б ти не хотів, щоби зробили з тобою. Решта — це коментарі. Йди і вчись!»

Є безліч прикладів з історії, коли це правило працювало без винятків. Ягода, Єжов, Берія розстрілювали попередників. Їх теж розстріляли. У 1957 році проти Хрущова на Політбюро повстала стара гвардія — Молотов, Малєнков, Каганович. Вони програли і очікували страти. Натомість Микита Сергійович вчинив з ворогами великодушно: усе покарання заколотникам звелось до того, що їх виключили з партії та відправили на пенсію. Ні арештів, ні страт.

Коли в жовтні 1964 року найближчий соратник Хрущова — Леонід Ілліч Брежнєв скинув свого покровителя з посади, то консенсусом було прийнято рішення не ганьбити старого Микиту. Було делікатно повідомлено, що він сам попросився на пенсію за станом здоров’я і це прохання задовольнили.

Можна навести свіжіші приклади. Після 2004 року Віктор Ющенко не став переслідувати свого суперника на виборах — Віктора Януковича. Тому закономірно, що після 2010 року в бік третього президента України також не було застосовано жодних репресій. Тому вагання президента Порошенка — це його страх перед майбутнім...

Днями Семен Глузман, відомий радянський дисидент, звернувся до П. Порошенка з відкритим листом, де були такі гіркі слова: «Пан Квіташвілі поїде. У США, зрозуміло. Адже він зберіг своє американське громадянство. Мабуть, виїдете і ви, переслідуваний новим, зовсім не демократичним режимом...»

Поїде, звісно поїде. Якщо встигне...

Саме тому незрозумілим є інше: перебуваючи в стані душевних хвилювань за свою подальшу долю, П. Порошенко не знайшов нічого кращого, як взятися за конституційну реформу і вчергове переписати її ключові положення.

Це вже стає поганою звичкою для президентів — колупатися в Конституції та щось там трішки підлаштовувати під себе. Статистика останніх 15 років невблаганно свідчить, що з вірогідністю 100% такий крок стає початком занепаду влади та ганьби для ініціаторів.

Згадаймо новітню історію. Навесні 2000 року Леонід Кучма був у зеніті слави, він щойно переобрався на другий термін, він був самодержець, його влада була мов непохитна глиба. З якогось переляку йому виявилося цього замало, він вирішив змінити Конституцію та скоротити кількість депутатів до 300, одночасно запровадивши другу палату парламенту. Тепер майже ніхто не пригадає, про що був поки що єдиний проведений в Україні 16 квітня 2000 року референдум.

Попри порожні дільниці, ЦВК рапортувала про нечувану явку — понад 78% виборців отримали свої бюлетені. Вибір народу засвідчив виняткову одностайність — усі чотири питання набрали понад 80% підтримки, одне питання — навіть 89,9%: Путін нервово заздрить... На диво, опозиція дивилась на це крізь пальці, потураючи відвертій профанації.

Халтура була страшна. Через кілька місяців вибухнув скандал — 16 червня 2000 року представники львівських обласних осередків дев’яти політичних партій написали заяву генеральному прокуророві України, де виклали ганебний до непристойності результат перевірки підписних листів у м. Львові (перепрошую за цитату): «В підписному листі №7 виявлено такі записи: п. 6: Х.й Х.йло Х.йович, вул. Наукова 15/8, паспорт КА307930 (підпис); п. 14: Пиздень Х.йов Міх.йович, вул. Наукова 15/17, паспорт КА319085 (підпис); п. 19: Болт Х.йло (по-батькові нерозбірливо), вул. Наукова 15/24, паспорт КА209032 (підпис)» та ще загалом 140 підписів аналогічного змісту.

Ці щирі прихильники двопалатного парламенту мали усі шанси увійти в історію як бренд кучмівського референдуму, якби у вересні 2000 року з Кучмою не стався Гонгадзе в гострій формі...

Натомість Л. Кучма виявився напрочуд наполегливим. Історія його нічому не навчила. На початку 2004 року він знову вирішив пограти в Конституцію — цього разу в так звану політреформу. Але його сигнали суспільству та політичним колам виявилися настільки суперечливими, що замість консолідації він отримав колотнечу.

Перша спроба голосування за проект змін до Конституції №4105 провалилася 8 квітня 2004 року — на табло висвітилось 294 голоси, усього 6 забракло. Вдруге аналогічний проект під №4180, відомий як закон №2222, ухвалювали 8 грудня 2004 року між другим та третім турами президентських виборів, коли на вулицях вирував Майдан.

Свою кар’єру другий президент завершував ганьбою та приниженням, ледь зберіг життя та свободу. І на чорта йому була ота Конституція?!

Його наступник — третій президент Віктор Ющенко — в останній рік діяльності на посаді глави держави, коли справи для нього пішли зовсім погано, також вирішив явити місту і світу свій проект закону №4290 від 31 березня 2009 року. Він передбачав викладення Конституції у повністю новій редакції, в т. ч. введення другої палати парламенту та інші радикальні зміни.

Проект В. Ющенка містив безліч юридично неспроможних положень та був відірваний від політичних реалій. Тому не диво, що під час голосування 22 жовтня 2009 року прожект «месії нації» набрав лише 48 голосів. Навіть надати шанс авторові доопрацювати цей «шедевр» погодилися лише 198 народних обранців. Як казав віслюк Іа: «Жалюгідне видовище, кошмар!»

Лідер опозиції В. Янукович тоді іронізував, що неможливо ставитися до цього проекту серйозно. Мовляв, В. Ющенко вніс цей проект лише з метою нагадати про себе напередодні виборів президента. Якби В. Янукович знав тоді своє майбутнє...

Історія злету і падіння четвертого президента у нас досі перед очима. В. Янукович сміливо пішов тим самим шляхом, що й попередники. Ледь минуло півроку від початку його каденції, як спритний юридичний комбінатор Андрій Портнов за допомогою Конституційного суду повернув історичний годинник назад, у 1996 рік, анулювавши закон №2222 про внесення змін до Конституції, ухвалений під час Майдану 8 грудня 2004 року.

Згодом було внесено ще дві зміни до Конституції: законом №2952-VI від 1 лютого 2011 року народні обранці подовжили самі собі та депутатам кримського парламенту термін повноважень на один рік — до п’яти; та законом №586-VII від 19 вересня 2013 року було уточнено повноваження Рахункової палати.

Але і цього було замало. Тоді В. Янукович вирішив створити так звану Конституційну асамблею. Нібито дорадчий орган, який насправді був призначений лише для однієї функції — надати вигляд всебічного професійного обговорення та одностайного схвалення конституційних фантазій головного юриста Банкової — А. Портнова.

Можливо, щось було в назві не те. Наприкінці 2012 року в Єгипті президент-ісламіст Мохамед Мурсі утворив Конституційну асамблею з метою прийняття нової Конституції Єгипту для подальшого закріплення узурпації влади. Але не так сталося, як гадалося: 3 липня 2013 року відбувся військовий переворот, отого мурзіка взяли за шкірки та кинули до буцегарні, де він зараз очікує на виконання смертного вироку...

Тоді, влітку 2013 року, на одному з круглих столів експертів у межах заходів роботи нашої Конституційної асамблеї автор цих рядків пожартував, що треба ширше використовувати позитивний досвід роботи єгипетської Конституційної асамблеї... Я тоді навіть гадки не мав, наскільки цей жарт справдиться: доля засновника української Конституційної асамблеї виявиться ненабагато кращою за долю його єгипетського колеги. І те, що він живий і здоровий досі, — не його заслуга, а чиясь недоробка...

Після втечі четвертого гаранта почалася повна вакханалія зі змінами до Конституції. 21 лютого 2014 року Верховна Рада прийняла одним читанням абсолютно неконституційний закон №742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України», де містилася чітка вказівка про викладення статей 76, 78, 81–83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112–115 Конституції в новій редакції.

Якби Конституційний суд із власної ініціативи змінив чи скасував своє рішення №20-рп від 30 вересня 2010 року про визнання неконституційним закону №2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, усе було б набагато простіше. Натомість зазначене рішення КСУ є досі чинним, згідно з відомостями законодавчої бази даних Верховної Ради.

На додачу, під «відновленням окремих положень Конституції» підписався самозванець — так званий т. в. о. президента Олександр Турчинов.

Якщо нині П. Порошенко дійшов висновку про неконституційність підстав позбавляти В. Януковича звання президента, то скажіть, будь ласка, на якій підставі його було «самоусунуто» простою постановою Верховної Ради?

Ніхто навіть не звернув уваги на те, що закон про відновлення положень Конституції підписано О. Турчиновим 21 лютого 2014 року, а постанова ВРУ про самоусунення президента В. Януковича ухвалена тільки 22 лютого — на день пізніше…

Минув рік, і тепер вже п’ятий президент України П. Порошенко у розпал війни та політичної кризи вирішив піти стежками попередників: створив якийсь там конституційний дорадчий орган з метою чергового «одобрямсу» фантазій Банкової, хоче натягнути парламент на свої конституційні бажання.

Відверто кажучи, немає ані найменшого бажання і часу аналізувати, коментувати чергову маячню, яку хочуть нав’язати згори суспільству. Це можна пояснити на дуже простому прикладі. Є такий закон, відкритий Ньютоном, — всесвітнього тяжіння. Він не встановлює гравітацію і не затверджує її властивості. Він лише відображає ту реальність, що існує, — яблука з яблуні падають вниз, а не вгору. Сила тяжіння прямо пропорційна добутку мас та зворотно пропорційна квадрату відстані між тілами.

Верховна Рада демонструє абсолютно дику, феодальну правосвідомість, тому я би не здивувався, якби цей парламент вніс зміни і доповнення до закону всесвітнього тяжіння. Але чи призведе це до якихось наслідків? Звісно, ні!

Це дуже наївне уявлення про світ, у якому ми живемо, що отак просто, звичайною постановою чи законом можна змінити реальність. Правда полягає в тому, що життя існує саме по собі, часто всупереч намаганням Верховної Ради щось там підлаштувати. Жоден закон чи жодна конституція не можуть згори змінити правові реалії та звичаї суспільства.

Тому сизифова робота, за яку взявся п’ятий гарант, є абсолютно марною. Щоби прийняти нову Конституцію, слід спочатку створити нову реальність, змінити суспільство, створити нові політичні і правові звичаї.

Є чимало країн, зокрема Велика Британія, Ізраїль тощо, де конституції немає, а правовий лад є. І є безліч країн, в т. ч. і наша, де найкраща Конституція існує паралельно з повним правовим безладом.

Тому не варто фетишизувати Основний Закон. Тим більше, що це буває небезпечно для політичної кар’єри, як доводить досвід «папєрєдніків».

Якщо шановний Петро Олексійович не вірить, то нехай поїде до Єгипту, напроситься на побачення в тюремну камеру до колишнього президента Мурсі і спитає. Тим більше, що Мурсі теж був п’ятим президентом…

racurs.ua

 

Теги статьи: Порошенко

Дата и время 28 июня 2015 г., 09:48     Просмотры Просмотров: 4593
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Активистка Femen: Украиной руководит президент, который в состоянии спонсировать ЕС
Саакашвілі: Президент нахабно бреше. Вони навмисно змішали грузинських кримінальних авторитетів разом з грузинськими офіцерами
Хаос у системі правосуддя вигідний керівництву держави

Наливайченко: Коррупция в Украине начинается с кабинета президента
Представитель Банковой обвинил телеканал в "ненависти" к Порошенко
Одно удовольствие - Саакашвили поблагодарил "талантливую" Тимошенко

Наливайченко: Через корупцію Порошенка Україна може втратити підтримку ЄС
Спал на полу в обычной квартире: король Бельгии рассказал Порошенко о тайном визите в Киев
Порошенко проталкивает в судьи Конституционного суда экс-"регионала"

Иск Саакашвили к Порошенко отложили на месяц
Порошенко занялся спекуляцией: в Брюсселе заняли жесткую позицию по Украине
74% украинской молодежи не интересно, кто в стране президент

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.129431