Трибуни паризької арени "Ла-Шапель" бурхливо зустрічають художніх гімнасток з України, які виступають на Олімпійських іграх-2024. Та в однієї з українських спортсменок на цих змаганнях є особлива підтримка. До Парижа змогли приїхати батьки Марії Височанської — капітанки команди в групових вправах. Несподівано для самої Марії зі служби відпустили її тата.
На очах у рідних Височанська разом із партнерками по команді — Діаною Баєвою, Аліною Мельник, Валерією Переметою та Кірою Ширикіною — посіли третє місце у кваліфікації та впевнено пробилися до фіналу групового багатоборства. Для Марії це буде вже другий поспіль олімпійський фінал у карʼєрі: після Токіо-2020.
За словами Височанської, виступ подарував гімнасткам "надзвичайні емоції", але найбільше її розчулила присутність на арені родини.
"Я так плакала, ви собі не уявляєте, бо тата не мали відпустити, — ледь стримувала сльози Марія, коли розповідала про це в ексклюзивному коментарі "Суспільне Спорт". — Після виступу я їх знайшла, побачила — і тато з мамою мені махали. Чесно, я навіть не очікувала, що може бути таке. Чудеса бувають, вони стаються з нами — головне, в них вірити".
Саме батько був першим, кому Височанська зателефонувала, коли збірна виборола олімпійську ліцензію на чемпіонаті світу у Валенсії. Про це гімнастка розповідала в інтервʼю "Суспільне Спорт" восени 2023 року. "Ти вірив у мене, мама вірила в мене, і я це зробила", – сказала тоді Марія в слухавку.
Батько спортсменки воює від початку російсько-української війни й, зокрема, захищав Донецький аеропорт. "Для моєї сім’ї війна почалася у 2014 році", – казала Марія, якій було всього 13, коли тато приєднався до війська. З початком повномасштабного вторгнення "кіборг" Олег Височанський знову повернувся на фронт, попри те, що в минулі роки мав серйозне поранення.
Тож те, що батькові вдалося вирватися до Парижа за таких обставин, стало для Марії особливою подією. Тим паче на минулих Іграх у Токіо ніхто з рідних приїхати не зміг через ковідні обмеження.
"У художніх гімнасток спортивне життя коротке, тому вирішили, що нема чого втрачати цей шанс, — сказала мати гімнастки Ірина Височанська в коментарі "Суспільне Спорт". — Чоловік з фронту на попутках добрався до Києва, звідти — до Львова. А я в цей час купувала всі квитки до Парижа, які лишилися. У грозу летіли, з блискавками, але ми успішно добралися, не спізнилися, розібралися в паризькому метро! І ці емоції, які ми отримали... Бо могло всяке бути: вони могли не пройти кваліфікацію, але ми б теж їх підтримували. Це такий момент щастя. Коли твоя дитина здійснює те, про що мріяла, у неї все виходить, у її команди все виходить — і вони, щасливі, махають тобі рукою... У мене аж мурашки".
"Коли Маруся була маленька, вона казала: «Я буду олімпійською чемпіонкою», — згадує Олег Височанський. Тому щоб побачити доньку на її омріяній Олімпіаді, він ще минулого року запланував відпустку на серпень. "Але то війна, є обставини, логістика складна, — пояснює військовий труднощі з подібними планами. — Залежало ще від командира: чи відпустить, чи зрозуміє. Але це не так важливо для мене, як для моєї дитини, бо я їй обіцяв, що зможу, що приїду. Я зміг. Я щасливий".
"Сподівався, що вони добре виступлять, але щоб так добре! Дівчата демонструють, що навіть коли війна, ми можемо мати успіхи найвищого ґатунку. Ну, і воюємо ми за майбутнє наших дітей, нашої держави. Чи важливий спорт зараз? Звичайно. Ми за те й воюємо, щоб наші діти могли здобувати освіту, займатися спортом і жити повноцінним життям. Це наша українська пропаганда: що ми сильні, що можемо перемагати як ка*пів на фронті, так і порядних людей у чесному спортивному бою".
10 серпня 2024 г., 15:14
