АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 19°C
Харьков: 21°C
Днепр: 23°C
Одесса: 23°C
Чернигов: 19°C
Сумы: 20°C
Львов: 18°C
Ужгород: 20°C
Луцк: 19°C
Ровно: 19°C

ДНІПРОПЕТРОВСЬК: РЕГІОНАЛЬНА ЕЛІТА, З ЯКОЮ РАХУЮТЬСЯ

ДНІПРОПЕТРОВСЬК: РЕГІОНАЛЬНА ЕЛІТА, З ЯКОЮ РАХУЮТЬСЯ
ДНІПРОПЕТРОВСЬК: РЕГІОНАЛЬНА ЕЛІТА, З ЯКОЮ РАХУЮТЬСЯ

Аналізуючи впливовість регіональних еліт, представники Дніпропетровська згадуються одними з перших.

За роки незалежності України дніпропетровці займали в українській політиці ключові пости: були і президенти, і прем’єри. Представники Дніпропетровська мали політичні злети та падіння, періоди єдиної команди та міжусобних воєн. Міць саме цієї регіональної еліти в кожному представнику. 

Все починалося в 90-ті, з отримання Україною незалежності, коли кожен шукав своє власне місце у великому політичному полі.

Еліта Дніпропетровської області має класичні для України радянські традиції формування. Дніпропетровський клан встав на ноги завдяки матеріальній базі регіону. Еліта формувалася на сировинній основі та складалася з чотирьох основних складових: оборонний комплекс, підприємства металургійного комплексу, вугільна промисловість, аграрний сектор. Такий щедро обдарований регіон, ніколи не залишався осторонь державної політики. Зібравши у собі промислову міць та твердий характер, Дніпропетровськ став одним з життєво важливих органів у тілі держави.

 

В радянські часи Дніпропетровськ вважали одним із постачальників управлінських кадрів для Комуністичної партії. Вихідці із регіону досить часто перебазовувались в уряд української столиці. Найамбітніші потрапляли до Москви. В регіоні сформувалась досить цілісна школа дніпропетровських кадрів. В радянські часи навіть був жарт про те, що в Росії було три епохи: допетровська, петровська і дніпропетровська.

 

Народження української незалежності майбутні гравці «дніпропетровського клану» зустріли досить успішно.  Адже завдяки зв’язкам у старій партійній номенклатурі, запущений процес приватизації, дозволив сформувати неабиякий капітал.

 

За мірою того, як Україна звикала до нової державності, дніпропетровці вже шукали варіанти своєї ролі у нових умовах. 

Восени 1992 року на прем’єрський пост прийшов представник дніпропетровської номенклатурно-господарської еліти - Леонід Кучма. Кар’єрне зростання  колишнього гендиректора дніпропетровського заводу було стрімким, і вже в 1994 році він зайняв посаду президента. Звісно, новому президенту потрібна була власна команда та сприятливе оточення. Саме тоді, разом із Кучмою, до Києва прямує ціла група його земляків : Павло Лазаренко, Валерій Пустовойтенко, Юлія Тимошенко, Володимир Яцуба, Віктор Пінчук, Володимир Горбулін, Сергій Тігіпко, Євген Червоненко. Так почалася «перша хвиля» наступу дніпропетровців на Київ.

 

Власне до цього, в самому Дніпропетровську в буремні 90-ті, політичний клімат міста визначався через протистояння губернатора області Павла Лазаренка та його оточення, і альтернативної політичної групи, що очолювалась мером Дніпропетровська Валерієм Пустовойтенко.

 

Павло Лазаренко три роки займав посаду представника Президента України в Дніпропетровській області. В 1995 році обіймав посаду губернатора Дніпропетровщини, після чого був переведений до Києва. Під час роботи в Дніпропетровській області про нього говорили як про господаря Дніпропетровщини. В першу половину дев’яностих Лазаренко створив навколо себе команду, багато членів якої згодом разом із ним піднялись до столиці. Юлія Тимошенко була однією з них. Як писала тоді преса, пані Юлія Тимошенко отримала монополію на торгівлю природним російським газом на Україні завдяки підтримці Павла Лазаренка. Починала Тимошенко з відкриття мережі відеосалонів в Дніпропетровську, через яку здобула свій невеликий капітал. Потім з’явилися «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ), які зробили Тимошенко «газовою принцесою».

 

Протилежна сила у регіоні була представлена Валерієм Пустовойтенко. В 1990 році він був обраний народним депутатом України. У квітні 1993 року за запрошенням тодішнього прем’єр-міністра України Леоніда Кучми,  Пустовойтенко обіймає посаду Міністра Кабінету Міністрів України. У той же час Пустовойтенко багато уваги приділяє розвитку місцевого самоврядування. У 1993 році він сприяє створенню Асоціації міст України і стає її першим головою. Він розробляє проект урядового декрету про місцеві податки і збори.

 

Між Пустовойтенко і Лазаренко склалися не прості взаємини ще за часів господарської діяльності обох в Дніпропетровській області та продовжилися вже на постах центральної влади.  Коли Пустовойтенко  працював в тресті "Дніпробудмеханізація", Лазаренко тільки закінчував Дніпропетровський сільськогосподарський інститут і робив перші кроки до обкому партії. Потім їх кар’єрне зростання майже зрівнялося. В 1991-1993 рр. Пустовойтенко - голова Дніпропетровського міськвиконкому, а Лазаренко - представник президента в регіоні.

 

Після виборів 1994 року Валерій Павлович стає міністром Кабінету міністрів, а Павло Іванович обирається головою Дніпропетровської обласної ради і одночасно - народним депутатом України. В 1994 році на парламентських виборах Валерій Павлович програв з помітним відривом, що сильно вдарило по його самолюбству.

 

Незважаючи на конфліктні відносини, обом дніпропетровцям довелося працювати разом. З вересня 1995 року Лазаренко переїжджає до Києва і стає першим віце-прем’єром в уряді Євгена Марчука. Лазаренко ж стає в травні 1996-го главою уряду і всіма силами намагається перевести земляка в стан головного завгоспа.

 

Боротьба тривала до липня 1997 року, коли конфігурація суперництва дещо змінилася. Пустовойтенко зайняв крісло Лазаренка, а той в газеті "Правда України" розписував гріхи свого підлеглого. З тих пір вони так ніколи і не домовилися, накопичуючи компромат один на одного і час від часу роблячи гучні заяви.

 

В історії цього протистояння  мала місце судова справа "Пустовойтенко проти Лазаренка", що  почалася в грудні 1997 року. Причиною суду стала публікація статті "Птахи гнізда Дніпропетровська" 3 жовтня 1997 року в газеті "Україна молода", де була приведена цитата Валерія Павловича, в той час - глави уряду: "У мого попередника був такий зошит, у якому було дві колонки: в одній - що необхідно зробити для держави, в іншій - для себе". Представники Лазаренка в суді зажадали, аби Пустовойтенко особисто продемонстрував суду докази своїх слів. Але чинний прем’єр за викликом в суд не прибув. 

 

Варто зазначити, що опального прем’єра Лазаренко, компромат таки «наздогнав» і як відомо, судові процеси та міжнародні скандали відобразилися на біографії Павла Івановича сильніше, ніж будь-що зроблене до того. Пустовойтенко ж залишався у Київській обоймі до 2014 року, на посаді радника Віктора Януковича. Власне, ці дві персони були «батьками – засновниками» дніпропетровського «клану», вихователями наступного покоління політиків з дніпровським корінням.

 

Повертаючись до долі самого Дніпропетровська, варто відзначити, що після відставки Павла Лазаренка дніпропетровська регіональна група почала поступово розпадатися. Після 1998 року взагалі не можна говорити про єдину команду на базі Дніпропетровська: існує кілька груп, кожна з яких лобіює переважно свої інтереси. Про монолітний «клан» мова вже не йде, так само як і про лобіювання регіональних інтересів на рівні України. З кінця 1998 року ніхто всерйоз не намагався об’єднати економічні і політичні сили Дніпропетровщини навколо ідеї регіонального патріотизму.

 

В результаті, після того як залишки команд Лазаренка и Пустовойтенка проміняли рідну область на Київ, дніпропетровська еліта розмилася і справді дніпропетровськими залишилися лише компанії, які об’єдналися навколо Приватбанку.

 

Як відомо, окрім касти політиків, з Дніпропетровська  вийшов не один успішний бізнесмен. На теренах України бізнес і політика – дві сторони однієї медалі.  Юлія Тимошенко, Андрій Деркач-молодший, Сергій Тігіпко вже в 90-ті роки були відомі як українські олігархи. 

Вже пізніше, через олігархічні канали на політику все сильніше став помітний вплив групи "Приват" у особах її лідерів Геннадія Боголюбова, Ігоря Коломойського і Олексія Мартинова. З 1992 - 1997 роки до переходу на роботу в український уряд, менеджером  банку був Сергій Тігіпко.  До певного часу група "Приват" декларувала свою незаангажованість у політиці, використовуючи різні кошти лобіювання своїх інтересів. Один з каналів лобіювання - зацікавлень групи "Приват", в 90-ті стало середовище, що сформувалося навколо дніпропетровської синагоги.

 

Вже в 2000-х  дніпропетровська група, що складалася з дрібних частин, знову намагалася лобіювати свої зацікавлення. По-перше, це Червоненко і залишки імперії Лазаренка, що контролювалися Тимошенко і Турчиновим та зберігали певний політичний та економічний вплив, спираючись на «Нашу Україну». По-друге, «Приват», що в 2000-і пов’язав свої надії пережити «донецький» наступ з  підтримкою СДПУ (о). 

Що цікаво, історія народження дніпропетровської елітарної групи відбувалася майже паралельно із сусіднім донецьким регіоном, саме тому інтереси еліт у подальшому перетинались, часом породжуючи принципові «битви за владу». Дніпропетровський тип еліти наділив своїх представників специфічним характером, заснованим на постійній боротьбі і прагненні до експансії, що приносить українській державі як нові звершення, так і потенційні загрози.

 

Протистояння дніпропетровських і донецьких в незалежній Україні, досягло свого апогею в 1996 році, що вилилося в короткочасну кримінальну війну. Її найвідомішою жертвою став донецький політик Євген Щербань, ліквідація якого привела до короткочасного успіху дніпропетровського клану. Причинами цих протистоянь перш за все були перерозподіли ринків, особливо гострий конфлікт стосувався газового питання. Так як обидва клани базувалися на сировинній основі, то питання перерозділу ресурсів було принциповим для обох сторін.

 

В кінці 90-х – на початку 2000-х, коли дніпропетровський клан вже розпався на кілька груп, донецький клан вступив в гру разом із альянсом родини президента Кучми, яка потроху легалізувалася в політиці. Після відходу Кучми з політики роль головного представника Дніпропетровська у владі перейшла до Юлії Тимошенко. Але, слід відмітити, що на той момент вона вже не була представницею регіональної еліти дніпропетровська, а склалася як політик загальнодержавного масштабу. Протистояння Тимошенко і Януковича, яке почалося в другій половині 2000-х, навряд чи можна розглядати як протистояння тільки донецьких і дніпропетровських. Представники обох таборів вже відстоювали не тільки регіональні бізнес-інтереси, а й фінансово-промислові групи всієї країни.

 

Отже, кланова приналежність політиків часом визначає цілі історичні періоди в Україні. Завдяки перерозподілам сфер впливу перше десятиліття незалежності України для Дніпропетровських був насправді розквітом групи. Пізніше тиск зі сторони інших кланів та міжусобні незгоди підірвали минулу міць і регіональній еліті знадобився час аби знову набрати вагу.

Далі буде.... 

Анастасія Хомяк,
журналіст "Грушевського,5"


Теги статьи: ЛазаренкоКучмаТимошенкоПолитикаВластьДнепропетровск

Дата и время 14 февраля 2016 г., 21:12     Просмотры Просмотров: 2686
Комментарии Комментарии: 0

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто виноват во взрывах на оружейных складах?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.10398