АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 14°C
Харьков: 18°C
Днепр: 19°C
Одесса: 19°C
Чернигов: 12°C
Сумы: 15°C
Львов: 15°C
Ужгород: 16°C
Луцк: 15°C
Ровно: 15°C

Як успішно продати «Центренерго»

Як успішно продати «Центренерго»
Як успішно продати «Центренерго»

2016 року в Україні може відбутися прецедент продажу державної енергогенерувальної компанії зарубіжному стратегічному інвесторові

Кінець минулого енергетичного року ознаменувався позитивною новиною: компанія Deloitte Consulting почала підготовку до приватизації теплової генкомпанії «Центренерго», а також трьох енергопостачальних – «Запоріжжя-», «Миколаїв-» і «Харківобленерго».

Тож у держави вперше з’явився шанс продати закордонному стратегічному інвесторові велику енергогенерувальну компанію. І цей шанс експерти оцінюють досить високо. Залишається питання: чи потрібно це самій державі?

Відокремити перевезення вугілля від чиновника

Приватизацію ПАТ «Центренерго» оголосили ще торік, однак через протидію з боку Міненерговугілля вона виявилася фактично заблокованою. Для самої компанії 2015-й ознаменувався корупційними скандалами, кадровою чехардою, а також журналістськими розслідуваннями щодо перебування «Центренерго» в зоні інтересів заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка.

Утім, розсіяти негативний резонанс, що склався навколо державної теплової генкомпанії, дуже просто: продати підприємство на відкритому міжнародному конкурсі. Бажано, щоб покупцем об’єкта став інвестор зі світовим ім’ям і прозорою структурою акціонерного капіталу. Українській енергетиці потрібні сучасні стандарти в корпоративному управлінні, а також ефективні власники та менеджери, які звикли працювати в публічній конкурентній площині.

Власне, жодних доводів на користь збереження «Центренерго» в державній власності на сьогодні немає.

«Я щиро не бачу серйозних аргументів на користь того, що компанію не потрібно приватизувати. Кажуть, треба чекати, поки капіталізація зросте, а потім продавати. Але ми вже 15–20 років чекаємо. І що? Лише знижується. Та й як вона може зрости, якщо компанію не реструктуризувати і якщо не займатися кризовим менеджментом?» – вдається в питання керуючий партнер Imepower Юрій Кубрушко.

Він упевнений: «Центренерго» порівняно з «Енергоатом», ДТЕК та «Укргідроенерго» не такий великий гравець, щоб держава могла через нього впливати на ринок. Та й механізмів впливу на ринок у держави, крім прав власності в окремій генкомпанії, більш ніж достатньо.

«Там потрібні радикальні заходи з фінменеджменту, управління закупівлями, оптимізації ремонтів, пошуку дешевих кредитів для реконструкції. Потрібні фахівці, які знають, як працювати в умовах лібералізованих енергоринків. У компанії необхідно зробити нормальний фінплан, вивести постачання вугілля на реальні конкурси, провести аудит технічних потужностей, вирахувати їхній залишковий ресурс і економіку, ухвалити рішення, що розвивати й оновлювати, а що – закрити», – перераховує Кубрушко.

Українській енергетиці потрібні сучасні стандарти в корпоративному управлінні, а також ефективні власники і менеджери, які звикли працювати в публічній конкурентній площині

Схожу думку висловив у коментарі Forbes і старший аналітик інвесткомпанії Dragon Capital Денис Саква: «Незважаючи на відповідну вимогу МВФ, заяви кількох іноземних інвесторів про готовність брати участь у конкурсі, а також активну позицію Міністерства економічного розвитку і торгівлі, яке всіляко намагалося пришвидшити процес продажу «Центренерго», приватизацію компанії торік було фактично заморожено. Зокрема через протидію з боку Міненерговугілля».

2015 року «Центренерго» зазнавала хронічного дефіциту палива, була причетна до декількох корупційних скандалів, знизила виробництво на 40% і показала 80 млн гривень збитків за 9 місяців 2015 року. «Компанія потрапила в ситуацію, коли за ініціативу карають, а її менеджмент можуть звинуватити у завдаванні збитків державі просто за те, що він не виконав розпорядження «зверху». У результаті підприємство зайняло пасивну позицію, намагаючись уникати будь-яких активних дій. А інвестиційна привабливість «Центренерго» і далі знижувалася», – зазначає Денис Саква.

Отже, якщо переваги від збереження «Центренерго» в держвласності не проглядаються, вигоди від його продажу як для держави, так і для самої компанії очевидні.

По-перше, держава перестане займатися необов’язковою для неї господарською діяльністю з постачання вугілля на Трипільську і Зміївську ТЕС і зосередить збережені зусилля на стратегічному плануванні та забезпеченні ефективної регуляторної політики.

По-друге, «Центренерго» позбудеться адміністративно-політичної залежності, налагодить нормальну комерційну діяльність і стане сильним гравцем в умовах конкурентного енергоринку.

Хто купить?

На думку директора компанії «ЕРУ Трейдинг» (дочірнього підприємства ТОВ «Енергетичні ресурси України») Андрія Фаворова, якщо уряд правильно організує і проведе конкурс, шанси на успішний продаж «Центренерго» досить високі.

«Новина грудня 2015 року про те, що Deloitte Consulting почала підготовку активу до продажу, є найбільшим зрушенням у приватизаційному процесі. Попереду багато роботи. Потрібно провести детальну експертизу контрактів щодо вугілля, оцінити кредитний портфель, підготувати для потенційних інвесторів максимально повну інформацію про компанію та її інвестиційний потенціал. У цілому сьогодні теплова генерація у всьому світі – не особливо привабливий актив для інвестування, проте результат конкурсу багато в чому залежатиме від здатності залучити якісного радника», – пояснив Андрій Фаворов Forbes.

Покупців на такі активи, як «Центренерго», у сучасній світовій економіці мало, враховуючи тренд переходу великих енергокомпаній до генерації на відновлюваних джерелах

На цьому тлі, як вважає низка опитаних експертів енергетичного ринку, насторожує скуповування боргів «Центренерго», яке спостерігається на ринку. Це може свідчити про спробу привести компанію до банкрутства і здійснити приватизацію в тіньовому режимі. За їхніми словами, інтерес до придбання «Центренерго» додатково виявляли польська Polska Grupa Energetyczna S.A. (PGE), а також українська «Донбасенерго».

На думку Юрія Кубрушка, у цілому покупців на такі активи, як «Центренерго», у сучасній світовій економіці мало, враховуючи тренд переходу великих енергокомпаній до генерації на відновлюваних джерелах.

«Інвестори, які можуть купити« Центренерго», – це специфічні компанії, вони звикли працювати в Африці, Азії, Латинській Америці. І вміють оцінювати активи в умовах повної невизначеності. Що ж до інвесторів, які звикли працювати в Європі, в Україну вони сьогодні через сукупність ризиків не прийдуть. Тож EON і ENEL точно не купуватимуть, але за адекватних умов конкурсу і ціни пакету два-три нормальні інвестори можуть прийти», – впевнений Юрій Кубрушко.

Згідно з інформацією Дениса Сакви, продажна ціна контрольного пакету акцій «Центренерго» може перевищити нинішню розрахункову вартість за капіталізацією. «Сьогодні ринкова капіталізація компанії – близько $75 млн, що значно менше, ніж витрати на проведення реконструкції навіть одного блоку. Але покупцеві необхідно буде інвестувати власні (чи позикові) кошти в розвиток, і оцінка, встановлена під час аукціону, може значно відрізнятися від тієї, яка сформувалася на фондовому ринку. Гадаю, що компанію буде продано за капіталізацією в інтервалі від 100 до $200 млн», – повідомив Денис Саква Forbes.

На все воля уряду

Україна вже має досвід успішної приватизації шести енергопостачальних компаній на відкритому міжнародному конкурсі 2001 року, коли у країну прийшла американська компанія AESCorp. Доречно нагадати рецепт 15-річної давності, який зробив аукціони ефективними.

  1. Проведення road show українських обленерго в європейських країнах.
  2. Організація постійної міжвідомчої робочої групи при Кабінеті міністрів з її підпорядкуванням прямо прем’єр-міністру Вікторові Ющенку, який брав безпосередню участь у підготовці до тендерів.
  3. Публічне розроблення умов конкурсів з урахуванням побажань потенційних інвесторів, а також з розробленням зустрічних зобов’язань держави, зокрема за допомогою проведення відкритих круглих столів у НКРЕ з запрошенням усіх зацікавлених учасників.
  4. Внесення змін до нормативно-правової бази, зокрема в плані надання обленерго права на відключення всіх без винятку боржників, а також гарантоване надання державою 17-відсоткової рентабельності на вкладений капітал за умови зустрічної вимоги до постачальників щодо забезпечення повної оплати електрики.

Звичайно, можна піти й іншим приватизаційним шляхом, який вибрав уряд Миколи Азарова в 2012–2013 роках. А саме щодо генерації: не виставляти на конкурс контрольні пакети акцій, а також зобов’язати інвестора закуповувати переважно вугілля у вітчизняних вугледобувних компаній. У цьому разі можна навіть не сумніватися, що ніхто на конкурс з продажу «Центренерго» не прийде. Окрім хіба що деяких вітчизняних олігархів, під якими корпоративними брендами вони б при цьому не маскувалися.

Утім, можна навіть підготувати ідеальні умови конкурсу, проте відлякати інвестора ще на стадії попередніх консультацій. Щось схоже 2015 року вже сталося з французькою Gasde France під час візиту її представників до Києва і зустрічі з керівництвом Міненерговугілля: інвестиційний інтерес французів відразу вщух.

У майбутнього приватного інвестора «Центренерго» є всі можливості для диверсифікації постачання палива і зняття ризиків залежності від місцевих видобувачів вугілля

«Якщо офіційно підтримувати приватизацію, але щиро її не хотіти, існують десятки способів, як зсередини загальмувати процес: виписати маразматичні умови конкурсу, не дати інвесторам доступу до компанії та документації, на зустрічах залякати інвестора розповідями про галузеві проблеми, – пояснює Юрій Кубрушко.

Проте, незважаючи на чимало галузевих і загальнодержавних проблем в Україні, є причини вважати, що «Центренерго» – досить привабливий актив для інвестора.

По-перше, в умовах виробництва у країні понад 50% електроенергії на АЕС, а також активного збільшення частки відновлюваних джерел зростатиме потреба в маневрених потужностях теплових електростанцій. В Україні маневрені та регулювальні потужності в дефіциті, і основне навантаження з вирівнювання добових і сезонних перепадів в енергоспоживанні несуть ТЕС.

Примітно, що зі зростанням споживання електроенергії населенням збільшується розрив у співвідношенні між мінімальним і максимальним добовими піками споживання. Так, якщо 2012 року відповідний усереднений коефіцієнт становив 0,753, то 2013-го – 0,737, 2014-го – 0,733. Тож роль теплової генерації у вирівнюванні добових і сезонних графіків енергоспоживання в майбутньому конкурентному ринку важко недооцінити.

По-друге, доволі привабливою через географічне розташування її трьох електростанцій виглядає і сама «Центренерго». Зокрема, Трипільська, Зміївська і Вуглегірська ТЕС розташовані, відповідно, у трьох дефіцитних енергосистемах: Центральній, Північній та Донбаській. Особливо попит є на електроенергію Зміївської ТЕС, що обслуговує Харківський енерговузол, який зростає, а також Трипільської ТЕС, яка працює на Київ із його щорічним 5–7-відсотковим збільшенням енергоспоживання, Черкаси та Житомир.

І по-третє, як свідчить нещодавній досвід «Центренерго» в закупівлі південноафриканського вугілля, про який писав Forbes, у майбутнього приватного інвестора компанії є всі можливості для диверсифікації постачання палива і зняття ризиків залежності від місцевих видобувачів вугілля. Утім, результат майбутнього конкурсу залежатиме насамперед від того, на якому блюдечку піднесуть «Центренерго» інвестору в уряді.

forbes.net.ua


Теги статьи: Центрэнерго

Дата и время 14 января 2016 г., 12:34     Просмотры Просмотров: 2361
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Что нужно сделать с Савченко?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.397289