Історія гімнастки з України, яка через один рух програла олімпійське "золото"

Історія гімнастки з України, яка через один рух програла олімпійське "золото"

Уродженку Херсона Вікторію Карпенко розглядали як наступницю олімпійської чемпіонки зі спортивної гімнастики Лілії Подкопаєвої, особливо після срібної медалі на чемпіонаті світу 1999 року в багатоборстві. Вона була за крок від "золота" на Іграх-2000 у Сіднеї, але один необережний рух поставив крапку на всіх сподіваннях, після чого кар’єра лідера збірної України пішла під укіс.

OBOZ.UA згадав один із найдраматичніших моментів Олімпіади в Австралії, який завершився особистою трагедією для Карпенко та великим розчаруванням для всієї нашої команди.

Карпенко вийшла на світову арену напередодні ОІ-1996 в Атланті, взявши участь у чемпіонаті світу 1995 року в японському Сабае. Там 14-річна дівчина показала, що має потенціал на майбутнє, хоча й поки ще не дотягувала до топрівня.

А зіркою того зібрання стала інша українка, Лілія Подкопаєва, яка виграла абсолютну першість, залишивши позаду майбутню поплічницю Путіна, росіянку Хоркіну, а також святкувала перемогу в опорному стрибку та здобула срібло на брусах і колоді.

Вікторія продовжувала прогресувати, але зазнала травми стегна та не змогла позмагатися за місце на Олімпійських іграх 1996 року. Загалом травми "вкрали" у Карпенко не лише багато здоров’я, але й часу. Наступного року під час тренувань вона зламала палець і була змушена стати глядачкою на чемпіонаті світу 1997 року.

Однак у 1998 році Вікторія нарешті почала своє сходження на верхівку. У березні вона несподівано виграла Кубок Америки, випередивши чемпіонку США Ванессу Атлер та майбутню призерку Олімпіади 2000 року Крістен Мелоні. Говорили, що це стало несподіванкою навіть для тренерів нашої збірної.

А у квітні Карпенко стала срібною призеркою чемпіонату Європи не лише у команді, але й на брусах. І зупинилася за крок до медалі в абсолютній першості, фінішувавши четвертою.

Справжнім проривом для гімнастки з Херсона став чемпіонат світу 1999 року в Китаї, де Карпенко продемонструвала потужні виступи у багатоборстві та посіла друге місце, поступившись якимись сотими титулованій румунці Марії Олару. Ось тут на Вікторію вже дивилися по-іншому, в одну мить вона стала однією з претенденток на олімпійське "золото" в Сіднеї 2000 року разом з румунками Аманар і Олару та росіянкою Хоркіною.

На початку 2000 року Карпенко продовжувала набирати обертів, виграла чотири нагороди на розминочному чемпіонаті Європи перед австралійськими Іграми в Парижі. Зайнявши третє місце в багатоборстві, вона також виборола "срібло" на брусах, у вільних вправах та командних змаганнях.

До Сіднея Вікторія прилетіла у чудовій формі. Її особистим тренером був відомий вітчизняний фахівець Олег Остапенко, який у 1992 році вивів дворазову олімпійську чемпіонку Тетяну Лисенко до успіху у вправах на колоді та командній першості, а Ігри в Атланті стали тріумфом для іншої учениці Остапенка, Лілії Подкопаєвої — два "золота", зокрема в абсолюті, і одне "срібло".

Карпенко мала йти шляхом своїх титулованих попередниць. Тим більше, що перед останньою ротацією у багатоборстві на Олімпіаді 2000 року вона очолювала турнірну таблицю. Залишалось виконати чисті вільні вправи, які були однією з сильних сторін Вікторії, і забрати "золото" або хоча б "срібло".

Але під час виступу українка зробила помилку, яку було важко спрогнозувати. Після зв’язки стрибків, приземлившись на обидві ноги, наче зачепилася пальцями за покриття, спіткнулася, впала на коліно і вийшла за межі килима. Це була фатальна помилка. За свій виступ вона отримала лише 8,725 бала, і, через велику конкуренцію, впала з першого на 12 місце. Перемогу святкувала румунка Сімона Аманар.

Безумовно, драма у багатоборстві вплинула на виступ Вікторії у фіналі на різновисоких брусах, де вона посіла четверте місце. Її кар’єра різко пішла на спад або навіть увійшла в круте піке.

Чи то гімнастку замучили травми, чи невдача на Олімпіаді стала занадто сильним психологічним ударом, але вона фактично зникла з поля зору на два роки. І в жовтні 2002 року стало відомо, що багаторічна лідерка української збірної більше не виступатиме за нашу країну. Віцечемпіонка світу 1999 року вирішила представляти Болгарію.

"Для мене просто немає місця у збірній. Українська федерація гімнастики не заперечувала проти мого переїзду до Болгарії. Тепер я живу і тренуюся в Софії в комплексі National Center-Rakovski, мій тренер — наставник жіночої болгарської збірної Георгій Відєнов. Я досі хочу успішно виступити на Олімпійських іграх. Гімнастика, як і раніше, займає важливе місце в моєму житті. Я маю намір виступати щонайменше до кінця 2004 року. Сподіваюся, шанувальники гімнастики з розумінням поставляться до мого рішення", — пояснила тоді Вікторія.

У збірній України були трохи іншої думки щодо виступів Карпенко, але оскільки вона не хотіла повертатися до національної команди, насильно утримувати її не стали та навіть знайшли прийнятний для всіх варіант.

"Вважаю, якби Вікторія Карпенко залишилася в Україні, то мала б більше можливостей для продовження спортивної кар’єри. Та й заробила б вона більше", — зазначав на той час головний тренер нашої жіночої збірної Віктор Лутоєнко.

"На жаль, Вікторія рік після Олімпіади не виступала, значно додала у вазі. Але ми все-таки тримали її у збірній, платили зарплату. Однак замість успішних виступів отримували від неї лише обіцянки — вона так і не представила Україну на кількох відповідальних міжнародних змаганнях. Ми самі запропонували Карпенко такий варіант — переїхати до Болгарії, щоб продовжити кар’єру", — пояснив тренер.

Але у новій країні у Карпенко не склалося. Вона ненадовго повернулася до змагань у 2003 році, посівши друге місце на чемпіонаті Болгарії та вигравши Кубок. Вікторія отримувала призи на різних міжнародних змаганнях, але на чемпіонаті світу навіть не пройшла кваліфікацію у багатоборстві, посівши аж 37 місце. Після чого через травми та певні особисті обставини взяла паузу ще на три роки. Про участь в Олімпіаді 2004 року навіть не йшлося...

Карпенко зробила ще одну спробу повернутися у 2006 році, але й вона не була вдалою. Хтось писав, що відновити форму їй заважали травми, але були й ті, хто вважав, що Вікторія так і не змогла оговтатися після тієї фатальної помилки у Сіднеї, яка коштувала їй не лише 50 000 доларів призових, а й подальшої кар’єри.