АНТИКОР — национальный антикоррупционный портал
Киев: 16°C
Харьков: 17°C
Днепр: 19°C
Одесса: 18°C
Чернигов: 16°C
Сумы: 16°C
Львов: 15°C
Ужгород: 17°C
Луцк: 16°C
Ровно: 16°C

“Куля не знає, що ти недоторканний” – харківський суддя-снайпер

“Куля не знає, що ти недоторканний” – харківський суддя-снайпер
“Куля не знає, що ти недоторканний” – харківський суддя-снайпер

У Харкові вийшла з друку книжка “Військовий щоденник: 2014-2015”. Автор – Олександр Мамалуй, вже вдруге мобілізований суддя Господарського суду Харківської області, який до того ж є радником голови Харківської ОДА з військових питань.

У першу хвилю мобілізації він пішов добровольцем, потрапив на службу до районного військкомату, але написав рапорт з проханням направити його в зону АТО, про це пише varota.com.ua із посиланням на bbc.com

У складі снайперської роти 93-ї бригади з червня 2014 р. брав участь у боях під Донецьком. У вересні 2014 р. та січні 2015 р. – у Донецькому аеропорту.

Демобілізований, сержант Мамалуй відмовився повертатися до суддівського кабінету та “здобув” другу повістку. Цього разу довелося служити у мобільній групі прикордонної служби. Він планує продовжити службу і по завершенні другого річного строку.

Написаний від імені снайпера з позивним “Юрист” “Військовий щоденник” описує події першого року служби Олександра Мамалуя. Книжка читається як пригодницька, проте документальна точність не дає читачеві забути, що йдеться про реальних людей та реальні події.

Автор пише про війну відверто, подекуди жорстко, але без спекуляцій на болісних та кривавих темах. Цінність “Щоденника…” не в хронологічному переказі подій – Олександр Мамалуй дає можливість побачити те, що відбувалося, через приціл снайперської гвинтівки.

Гроші, отримані від накладу, Олександр Мамалуй обіцяє перерахувати Харківському військовому госпіталю.

160323180022_alexandr_mamaluy_1_640x360_alexandrmamaluy_nocredit

Якби пішли у лоб на Донецьк, усе б уже закінчилося

ВВС Україна: Олександре, де ви бачили більше беззаконня: як суддя чи як солдат?

Олександр Мамалуй: Як солдат з боку ворога я бачив беззаконня більше, ніж за все своє попереднє мирне життя. Все, що робить супротивник, це незаконне. Як тільки він взяв у руки зброю – він порушив закон.

ВВС Україна: Книжка викликає дуже різні емоції. Але немає в ній жалісливості.

О.М.: А чого нас жаліти? Нас не треба жаліти. Ми, наприклад, нікого не жаліли… (Гірко посміхається. –Ред.).

Хоча є серед нас такі, не буду приховувати: “ах, я за вас воював, ви тепер мені зобов’язані пожиттєво…”. Це негідно, неправильно.

Навіть пільги УБД (Учасникам бойових дій. – Ред.), – це маячня. Кому пільги потрібні – так це родинам загиблих, пораненим. А ті, хто повернувся з війни і в змозі трудитися, – мають заробляти собі на життя і нічого від держави не вимагати.

От держава зобов’язана нагороджувати, так. Але тобі нічого не винні. Ти пішов воювати за батьківщину, тому що це твій обов’язок як громадянина. Прийшов ворог – у країні війна, називають її так чи ні. Адже не офіційне оголошення робить її війною, а “Град”, який прилітає на твої позиції.

ВВС Україна: І, судячи з вашої книжки, ви вважаєте, що ця війна – громадянська?

О.М.: А що тут вважати? Я її бачив. Місцевих там – більшість. Формально їх можна не вважати громадянами України, але вони – громадяни України.

Інтервенція також є, росіян там багато (Росія офіційно і послідовно заперечує участь своїх військових у конфлікті на Донбасі, хоча визнає присутність там російських добровольців. – Ред.). Відтак, це – громадянська війна з інтервенцією. А ми називаємо це Антитерористичною операцією. Чому тоді ми ведемо з терористами перемовини про обмін полоненими? А я багато разів прикривав обміни – снайперське прикриття.

160216152649_ato_separatists_640x360_getty_nocredit

Чого це в терористів танки, реактивна артилерія, міномети, підготовлена мотопіхота – це що за терористи? Ні, там армія. Там створюються механізовані корпуси, там повно російських інструкторів – кадрових офіцерів, які зі “зброду” виковують армію. І це буде наш супротивник на наступному етапі загострення.

ВВС Україна: Але ж людський ресурс – не безкінечний?

О.М.: Співвідношення втрат – один до п’яти-шести. На нашу користь. Це те що я бачив на власні очі, особливо на початковому етапі.

Якби тоді, у серпні (2014 р. – Ред.), пішли на Донецьк у лоб, то, я певен, все б вже закінчилося. Ось він, Донецьк – у п’яти кілометрах. Я його бачу! Я був там, я брав Авдіївку, дві доби, особисто. У складі роти, звісно.

Гадав, відпочинемо тиждень, відновимось… Так, нікому не хотілося у лоб місто штурмувати, “стрьомно”. Але нас вчили особливостям ведення боїв у місті. Нікому не хотілося, але іншого варіанту не було. А в результаті – Іловайськ, перше перемир’я, друге…

ВВС Україна: Чому було втрачено той момент?

О.М.: Я певен, чийогось злого наміру не було. Гадаю, психологічно командуванню і верховному головнокомандувачу дуже важко, коли країна не воювала 70 років, віддати наказ – не зважати на втрати. А операція наступу, особливо в умовах міста, – це величезні втрати.

Людина, навіть на такій посаді, просто так на це не наважиться. Важко не думати про людські втрати, не думати про наступні вибори. А якщо мова йде про військове командування – не думати, що скаже керівництво.

Це непросто – віддати наказ “не рахуватися із втратами і виконати завдання…”

А вже б давно забули про війну. Але я не звинувачую, це справді було складно.

Багато хто ухиляється не через страх

ВВС Україна: Що передбачає посада радника губернатора з військових питань? Чому ви взагалі на неї погодились?

О.М.: Головне, чого я хочу – влаштувати короткострокові курси підготовки офіцерів запасу піхоти. У них є потреба – аж пищить.

Ось моя статистика: у нашій снайперській роті три взводи. Убили одного взводного, ще в серпні. І до мого дембеля у березні (і навіть до травня, коли роту вивели з фронту) нікого не прислали на заміну. Ніким.

Хтось “відмазався”, хтось відмовився. Наштампували військові кафедри хлопчиків, а вони повтікали. Не всі, але більшість.

Не вистачає офіцерів піхотної ланки, командирів механізованих взводів. І цю нестачу треба заповнити. Я сам першим на ці курси, коли організую, піду вчитися. Отримаю зірочку…

160323141939_ukrainian_army_mobilization_640x360_mil.gov.ua_nocredit

ВВС Україна: І скористаєтесь повноваженнями для “покращення мобілізаційної роботи”?

О.М.: Я ж працював у військкоматі, бачив, як це відбувається. Повістки виписуються і розсилаються – спорадично. Двері не відкрив – гаразд, наступний. І до того, хто не відкрив двері, навіть не повертаються. А таких багато.

Тому так: є запит з війська на певні спеціальності, ось є у військкоматі список – і працюємо системно. Ще б з телекамерами, щоб потім не розповідали, які вони патріоти та як чекають на повістку, а самі двері барикадують стільцями. Отримають повістки – підуть, нікуди не дінуться.

Куди їх відправлять? У “Десну”, у 169 навчальний центр на підготовку. А хто командує “Десною”? Мій комбриг, гвардії генерал-майор Мікац. А хто там готує снайперів? Мій ротний, гвардії майор Кудря. А хто вирішує, куди ці мобілізовані будуть відправлені після навчального центру? Командування навчального центру.

Мар’їнка, Піски, Авдіївка. На півночі – Щастя і Станиця Луганська. На півдні – Пищевик. Там чекають.

Вже шість хвиль мобілізації пройшло – совість є?

Я не кажу, що от я – такий герой, дві мобілізації відбув на фронті. У прикордонній службі я був на фронті відрядженнями – не так багато, як у піхоті в першу мобілізацію. 97 діб я відпрацював вже як прикордонник в зоні бойових дій, на передку.

Я демобілізуюсь, закінчу курси, стану офіцером, прийде наступна мобілізація і… щось мені підказує, що мене знов мобілізують. От є таке передчуття (Сміється. – Ред.).

ВВС Україна: Але як ви змусите військкомати працювати по-іншому?

О.М.: Справа не у військкоматах. Ті, хто ухиляються – вони ж ухиляються не від того, що бояться. Не можуть же усі бути боягузами. Це просто рефлекс: в людини налаштоване життя, а його хтось хапає і тягне туди, де можуть вибити око і навіть вбити.

Людина опирається інстинктивно. А ще тому, що так робить більшість. А от коли він опинився на війні – чоловік перероджується. Він стає нормальним солдатом, я багато бачив таких прикладів. Тут він переховувався, але коли його зрештою впіймали і він потрапив на “передок” – як він б’ється!

 

Річ не у тому, що я хочу виконати або перевиконати план мобілізації. Але я писав, що є пара десятків людей, яким місце в армії, а вони ще не там, – ось оце зробити я можу. Кожен має робити для фронту, для перемоги – що в його силах. З мене – два десятки (Сміється. – Ред.).

151227120344_ato_donbas_640x360_unian_nocredit

ВВС Україна: Багато людей виправдовуються тим, що оскільки офіційно війни немає, то “чому я маю воювати?”

О.М.: Не питання, можна оголосити. Але кому – Росії? Не можем же ми оголосити громадянську війну? Її не оголошують, вона просто починається.

Гаразд, оголошуємо Росії. Відповідно до військової доктрини, війна ведеться усіма силами і засобами, які є в розпорядженні держави. Я розумію, ядерною бомбою вони не торохнуть, але авіацію вони відразу введуть, миттєво. І навіть не по містах – по тилових аеродромах та по лінії фронту.

Вони відпрацюють по передку так, що змішають з землею. А я не певен, що в разі, якщо Росія застосує військову авіацію, ми зможемо їй адекватно протистояти.

Це лише одне з багатьох міркувань.

До того ж, ті хто допомагають країні, що воює, грошима або технікою, автоматично стають її союзниками. Ніхто не захоче дати нам якийсь кредит, якщо у нас війна з Росією – відразу отримають ультимативну ноту: “чого це ви нашому супротивнику допомагаєте грошима? Може, на вас бомбу скинути?” Потрібно враховувати міжнародне право.

Доброволець – хто не “відкосив”

ВВС Україна: Яка подія стала для вас переламною? Чому ви пішли до військкомату?

О.М.: Я почав щоденник 1 березня 2014. До того були різні події: Майдан, який я підтримував, але участі не брав. Я не бачив там свого місця.

Якщо говорити мовою Конституції, участь у протестах – це право громадянина. А от захист держави – це вже прямий обов’язок. То – поклик серця, а це – “обяз”, от і вся різниця.

Для мене все почалося, коли я побачив в мережі, що хтось отримав повістку.

ВВС Україна: Скільки вам залишилось до другого дембеля?

О.М.: Є спеціальна програма в телефоні – лічильник “дембеля”. Зараз скажу точно… 39 діб. Тільки це ж не до дембеля, а до закінчення річного терміну. А ми служимо до наказу. А коли він буде – ми не знаємо.

160323184353_alexandr_mamaluy_3_640x360_alexandrmamaluy_nocredit

ВВС Україна: А як ви потрапили до лав прикордонної служби?

О.М.: Я демобілізувався 9 березня 2015 р. Відпочивав, а тим часом до механізованих бригад надійшли нові штатні розклади. І згідно з ними, снайперські роти виводили з фронту та розформовували.

І коли 23 квітня прийшла друга повістка – повертатись мені було нікуди, моєї команди вже не було. Військкомат запропонував прикордонну службу – там снайпери дуже потрібні. А мені яка різниця, де з гвинтівки стріляти?

ВВС Україна: Чи є відчуття, що поза армією ви тепер не на своєму місці?

О.М.: Насправді армія у військовий і у мирний час – це дуже різні речі. І коли все закінчиться, я в армії не залишусь. У 41 рік офіцерську кар’єру не починають. До того ж, мені подобається моя основна професія.

ВВС Україна: Ви єдиний суддя у лавах збройних сил?

О.М.: Ні, я був першим. І, мабуть, протягом 2014 р. єдиним. А у наступні хвилі мобілізації пішов ще один хлопець до 30-ї механізованої бригади, і ще один воює у 131-му розвідбаті. Це ті, про кого я знаю.

ВВС Україна: Там має значення – доброволець чи мобілізований?

О.М.: Ми можемо вважати добровольцями тих, хто не “відкосив” від повістки. Формально ж я теж пішов за повісткою. Але куля і осколок не розбирають – доброволець ти чи ні.

Зі мною воював хлопець із Запоріжжя – простий такий, на заводі працював. Він прийшов у другій хвилі мобілізації, прицільно в снайперську роту. Воював в Пісках. А на Майдані був серед “тітушок”.

А коли прийшов ворог – для нього було неможливим ухилятися. Виявилося, що присяга для нього не порожній звук. А це “передок”! Це Піски, Опитне, Водяне.

Багато хто знайшов себе на війні

160323184650_alexandr_mamaluy_book_640x360_alexandrmamaluy_nocredit

ВВС Україна: У вас у книжці дуже цікава типологія мотивації солдатів. Перша, найбільша група – це ті, хто пішов “край боронити”. Зупинити ворога, щоб він не прийшов в моє місто.

О.М.: Так. Друга за кількістю група – це ті, хто б’ються “за-па-ца-нов”. Ти – разом з тими, хто поряд. Чим довше ти на фронті…

От я був сім місяців і три тижні. Це довго для передової. Дах їде помітно, відмирає інстинкт самозбереження. І люди, які поряд – це найважливіше. Навіть родина вже не таку роль відіграє. Найголовніше – думка хлопців, що вони скажуть, що вони подумають. От за них і воюють.

Третя група – ідейні патріоти, їх меншість.

“Україна – понад усе” – таких у збройних силах я зустрічав небагато. Вони переважно у добровольчих батальйонах.

Ще багато хто йде на війну, тому що так склалося – прийшла повістка. А порушити присягу – гордість не дозволяє. На фронті вони воюють непогано – бо там соромно перед хлопцями.

Зовсім мало, але є й такі, хто пішов заради грошей. Хто не мав якоїсь спеціальності, фаху, роботи нормальної. А тепер в них постійна зарплатня, і для їхніх родин це навіть непогано.

І дуже багато тих, хто раптом на війні знайшов себе. От воювати – це його.

Людина жила і гадала, що вона адвокат або торговельний агент, а насправді вона – гранатометник, це її покликання. Просто вона цього не знала. Можливо, вона взагалі народилася для того, щоб у певний момент із прихованої позиції вліпити з РПГ-7 (Ручного протитанкового гранатомету. – Ред.) гранату і підпалити танк.

І нічого ціннішого за цей вчинок у неї в житті не буде. Він вимагає такої напруги, такого зосередження усіх якостей, що людина відкриває в собі стільки нового й залишається під враженням на все життя.

Входити і виходити з війни треба поступово

160323184937_alexandr_mamaluy_ato_640x360_alexandrmamaluy_nocreditВВС Україна: Щодо впливу війни на солдатів – чи реально без втрат повернутися до мирного життя?

О.М. У мене є рецепт. Як вхід у війну бажано, щоб був плавним, коли доля тебе шкодує, не відразу кидає в пекло, у “звіздоріз”, а поступово, дає час отямитись. Мені пощастило – перший мій бій стався на дев’яту добу.

Так само повільно з війни треба і виходити. Повільно і дуже довго. Організм мобілізований, перелаштований на виживання, все підпорядковане бойовому завданню. З цих рейок важко зіскочити.

Найкращий спосіб безболісно здолати поствоєнний синдром – служба в армії “у щадящому режимі”. Не в тилу, але в поблажливих умовах. У мене так вийшло із прикордонною службою, і дуже допомогло мені впоратись із посттравматичним синдромом.

Я “вмикав фронт”, бувало таке. “На війні був? Не був? А де був?”. Поступово це минулося.

ВВС Україна: Справді пройшло, відверто?

О.М. Ні, буває, але я роблю це свідомо – коли мені треба когось дотиснути. Я вважаю, що маю право. І я думаю, що я контролюю це. Але я визнаю: повністю позбутися цього досвіду неможливо, він залишиться назавжди.

ВВС Україна: Ви пишете, що на цій війні не зрозуміти, де перемога.

О.М. Це так, але воювати все одно будемо. Є присяга, є наказ, є верховний головнокомандувач. Поки війна – треба битися.

Інакше нечесно, соромно перед товаришами, з якими ти був в одному підрозділі. Для мене це – достатній мотив, навіть якщо я не розумію, що вважати перемогою… Ми ж Москву не захопимо? А от Крим я хочу назад.

Пільги УБД передбачають шмат землі. І я її не отримав. Якщо вважати це нагородою – я ще не заробив. Навіщо мені земля в країні, де йде війна – земля, яку ми ще не захистили? Я потім візьму, в Криму, моя земля мене там чекає. Це і буде перемога.

varota.com.ua


Теги статьи: Мамалуй Александр

Дата и время 02 апреля 2016 г., 15:02     Просмотры Просмотров: 2210
Комментарии Комментарии: 0

Похожие статьи

Судова реформа: хто і як буде карати і виправдовувати українців і навіщо системі «свіжа кров»
Новий Верховний суд: хто всі ці люди-2?
Судья-снайпер Александр Мамалуй жестко отреагировал на предложение нардепа Артеменка

Той самий, що відповів кримській “шкурі”: До Верховного Суду України балотується харківський суддя з роти снайперів 93 омбр
«Победа будет за нами» — судья-снайпер Александр Мамалуй
Суддя-снайпер Олександр Мамалуй підмітив неоднозначну деталь у біографії Надії Савченко

Харківський суддя, що добровольцем відвоював на Донбасі, теж прокоментував перепалку студента Колі з президентом України
Судья-снайпер Мамалуй: Нельзя человеку настолько потерять совесть, чтобы решить: “Они за меня пусть умирают, а я за них жить буду”
Харківський суддя-снайпер офіційно пообіцяв повісити за ноги зрадника з Криму (ДОКУМЕНТ)

Харьковский судья Мамалуй взорвал сеть своим ответом "севастопольскому суду"
Какой же нужно быть внутри себя тварью, чтобы поехать в Крым
В Сети показали украденный Путиным крымский портвейн

Комментарии:

comments powered by Disqus
loading...
Загрузка...

Наши опросы

Кто виноват во взрывах на оружейных складах?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте
0.05181