Андрій Піонтковський: Мінська-3 не буде - або третя світова, або повалення Путіна

Російський політолог Андрій Піонтковський у програміЕспресо.TV "Студія Захід з Антоном Борковським" проаналізував загострення відносин Кремля із Заходом і план по перетворенню України на політичного паралітика

Український МЗС зафіксував, що територія, окупована Росією і самопроголошеними банановими піратами, не контролюється Україною. Так виглядає, що Україна не грає в кремлівський план.

Це продовження тенденції, яка позначилася ще в рішенні Верховної Ради кілька місяців тому, коли вона оголосила ці території тимчасово окупованими. Це дуже важливо. Ми з вами говоримо про це вже як мінімум півроку, тому що частина українського істеблішменту та суспільства трохи спокусилася на пастку, на цей данайський дар територіальної цілісності.

Троянський кінь, з якого вискочать Плотницький, Моторола, Захарченко і підуть на вибори отримувати мандати депутатів Верховної Ради України.

Так, і писатимуть там Конституцію України з позаблоковим статусом і федералізацією.

Ви звернули увагу, що немає більш гарячих прихильників територіальної цілісності України, без Криму, звичайно, ніж Лавров і Путін. Вони просто говорять про це з ранку до вечора і весь час намагаються, щоб їхні європейські партнери - Франція і Німеччина - взяли участь у цій авантюрі. Тобто заштовхнути ці контрольовані бандитські формування в тіло України, як ракові пухлини, і тим самим вирішити те завдання, яке у них було з самого початку, - контроль над Україною і блокування шляху України до Європи.

Але ось дивно, буквально кілька днів тому почалося геополітичне жонглювання окремо взятими піратськими лідерами. Захарченко та Плотницький раптово заявили і згадали в документі про те, що Крим є частиною України. Підтвердили цей юридичний факт. І буквально одразу ж, через день або через два, відреклися від своїх слів. Ось як можна розуміти цей кунштюк?

По-перше, немає таких суб’єктів політики, як Плотницький і Захарченко. Ними навіть не Путін, а в кращому випадку Сурков, керує. І якраз ось ці всі послання і ці всі зигзаги були після останнього візиту Суркова туди. Я не виключаю, що Москва зараз у розгубленості, після того як її план нового мирного співіснування із Заходом, який ми з вами неодноразово обговорювали, був Заходом відкинутий. Адже план був такий: ось ми не поліземо далі, а за це ви визнаєте Крим, визнаєте наш вплив в Лугандоніі і т.д. "Ні, - сказав Захід, - ми ставимо інші умови: якщо ви полізете далі, то отримаєте по повній програмі: і економічні санкції, і продаж летальної зброї Україні". Москва зараз в розгубленості, шукає якісь нові варіанти мирного співіснування. У мене навіть майнула думка, може, у них дійсно дозрів, ну, принаймні в якості такого промацування, план - зробити троянським конем не тільки Лугандонію, але й Крим. Такий собі план Боснії. Ви ж пам’ятаєте, що врешті-решт зробили Дейтонські угоди - вони знищили цю державу. Такої держави зараз немає.

Тобто, створити державу-паралітика, по суті розчленованого на безліч внутрішніх регіонів, які будуть взаємно блокуватися у прийнятті будь-яких рішень.

Боснійський варіант у них пройшов, так чому і Крим не включити в цю "російську республіку" всередині "Боснійської Федерації" України. Я думаю, що через два-три дні вони переконалися, що це нереально. І заява МЗС мене дуже радує. Мені здається, що треба ставити на один рівень обидві ці території - Крим і окуповану частину Донбасу. Це тимчасово окупована агресором територія! Київ не несе ніякої відповідальності за те, що там відбувається, ні в гуманітарному, ні в економічному плані. До речі, вони ж постійно намагаються змусити Київ утримувати Лугандонію і постачати Крим водою, електрикою, чим завгодно, без чого він не може існувати. Всі ці спроби свідчать про розгубленість в Кремлі. "М’яч" на їхньому боці - Захід відкинув пропозицію мирного співіснування і тепер їм доведеться викотити в якусь іншу форму, більш принизливу для Путіна, що пов’язано з дуже серйозними внутрішньополітичними проблемами.

Ці внутрішньополітичні проблеми для Путіна наче означають, що зараз будуть зовнішньополітичні проблеми і для України. Мова йде про 550 танків і 30 тисяч головорізів, яких розігрівають вже впродовж півроку. З січня і лютого вони наче топчуться на місці, час від часу пострілюючи і вбиваючи, використовуючи гранатомети, міномети та інші "Гради", але начебто не наважуючись на якийсь масштабніший наступ. Можливо, зараз назріває щось погане і схід України запалає?

Питання про ескалацію, звичайно, обговорюється в Москві після останнього кроку Заходу, який відкинув це мирне співіснування. У формулюваннях Лук’янова-Путіна питання стоїть дуже гостро. І я вам скажу, це не моє припущення, це моє, по суті, знання. Ми всі тут живемо в одному місті і розмовляємо з людьми, які за тією стіною (мова йде про Кремлівську стіну. - Ред), як у нас кажуть, знаходяться. Але військової ескалації в оточенні Путіна не хоче ніхто. Тобто ультиматум, що прозвучав перед Великою сімкою, справив враження. Всі розуміють, що це будуть економічні заходи, які абсолютно зруйнують російську економіку, що Обама вже не зможе чинити опір всьому американському військово-політичному істеблішменту і почне продавати зброю, включаючи протитанкові ракети "Джевелін". Це будуть колосальні втрати для російської армії, які абсолютно не прийнятні для російського суспільства. Єдина людина, яка може бути зацікавлена у загостренні, - це сам Путін. Тому що у нього залишилося два варіанти: або нудна, повільна політична смерть, яка супроводжуватиметься однією поступкою за одною, або романтична смерть, коли він, оголошуючи себе вождем воюючого "русского міра", кидається на ескалацію і повний розрив з Заходом. Ось що сказав з цього приводу відомий Проханов в одному з останніх телешоу, що у нас вибір: або друга перебудова - це ось такий відступ і по суті зміщення Путіна, або третя світова війна. Перебудову ми програємо напевно, а в третій світовій війні у нас є шанс виграти, тому ми обираємо третю світову війну.

В принципі, про це говорив не тільки Проханов, ці тези нещодавно підтвердив найголовніший "божевільний соловей" російського політичного лісу, який почав згадувати про можливе імператорство Путіна. Так виходить, що сам Жириновський не проти очолити Новоросію.

Це філософія безумців, а серед істеблішменту, серед людей, що мають реальну владу, мабуть, її розділяє тільки один Путін.

Ось, це і насторожує, тому що "соловей" так защебетав. І цей рівень агресії в його трелях якраз дещо лякає.

Поставте себе на місце Путіна. Чисто по-людськи я його розумію - йому вибирати відступ, відбріхуватися від звинувачень у корупції з боку американців. Через два місяці почнеться суд по "Боїнгу" - це така повільна нудна і ганебна політична смерть. Або, скинувши з дошки всі фігури, змінити весь порядок денний і очолити виклик "русского міра" проклятим піндосам. Мовляв, для нас, росіян, "на міру і смерть красна". З усіх логічних варіантів йому цей може бути близький. Отже, все питання в тому, чи зуміє російське політбюро повторити подвиг сталінського політбюро 1953 року, коли зупинили Сталіна, який реально готувався до третьої світової війни.

Як ви думаєте, чи відбудеться переінсталяція Мінська-2 в Мінськ-3 чи, можливо, все знову зависне в якійсь незрозумілій точці очікування нової війни?

Всі світові лідери, включаючи Порошенка і Путіна і кого завгодно, повторюють, як мантру, свою прихильність до Мінська-2. Але всі розуміють, що це нездійсненна угода. Там є положення, які ніколи не виконає Росія, - це виведення іноземних військ. Як вона виконає, якщо в її поданні їх там немає? Плюс контроль на кордоні українськими збройними силами. Ніякого Мінська-3 не буде. Тому що, як з’явилися Мінськ-1 і Мінськ-2? Російська армія і загони сепаратистів починали наступ, захоплюючи додатковий шматок. Ось тепер цей номер уже не пройде. Якщо Москва це спробує зробити, зробити якийсь рух у бік Маріуполя, то це буде інтерпретовано як ескалація і повномасштабний наступ, і всі заходи, які обіцяє Захід Путіну, будуть виконані.

Чому Путін побіг саме до Франциска, незважаючи на хамську витівку із запізненням, він все-таки поїхав саме до Папи?

Ну, тому що це потрібно було йому, а не Франциску. Це демонстрація насамперед російському суспільству, і навіть не стільки суспільству, скільки членам політбюро, що зі мною, хлопці, ще рахуються на Заході. А вам без мене буде складніше, нікого з вас Франциск не прийме, так що поки залиште свої думки про державний переворот.