АНТИКОР — національний антикорупційний портал
МОВАЯЗЫК
Київ: 16°C
Харків: 21°C
Дніпро: 21°C
Одеса: 24°C
Чернігів: 14°C
Суми: 17°C
Львів: 16°C
Ужгород: 17°C
Луцьк: 16°C
Рівне: 17°C

Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш"

Читать на русском
Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш"
Юлія Паєвська "Тайра" про російський полон: "Мені одразу сказали, що жити ти не будеш"

"Я хотіла обійняти когось з наших хлопців і торкнутися української землі. І це сталося нарешті. Вірогідність того, що це станеться, була менше одного відсотка, але сталося диво. І коли я обійняла першого нашого, це було надзвичайно."

Відома українська парамедик Юлія Паєвська із позивним "Тайра" в інтерв’ю DW розповіла про три місяці, проведені нею у полоні, та про свої плани на майбутнє.

Deutsche Welle: Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, як Ваше здоров’я і Ваш ментальний стан?

Юлія Паєвська: Здоров’я вже майже в порядку, лікарі кажуть, що скоро вже випишуть мене з госпіталя, тобто я зможу приєднатися до своїх побратимів. Психічний і психологічний стан дуже стабільний, нормальний - через те, що я не була зламана, я зберегла достоїнство, гідність у цій ситуації. Я не відчуваю жодної провини і через це я нормально почуваюся. Також мене настільки підтримує вся Україна, всі українці в усьому світі, і не тільки українці. Кожному з них подяка.

Коли Ви були у полоні, чи було щось, що Ви хотіли зробити першим, і коли Ви опинилися в Україні, Ви це зробили?

Я хотіла обійняти когось з наших хлопців і торкнутися української землі. І це сталося нарешті. Вірогідність того, що це станеться, була менше одного відсотка, але сталося диво. І коли я обійняла першого нашого, це було надзвичайно.

"Полон змінює свідомість"

Чи став полон для Вас якоюсь точкою неповернення, після якої Ваше життя поділилося на "до" і "після"?

Це дуже важке випробування. Взагалі полон і обмеження свободи, я думаю, кожній людини змінює свідомість і коригує відношення до суспільства і до себе. Щодо мене, то, звичайно, це новий етап життя. Звичайно, я змінилася, але я винесла досвід, який є абсолютно безцінним, він дуже дорого дістався. Я більше ніколи не потраплю в полон, це сто відсотків, і нікому не раджу туди потрапляти. Це новий етап, і я зараз думаю, чим займатися далі, бо маю багато можливостей нині. Будемо рухатися!

Що Ви мали на увазі, коли сказали, що більше ніколи не потрапите у полон?

Бо винести все це фізично і морально надзвичайно важко. Тільки через те, що я багато років практикувала східні бойові мистецтва, йогу і готувалася до Invictus Games ("Ігор нескорених"), які заснував принц Гаррі, я була у класній фізичній формі, я змогла зберегти свідомість і більш-менш лишитися в непоганій кондиції. Але все одно стан на момент повернення був надважким. Краще у цьому житті обійтися без такого випробування.

Коли Вас затримали, і коли Ви опублікували Ваші відео з нагрудної камери у Маріуполі, про Вас була просто величезна хвиля у соцмережах, в українських та закордонних ЗМІ. Вам про це хоча б словом сказали?

Мені багато чого говорили, але все було брехнею. Справа у тому, що ворогу вірити не можна. Все, що вони казали, було або спотвореним, або повною брехнею. Мені казали, що є якась підтримка, що за мене багато людей щось кажуть, але це було перекручено, так само як і їхні звинувачення щодо мене, щодо наших військових - все перекручується. Вірити взагалі не можна. Дуже всіх прошу: фільтруйте інформацію від росіян, від "ДНР" і "ЛНР". З того, що ви можете почути, 99 відсотків брехні. 

"Психологічний вплив був страшенний"

А за яких умов Вас затримали?

Йде слідство, я не маю права говорити про це. Все, що я можу сказати, так це те, що я була всі ці три тижні у маріупольському госпіталі і надавала допомогу, допомагала на сортуванні, яке є дуже важливим етапом прийому поранених. У цьому госпіталі було багато дітей і жінок у підвалах, бо госпіталь мав генератор і достатньо води, були жінки з малими дітьми. І був вільний автобус. І я просто зібрала тих жінок з дітьми, посадила в автобус і поїхала на Запоріжжя, бо вони просилися на українську сторону. І пройшла інформація від місцевих, що можна пройти коридором і що багатьом людям вдалося пройти. Я вирішила ризикнути. Я знаю, що з жінками і дітьми нічого страшного не сталося.

Чи можете Ви розповісти, яким до Вас було ставлення?

Жахливе. Я за весь час не мала не те що якихось комфортних для жінки речей, я не мала нічого. У чому я була - це один комплект білизни, одні штани, кросівки і трошки одягу, і все. Все інше у мене відібрали, я нічого не мала. Мені не надали ані телефонного зв’язку, ані медичної допомоги. Один раз пізніше фельдшерка мені допомогла, і це було дуже достойно, але одного разу. Я не говоритиму про тортури і психологічний вплив, хоча він був страшенний, допоки не завершиться слідство. 

А чи можете сказати, де Ви були?

Можу. Останнім часом мене утримували у Донецькому СІЗО. Там залишилося дуже багато наших полонених. Ставлення жахливе. Годують більш менш, померти з голоду не вийде. Але в останній тиждень нам навіть мила не дали. Тобто у камері 22 жінки, камера три на шість метрів, десять ліжок. Інші також не мали жодної інформації про свою сім’ю та дітей. Їхній психологічний стан був просто жахливим. Але більшість з них трималися дуже достойно. Це були українки з лав Збройних сил та Нацгвардії, там були дівчата з "Азову", і були також цивільні. Там діє система "фільтрації", тобто вони беруть держслужбовців і перевіряють на співпрацю з "окупаційними військами". Коли мені висунули обвинувачення, а це розстрільна стаття, абсолютно бездоказово, я була дуже здивована. Я казала, що я просто виконувала свою присягу, я давала присягу народу України і я діяла на території своєї держави, у Маріуполі. На що вони казали, що це була територія "ДНР". 

Що Вам  допомагало не бути повністю деморалізованою?

Кілька факторів. Перший - те, що я відчувала, що Україна існує, і мене дуже підтримувала інформація. Усі три місяці дуже-дуже рідко - можливо, раз на два тижні - доходила інформація з театру бойових дій. Я розуміла протягом усіх цих трьох місяців: лінія фронту просунулася, може, на десять кілометрів, тобто практично нічого не змінюється. А далі прийшла інформація, що росіяни відійшли від Києва. І розуміння того, що моя країна настільки звитяжна, настільки крута, що опирається цьому монстру, підтримувало мене. Я також відчувала, що багато людей мене підтримує, я відчувала цю силу. Усім дякую до неба.

Ви сказали, що був один відсоток вірогідності, що Вас визволять. Чому?

Через психологічний вплив, вони діють дуже професійно. І дуже важко фільтрувати, де брехня і де правда. Мені одразу сказали: жити ти не будеш і краще тобі самій закінчити життя. Звичайно, для них це було б дуже зручно, але я їм не дала такого шансу.

"Вони звинувачують мене у тому, що робили самі"

Як Ви дізналися, що вони хочуть знімати про Вас фільм?

Не пам’ятаю, у який день, бо вони злиплися для мене в один - ані сну, ані їжі, я майже не пила води… Це було на початку. Мене закували в кайданки, тобто я сиділа закована у кайданки, і відвели у кімнату, де вже було виставлено світло і перебувала знімальна група якогось російського каналу. У недостатньо освіченої людини у плані психології, напевно, вони б викликали довіру. І вони почали ставити питання. Через певний час я зрозуміла, що питання ставляться таким чином, аби потім можна було змонтувати, вирізати шматки. Я вже тоді почала корегувати те, що я кажу. Але на перші питання я реагувала не так, як слід було. Надалі я говорила так, щоб порізати це було важко. Але вони все одно зліпили з того матеріалу абсурдну річ.

А Ви зрозуміли, який образ вони Вам конструюють?

Нацистка, вбивця, щось там з органами пов’язано. Я взагалі коли почула весь цей брєд - це просто марення, це на голову не натягнеш - я дуже здивувалася. Я стільки років на фронті, всі знають, чим я займаюся. Якби я щось не те робила, то українські спецслужби мене б зупинили на самому початку. Вся ця діяльність, особливо волонтерів, перебуває під контролем. Для них це абсолютно нормально - взяти якусь людину або якусь річ, яка відбувається в Україні, і перекрутити її на навпаки. Наприклад, те, що я нацистка. Оригінально я російськомовна, я настільки відверта, і в мене стільки різних друзів в усіх різних царинах і націях, що так думати - це просто ідіотизм. А насправді нацистами є вони, бо вони вважають, що весь світ мусить підкоритися великій імперії. Тобто вони звинувачують мене у тому, що робили самі. Так само вони звинувачують і Україну. Вони, наприклад, дуже хотіли б знати, як Україна планувала нападати на РФ. І багато питань було такого плану. Це просто абсурд. Пропаганда страшна, люди там зомбовані. Я навіть не можу їх ненавидіти, бо я розумію, що це є вплив пропаганди, я до них ставлюся як до хвороби.

"Набратися терпіння і зносити усе достойно"

Що би Ви передали зараз полоненим у Росії, якби вони Вас почули?

Де б ви не були, де б вас не утримували, що б вам не казали, знайте, що це брехня. Вас звинувачуватимуть у чому завгодно, вас будуть катувати, вам робитимуть надболяче, іноді просто на межі, пихологічний вплив занадто важкий, вам брехатимуть, що Україна вже програла, що весь світ покинув вас і нікому ви не потрібні. Це все - абсолютна брехня. Ворогу вірити не можна, просто не треба йому вірити. Це безжальні люди, які втратили здоровий глузд завдяки цій пропаганді. Мені допомагало розуміння, що це закінчиться, це минеться. У будь-якому випадку це не триватиме вічно. Треба просто набратися сил і терпіння і зносити усе достойно.

А Ви пам’ятаєте момент, коли Ви зрозуміли, що Вас вже везуть в Україну або на обмін? Якими були Ваші думки і емоції?

Не було емоцій, я просто зробила poker face, я взагалі трималася дуже стримано. Дуже важко було зберігати спокій. Але я трималася всю дорогу спокійно. Я намагалася не думати над цим, щоб не показати їм свою слабкість.

Але Ви ж розуміли, що Вас везуть на обмін?

Вони мені сказали, бо мене довго везли. Нічого не пояснюючи, посадили в машину і повезли. І коли я запитала, коли ми далеко вже від’їхали, то вони сказали, що буде обмін і тебе обміняють. Я сказала: "ок".

Вам у коментарях вже пишуть люди, чиї близькі зараз у полоні, просячи поради. Ви думаєте над тим, щоб якось системно допомагати цим людям?

Звичайно, я дуже хочу долучитися до глобальної системи обміну. Бо я знаю, що відчуває людина, яка перебуває всередині, і знаю, які верстви полонених треба звільняти у першу чергу.

Які?

Це поранені і жінки. Наприклад, там утримується наразі одна з медиків, яка на сьомому місяці вагітності. Я думаю, що у неї все ж таки трохи покращені умови утримання, бо нам не дозволяли вдень навіть сідати, ми мусили стояти. А спати можна було з 10-ї вечора до 6-ї ранку. Але насправді відбій давали пізніше, а будили раніше. Сидіти можна було тільки на маленьких лавочках, де всі 22 жінки не помістяться, там максимум шість худих дівчат можуть сісти. Треба мінятися і постійно перевіряється, щоб ти не сидів. Якщо сідаєш, то тебе карають - спочатку кричать, а далі можуть зайти і щось зробити.

"Боже збав засуджувати людину, яка потрапила у полон"

Які б Ви могли дати поради для родичів тих, хто перебуває у полоні?

По-перше, зберігайте спокій і вірте у повернення. Бо усі відчувають ваші емоції. Любов, віра і надія у те, що все відбудеться правильно, перетинає будь-які кордони і стіни. І по-друге, довіряйте державі, бо держава не кине. Треба вірити, треба чекати, і Боже збав засуджувати, хоча б на підсвідомому рівні, людину, яка потрапила у полон. Бо обставини бувають дуже різні, ми не маємо права судити тих, хто там. Їх треба любити, чекати і зробити усе, щоб наблизити це повернення.

А який стан у полонених, які були з Вами і яких Ви бачили та зустрічали?

Тілесні ушкодження заживають, але не у всіх. Є речі, яких я не можу казати. Але моральний стан жахливий, бо більшість полонених не мають психологічної підготовки. Я хотіла б розробити інструкцію для тих, хто потрапив у полон - як поводитися, про що думати, що казати - і для цивільних, і для військових.

На Facebook хтось Вас тегнув у пості, написавши, що "вона все одно рветься на нуль" (на лінію фронту. - Ред.). Чи хотіли б Ви справді повернутися у гарячі точки?

Звичайно, я рвуся на "нуль". Я дуже переживаю за хлопців, і я знаю, що якщо я буду на лінії, то відсоток тих, хто вижив, буде вищим. Там прекрасні навчені медики, але медиків багато не буває. Але наразі я маю місію, я мушу її закінчити, а тоді вже буду повертатися на фронт, якщо ми до того часу не переможемо, бо я щиро вірю у нашу перемогу.

А у чому полягає Ваша місія, про яку Ви згадали?

Це секрет. Я витримаю паузу, ви все побачите.

Як Ви думаєте, як довго триватиме війна?

Колись мені наснилося, що війна закінчиться нашою перемогою, і це буде весна, коли квітнуть бузок, тюльпани і магнолії, і починають розквітати у Києві каштани. Не думаю, що це закінчиться дуже швидко, хіба що станеться диво. Але Україну врятує диво, і це диво - український народ.

Тамара Кіптенко, опубліковано у виданні DW 


Теги статті: військові медикиНападение России на Украинуагресія РосіїРосійська арміяВійна на Донбасіросійсько-українська війнавійськові злочиниВійнаокупантиполоненіобмін полоненимиполонПаевская Юлия

Дата і час 02 липня 2022 г., 15:46     Переглядів Переглядів: 1993
Коментарі Коментарі: 0


Коментарі:

comments powered by Disqus
08 серпня 2022 г.
loading...
Загрузка...

Наші опитування

Чи є у вас у місті підрозділи тероборони?





Показати результати опитування
Показати всі опитування на сайті
2.766332