АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 3°C
Харьков: 5°C
Днепр: 7°C
Одесса: 8°C
Чернигов: 2°C
Сумы: 4°C
Львов: 1°C
Ужгород: 4°C
Луцк: 2°C
Ровно: 3°C

Вихід в Іловайського котла: 300 км за 6 діб

Вихід в Іловайського котла: 300 км за 6 діб
Вихід в Іловайського котла: 300 км за 6 діб

Наприкінці літа 2014 року  батальйон “Донбас” потрапив до Іловайського котла. Двоє з бійців не захотіли здатися у полон та самотужки проривалися з окупованих територій пройшовши кілька населених пунктів. Як повідомляють Невигадані історії боротьби, бійці подолали близько 300 кілометрів за 6 діб.

19 серпня 2014 року батальйон «Донбас», разом з кількома добровольчими батальйонами і зводною ротою з різних бригад ЗСУ і 3-ма БМП зайшли в місто Іловайськ,захоплене на той час сепаратистами. Іловайськ був одним з ключових залізничних вузлів в Донецькому регіоні і відкривав шлях до остаточного оточення окупованого Донецька і розгрому сепаратистів, що осіли в ньому. Жорстокі бої в місті йшли щодня, місто поділене на 2 частини залізницею і одну частину тримали ми. Наступного дня, після входження в місто всі сили були кинуті на штурм другої частини, а ворог на той час мав під своїм контролем всі багатоповерхівки, мав укріплені і окопані позиції. Під час бою загинули наші бійці, десятки були поранені. Одним з них був Зорик, поранений снайпером, він лежав, стікаючи кров’ю, снайпер зробив з нього приманку. Богдан, побачивши свого побратима, не роздумуючи, побіг його рятувати, перестрілюючись з снайпером один на один! Він витягнув його, разом з нашим медиком Аліною, врятоване життя – це подвиг! Богдана досі не нагороджено…

Щодня по нашим позиціям у місті велися потужні обстріли з мінометів, градів, гаубиць і ураганів, по десятку разів на день, а то і більше. Наш маленький взвод з 13-ти чоловік тримав позиції біля 2-го поста, більшість наших навіть і не здогадувалися, що ми там є. Ми окопалися, жили в приватному будинку, який покинули його мешканці, ховалися в окопи і підвал при обстрілах.

24 серпня, коли на Майдані Незалежності Порошенко і Муженко приймали парад новенької техніки і говорили пафосні речі, російська армія вздовж всієї лінії фронту, по всьому кордону від Азовського моря до Луганська пішла у наступ, змітаючи все на своєму шляху, але зустрічаючи відчайдушний опір наших військ. Вдень у нас було відносно тихо, а під вечір і вночі ми почули “привітання” від Росії нас зі святом. Обстріли того дня були особливо жорсткі і потужні. 25 серпня в наш двір прилетіла міна. Впала прямо на маленький бетонний стовпчик. Гоша і Бендер сиділи від неї в кількох метрах і їх врятувало чудо, а мені в ногу прилетів уламок, який можливо і врятував мені життя в якійсь мірі. 28 числа мене разом з одним тяжким і двома легкими пораненими повезли до н.п. Многопілля, де знаходився тимчасовий шпиталь. Їхали на бусі, тяжкий лежав на підлозі. Біля однієї з посадок по нам відкрив вогонь ворожий снайпер, врятувала шалена швидкість, на якій ми їхали. По приїзду в Многопілля і спілкуючись с тамтешніми військовими, я зрозумів наскільки все серйозно. Угрупування, що було у нас з флангу, було розгромлено, залишки закріпилися у Многопіллі і тримали оборону. В спортзалі місцевої школи знаходився той самий “шпиталь”. там було близько 150 поранених різного ступеня тяжкості. Оперували їх прямо на столах, решта сиділи і лежали де попало. За спортзалом військові складали загиблих. Просто клали на землю і накривали плащпалатками, дехто так просто лежав, сил і можливостей їх ховати вже не було. На око прикинув десятка 2-3. Бачив, як генерал Хомчак, який тоді командував сектором, якого вже фактично не було, домовлявся по телефону з росіянами про “зелений коридор” для наших поранених. Ті дали добро. В камаз загрузили тяжких, лежачих поранених, по бортах сіли середні, всі без зброї, з білим прапором на кабіні і червоним хрестом. Ще було 2 газелі. Скільки там було поранених не бачив, в камазі чоловік 25. Як стемніло, вони поїхали. Повернулися через годину, однієї газелі я не дорахував, з пробоїнами і дірками в бортах, кілька поранених загинуло. В коридорі побачив купу речей і екіпірування,спитав у проходящого солдата,чого вони так лежать? “9 наших пішло у розвідку, ніхто не повернувся…То їхні речі”. Заночував у школі. На світанку почув шум, всі збиралися, готувалися, дали команду на прорив! Ми з побратимами зібралися, просилися до когось із військових в машини, нам відмовили.

На дорозі побачили нову колону з джипами і автобусами,подумали, що наші, і побігли до них. Виявилося то «Дніпро-1», вони взяли нас до себе в автобус. Колона поступово збільшувалася, перестроювалася, побачив машини з наклейками “Донбас” і вискочив,щоб знайти свій взвод. Машин було ще мало і своїх я не знайшов, попросився в вантажний автомобіль Газ, повний бк і їхав в кабіні з водієм. Повз проїхала решта машин «Донбасу», побачив побратимів, але вилізти вже не встиг до них. Нарешті колона сформувалася, було навіть 2 танки, кілька БМП, МТ_ЛП з пушками, БРДМ, а все решта – це вантажівки, автобуси, бусіки, джипи і легкові машини. Колона була вже, здається, на кілометри два. Остання зупинка була перед виїздом з Многопілля і коли всі вийшли з машин, почався мінометний обстріл по колоні, який мав намір вивести нас на дорогу до н.п. Червоносільське.
Ilovajsk-Batal-on-Donbass-614x400

Колона рушила, і мені відкрилась страшна картина: як по нашим машинам, всім без розбору почали стріляти з усіх сторін! Машини почали розриватися, вибухати, просто зупинятися, водій гинув… переглянувшись з водієм я сказав “Поїхали!”. Маневрували між тіл, остовів горящих і рештою колони, яка ще рухалася. Справа і зліва увесь час були розриви, свистіли кулі, снаряди і ракети. Наші машини безпощадно рвало у мене на очах, людей розкидало як сірники ударними хвилями, розривало, підпалювало. У посадці зліва побачив спалахи і почав туди стріляти. Було страшно, у нас машина, повна бк, попадання в нашу машину не залишило б від нас і мокрого місця. Та нам пощастило, їхали полем, в диму, крізь те пекло – і заїхали прямо в село Червоносільське. Та частина, куди ми заїхали, знаходиться на узвишші і перед нами був яр, за яром російські танки, БМД, БТР і піхота. Бій тривав увесь день, затухаючи на “перемир’ях”… Як тільки вискочив з Газона, танк у нього поцілив і наше бк годину ще стріляло і вибухало. Поранених ховали у підвали,щоб хоч якось уберегти їх. Танки фугасними снарядами стріляли по тим нещасним будиночкам і одразу їх запалювали, поранених не встигали витягувати з підвалів. Поранені молили “Не залишайте нас згорати”. Богдан в той час їхав на бортовому кразі,люди сиділи там як кілька. По ним вів вогонь крупнокаліберний кулемет “Утес” і решетив… Богдан чудом там уцілів!

Я лежав в ямці, разом ще з кількома військовими, своїх я не бачив, і було сумно,попрощався з життям,але вирішив без бою не здаватися і дати достойний опір! Наші гранатометники у повний зріст йшли на російські Т-72! Такої відваги ніде більше не побачиш. Вони підбили 2 танки, 2 БМД, БТР, одного танка захопили разом з екіпажем переляканих танкістів-срочників. Сказали, що з Росії, привезли вночі, “на навчання”. По 18-19 років всім чотирьом. У них, як ходили і збирали наших 200-х обгорівших текли сльози, але їх ніхто не бив і не знущався зовсім. Є відео на ютюбі. І через години 3-4 до нас застрибнули ще кілька чоловік у ямку, серед них були Гоша, Соло і Страннік, з мого взводу всі. Я невимовно був радий їх бачити! Потім разом почали шукати решту наших. Пройшовши половину села, бачили страшну картину… 200-ті просто лежали на землі, більшість страшно обгорілі, а на місці розстріляної колони їх було ще більше. Біля крайнього будиночку знайшли решту своїх, дехто цілий, дехто поранений. Коли підходили до них, я звернув увагу на російський танк Т-72, який стояв за яром в 300 метрах і крутив башнею в різні сторони. Була домовленість,що ніхто не стріляє і збирає своїх вбитих і поранених. І як ми вже всі розслабилися, знайшли консерви і вирішили поїсти – той танк прямою наводкою відкрив по нам вогонь! 125 мм снаряд розірвався біля нас в 5-ти метрах і не зачепив (хоча за 3 метри далі від нас скосило одразу двох) – це було нереально… Всі заскочили в маленьку літню кухню, яку розстрілював кулемет. Трошки почекали і побігли назад, біля цинків з патронами,що розривалися.

siloviki_3
Після того, як я змирився зі смертю, в голові почала визрівати ідея, що звідси все ж можна вийти, виповзти, вибігти… Я ходив довкола, оглядав місцевість, почав думати кудою можна вийти. Росіяни пригрозили, що націлили гради на нас і якщо буде зроблена спроба прориву, нас зрівняють з землею. Це був блеф, проте виявилося пізніше, що не гради були, а “Нони” – більше двох десятків. Почав пропонувати тим, що вижили, виходити з оточення, кілька погодилось, Гоша погодився не роздумуючи, бо і до того вже про це думав. Люди були у відчаї, нам обіцяли підкріплення, але його не було і близько. Зідзвонювалися і артилеристи казали: “Мужики, ми дістаємо у ваш сектор, але нам не дають команди”. Дзвонили С.С., і той вже під вечір сказав: “Под гарантии Захарченко и договоренности Путина вам в 7 часов утра дадут коридор для выхода”. Багато хто на це повівся, але всі були обмануті. І залишились ми удвох. У 8 годин вечора я оглядав околиці і побачив, як до нас наближаються 3 БМД і 2 камази з білим прапором. Я крикнув нашим, і всі хто ще міг, приготувалися до бою. То були новенькі російські БМД з ПТУРами на баштах і солдатах в масках і повному обмундируванні за кулеметами. Без сумнівів це була професійна армія РФ, а не наркомани і алкоголіки з автоматами. Кільки вийшло і закликали до переговорів. Вони бачили, що на них націлені РПГ і кулемети, у них трусилися коліна… Хтось вийшов від нашої сторони на переговори, після 20 хвилин я почав спостерігати, як військові ЗСУ складають зброю і йдуть до росіян… Мені було неприємно це спостерігати, соромно, здавалися десятками і одразу навіть шикувалися! Я не витримав, вийшов і зі мною ще кілька чоловік. “Дайте нам время до утра!” Ті порадились і погодились, поїхали назад, решта порозходились, але було видно по очах, що вони змирилися і будуть здаватися.

Вирішили зробити найбільший гак через поле і Многопілля – піти на Осиково,Комсомольське,там за інформацією, були наші. Ми викинули, поховали і порвали зайві речі, я розбив телефон і сімку штик-ножем, щоб якщо вже пристрелять, щоб додому не дзвонили. А флешка залишилася, а там наші фто і ще з Майдану, мені б тоді не поздоровилося. Гоша спалив своє посвідчення мінометника, бо ми чудово знали,що роблять з мінометниками. Вийшли в поле, лягли, дивилися на небо і роздумували, все зважували. Він спитав у мене: – Тобі страшно? – Є трошки. А тобі? –Та теж. Ми вирішили, що краще смерть, ніж полон. Взяли з собою по 2 гранати, 3 магазини, розгрузки, в мене ще було 2 ножа, десантний котелок з флягою на поясі, який нас рятував, рюкзак з мінімальними медикаментами і бк. І о 12 годині по ночі ми по полю поповзли на зустріч невідомості. Не знаючи дороги, місцевості, без будь-якої інформації та орієнтирів. Проповзли трошки, і прямо перед нами вискочила БМП, поїхала по полю, але нас оминула. Зліва на дорозі смерті чули, як сміються російські військові. Було видно, як щось світилося, можливо тепловізор, але вони нас не помітили, трава була низька, і рятувала тільки темрява. Так потрошку віддалялися, після переповзання по-пластунськи із періодичним завмиранням ми стали на коліна і попвзли на карачках. Далі встали і в напівприсядки врешті-решт як достатньо віддалилися, то в повний зріст. На дорозі ще тліли залишки авто, в траві була купа проволоки від ПТУРів, половина поля згоріла, воронки від снарядів всюди. Казали, всі зеленки заміновані і кишать ворогом, а ми зайшли туди і нікого не побачили, тільки було так густо, що ми 20 метрів посадки пробиралися хвилин 30-40, думали, почують і все одно шаруділи, немов ті ведмеді. Вийшли на залізничну колію і пішли по ній, кілька разів чули голоси в зеленці і обережно ті ділянки проходили. На ранок прийшли на окраїну Многопілля, знайшли залишені нашими позиції, знайшли воду, згущенку, а місцеві алкоголіки вже зтягувались туди мародерити. Подивившись на Многопілля і побачивши танка, який по ньому їде, вирішили обходити обережно. Йшли увесь час полями з соняхів, кукурудзи, розораними полями, ярами, згорілими полями, болотами. Гак, як виявилося, зробили більший, ніж треба і зайшли в н.п. Полтавське, що за 5 км від Іловайська. Я був одягнений в зелену футболку, штани в британському камуфляжі MTP, безпалі рукавиці, американські демисезонні берці і розгрузку. Гоша був у костюмі MTP, кросівках і в броніку, без плит, як розгрузці. Без розпізнавальних знаків, з автоматами і пістолетами, хоча профі нас би легко впізнав. Селяни, як нас бачили, втікали до домівок. Пройшли все село, зустріли мужика років 50 бородатого, спитали, як на Комсомольське пройти,той показав на крайню хату, мовляв там живе чоловік, який туди частенько їздить, і ми розійшлися. До будинку побоювалися підійти, але загавкав собака, з будинку вийшов той чоловік, здоровий, спитав, чого ми хочемо. Сказали, що води хочемо і дорогу дізнатися. Він на нас подивився, запросив до себе в будинок, розмовляв українською.

16502e02e9d2bdf212419fbaf6_9119078f
Це була його дача, він жив там з сестрою і мамою. Розказали коротко про себе, хто такі, то був патріот, він нас повністю підтримував, розказував, як його ледь не розстріляли сепари за індиків та українську мову. Накормили нас, дали з собою воду, продукти, сказав, куди йти, орієнтир – терикон по праву руку, там Моспино. Як тільки вийшли – побачили на дорозі сепаратиста у касці,т ой приставив козирком руку до голови і дивився у нашу сторону. Побігли в посадку і приготувалися до бою. Виїхала машина, кружляла довкола і мотоцикл з коляскою, а за рулем – той самий бородань, він нас і здав. Пішли в обхід, плюнули і пішли на пряму через болото. Людей більше не бачили і швидко нирнули в поле соняхів. В полях їздили камази,скидали біля зеленки пакунки, видно що “секретам”. Йшли обережно,завжди на готові. Зайшли до фермерів, перекусили, попили чаю і далі пішли. Затемно спинилися у здоровенних соняшниках під 3 метри, зелених ще, там було сиро і холодно. Спробували подрімати, та зуб на зуб не попадав, спиною до спини лежали. Зліва від нас була дорога в метрах 400 від нас, і як стемніло, з тієї дороги на всю зону видимості в небо вилітали зелені сигнальні ракети (так російські військові позначають свої позиції). Йшли всю ніч: поле-посадка-поле-посадка. На ранок вийшли в н.п. Вербова Балка, бачили гігантські труби заводів,т о був н.п. Новий Світ. Спитали у бабусі, де ми, і змінили напрямок на 90 градусів. В якомусь н.п. бачили на заборах листівки про “референдум”. Брали воду у місцевих, питали, де ті бачили якихось військових, це нам допомагало оминати ворога. На дорозі перед нами був блокпост, пішли в обхід і наткнулися на Т-72 з відірваною башнею, було попадання в борт, а поряд – свіжі “Индивидуальный рацион питания” армії РФ. Ці залишки пайків нас рятували, знаходили їх у посадках, де зупинявся чи окопувався ворог. Пайки були смачні. Знайшли 6-літровий бутиль питної води, заварили чаю. Як пили чай за посадкою, по дорозі їхала колона з білими прапорами, то все були росіяни. В одній посадці знайшли позиції, де стояли «Гради», було окопано, купа залишків пайків, кров, куском обірваної камуфляжної тканини обмотав собі голову. Звідти нам вперше відкрився великий простір, і вид там був не найкращий. По всім дорогам і полям їздили танки, БМП, БТР, БМД, камази, урали, тягачі, САУ – їх було не злічити. Дійшли до н.п. Осиково, на яке орієнтувалися у місцевих, випили води. Там було водосховище, а біля нього десь батальйон піхоти, і вони нас бачили. Йшли обережно, городами, їли що там росло, але все одно натикалися на місцевих. Вийшли на розоране поле, і за півкілометра від нас пішла черга трасуючих куль. А справа по дорозі йшли караванами камази. Ми втратили пильність і підійшли ближче до дороги, бачили навіть водія в кабіні, який офігел, коли побачив, як ми впали на землю і націлили на нього автомати. То були продовольчі машини, бо за нами ніхто не погнався. Затемно йшли якимсь селом, коли на нас виїхав чоловік на велосипеді з малим сином, сказав везе «нам» їжу на пост, сказали, що розвідка і пішли далі.

74346_384057249_1_729x547

Не доходячи до посадки 50 метрів, почули кашель і побачили світло телефону. Хоча йшли прямо на них, врятував випадок. На цій дільниці було багато «позицій», які позначили себе ракетами. А в кілометрі від нас у полі стояв «Град», який випустив цілу касету із 40 ракет в сторону Донецька, російський «Град»…

Йшли день і ніч, тільки на години 2-3 падали в полі чи посадці безсилі кіморнути. В наступному н.п. лазаючи городами, натикнулися на бабусю, яка сказала «Здесь нет военных» і, вийшовши на дорогу до криниці, справа побачив росіянина, який переходив дорогу, а за ним по всій посадці танки, БМП, МТ-ЛП, БТРи.. Побігли назад, в город впали і прислухалися.. Коли все було тихо, пішли і прямо на нас йшов ще один росіянин, на цей раз без автомата у сільський туалет. Ми миттєво впали і стали непомітними. Я почав нащупувати у розгрузці ніж, але один я загубив, коли повзли полем з Червоносельського, а інший загубив, коли пили чай. А з другої сторони села за півкілометри увесь час чули гул важкої бронетехніки. В цьому селі скуштували кавунів, попросили ще у якоїсь бабці води. Поки чекали, як вона набирає, по дорозі йшов «чечен», який побачивши нас, чкурнув що є сили. Ще в цьому ж селі вийшли з посадки прямо на російську базу. Двоє військових в касках, повному обмундируванні завмерли, побачивши нас, але стріляти не посміли, ледь втекли. Далі була техніка в полях, перехрестя з танками, сепари, які возили кавуни з полів. Вночі ми орієнтувалися на світло н.п., а в який іти, радились. Суперечок не було взагалі, все обговорювали, радились і вибирали оптимальний варіант. Вночі сіли у високу траву біля посадки відпочити і моментально заснули. Я проснувся від шороху, спав на правому боку, на кобурі з пістолетом і прямо на нас з посадки вийшов російський солдат! Він почув Бодін храп)) Я підняв голову типу з просоння і поклав назад. Той не зрозумів, хто ми і що тут робимо, чув як переминається з ноги на ногу, не знає, як себе повести, а сам тихенько розстібав кобуру і заряджав пістолет. Не хотів, щоб був такий тупий кінець, але вів себе акуратно. Це продовжувалося хвилин 20, та шум від росіянина я вже не чув. Гоша проснувся, сказав, що пора йти, а я йому у відповідь «Задолбали укропы…» Він перепитав, а я за своє, оглянувся довкола, а того вже й слід простив, потягнув Гошу в поле і все розказав, посміялися трохи. Можливо, той за підкріпленням пішов. Вийшли у Комсомольське, у місцевих питали обстановку, виявилось, що Нацгвардія пішла звідси 2 дня тому, окопалися, потім залишили позиції і пішли назад без бою. В Комсомольському натикнулися на місцевих, розмовляли, одного ледь не пристрелили, а його друг був проукраїнським. За Комсомольським йшли перпендикулярно дорозі за посадкою, потім ще безпечніші стали і пішли полем, тримаючи дорогу зліва від себе в 40 метрах. Періодично їздили машини, нас було видно, але ми вже розслабилися, думали, наші близько, машину зловимо. Їхала швидка нового зразку «Пежо» і я жартома сказав, що, мабуть, то сепари, і ми не звернули на неї увагу, тільки збоку бородань сидів. Через секунд 10 почили ззаду викрики «Лежать! Оружие на землю! Не двигаться!!» Обернулися і побачили шістьох російських в повному обмундируванні… Не зговорюючись, побігли що є сили, ті відкрили вогонь на ураження, кулі свистіли над вухами, виривали фонтанчики землі під ногами. Ми були як на долоні, жодного укриття. Бігли зиг-загами, я скинув автомат і почав на бігу відстрілюватися однією рукою. Вражини стали слабше стріляти, а незабаром, як я почав бігти в їхню сторону і зникати з поля зору, і зовсім затихли. Це дало нам можливість бігти. З останніх сил Гоша скинув рюкзака, бо було дуже важко, на дорозі ми зупинили легкову машину, сіли і сказали їхати у зворотному напрямку. На горизонті побачили «швидку» і кілька голів, що боягузливо виглядали з-за неї.

d4cd337ae26004178ae5bfc019efabcd

Далі вийшли до кар’єру, в охоронця взяли води, сіли відпочити за бетонним блоком, а як встали, то той уже дзвонив по телефону і дивився на нас, здав… Пішли через той кар’єр, який ще працював, жіночки тамтешні нам дали поїсти і води, а як вилізли наверх з іншої сторони, сіли відпочити і милувалися краєвидом. Знизу під’їхала газель біла, звідти вийшов чоловік, дивився на нас, сів, і поїхали наверх в нашу сторону. Ми зайняли оборону на горі, але той поїхав далі. Коли ми підходили до наступного н.п. з водосховищем і широченною річкою, прямо перед нами на дорозі почали лягати снаряди від 155 мм гаубиць. Якби вийшли туди на 10 хвилин раніше, попадання прийшлись точно на нас. Хочу підкреслити, що наших військ у тих районах не було зовсім, а артдуелі вночі були постійно… Пройшовши дамбу, у водосховищі ми вперше помили ноги. У Богдана від кросівок лишилися сандалі,а в мене носки стали дерев’яними. Затемно лягли в полі відпочити, де трохи соломи було, і в це поле прилетіли десь 6 ракет від «Граду», метрах в 50, ми навіть не подивилися туди, мовчки стали і пішли. Виявилось, що на газелі були корегувальники і вогонь вони вели по нам.
Та ніч була важка, вода закінчилась, поля були безкінечні, а та клята річка перекривала нам шлях. Вже почали дуріти, стріляти в полі і неймовірним чином у дикій посадці, в тіньку знайшли 1,5-літрову пляшку холодної мінеральної води! Вийшли до н.п. Стила, яка тоді була нейтральною. Далі до н.п. Докучаєвська, який був захоплений сепаратистами, хоча ще 2 тижня назад ми проїжджали через нього колоною на Іловайськ з Курахово. Перед містом зайшли в якесь АТП, в якому на наше щастя висів жовто-блакитний прапор. Звідти вийшли 2-метрові дядьки, переставляли сімки у їх телефони, але так і не вийшло зв’язатися. В Докучаєвську хотіли зловити попутку, лежали на смітнику, але, на наше щастя, невдало. Пішли прямо через місто і зайшли в найближчий дім за водою. Вийшла жінка, дала води, спитала, чи їсти будемо, і ми погодились. Вона покликала чоловіка, ми розговорилися. Люди виявилися дуже хороші, виховують сиріт з важким минулим. Чоловік привів свого сина і той розказав, як раніше підтримував проросійські мітинги, але потім взявся за розум, а його найкращий друг воює в «днр». Дуже хороші люди, ми їм безмежно вдячні! Зарядили телефон, зв’язалися з нашими і вирішили йти на Маріуполь. Вони дали нам їжі, води, рюкзак, син віддав останні гроші і вночі вивів нас через місто з собакою. По місту вночі гасали сепари, верещали щось, бо гражданським вночі рух заборонено. Вийшли на трасу Донецьк-Маріуполь, пішли прямо по ній, раз у годину проїжджала машина. Останнім н.п. сеператиський було Новотроїцьке. На заправці у них був «блокпост» – це мішки з піском і п’яні сепари.. Але скільки їх там було, ми не знали. Ми на карачках проповзли тихенько і обійшли його. Не доходячи до Волновахи, ми впали без сили, здзвонилися, і нас забрав кум нашого побратима. Блокпост у Маріуполі попередили телефоном, що приїдуть двоє донбасівців зі зброєю. Зустріли нас там дуже тепло, всі руки тисли, гроші давали, годували, питали, що треба, ми ледь сльози стримали.

Ми пройшли близько 300 км, 6 діб – брудні, поранені, небриті, як самі чорти, зате живі і безмежно раді! Правда, у військовій частині 3027 нас ніхто не зустрічав, і ми нікому не потрібні були, крім рідних. І після котла Богдан одружився з Юлею.

Alexander Lunatik

http://informator.lg.ua/


Теги статьи: ИловайскБатальон ДонбассАТО

Дата и время 13 февраля 2016 г., 14:55     Просмотры Просмотров: 1913
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Суд оправдал экс-милиционеров, которые перевозили взрывчатку из «ЛНР»
В Киеве открыли Центр трудоустройства для ветеранов АТО
Силы АТО понесли серьезные потери: опубликованы фото погибших

Біля Луганського терористи випустили 100 мін по українських бійцях. Доба в зоні АТО
Родная тетя засадила в СИЗО племянника-боевика, скрывавшегося от розыска в РФ
Обмен по формуле Кремля: кто вернется в Украину, кому грозит выдворение

«Наших там зажали»: Боевики под Горловкой несут большие потери
Светлодарская дуга превратилась в адскую лотерею: чем обернулась победа сил АТО на Донбассе
Новый "двухсотый": в сети показали очередного ликвидированного террориста "ДНР"

Противостояние на Донбассе: в штабе назвали самые горячие точки
Порошенко: Сорок медицинских машин «Хаммер» направлены в район проведения АТО
Железнодорожники попались на краже топлива в АТО: сливали по 300 литров за раз

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

На чьей вы стороне в событиях под Радой?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.09638