АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 11°C
Харьков: 13°C
Днепр: 15°C
Одесса: 14°C
Чернигов: 9°C
Сумы: 10°C
Львов: 11°C
Ужгород: 12°C
Луцк: 11°C
Ровно: 12°C

Мінський процес – річниця чи роковини?

Мінський процес – річниця чи роковини?
Мінський процес – річниця чи роковини?

Що виграла/програла Україна, сівши за стіл переговорів зі сепаратистами?

Версальський договір, Брестський мир, Мюнхенська змова, пакт Ріббентропа-Молотова, Ялтинська конференція, Гельсінський заключний акт, Будапештський меморандум – ці та інші терміни увійшли у підручники дипломатії. 5 вересня 2014 року міжнародна спільнота почула про Мінський протокол, який покликаний був зупинити найдраматичнішу, найдивнішу європейську війну ХХІ століття, котра спалахнула на сході України. Рік минув, але справи розійшлися зі словами, скріпленими на папері: миру на Донбасі українці так і не дочекалися. У суспільстві досі не припиняються гарячі дискусії щодо доцільності підписання цих домовленостей, які підтримали Рада безпеки ООН, Рада Європейського Союзу, всі країни-члени західної проукраїнської коаліції. Консолідованої думки в Україні не мають як «низи», так і «верхи». Одні кажуть про тонкий політично-військовий хід керівництва нашої держави, вимушений компроміс, який рано чи пізно обернеться перемогою України. Інші твердять про капітуляцію, називають укладений договір ледь не зрадою національних інтересів. Згідно із соціологічним дослідженням Центру Разумкова, за останні п’ять місяців кількість тих, хто негативно оцінює Мінські угоди, зросла – із 22% до 44%…

Пригадаймо, з чого починався пакт у Мінську. Початок серпня 2014-го. Після втрати на початку літа ледь не половини території Донбасу українські війська перехопили ініціативу, розчленовують бандитські угруповання і стрімко звільняють окуповані сепаратистами міста і села. З фронту щодня надходять повідомлення про нові перемоги, встановлені синьо-жовтіпрапори на адмінбудівлях. Наступ розвивається так швидко, що деякі експерти прогнозують очищення Донецька і Луганська від ворога до Дня незалежності. Але раптом у хід подій втручається Росія, яка до того декларувала «відстороненість», приховано підтримувала бойовиків. Потужні збройні підрозділи РФ віроломно з боку свого кордону вдарили у спину українському війську. Найбільш болючого, підлого удару було завдано у районі Іловайська, який мав стратегічне значення для театру бойових дій. Російська армія влаштувала «котел» українським частинам (в основному, добровольчим батальйонам), а після «джентльменської» обіцянки московського керівництва пропустити наших військових через «зелений коридор» прямою наводкою, наче у тирі, розстріляла наших бійців. За офіційними даними, внаслідок цієї масакри загинуло близько трьох сотень учасників АТО. За свідченнями незалежних джерел, втратили понад тисячу…

Поразка під Іловайськом і контрнаступ заохоченого, підсиленого Росією противника по всій лінії фронту змінили ситуацію. Було зрозуміло, що нарівні воювати з до зубів озброєними росіянами українській армії, яка пожинала плоди багаторічної до себе неуваги, не під силу. За зізнанням нашого Генштабу, на момент серпня 2014-го українська армія була вкрай виснаженою. Мобілізовані у березні-квітні бійці потребували бодай короткого перепочинку, а належної підміни їм не було. З ладу вийшло більше половини бронетехніки, її не встигали відновити. Після застосування російських систем протиповітряної оборони, у тому числі сучасних ПЗРК, було суттєво пошматовано нашу бойову авіацію. Отож, всупереч заявам деяких радикалів про “війну до переможного кінця”, конче потрібна була передишка — щоб зібратися із силами, доозброїтися, вибудувати нові рубежі оборони, переглянути стратегію і тактику дій.

Так виникла ідея сісти за стіл переговорів. Місцем обрали нейтральний Мінськ, який влаштовував обидві протиборчі сторони і посередників. У результаті складних перемовин на світ з’явився «мінський протокол» із 12 пунктів. Угода передбачала припинення вогню, контроль з боку ОБСЄ за незастосуванням зброї, звільнення заручників, виведення з території України всіх незаконних військових формувань, бойовиків і найманців. В угоді містився пункт про розробку програми економічного відродження Донбасу, відновлення життєдіяльності регіону. Прописано низку політичних вимог. Серед них – продовження загальнонаціонального діалогу щодо порозуміння. Перед Україною поставили вимогу гарантувати амністію тим учасникам подій на Донбасі, на чиїх руках немає крові, не допустити їх переслідування. На Донбасі мало бути проведено дострокові місцеві вибори (за українським законодавством).

Через два тижні мінські переговори продовжили, у новому меморандумі з’явилися більш конкретні пункти – як-от про 30-кілометрову зону безпеки, відведення важкої зброї калібром понад 100 міліметрів, припинення польотів бойової авіації… Здавалося, крига скресла, крок за кроком на сході України повернеться мир. Але це були великі ілюзії. У так званих ДНР і ЛНР, яких «патронувала» Росія, і не думали виконувати мирних угод. Упродовж трьох наступних місяців російсько-терористичні війська понад три тисячі разів порушували режим припинення вогню. За даними ООН, за два місяці «перемир’я» на сході України загинуло 957 людей, зокрема понад сотня українських військових. Більше шести сотень учасників АТО було поранено. За місяць “перемир’я” площа окупованої території суттєво зросла. Бойовики погрожували захопити весь Донбас. Цинічним нехтуванням Мінських угод стало проведення 2 листопада у “Новоросії” виборів “народних рад”, які суперечили українському законодавству. Як і очікувалося, до цього “волевиявлення” під дулами автоматів, які міжнародна спільнота не визнала, у Москві поставилися «з повагою»…

Військова напруга на Донбасі відчутно зросла після зимових свят. Бойовики, яких постійно підживлювали «гуманітарні» конвої з Росії, взялися розширювати зону свого впливу. Світ із болем слідкував за кровопролиттям у Донецькому аеропорту, Волновасі, біля Маріуполя, на дебальцівському напрямку. Саме наступ російсько-терористичних військ на Дебальцеве поставив хрест на «мінському протоколі». Існувала реальна загроза, що «конфлікт» на Донбасі переросте у великомасштабну війну. Це змусило західних лідерів терміново скликати нову зустріч у Мінську – вже у форматі «нормандської четвірки». 12 лютого майже добу канцлер Німеччини Меркель, президент Франції Олланд, президент України Порошенко і російський президент Путін вели жорсткі переговори. Очевидці розповідали, що градус дискусій зашкалював, дехто з високих переговірних сторін переходив на грубу лайку…

Результатом цих запеклих політичних боїв стала нова мінська угода. В ухвалених «заходах на виконання» вересневих угод найбільший інтерес викликав пункт про ухвалення до кінця 2015 року змін в українську Конституцію, які передбачали б децентралізацію влади «з врахуванням особливостей окремих районів Донецької і Луганської областей», прийняття постійного законодавства про особливий статус цих районів. Як сказано у тексті угоди, «особливості» повинні були бути погоджені з представниками цих регіонів. У примітці серед іншого уточнено: органи місцевого самоврядування «окремих районів» мають брати участь у призначенні керівників прокуратури і судів; у цих районах за рішенням місцевих рад можуть бути створені «загони народної міліції», повноваження депутатів цих рад не можна достроково припиняти.

Якраз довкола цих позицій розгорілися найбільші суперечки серед українських політиків. У процитованих пунктах багато хто побачив спосіб легалізації бойовиків, на чиїх руках кров, узаконення сепаратизму, руйнування української державності. Ці положення стали яблуком розбрату у парламенті серед членів коаліції, призвели до глибокої кризи відносин між ними. Неконтрольовані емоції вихлюпнулися на вулиці, призвели до фізичних протистоянь, внаслідок чого є загиблі і поранені…

Президент України назвав озвучені тривоги своїх опонентів надуманими, спекулятивними. Реалізацію мирних мінських домовленостей вважає безальтернативним, єдиним прийнятним виходом із ситуації на сході. Зауважив, що ці зміни жодним чином не обмежують суверенітет України, не загрожують йому. А користь від укладення Мінських угод, на думку президента, у тому, що Україна отримала так потрібний їй час для свого зміцнення. «Мінські угоди, як би хто їх не критикував, дали нам фору, дали час для зміцнення українськоїобороно-здатності»,— заявив президент.

P. S. 8 вересня у Мінську учасники Тристоронньої контактної групи підпишуть Угоду про відведення від лінії розмежування на Донбасі озброєнь калібром менше 100 мм.

Коментарі для «ВЗ»

Олексій ГАРАНЬ, професор кафедри політології Києво-Могилянської академії, директор Школи політичної аналітики

Якщо говорити про “Мінськ-1”, то там була достатньо збалансована, обтічна угода. Вона дала нам змогу виграти час…

А “Мінськ-2”… Ця угода набагато складніша, взаємосуперечлива. Там ми бачили деякі небезпечні речі, зокрема у примітці до пункту 11, де було виписано детальну хронологію, як і що виконувати, де одне було пов’язане з іншим. З приводу цієї угоди можна сперечатися. Якщо трактувати “ Мінськ-2” як угоду, що має бути виконана за пунктами 1 (негайне припинення вогню), 2 (відведення військ), 3 (обмін військовополоненими), 4 (виведення іноземних форсувань і техніки), 5 (встановлення українського контролю за кордоном), а вже потім пункт 11 (глибоко дискусійний — про конституційні зміни), то це одна річ. А якщо виконувати пункт 11 без виконання пунктів 1, 2, 3, 4, 5 — то маємо пояснювати нашим західним партнерам, що треба робити в іншій послідовності…

Віталій КУЛИК, політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

 У Мінських угодах Україні варто було обмежитися пунктами про припинення вогню, відведення військ, долю переміщених осіб і далі продовжувати логічну лінію у цьому напрямку. Ці пункти є зрозумілими, вимушеними. Але ми не мали брати на себе зобов’язань конституційного характеру, розглядати політичний статус тих чи інших регіонів. Ці питання мали би бути відкладеними. Як, скажімо, це було зроблено у Придністров’ї.

 Ще на початку 2014 року в Росії було створено центр моделювання конституційного процесу в Україні. Тоді росіяни відверто у наукових статтях і соціальних мережах “писали” конституційний процес для Києва. Казали, що треба нав’язати формулу асиметричної федерації, де одна з частин країни мала отримати великі повноваження і блокувати європейську інтеграцію України, стати чавунними гирями на ногах нашої держави, перетворювати її на “країну, що не відбулася”.

 У згадуваній групі російських експертів є представник колишньої української влади Андрій Портнов, який фактично прописує елементи майбутнього конституційного процесу в Україні, який знає цей предмет. Та й російські аналітики добре підготовлені до цієї теми. Коли розпочався мінський переговорний процес, нам нав’язали згадувану формулу. Хоча ми повинні були самі значно раніше подати ідею конституційного процесу — як широкої дискусії, інклюзивного процесу, вимагати від політичних сил широкої участі у ньому, створити Конституційну Асамблею — як установчий орган влади. Робити треба було все відверто, прозоро, за участі всіх зацікавлених сторін. Але цього вчасно не було зроблено. У підсумку у вересні 2014 року у Мінських угодах з’явився уже готовий конструкт, і зараз президент Порошенко намагається протягнути його, ламаючи через коліно Верховну Раду, опираючись на положення Мінських угод. Як на мене, ці угоди не є договором. Це всього лише угода про припинення вогню. Її реалізація згідно з існуючою міжнародною практикою пов’язана з реалізацією так званих екшн-планів. Тобто: робимо одне — припиняємо стріляти, робимо два — відводимо війська. Робимо три — забезпечуємо життя населення. Чотири — контроль України над кордоном. Пункт п’ятий — проводимо вибори. А лише пункт 6 — Конституційна реформа. А перескакувати з одного пункту на останній — такого ніхто не робить…

Джерело: Високий замок 


Теги статьи: Минские соглашения

Дата и время 05 сентября 2015 г., 09:24     Просмотры Просмотров: 2261
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Не только "Минск": из проголосованного Радой закона о реинтеграции Донбасса убрали важный пункт
Рабинович: Разыгрывая перед Западом «шекспировские постановки», реально не приближаем мир на Донбассе
Бутусов: То, что в обсуждаемом законе не упоминался Крым − не означает отказ от Крыма

Опубликован новый текст законопроекта о реинтеграции Донбасса
Ярош назвал угрозу, которая разорвет Украину, и «наехал» на Саакашвили
Порошенко нашел способ доказать вторжение России в Украину

Россия не избавится от санкций, выполнив минские договоренности, - Волкер
Россия вскоре покинет Донбасс – чиновник
В плену Минска-2. Нам срочно необходим «План-Б» по Донбассу

Глава миссии Украины при НАТО: Россия блокирует введение на Донбасс миротворцев ООН
МИД РФ обвинил Украину в срыве минских соглашений
Президент Беларуси сделал тревожное заявление: Лукашенко обеспокоен тем, как Россия себя ведет в отношениях с Минском

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.086151